Природно-заповідний фонд Кіровоградської області. Сучасний стан та перспективи розвитку

На плакорних ділянках зустрічаються степові ценози, які представлені ковилово-типчаковими угрупованнями. Серед степового різнотрав'я переважають залізняк бульбистий, цмин пісковий, вероніка сива, миколайчики польові, конюшина гірська, чебрець Маршаллів та інші. Місцями трапляються степові угруповання з домінуванням пирію несправжньосизого. Слід відмітити тут рідкісний для Кіровоградщини вид — волошку руську з чудовими лимонно-жовтнми квітами. Місцями трапляються фрагменти угруповань ковили волосистої, зрідка можна побачити мигдаль степовий. По берегах річок вузькою смугою зростає верба біла. На лучних ділянках рослинності переважають пирійно-різнотравні угруповання.

Цікавою є фауна заказника. Особливим фауністичним багатством виділяються заліснені ділянки, які навесні та влітку наповнюються різноголосим співом птахів. Серед типових лісових птахів відмічені зяблик, славки чорноголова та садова, дрізд чорний, соловейко східний, синиця велика, мухоловка сіра, сойка, вівсянка звичайна, зрідка трапляються канюк звичайний, ворона сіра, зозуля звичайна і сорока. На невеликих лучних ділянках можна зустріти чекана лугового, просянку і жайворонка степового, а біля русла — чаплю сіру, крижня і плиску білу. Особливо цікавим є факт виявлення на території заказника видри річкової, занесеної то Червоної книги України. Заказник «Когутівка» відрізняється мальовничим рельєфом, різноманітним і багатим рослинним та тваринним світом.

Онуфріївський дендропарк [13]

Ону́фріївський дендропа́рк — парк в смт Онуфріївка на Кіровоградщині, пам'ятка садово-паркового мистецтва XIX століття.

Парк розташований в історичному центрі селища в долині річки Омельник.

Перший генеральний план Старого парку в західній балці Омельника з штучними ставками було розроблено в 1820-х роках полковником артилерії графом Михайлом Толстим та його дружиною, дочкою таємного радника Катрею Камбурлей. Закладенням парку керував один з учнів Василя Докучаєва, а також чеські й німецькі майстри садово-паркового мистецтва. Всі роботи виконували кріпаки графа Толстого.

У 1876 році було розроблено другий генеральний план садиби. Вже на початку 1880-х років розпочалась комплексна реконструкція Старого парку, яким керував дендролог Іван Базилевич. В цей час на південь від річки було споруджено оранжерею, теплицю, стайню, водонапірну вежу, сторожку водокачки з паровим локомотивом, човнову станцію, літній танцювальний майданчик, винний льох та оригінальні малі архітектурні і скульптурні форми (альтанки, містки тощо).

На території парку налічувалося більше 100 видів дерев та кущів, 6 ставків, на яких жили лебеді; було облаштовано насипний острів з альтанкою та купальнею (зараз відомий як «Острів кохання»). Біля будинку Толстих розташовувалось два басейни з фонтанами та розарій.

Алеї парку розміщувались за класичним англійським зразком. Селянам суворо заборонялося заходити до панського парку. Перепустки мали тільки робітники, які розчищали алеї, доглядали за деревами та численними квітниками, а також за лебедями на паркових ставах. Пізніше селянам дозволили брати воду для своїх потреб з одного із ставків. До цього часу він зберіг свою назву — Cелянський. Весь парк було обнесено двометровою цегляною огорожею з декоративними ґратами.

Композиція зелених насаджень Нового парку була визначена стильовими рисами натуралістичних садів, близьких до природного ландшафту. Тут знаходилися сінокісні луки, пасовища для тонкорунних овець, вольєри для павичів. Галявини були оформлені дендрологічними групами, картинами дерев, що виразно розкривалися крізь ажурні прорізи головної каштанової алеї.

До 1917 року Онуфріївський парк був невід'ємною частиною маєтку графів Толстих. Вони постійно проживали в Одесі, а садиба слугувала їм літньою резиденцією.

Загальна площа сучасного парку — близько 150 га, з них 84 га займає Новий парк (на його ставки припадає 22 га території). Тут нараховується 50 видів дерев і кущів; на особливу увагу заслуговує ялівцевий гай.

Присадибний будинок Толстих не зберігся, від конюшні уцілів лише фронтон, а в графській «білій» їдальні сьогодні розміщується адміністрація парку. Збереглись також цегляна арка головного в'їзду, парадна огорожа, будиночок керуючого садибою та винний льох.

