Автор: Пользователь скрыл имя, 21 Февраля 2012 в 01:20, курс лекций
Історія економіки та економічної думки — вивчає господарську діяльність людства в історичному розвитку; основні явища і процеси матеріального виробництва; діяльність економічних організацій і установ; економічну політику провідних держав світу і України; досліджує загальні закономірності економічного життя, а також його особливості в окремих країнах.
Тема 1. Предмет і метод історії економіки та економічної думки………...5
1. Предмет та завдання історії економіки та економічної думки……………..5
2. Місце історії економіки та економічної думки в системі наук……………...5
3. Критерії періодизації економічної історії……………………………………..6
Тема 2. Господарство первісного суспільства та його еволюція на етапі ранніх цивілізацій…………………………………………………………………7
1. Основні етапи господарської еволюції первісного суспільства та їх характеристика………………………………………………………………………8
2. Провідні центри первинних цивілізацій, риси їх економічного розвитку…...9
3. Становлення економічної думки Стародавнього Сходу……………………10
4. Господарство первісних племен на території України………………………11
Тема 3. Особливості господарського розвитку та економічної думки періоду формування світових цивілізацій (VIII ст. до н.е. – V ст. н.е. )…...13
1. Характеристика господарського розвитку Стародавньої Греції……………13
2. Особливості та фактори розвитку господарства Риму………………………14
3. Розвиток економічної думки античного світу……………………………..16
4. Економічний розвиток східнослов'янських племен та його особливості...18
Тема 4. Господарство та економічна думка суспільства Європейської цивілізації в період середньовіччя (V – ХV ст.)………………………………19
1. Становлення та розвиток феодальних відносини в країнах Європи……….19
2. Особливості аграрних відносин в українських землях………………………21
3. Розвиток міст, ремесел торгівлі та фінансів у Європі в середні віки………22
4. Розвиток ремесел, торгівлі, грошового обігу та фінансів в українських землях………………………………………………………………………………23
5. Економічна думка періоду середньовіччя……………………………………25
Тема 5. Формування передумов ринкової економіки в країнах Європейської цивілізації (ХVІ – перша половина ХVІІ ст.)………………26
1. Вплив Великих географічних відкриттів на економічний розвиток Європи.26
2. Сутність та особливості процесу первісного нагромадження у провідних країнах світу. Мануфактурне виробництво………………………………….….27
3. Меркантилізм………………………………………………………………….28
4. Особливості розвитку господарства України в ХVІ - ХVІІ ст…………….29
Тема 6. Розвиток ринкового господарства в період становлення національних держав (друга половина ХVІІ – перша половина ХІХ ст.).31
1. Становлення ринкової економіки та капіталістичної системи в країнах Європейської цивілізації…………………………………………………………..31
2. Вплив розвитку ринкової економіки на європейську економічну думку. Зародження класичної політичної економії…………………………………….32
3. Економічна система Адама Сміта…………………………………………….35
4. Промисловий переворот, його суть та особливості здійснення в країнах Європейської цивілізації…………………………………………………………..36
5. Розвиток ідей класичної політекономії в умовах фабричного капіталізму..38
6. Завершальний етап розвитку класичної школи……………………………….39
Тема 7. Ринкове господарство країн Європейської цивілізації в період монополістичної конкуренції (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)…41
1. Індустріалізація господарства країн Європейської цивілізації та становлення ринку монополістичної конкуренції……………………………………………..41
2. Формування світового господарства та міжнародні економічні відносини у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст………………………………………43
3. Розвиток альтернативної течії економічної теорії в умовах посилення конкуренції та поглиблення суперечностей ринкової економіки. Національна політична економія………………………………………………………………..44
4. Марксистська економічна теорія……………………………………………...46
5. Формування теорії ринку. Маржиналістська революція………………………48
Тема 8. Особливості розвитку ринкового господарства та основні напрямки економічної думки в Україні (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)…………………………………………………………………………………..50
1. Економічний розвиток України на рубежі ХIХ-ХХ століть: промисловий переворот, індустріалізація, аграрні реформи, торгівля, фінанси і кредит…50
2. Утворення української самостійної держави. Економічна політика перших українських урядів…………………………………………………………………52
3. Економічні ідеї революційної та радикальної демократії в українській економічній думці………………………………………………………………...54
4. Розвиток політичної економії в Україні……………………………………...54
Тема 9. Господарство та економічна думка в період державно-монополістичного розвитку суспільства Європейської цивілізації (перша половина ХХ ст.)…………………………………………………………………56
1. Подолання економічних наслідків Першої світової війни та господарський розвиток провідних країн світу в 20 – тих роках………………………………56
2. Світова економічна криза 1929-1933рр. в США, Німеччині, Англії, Франції. Початок державного регулювання економіки………………………………….57
3. Економічні причини та наслідки Другої світової війни для провідних країн світової економіки…………………………………………………………………59
4. Еволюція неокласичної теорії на початку XX століття…………………….60
5. Зародження кейнсіанської школи. Теоретична система Дж.М.Кейнса……62
Тема 10. Розвиток національних економік країн Європейської цивілізації в системі світового господарства під впливом науково-технічної революції (друга половина ХХ ст.)…………………………………………………………64
1. Динаміка та структурні зміни господарського розвитку країн в другій половині ХХ ст……………………………………………………
Важливою складовою неоінституціогналізму є теорія суспільного вибору. Її представники (К.Ерроу, Дж.Б’юкенен, Г.Таллок, М.Олсон) виступили з критикою кейнсіанських концепцій державного регулювання з позицій лібералізму. Вони поставили під сумнів ефективність макроекономічного регулювання. Представники цієї теорії вважають, що державна політика підпорядкована не меті досягнення суспільного блага, а відображає приватні інтереси людей або груп, причетних до прийняття політичних рішень. Прийняття рішень ґрунтується на економічних принципах: порівняння граничних вигод і граничних витрат пов’язаних з рішенням.
