Природно-заповідний фонд Кіровоградської області. Сучасний стан та перспективи розвитку

Курсова :Природно-заповідний фонд Кіровоградської області. Сучасний стан та перспективи розвитку.

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Сучасні тенденції розвитку заповідної справи в Україні

1.1. Основні категорії заповідання

1.2. Основні напрямки розвитку заповідної справи в Україні

1.3. Коротка характеристика сучасного стану природно-заповідного фонду України

Розділ 2. Характеристика природно-заповідного фонду Кіровоградської області

2.1 Основні історичні риси заповідання на території Кіровоградської області

2.2. Сучасний стан природно заповідної справи на території Кіровоградської області

Розділ 3. Проблеми та перспективи розвитку природно-заповідного розвитку в Кіровоградській області

Висновок

Список використаної літератури

Додаток

Вступ

Природно-заповідна справа в нашій країні на нинішньому етапі свого розвитку задекларована на найвищому рівні як сучасний пріоритет довгострокової державної політики. Це, безумовно, є свідченням цивілізованого шляху розвитку України, яка своєю політикою передбачає докорінне удосконалення й оптимальне функціонування природно-заповідної справи відповідно до нових соціально-економічних умов, її інтеграцію у Всеєвропейську стратегію збереження біотичного та ландшафтного різноманіття, синтез в єдину систему як нових поглядів, так і апробованих вже протягом історичного розвитку в Україні принципів, підходів та показників створення та функціонування природно-заповідного фонду. Наміри України інтегруватися в європейський природоохоронний простір зобов'язують її, насамперед, закріпити за державним механізмом управління природно-заповідною справою вирішальну роль права, збалансованого бюджету, надання пріоритетного значення соціальному й екологічному факторам у прийнятті управлінських рішень, приведення у відповідність до об'єктивних умов розвитку більшості традиційних понять, принципів та підходів у формуванні та існуванні природно-заповідного фонду. Сучасна природно-заповідна справа має стати комплексною системою узгоджених між собою й об'єднаних єдиною метою, методологією та ідеологією традиційних і новітніх поглядів, положень і понять, принципів та механізмів їх реалізації, спрямованих на збереження, відтворення та збалансоване розумне використання природно-заповідного фонду.

Водночас дуже важливим є також створення засад для системи прийняття управлінських рішень на різних щаблях влади через складний і довготривалий процес реформування, переорієнтування, вдосконалення та визначення стратегічних напрямів довгострокового розвитку природно-заповідної справи, в тому числі діяльності заповідників і національних природних парків України та інших територій і об'єктів природно-заповідного фонду з метою своєчасної, поступової і без втрат інтеграції в ринкову систему країни. Така політика диктується тим, що вирішення головних природоохоронних проблем в Україні гальмується певною відсталістю та недосконалістю як ідеології, принципів та методів природоохоронної теорії, так і системи практичних рішень щодо збереження, відтворення та збалансованого використання природно-заповідного фонду, управління у цій сфері, недостатнім розвитком геосозологічних досліджень, низьким рівнем фінансового, матеріально-технічного та кадрового забезпечення.

Специфічність та своєрідність розвитку природно-заповідної справи спонукають до особливої уваги у визначенні її об'єкта та предмета. Вже стало очевидним, що в об'єкті природно-заповідної справи простежуються як матеріальні, так і нематеріальні аспекти, а предмет має відображати основні структурні елементи об'єкта і напрями його розвитку. Звідси, головним матеріальним об'єктом природно-заповідної справи є природно-заповідний фонд як своєрідна природно-територіальна система, яка відображає сукупність природних територій, категорій різних рангів, що взаємопов'язані та взаємодоповнюють один одного, а також забезпечують у межах регіону, держави чи міждержавного простору цілком стабільне та довгострокове виконання природоохоронних завдань.

Предметом є природно-заповідна справа.

Об’єктом роботи є вивчення, виділення, резервування, проектування та функціонування територій та об'єктів природно-заповідного фонду в Кіровоградській області, їх мережі й екологічної мережі.

Метою роботи є вивчення природно-заповідного фонду Кіровоградської області, аналіз сучасного стану  та перспективи розвитку.

