Державніі перетворення Росії за часів правління Івана Грозного

Поверхово розглянувши XVI століття в історії Росії, слід зробити  висновок, що це століття було ерою розквіту торгівлі і ремесел, росту міст. Всі  історики згодні в тому, що це століття економічного підйому. Я погоджуюсь з цією думкою, бо саме в цей період було зроблено чимало корисного, що згодом вплинуло на розвиток Росії у наступні століття.

2.4 Необхідність реформ

Важливою віхою політичного  розвитку стало повстання в Москві, що відбулось одразу після коронації  царя. В 1547 р. було на рідкість посушливе  літо. В Москві почастішали пожежі. Найбільша з них пошкодила велику частину дерев’яного міста. В огні загинуло декілька тисяч міських жителів, десятки тисяч залишились без даху над головою, без їжі. Влада прийняла найбільш жорсткі заходи для подолання наслідків пожежі та проти «зажигальников»: їх катували і під час катувань вони самі зізнавались, після чого їх одразу страчували. На другий день після «великої пожежі» була сформована боярська комісія для покарання винних у ній. 26 червня бояри зібрали народ перед Успенським Собором і дізнались, хто підпалив Москву. Народ звинуватив у підпалі Ганну Глинську. Народ вчинив розправу над боярином Ю. В. Глинським. 29 червня народ пішов на Воробйово, вимагаючи видати на розправу бабусю царя Ганну Глинську. Але повстання було розігнано, а його організатори - страчені.

Сучасники вважали, що причиною безладдя в Москві стали, передусім, зловживання владою, які і викликали  невдоволення серед населення. Розглядаючи  повстання 1547 року як явище історії  Росії, слід наголосити, що в ньому  брали участь низи суспільства, холопи. «Что касается дворянства, из его среды  в движении могли участвовать  «обедневшие дети боярские», то есть деклассированные элементы». [2.13.:113]

Налякані такими подіями  в столиці і вбивством одного з членів родини царя, Глинські спробували втекти в Литву. Наздоганяти їх відправлений був боярин П. І. Шуйський. В останній момент боярин М. В. Глинський втік від переслідувачів і прийшов до Москви з повинною. В результаті його було заарештовано і він назавжди позбувся свого титулу вищого конюшого. Які ж наслідки мало падіння Глинських?

О. О. Зимин вважає, що боротьба з Глинськими призвела до перемоги реакційного боярства в особі  Шуйських і Ростовських, але «победа  феодальной аристократии была временной  и непрочной». [2.3.:310-312]

Головний наслідок повстання  в тому, що рідня царя по матері – Глинські – вимушені були поступитися місцем рідні цариці – боярам Захар’їним, які займали високе місце при дворі Івана ІІІ і Василя ІІІ. Але вони втратили свій вплив після смерті опікуна М. Ю. Захар’їна. Шлюб царя з Анастасією повернув їм колишній вплив на царя.

В 1547-1550 рр. відбулись повстання  і в інших містах. Становище  народу все більше погіршилось через  неврожай 1548-1549 р. «Народные выступления  показали, что страна нуждается в реформах. Дальнейшее развитие страны требовало укрепления государственности, централизации власти». [2.1.:53]

Москва завершила об’єднання руських земель в кінці XV – на початку XVI століття. Правити великими територіями за допомогою архаїчних інститутів і установ, які склались в дрібних князівствах в період роздробленості, стало неможливо. Загальноруський «Судебник» 1497 р. безнадійно застарів. Джерелом постійного невдоволення дітей бояр був боярський суд, відомий своїми зловживаннями. Лише за допомогою дворянських загонів можна було погасити народні повстання. Ці факти переконливо свідчать про необхідність реформ.

Таким чином, в середині XVI століття Росії були необхідні реформи, які б посилили державну владу, сприяли б подальшій централізації приєднаних земель. Необхідність реформ в управлінні країною ставала все більш очевидною.

 

 

 

 

 

 

 

 

2.5 Програма реформ

Особливо державний і  політичний талант Івана Грозного розкривають реформи 50-их років XVI століття. Важливою рисою політичної історії Руської держави цього періоду були багато численні реформи, спрямовані на подальший розвиток і зміцнення Руської централізованої держави.

Загальною рисою реформ 50-их років є їхня антибоярська спрямованість. Проголошуючи їх, уряд Івана Грозного змальовував їх як заходи, мета яких полягала в тому, щоб ліквідувати  наслідки боярського правління і  зміцнити економічні і політичні позиції тих соціальних груп, чиї інтереси він (уряд) виражав і на які спирались в своїй роботі – дворян, поміщиків, верхівку посада. При цьому є підстави стверджувати про наявність в уряду цілого плану реформ, який охоплював широке коло питань внутрішньої політики і включали в себе заходи в області землевпорядкування, фінансів, і в кінці кінців, в церкві.