Сучасний неоінституціоналізм набув широкої популярності. висновки та рекомендації неоінституціоналістів беруться до уваги при розбудові соціально-економічної системи, реалізації економічної політики. Неоінституціоналізм серйозно поставив питання про зміну переорієнтацію традицій Ної економічної теорії, розширення її горизонтів.
Мінілексикон
Глобалізація — всеохоплюючий процес трансформації світового співтовариства у відкриту цілісну систему інформаційно-технологічних, фінансово-економічних, суспільно-політичних, соціально-культурних взаємозв'язків та взаємозалежностей.
Трансакційні витрати – це всі додаткові витрати, які несуть суб’єкти при здійснені угод (витрати на пошук інформації, реалізацію прав власності, ведення переговорів, оформлення угоди й т.п.).
Зовнішні ефекти (екстерналії) – втрати або вигоди, що отримує внаслідок укладання угоди третя сторона, яка не приймає бере участі в укладанні угоди і не може впливати на її умови.
Тема 12. Економічний розвиток України в умовах радянської економічної системи та його трактування в економічній думці.
6. Економіка України в 20-ті – 30-ті роки ХХ ст.
7. Економіка України в роки Другої світової війни та післявоєнна відбудова народного господарства.
8. Україна в умовах кризи радянської тоталітарної системи і спроб її модернізації.
9. Становлення довоєнної радянської економічної думки.
10. Післявоєнна радянської економічна думка.
1. Економіка України в 20-ті – 30-ті роки ХХ ст.
Політика "воєнного комунізму". Вирішивши збройним шляхом питання про владу в Україні на свою користь, більшовики почали докорінну ломку всіх соціально-економічних відносин. Перш за все було взято під партійний контроль фінанси. Нова влада заборонила діяльність банків, провела конфіскацію на користь рад золота та інших цінностей.
Проте найголовнішим питанням для більшовиків в Україні було питання про хліб. Продовольча політика радянської влади була антинародною за своєю суттю. Наприкінці лютого 1920 р. Раднарком УСРР прийняв закон про хлібну розверстку, що мала забезпечити робітничі центри Росії та України, армію, сотні тисяч радянських службовців продовольством. Були створені спеціальні продовольчі загони. З метою їхнього зміцнення до продзагонів було мобілізовано майже 15 тис. робітників, в т. ч. понад 2 тис. членів більшовицької партії.
Катастрофічне становище в економіці призвело до різкого зростання невдоволення більшовиками. Воно вилилося у військові заколоти, великі робітничі страйки та селянські повстання, які охопили Росію та Україну. Наполегливі спроби більшовиків у 1918—1921 рр. побудувати, відповідно до своєї програми, безтоварну централізовану економіку завершилися крахом.
Нова економічна політика. У 1921 р. більшовики та їхній вождь В. Ленін були змушені визнати повний провал політики "воєнного комунізму" і перейти до нової економічної політики (непу). Основними складовими непу були: відновлення торгівлі та товарно-грошових відносин; введення стійкої грошової одиниці, надання їй конвертованості; дозвіл приватної торгівлі; денаціоналізація середніх та дрібних підприємств, повернення їх старим власникам; введення господарчого розрахунку на підприємствах (право продажу надпланової продукції); дозвіл іноземних концесій; відновлення матеріальних стимулів виробництва, розвиток кооперації та оренди; зменшення державного втручання в економіку; заміна продрозверстки продподатком. Неп мав забезпечити виживання більшовицького режиму в умовах міжнародної ізоляції і масових виступів населення.