Основні завдання природно-заповідної справи вперше в 1994 році масштабно були визначені Програмою перспективного розвитку заповідної справи в Україні ("Заповідники"), а саме:

• створення нових територій та об'єктів природно-заповідного фонду як важливого інтегрального екологічного показника й оптимізація існуючих природно-заповідних територій (пріоритетний розвиток поліфункціональних) з метою поліпшення умов для збереження природних комплексів;

• удосконалення класифікації природно-заповідного фонду шляхом запровадження нових та уточнення статусу існуючих категорій;

•   забезпечення репрезентативності природно-заповідного фонду за флористичною, біоценотичною, фауністичною, геологічною, ґрунтознавчою, ландшафтною й іншими екологічними ознаками;

•   формування загальнодержавної територіальної комплексної системи охорони навколишнього природного середовища (екомережі) на основі поєднання територій та об'єктів природно-заповідного фонду з іншими природними територіями, що особливо охороняються;

•  запровадження регулярного наукового аналізу стану природно-заповідного фонду, органічного поєднання завдань розвитку природно-заповідної справи з системою освіти, екологічного та патріотичного виховання;

•  підвищення ефективності участі України в міжнародному співробітництві у сфері природно-заповідної справи, створення міжнародних поліфункціональних природно-заповідних територій;

•  удосконалення системи державного управління, перш за все, заповідниками та національними природними парками;

• посилення відповідальності за порушення режиму природно-заповідних територій.

На сучасному етапі розвитку природно-заповідної справи досі актуальними і трьома найголовнішими її завданнями залишаються:

•   покращання екологічного стану країни згідно з конституційним правом населення на чисте довкілля через створення географічне репрезентативної мережі природно-заповідних територій;

•   перехід на збалансоване співвідношення земель природно-заповідного фонду з іншими категоріями земель і визнання його обов'язковою складовою сталого розвитку держави;

•   пріоритетність збереження біотичного та ландшафтного різноманіття через формування національної екологічної мережі України, організація системи екологічного моніторингу природоохоронних територій та управління ними, підвищення рівня екологічної та природоохоронної свідомості населення.

Розділ 1. Сучасні тенденції розвитку заповідної справи в Україні

1.1.    Основні категорії заповідання

Природно-заповідна справа в нашій країні на нинішньому етапі свого розвитку задекларована на найвищому рівні як сучасний пріори­тет довгострокової державної політики. Це, безумовно, є свідченням цивілізованого шляху розвитку України, яка своєю політикою передба­чає докорінне удосконалення й оптимальне функціонування природно-заповідної справи відповідно до нових соціально-економічних умов, її інтеграцію у Всеєвропейську стратегію збереження біотичного та ланд­шафтного різноманіття, синтез в єдину систему як нових поглядів, так і апробованих вже протягом історичного розвитку в Україні принципів, підходів та показників створення та функціонування природно-заповід­ного фонду. Наміри України інтегруватися в європейський природо­охоронний простір зобов'язують її, насамперед, закріпити за державним механізмом управління природно-заповідною справою вирішальну роль права, збалансованого бюджету, надання пріоритетного значення соціальному й екологічному факторам у прийнятті управлінських рі­шень, приведення у відповідність до об'єктивних умов розвитку біль­шості традиційних понять, принципів та підходів у формуванні та існу­ванні природно-заповідного фонду. Сучасна природно-заповідна справа має стати комплексною системою узгоджених між собою й об'єднаних єдиною метою, методологією та ідеологією традиційних і новітніх поглядів, положень і понять, принципів та механізмів їх реалізації, спрямованих на збереження, відтворення та збалансоване розумне використання природно-заповідного фонду [12, c. 144].

Водночас дуже важливим є також створення засад для системи прийняття управлінських рішень на різних щаблях влади через склад­ний і довготривалий процес реформування, переорієнтування, вдоско­налення та визначення стратегічних напрямів довгострокового розвит­ку природно-заповідної справи, в тому числі діяльності заповідників і національних природних парків України та інших територій і об'єктів природно-заповідного фонду з метою своєчасної, поступової і без втрат інтеграції в ринкову систему країни. Така політика диктується тим, що вирішення головних природоохоронних проблем в Україні гальмується певною відсталістю та недосконалістю як ідеології, принципів та методів природоохоронної теорії, так і системи практичних рішень щодо збереження, відтворення та збалансованого використання природно-заповідного фонду, управління у цій сфері, недостатнім розвитком геосозологічних досліджень, низьким рівнем фінансового, матеріально-технічного та кадрового забезпечення. Сучасна ідеологія природно-заповідної справи визначає першочергові та довготермінові засади збереження біотичного та ландшафтного різноманіття через 10 заповідання цінних природних комплексів і є обов'язковою скла/, збалансованого розвитку держави, а в більш загальному значенні виживання людської спільноти [7, c. 85].