Вихідним моментом в проведенні реформ стала промова Івана Грозного 27 лютого 1549 р. на засіданні Боярської  Думи разом з «освященным собором», тобто з вищими представниками церкви. Ця промова носила програмний характер і являла собою декларацію, котра  проголошувала основні принципи політики держави; була дана яскраво  негативна оцінка боярського правління  як періоду в історії Росії. Основне  питання, яке цар розглянув в  декларації, - це питання про боярських  дітей і про їхні інтереси. Діти боярські займали центральне місце  в декларації Івана Грозного, всі  три пункти якої були присвячені їм: спочатку оцінці становища дітей  боярських в минулому, під час  боярського правління, потім вимагав  недопустимість продовження «сил», «звинувачень», «наклепів» по відношенню до боярських дітей і сформулював  санкції у випадку, коли порушення  все ж матимуть місце.

В абсолютно протилежному плані трактується питання про  бояр. Вони розглядаються як основне  джерело насильства, наклепів, від  яких страждали діти боярські в минулому, під час боярського правління, і  як потенційне джерело таких саме дій в майбутньому. Тому звернення Івана Васильовича до всіх бояр носило характер ультимативного вимагання зупинити такі акти насильства зі сторони бояр по відношенню до боярських дітей під страхом страти тих, хто не буде виконувати цей наказ і буде продовжувати такого роду дії.

В той же день, 27 лютого 1549 р., відбувся другий виступ Івана IV. За своїм значенням він був повторенням  урядової декларації, але тільки не перед боярами, проти яких була направлена сама декларація, а перед дітьми бояр і дворян, чиї інтереси виражала і захищала урядова декларація.

Закономірним результатом  політичних подій 27 лютого став закон  від 28 грудня 1549 р., який являв собою  початок реалізації політики, проголошеної в декларації Івана Грозного від 27 лютого. Закон від 28 лютого був  прийнятий без участі бояр: добившись  від них прийняття умов, сформульованих в царській декларації, уряд Івана IV не врахував за потрібне передавати на розгляд бояртекст нового закону і він був прийнятий на засіданні «ближньої думи» за участю митрополита Макарія.

Розгляд матеріалів, пов’язаних з лютневою декларацією Івана Грозного, показує, що до цього часу політика уряду вже визначилась як політика захисту інтересів поміщиків (дітей боярських) і боротьби за ліквідацію наслідків боярського свавілля часів боярського правління. Виступ царя в ролі захисника інтересів «дітей боярських», майбутнього дворянства, це безумовно початок політики, що досяг свого повного розвитку в період опричнини.

Уряд Івана Грозного, виступаючи проти бояр і на захист дітей боярських  – поміщиків, прагнув представити  себе захисником «всех крестьян царствия своего». Очевидна мета полягала в тому, щоб заявами про захист всіх селян  прикрити справжні наміри. Особливо яскраво  тенденція зобразити політику уряду  Івана IV як таку, що має всенародний  характер, виступає в промові Івана  Грозного на Стоглавому соборі 1551 р. цар виносив на розгляд служителів церкви і всіх бояр наступні питання, так звані «Царські питання»:

1. Про загальний перепис земель.
2. Про порядок нагляду за ногайськими послами і гостями.
3. Про порядок утримання вдів «дітей боярських».
4. Про впорядкування справи роздачі маєтків.
5. Про застави за кордоном.
6. Про мито за перевезення через річку і за проїзд мостом.
7. Про монастирські, княжі і боярські слободи та ін.

Головне місце в програмі урядових заходів займало земельне питання. Удільна його вага в розробленому Іваном Грозним плані реформ виступає уже в тому факті, що із загальних 12 пунктів, з яких складались «Царські питання», 5 присвячені земельним справам. План уряду передбачав загальний  перегляд земельних володінь, що знаходились  у «служилых людей». Необхідність цього заходу мотивували тим, що роки боярського правління призвели до великих  змін в області землеволодіння, які  виражались у зосередженні великої  кількості земель, на відміну від  часів смерті Василя ІІІ, в руках  одних, і паралельно з цим йшовпроцес обезземелення інших. Задача, яка стояла перед урядом, полягала в тому, щоб пожалувати те, чого не вистачало, за рахунок надлишків земель, відібраних у тих, хто збільшив свої володіння в роки правління бояр.