Підсумки і значення непу досить суперечливі та неоднозначні. Завдяки йому було відновлене господарство, зруйноване за роки війни. Зросло промислове та сільськогосподарське виробництво, пожвавилась торгівля і товарообмін, була знята соціальна напруга.
У кінці 20-х років неп було відкинуто. Приводом до цього стала чергова хлібозаготівельна криза 1927—1928 рр. На початку 1928 р. партійно-державне керівництво почало застосовувати "воєнно-комуністичні" адміністративні заходи щодо селян, які не виявляли бажання продавати державі зерно за заниженими цінами. Неп замінили командно-адміністративною системою керівництва.
Була обрана стратегія прискореного розвитку важкої промисловості, основними етапами якого стали п'ятирічки. Перша п'ятирічка 1928—1933 рр., зі слів Й. Сталіна, була виконана за 4 роки і 3 місяці. Насправді навіть мінімальний п'ятирічний план розвитку господарства був недовиконаний. Замість мінімальних 18% зростання темпів виробництва за рік, реальні темпи росту становили біля 16%.
Основними джерелами індустріалізації були: націоналізація промисловості, збільшення прямих і непрямих податків, використання трудового ентузіазму трудівників і примусової праці політичних в'язнів, колективізація сільського господарства, конфіскація церковного і монастирського майна, прибутки від зовнішньої торгівлі та інші.
Одним із джерел індустріалізації стала колективізація сільського господарства. Разом з тим, вона забезпечувала контроль з боку ВКП(б) над селянством, стала важливою складовою частиною формування тоталітарної системи. У ході колективізації, яка у наступні роки дещо меншими темпами продовжувалася, сталінізм скоїв ще один злочин. Розпочався активний наступ проти заможних селян, т. зв. куркулів.
У 1931 р. репресії продовжувались. Всього в Україні за роки колективізації було експропрійовано майже 200 тис. селянських господарств, разом з членами сімей це становило майже 1,5 млн. осіб. Біля 800 тис. з них заслали на Північ і Сибір, де українці масово вмирали або жили і працювали у нелюдських умовах. На їхніх кістках виникли Кузбас, Караганда, Печора, Колима.
2. Економіка України в роки Другої світової війни та післявоєнна відбудова народного господарства
Початок другої світової війни приніс Україні значні територіальні зміни. Західноукраїнські землі (Східна Галичина, Західна Волинь у 1939 р., а Північна Буковина і Південна Бессарабія у 1940 р.) були приєднані до Радянської України і СРСР в цілому.
Водночас радянська влада асигнувала значні кошти на реконструкцію промислових підприємств. Зі східних районів направили ешелони з верстатами, обладнанням, машинами. Особливо велику увагу приділяли підприємствам харчової, легкої, місцевої промисловості. На початок німецько-радянської війни 1941 р. у Західній Україні фактично було ліквідовано безробіття. Будівництво і реконструкція фабрик і заводів збільшили потребу в робочих місцях. Одночасно розпочалося переселення робітників у східні райони України.
У червні 1941 р. розпочалася німецько-радянська війна. Господарство України з початку війни було переорієнтовано на потреби оборони. Почалася масова евакуація на Схід заводів, робітників та інженерів. Всього з України було вивезено в Росію, Середню Азію та інші регіони СРСР майже 1 тис заводів, понад 4 млн. осіб, відповідно з Києва — 197 підприємств і 300 тис. чоловік. Крім цього, з України евакуйовано 30212 тракторів, більше ніж 6 млн. голів худоби, 1,6 млн. т шкур, хутра тощо. Майже все обладнання з українських електростанцій було вивезено і встановлено на нових станціях.
Фашистський режим, який встановився на українських землях, поставив перед собою завдання підкорити та колонізувати Україну, знищити її народ. Гітлер планував переселення в Україну в найближчі двадцять років 20 млн. німців. Українці, як й інші слов'яни, трактувалися як недолюди, їхнє історичне призначення полягало у тому, щоб слугувати вищій арійській расі.
Під час війни німці вивозили з України зерно, м'ясо, олію, масло, цукор і навіть чорнозем. Промислові підприємства, які залишились неушкодженими, німецька адміністрація оголосила власністю Німеччини і нещадно експлуатувала.
Відступаючи з України, фашисти, як і більшовики у 1941 р., вдавалися до тактики "спаленої землі", тобто знищували за собою все, що б міг використати противник. Як наслідок, Україна в ході другої світової війни зазнала більше руйнувань, ніж будь-яка інша європейська країна. На руїни було перетворено 720 великих і малих міст та 28 тис. сіл України, 16,5 тис. промислових підприємств, 18 тис. лікувальних установ, майже 33 тис. колгоспів, радгоспів, МТС. 10 млн. чоловік залишилися без даху над головою.