Специфічність та своєрідність розвитку природно-заповідної спра­ви спонукають до особливої уваги у визначенні її об'єкта та предмета. Вже стало очевидним, що в об'єкті природно-заповідної справи про­стежуються як матеріальні, так і нематеріальні аспекти, а предмет має відображати основні структурні елементи об'єкта і напрями його розвит­ку. Звідси, об'єктами природно-заповідної справи є:

1.      матеріальні - виділені, запроектовані та зарезервовані для запо­відання природні території та їх мережі, території й об'єкти природно-заповідного фонду та їх мережі, охоронні зони, екологічні мережі та її територіальні елементи, біорізноманіття заповідних та інших охоронних екосистем;

2.      нематеріальні - морально-етичні, освітні, світоглядні норми і стан­дарти, сакральна, естетична, духовна, етнічна, символічна цінність, ідеальна природа, любов і патріотизм до природи тощо.

Отже, головним матеріальним об'єктом природно-заповідної справи є природно-заповідний фонд як своєрідна природно-терито­ріальна система, яка відображає сукупність природних територій, категорій різних рангів, що взаємопов'язані та взаємодоповнюють один одного, а також забезпечують у межах регіону, держави чи між­державного простору цілком стабільне та довгострокове виконання природоохоронних завдань.

Предметом природно-заповідної справи є: вивчення, виділення, резервування, проектування та функціонування територій та об'єктів природно-заповідного фонду, їх мережі й екологічної мережі [13, c. 63].

Основні завдання природно-заповідної справи вперше в 1994 році масштабно були визначені Програмою перспективного розвитку заповідної справи в Україні ("Заповідники"), а саме:

•  створення нових територій та об'єктів природно-заповідного фон­ду як важливого інтегрального екологічного показника й оптимізація існуючих природно-заповідних територій (пріоритетний розвиток полі-функціональних) з метою поліпшення умов для збереження природних комплексів;

•  удосконалення класифікації природно-заповідного фонду шляхом запровадження нових та уточнення статусу існуючих категорій;

•  забезпечення репрезентативності природно-заповідного фонду за флористичною, біоценотичною, фауністичною, геологічною, ґрунто­знавчою, ландшафтною й іншими екологічними ознаками;

•  формування загальнодержавної територіальної комплексної си­стеми охорони навколишнього природного середовища (екомережі) на основі поєднання територій та об'єктів природно-заповідного фонду з іншими природними територіями, що особливо охороняються;

•  запровадження регулярного наукового аналізу стану природно-заповідного фонду, органічного поєднання завдань розвитку природно-заповідної справи з системою освіти, екологічного та патріотичного виховання;

•  підвищення ефективності участі України в міжнародному співро­бітництві у сфері природно-заповідної справи, створення міжнародних поліфункціональних природно-заповідних територій;

•  удосконалення системи державного управління, перш за все, за­повідниками та національними природними парками;

•  посилення відповідальності за порушення режиму природно-заповідних територій.

На сучасному етапі розвитку природно-заповідної справи досі ак­туальними і трьома найголовнішими її завданнями залишаються [17]:

•  покращання екологічного стану країни згідно з конституційним правом населення на чисте довкілля через створення географічно ре­презентативної мережі природно-заповідних територій;

•  перехід на збалансоване співвідношення земель природно-запо­відного фонду з іншими категоріями земель і визнання його обов'язко­вою складовою сталого розвитку держави;

•  пріоритетність збереження біотичного та ландшафтного різно­маніття через формування національної екологічної мережі України, організація системи екологічного моніторингу природоохоронних тери­торій та управління ними, підвищення рівня екологічної та природо­охоронної свідомості населення.

Тлумачення термінів. Поняття "заповідна справа", на нашу думку, є інтегральним і включає в себе дві змістові частини - це про збереження природної спадщини, з одного боку, та культурної спадщини -з іншого. Відповідно, воно вже стало правовою нормою, звичне для вчених, широко використовується в природоохоронній літературі тощо. Однак, залежно від об'єкта та сфери діяльності ці дві половини цілого "заповідної справи" все-таки варто розглядати окремо. В такому разі, в природоохоронній галузі необхідно вживати термін "природно-заповідна справа", а відповідно в галузі охорони пам'яток, культури, історії, архітектури, де функціонує своя класифікація охоронних об'єктів, доцільно користуватися терміном "культурно-заповідна справа". Коли йде мова про спільні інтереси у збереженні культурних і природних об'єктів, варто застосовувати традиційний термін "заповідна справа" [23, c. 41].