РОЗДІЛ 3. РЕФОРМИ ІВАНА IV

3.1 Обрана Рада

Як було сказано вище, в 1545-1547 рр. було здійснено декілька заходів, що були покликані підкреслити  перехід всієї повноти влади  до молодого самодержця: Іван Васильович почав ходити у військові походи, одружився на Анастасії Романівні, прийняв титул царя.

Послідовні невдачі спроб  різноманітних «боярських партій»  назавжди закріпитись при владі, невдоволення низьких верств класу  служивих засиллям деяких партій біля престолу, недостатні можливості молодого царя для управління такою великоюдержавою і необхідність проведення багатьох перетворень призвели до створення своєрідної урядової групи компромісу між різними верствами панівного класу, що пізніше отримала назву від Андрія Курбського «Обрана Рада». « ...Выдвинулось и стало около престола несколько дельных, благомыслящих и даровитых советников - Избранная рада». [2.5.:483]

Роль найбільш яскравих фігур  в її складі зіграли люди, які  не мали ніяких титулів і які не були пов’язані ані з царською сім’єю, ані з якимись аристократичними кланами родинними зв’язками. Отже, ніхто не боявся, що вони захоплять  владу.

На політичну авансцену  часів Обраної Ради виступили  священик Благовіщенського собору в  Кремлі Сильвестр і царський постільний Олексій Федорович Адашів. Окрім  них до Обраної Ради увійшли князь  Курлятів, князь Андрій Михайлович Курбський, дяк Іван Михайлович Висковатий і деякі інші представники аристократії.

Думки вчених розходяться  стосовно мети цього гуртка і взагалі  стосовно того, які люди його складали.

Платонов стверджує, що це була компанія бояр, об’єднаних з метою  захопити владу, тобто політика Ради виражали інтереси людей, що входили  до її складу. « ...Частный кружок, созданный  временщиками для их целей, и поставленный ими около царя не в виде учреждения, а как собрание «доброхотающих» друзей». [2.10.:98]

Інша група вчених, зокрема  Зимин і Смирнов, вважають, що ця група бояр виражали інтереси дворянства і далекоглядних кіл боярства. «Избранная Рада ...явилась проводником  дворянских интересов». [2.3.:324]

Всього 10 років існувала Обрана Рада. Але навіть за цей короткий строк державний і соціальний устрій Росії зазнав колосальних змін, які не відбувались до цього кілька десятиліть помірного розвитку. Обрана Рада виникла не раніше 1549 р., а перестала існувати вже у 1560 р.

Виходячи з цього, я  вважаю, що Обрана Рада носила продворянський характер. Виражати власні інтереси ця група людей не могла, бо зміни, які  відбулись в державі в 1550 р. надто  масштабні, щоб бути побічним продуктом  діяльності, спрямованої на власне збагачення. Отже, друга група істориків  була ближча до істини.

Обрана Рада розробили  проект реформ. Одночасно свої «челобитные» подавав царю публіцист Іван Семенович  Пересветов. Він радив шукати власну опору серед дворянства за рахунок  бояр. В основу програми реформ були покладені думки, висловлені Пересветовим.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.2 Перший Земський собор. Прийняття нового «Судебника»

Новому рівню політичної організації країни, що склався в  середині XVI століття, мали відповідати і нові державні інститути – станові і представницькі установи, що відстоювали інтереси великих областей. Таким органом став Земський собор.

В лютому 1549 р. цар зібрав на нараду Боярську думу, Святий собор (вищих представників церкви) і вищих представників боярства і дворянства – перший Земський собор. Цар звинуватив бояр у зловживаннях і насильстві, які вони чинили, коли Іван був ще малим, і нагадав їм, як вони знущались над ним самим. Потім він закликав забути все погане і діяти разом заради загального блага. Звідси і назва Собору – «Собор примирення». На Соборі було оголошено про намічені реформи і про підготовку нового зводу законів. Рішенням Собору дворян звільнили від суду бояр-намісників і надали їм право на суд самого царя.

Собор 1549 р. став першим Земським собором, тобто зібранням станових представників із законорадчими функціями. Його скликання відобразило утвердження в Росії станово-представницької монархії. Однак перший собор ще не носив виборного характеру і там не були присутні представники торгівельно-ремісницького населення і селян. Але ці дві категорії населення і в подальшому не грали якоїсь значної ролі на наступних соборах. Поява станово-представницької монархії означала, що тепер всі важливі рішення будуть санкціоновані представниками панівного класу.