В Онуфріївському парку відбуваються кінні прогулянки на англійських скакунах з місцевого кінного заводу №175, що розміщений на території колишньої економії Толстих. У 1960 році Рада Міністрів УРСР прийняла постанову, згідно з якою Онуфріївський дендропарк було визнано пам'яткою садово-паркової архітектури XIX століття.

Панські гори [13]

«Па́нські го́ри» — ландшафтний заказник місцевого значення в Новомиргородському районі Кіровоградської області. Площа — 8,1 га. Заказник розташований на південний схід від міста Новомиргород, між районним центром та селом Костянтинівка, за 1,5 км на південь від залізничної станції Новомиргород. Близькість до міста робить місцевість перспективною для обладнання екологічного маршруту.

Територія заказника включає в себе високі схили правого берегу річки Велика Вись, які дали назву місцевості, а також частину річкової заплави.

Про походження назви Панських гір існує легенда, нібито на цьому місці стояв панський маєток, однак вона не має будь-якого наукового підтвердження.

На території заказника знаходиться джерело з питною водою, що містить іони срібла.

Територія заказника відрізняється розмаїттям рослинного покриву та екологічними умовами. На невеликих за площею стрімких схилах переважає степова рослинність: келерія гребінчаста, цмин пісковий, типчак, тимофіївка степова, пирій середній. Окрім злакових видів зустрічаються лучно-степові квітучі рослини, такі як конюшина гірська, пижмо звичайне, вероніки сиза та рання, гвоздика польова, волошка степова. Завдяки різнобарвності квітів цих рослин схили відрізняються своєю мальовничістю. На них виявлені також малопоширені в області види: азинеума сірувата, шипшина яблучна; ростуть залізняки колючий та бульбистий, дзвоники болонські, смовдь Любименка.

У заплаві переважають обводнені зарості очерету з кущами попелястої та тритичинкової верб. Лісостепова болотна рослинність представлена тут типовими видами: сідачем коноплевим, дягелем лікарським, гадючником в'язолистим, плакуном верболистим. Поблизу залізничного мосту, в прирусловій заплаві, виявлені алтея лікарська, м'яти польова та водяна, півники болотні.

В замкнутих міжгорбових зниженнях багато таких видів, як зіновать австрійська, нечуй-вітер отруйний. Серед інших лікарських рослин заказника — материнка, звіробій стрункий, буквиця лікарська, череда трироздільна. Поодиноко зростає рідкісна лікарська рослина — оман високий.

Порівняно з флористичною різноманітністю, фауна заказника досить бідна, в основному представлена птахами. У високих травах на березі річки мешкають бугайчик, курочка водяна, очеретянка велика. Трапляються також чаплі руді та сірі, лелека білий, лунь болотний. Дерева поблизу річки відвідують сороки, костогризи та щиглики.

На горбах в чагарниках зустрічаються славка сіра, польовий та хатній горобці, коноплянка.

Редьчине [13]

Редьчине — орнітологічний заказник загальнодержавного значення (з 1983 р). Розташований в Олександрівському районі Кіровоградської області, біля села Кримок.

Перебуває у віданні Кримківського лісництва. Площа 118 га.

Охороняється мальовниче лісове урочище зі ставком, яке є місцем гніздування багатьох видів птахів. Деревні насадження представлені кленово-липовою та грабовою дібровами; у підліску зростають свидина, ліщина, бруслина бородавчата, бруслина європейська, глід. Трав'яний покрив утворюють яглиця, медунка темна, осока волосиста тощо. З тварин трапляються дика свиня, лисиця звичайна, заєць-русак, куниця лісова, кілька видів качок, канюк звичайний. Гніздяться рідкісні хижі птахи, зокрема орел-карлик, шуліка рудий та скопа, занесені до Червоної книги України.

2.2. Сучасний стан природно заповідної справи на території Кіровоградської області

На виконання Указу Президента України від 23 травня 2005 року №838 “Про заходи щодо дальшого розвитку природно-заповідної справи в Україні”, “Обласної програми формування національної екологічної мережі на території Кіровоградської області на 2003 – 2015 роки”, затвердженої рішенням обласної ради від 24.01.2003 р. № 141, розпорядження голови обласної державної адміністрації від 01.09.2008 р. № 740-р “Про дотримання в області природоохоронного законодавства у сфері заповідної справи та розвитку природно-заповідного фонду та екомережі”.

22 січня 2009 року відбулася  чергова сесія Кіровоградської обласної ради, на якій оголошенно про створення  8 нових територій природно-заповідного фонду місцевого значення, а саме: ландшафтні заказники “Казавчинські скелі”, “Тернова балка”; лісові заказники “Новомиргородське-1”, “Новомиргородське-2”; ботанічна пам’ятка природи “Крутий яр”; гідрологічна пам’ятка природи “Зубринець”; заповідні урочища “Грузьке” та “Нюркине урочище”.