Відбудова зруйнованого війною господарства відбувалася у надзвичайно складних умовах. За роки війни змінилася структура економіки. З усього, що було евакуйовано під час війни з України, поверталася незначна частина. За вивезене майно Україна не отримала ніякої компенсації. Натомість за нове обладнання, яке поступало в Україну після війни, доводилось платити з власного бюджету.
Після війни, як і раніше, селянство залишалося найбільш ущемленою категорією тодішнього суспільства. Вироблена колгоспами продукція державою не закуповувалася, а фактично вилучалася методом продрозкладки. Катастрофу сільського господарства України довершила жорстока посуха, яка знищила врожай у південних областях республіки. Почався голод, який охопив мільйони жителів України. Майже 800 тис. осіб загинуло. Завдяки героїчним зусиллям українського народу вдалося досягти значних успіхів у відбудові зруйнованого війною господарства. Вже на кінець війни питома вага Донбасу в загальносоюзному видобутку вугілля зросла до 26,7%. У 1945 р. Україна дала 18% загальносоюзного виробництва чавуну і 11,2% сталі. Всього до травня 1945 р. було відбудовано і введено в дію майже 3 тис. великих промислових підприємств України, що становило майже третину довоєнних виробничих потужностей.
Після голоду 1946—1947 рр. розпочалося повільне піднесення сільського господарства. У цілому до початку 50-х років сільське господарство залишалося збитковим. Незважаючи на збільшення посівних площ, валова продукція землеробства становила лише 84% довоєнного рівня.
Отже, у відбудові народного господарства України були певні успіхи, однак довоєнного рівня в провідних галузях промисловості не було досягнуто, темпи розвитку сільськогосподарського виробництва відставали від темпів розвитку промисловості, не задовольняли потреб населення у предметах споживання.
3. Україна в умовах кризи радянської тоталітарної системи і спроб її модернізації
У 50-х — першій половині 60-х років основні напрямки економічної політики в Україні залишалися практично незмінними. Однак після смерті Сталіна було зроблено спроби переглянути деякі аспекти економічної політики, не зачіпаючи при цьому основ тоталітарного суспільства.
Насамперед було розпочато реорганізацію управління промисловістю. На думку М. Хрущова, першого секретаря ЦК КПРС і головного реформатора, надцентралізовані галузеві міністерства були неспроможними забезпечити швидке зростання промислового виробництва.
На території України було створено 11 раднаргоспів. Майже вся промисловість (90% підприємств) була підпорядкована Раді Міністрів УРСР, внаслідок чого зросла самостійність українських органів управління у прийнятті багатьох рішень. Тисячі заводів, позбувшись опіки центру, запрацювали на повну потужність. Почалося виробництво багатьох типів нових машин, агрегатів, приладів. Темпи приросту промислової продукції у 50 — першій половині 60-х років майже вдвічі перевищували ці самі показники за 1965—1985 рр. У цьому сенсі роки правління Хрущова були найдинамічнішими для розвитку української промисловості.
У 1965 р. до влади в СРСР прийшло нове партійно-державне керівництво, очолене Л. Брежнєвим. Свою діяльність воно також розпочало з економічної реформи, яка часто ототожнюється з іменем тогочасного Голови Ради Міністрів СРСР О. Косигіна.
Реформа повинна була забезпечити подолання таких негативних явищ економіки, як збільшення потреби у капіталовкладеннях, незавершеність будівництва, масовий випуск товарів, що не мали збуту, диспропорція розвитку галузей господарства.
На середину 70-х років радянська економіка повністю втратила притаманний для 50—60-х років динамізм, розвиваючись суто екстенсивними методами. Це вкрай негативно позначилося в першу чергу на Україні, природні і трудові ресурси якої були обмеженими і розвиток якої потребував інтенсифікації суспільного виробництва. Республіканська економіка стала заложницею економічної стратегії центру. Україна була перетворена на інтегральну частину "загальносоюзного народногосподарського комплексу", тут розміщувалися виробництва з незавершеним циклом, у т. ч. високотехнологічні. Традиційно розвинуті індустріальні галузі економіки республіки (видобуток вугілля і металевих руд, важке машинобудування, виробництво металів) швидко занепадали через брак нових технологій, ставали нерентабельними, якість їхньої продукції неухильно знижувалася. Рівень спрацьованості основних виробничих фондів української промисловості був значно вищим, ніж загалом по СРСР, оскільки частка старих підприємств була вищою.