Мова нашого народу

колективної діяльності, який перетворив людину в творця культури. Але це  не

означає, що індивідуальність розчиняється в колективній праці. Завжди  були,

є і будуть люди, які можуть побачити в камені, що котиться з гори,  прообраз

майбутнього колеса, в парі,  яка  піднімає  кришку  чайника,  рушійну  силу,

люди, які здатні виділити  з  хаосу  звуків  мелодію,  які  краще  за  інших

будують житло, ведуть танець, складають  пісню. Чим кращий розподіл  праці  в

суспільстві,  тим  важливіша  роль  у  ньому  творців  нових  ідей  –  як  у

матеріальній, так і в духовній сферах. Але ідей не з’являються  самі  собою:

їх появі передує вся історія  творчості народу і людства в  цілому. Чим  вищий

культурний рівень суспільства, тим  легше виявляються в ньому  таланти.

    Згадаймо про те, що  найактивніший процес оволодіння  мовою  відбувається

в дошкільний період.  У  школу  приходить  маленька  людина  із  сформованим

творчим апаратом, що дає  їй  змогу  оволодівати  основами  тих  знань,  які

виробило людство. Дізнавалися  ми й про те, що мов у світі  багато  –  навіть

важко всі їх полічити. Учені сходяться  на тому, що їх близько  п’яти  тисяч,

але тільки двадцята частина їх має  літературну форму втілення. Краса  мови  –

в устах людини-носія. Мова – це складова частина  культури,  оскільки  слово

присутнє у всіх процесах творення, і разом з тим – це матеріал  літературно-

художньої творчості. Усі мови гарні, але  по-справжньому  вони  розквітають,

коли стають багатофункціональним знаряддям розвитку нації, народності.  Тому

суспільство завжди дбає про те, щоб  його члени користувалися мовою  не  лише

спонтанно, не тільки як даним від  природи даром,  а  свідомо,  як  знаряддям

найактивнішого розкриття своєї  особистості.

    Навчання мистецтву слова  – один  з  найдавніших   засобів  виховання,  а

мовознавство,  тобто  встановлення  мовних   закономірностей,   –   одна   з

найдавніших наук. Чому? Тому що  мова  не  тільки  засіб  спілкування,  а  й

природний резервуар інформації про  світ, насамперед про свій народ;  мова  –

це мобілізуючий фактор, і дух, що єднає невидимими нитями людину з  людиною,

батьків із дітьми, кожного з усіма  співвітчизниками, з  рідними  краєм  і  з

світлом. Тому-то інших мов людина повинна вчитися тоді,  коли  встановляться

її інтимні зв’язки  зі  своєю  батьківщиною  через  свою  рідну  мову,  коли

розширення знань про світ йтиме  далі насамперед через  посередництво  рідної

мови. Засвоєння іншої мови  –  це  здебільшого  перекодування  уже  здобутих

знань, вираження ї засобами іншої  мови, а також  нове  бачення  світу  крізь

систему нерідної мови. І скільки  нових мов  засвоює  людина,  стільки  разів

вона хоча ю частково по-новому членує світ,  як  це  протягом  віків  робили

носії цих мов.

    Мова формує людину, вона  ж є знаряддям розвитку суспільства,  виконуючи

пізнавальну, комунікативну й художньо-образну  функції.  Якщо  мові  властиві

всі три функції, то це означає, що процеси її  життєдіяльності  відбуваються

нормально, а це відображається в  її значеннєвій стилістичній, а  частково  й

матеріальній структурі. Отже, одним  з головних завдань  кожного  розвинутого

суспільства, показником його самосвідомості і визначником розвитку  культури

є,  поряд  з  турботою  про  збереження  природних  багатств  і  примноження

цінностей  духовної  культури,  постійна  турбота   про   екологію   мовного

середовища.

    Що ж таке рідна  мова? Яку  мову  вважати   рідною?  Хоч  один  підручник

української мови для шкіл дасть  відповідь на це запитання?  Не  знайдемо  ми

відповіді на нього ні в підручниках  мовознавства, ні в  багатьох  словниках.

Визначення рідної мови є у Д.Розенталя  і  М.Теленкової  "Язык,  усваиваемый

ребёнком в раннем детстве путём  подражания  окружающим  его  взрослым".  Але

воно не дає вичерпної відповіді  на поставлене запитання. А як же бути,  коли

дитина з раннього дитинства  виховувалась у чужорідному  мовному  середовищі?

На жаль, багато мовознавців забуває  про  те,  що  рідна  мова  закладена  в

людині  генетично.  Сучасна  електроніка  фіксує  особливості  національного

плачу новонародженої дитини. То чи  маємо  ми  право  байдуже  ставитись  до

свого національного генетичного  коду? Чужа мова, насаджена в ранньому  віці,

гальмує розумовий розвиток дитини: "... учені підтвердили геніальний  здогад

Вільгельма Гумбольдта, висловлений  у XVIII  ст.,  що  мова  у  вигляді  коду

існує в нейроклітинах людського  мозку і генетично  передається  від  батьків

до дітей. Навчання мови дитиною  йде як розшифрування коду. Мало того,  мозок

людини  має  ділянки,  функціональне  призначення  яких  запрограмоване   на

майбутнє".

    Як стверджував видатний  мовознавець Олександр Потебня,  мислення  дитини

повинно формуватися на ґрунті рідної мови, і поки воно не дозріло,  поки  не

сформувався  остаточно  мовно-розумовий  апарат,  двомовність  є  шкідливою.

Давно помічено, що маленькі діти, коли вчаться  розмовляти,  самі  створюють

слова та їх форми іноді несвідомо  за принципами давньоруської  мови.  Це  ще

один доказ того, що мова передається  генетично з роду в  рід,  від  дідів  і

прадідів онукам. Павло Мовчан пише у своїй статті: "Мова – це  п’ята  ефірна

стихія, яка облягає національний простір, і зменшення  її  сфери  призводить

до утворень своєрідних озонних  отворів, через які вривається чорна  енергія,

що деморалізує народ... Мова –  це певним чином і  антропологія.  Зміна  мови

не може не позначатись на зміні  антропологічного  типу.  Зменшується  об’єм

пам’яті,  відповідно  зазнають  змін  і  півкулі  мозку.  Якщо  замість   40

найменувань криги у балкарців  чи 30 назв  снігу  у  ненців  вживається  лише

одна – просто "сніг", і  просто "крига", то, зрозуміла річ,  це  не  може  не

позначитись на всіх параметрах того чи того генотипу".

    Теза про існування  двох "рідних мов", що насаджувалися  всім поневоленим

народам, за своєю сутністю є антилюдською і протиправною.  Двох  рідних  мов

не існує, як не існує двох рідних матерів. Отож,  "не  цурайся  Роду  свого,

його Звичаю та Мови; бо рідна Мова і Звичай зберігає енергію нації".

    Ось що таке рідна  мова. Пам’ятаймо про це!

 

    Використана література:

 

    "Мова в нашому житті"  – В.М.Русанівський

    "Уречевлена мисль"  – В.З.Куниця

    "З’являються нові  слова у мові" – Г.О.Сергєєв

    "І знаряддя, і матеріал" – В.А.Краснова

    "Хай слово мовлено  інакше" – К.Д.Ушинський

    "Всіх народів мова  чується" – С.Я.Єрмоленко

    "Слово навчає, слово  й виховує" – А.П.Грищенко

    "Українське народознавство" – Г.С.Лозко

-----------------------

                                   реферат