Розширення площі природно-заповідного фонду буде сприяти збереженню цінних природних, ландшафтних комплексів та об'єктів, створенню умов для ефективного туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів та об'єктів [23, c. 46].

В нашій області слід звернути увагу на бідні біорізноманіттям порушені землі, де можна створити гарні природні умови. Еродовані та інші виснажені порушені землі з часом можуть стати природними оазами, особливо якщо з них зняти антропогенний тиск і надати можливість для природного самовідновлення. Велику роль у цьому може відіграти програма охорони земель, та розвиток законодавства щодо охорони земель сільськогосподарської освоєності територій та розораності сільськогосподарських угідь із вилученням малопридатних для обробітку та екологічно вразливих земель. Частина таких земель могла б увійти до територій природно-заповідного фонду.

Одним з головних завдань є також розширення природно-заповідного фонду за рахунок розширення існуючих об’єктів, підвищення їх статусу охорони і створення нових об’єктів [26, c. 25].

Дуже серйозно шкодить подальшому формуванню екомережі відсутність чіткого механізму надання фінансової та іншої підтримки власникам і користувачам земельних ділянок в межах територій та об‘єктів екомережі.

Слід також зазначити, що фінансування Програми іде більшою мірою за рахунок коштів місцевого фонду охорони навколишнього середовища та інших джерел. Лише в останні два роки почали поступати кошти з місцевого бюджету. Щодо фінансування за рахунок коштів з держбюджету, то воно взагалі відсутнє.

Розділ 3. Проблеми та перспективи розвитку природно-заповідного розвитку в Кіровоградській області

Кіровоградська область  є  не  лише  важливим  народногосподарським  комплексом України, але  й  посідає  одне  з  перших  місць  за  проблемами  стану  навколишнього  природного середовища.  Сучасна  екологічна  ситуація  в  області  характеризується  як  складна, спостерігається зростання кількості аварій та їх поширення до рівня катастроф [6, c. 7].

На  сучасному  етапі  розвитку  господарювання  в  межах  Кіровоградської області спостерігається посилення впливу антропогенних чинників на території та об’єкти природно-заповідного фонду та на стан біорізноманіття. Зокрема, відбувається відновлення діяльності видобувних підприємств,  відводяться нові  території під будівництво кар’єрів по  видобутку корисних  копалин,  влаштування  полігонів  твердих  побутових  відходів,  під  промислову, житлову  та  комерційну  забудову.  До  складу  цих  земель  значною  мірою  потрапляють  і природні території, які могли б стати заповідними, а в майбутньому і елементами екологічної мережі, але втрачаються безповоротно внаслідок названої вище діяльності. За останні роки знову  підсилився  вплив  на  балково-степові  екосистеми,  які  займають  в  нашому  регіоні важливе  місце.  Тут  основними  негативними  чинниками  виступають  надмірне  випасання худоби та випалювання сухих залишків природної трав’яної рослинності. Цей чинник набув зараз  масового  характеру  і  є  причиною  значних  трансформацій  у  видовому  складі  та характері  угрупувань  степової  рослинності.  До  того  ж  внаслідок  надмірної  розораності грунтів, в області значно погіршилися умови забезпечення територіальної єдності ділянок з природними  ландшафтами,  що  ускладнює,  а  інколи  й  унеможливлює  просторові  процеси біологічного обміну на ценотичному  та  генетичному рівнях, які притаманні живій природі.

Потужний промисловий  і  сільськогосподарський потенціал,  з одного боку  сприяв прогресу області, а з іншого – запустив процеси регресу і навіть деградації природних ресурсів.

На  сьогодні  одним  із  основних  чинників,  що  сприяє  негативному  впливу  на  стан природно-заповідного фонду в області, є відсутність закріплених на місцевості меж об’єктів ПЗФ.  В  першу  чергу  це  пов’язано  з  недостатнім  фінансуванням  розробки  відповідних проектів землеустрою. До того ж більша частина територій ПЗФ була створена в 80-90 роки і матеріали  їх  створення  не  збереглися,  що  унеможливлює  визначення  їх  меж.  Також  не проведено  розмежування  земель  державної  та  комунальної  власності.  Сільські  ради відмовляються брати охоронні зобов’язання на заповідні території, посилаючись на те, що їх повноваження  розповсюджуються  лише  в  межах  населених  пунктів  і  вони  не  є землевласниками  (землекористувачами)  за  межами  населених  пунктів.  Районні  державні адміністрації  відмовляються  від  підписання  охоронних  зобов’язань  посилаючись  на  те, що вони лише розпоряджаються землями і також не є землевласниками [14, c. 35].