Державніі перетворення Росії за часів правління Івана Грозного

Міністерство освіти і  науки молоді та спорту України

Тернопільський національний педагогічний університет

іменні Володимира Гнатюка

 

кафедра нової і новітньої  історії

та методики викладання історії

 

Державніі перетворення Росії за часів правління 

Івана Грозного

 

 

ДИПЛОМНА  РОБОТА

студента V курсу

групи 51

історичний факультет

С. В. Папроцький

НАУКОВИЙ КЕРІВНИК –

кандидат історичних наук,

доцент В. В. Савенко

 

 

Тернопіль - 2012

ЗМІСТ

ВСТУП   

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ                                                                                                       

РОЗДІЛ 2. ВИНИКНЕННЯ НЕОБХІДНОСТІ ПРОВЕДЕННЯ РЕФОРМ   

2.1 КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСОБИ ЦАРЯ……………………………………………….. 

2.2 ПРИХІД ДО ВЛАДИ ІВАНА ГРОЗНОГО……………………………………………… 

2.3 ХАРАКТЕР НОВОЇ ДЕРЖАВИ…………………………………………  

2.4 НЕОБХІДНІСТЬ РЕФОРМ………………………………………………

5. ПРОГРАМА РЕФОРМ…………………………………….

РОЗДІЛ 3. РЕФОРМИ ІВАНА ГРОЗНОГО……………  

3.1 ОБРАНА РАДА…………………… …

3.2 ПЕРШИЙ ЗЕМСЬКИЙ СОБОР. ПРИЙНЯТТЯ НОВОГО «СУДЕБНИКА»…………… 

3.3 РЕФОРМИ В ОРГАНАХ УПРАВЛІННЯ…………………………………………… …….

3.4 ЗМІНА В ЦЕРКВІ. РЕФОРМИ 50-ИХ РОКІВ

3.5 ДИПЛОМАТИЧНІ І ТОРГІВЕЛЬНІ КОНТАКТИ

3.6 ЗМІНИ В ПОДАТКОВІЙ СИСТЕМІ

3.7 РЕФОРМИ В АРМІЇ

3.8 ЗМІНА В ЗЕМЕЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ. ОБРАНА ТИСЯЧА

3.9 ОПРИЧЧИНА

РОЗДІЛ 4. ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА ІВАНА ГРОЗНОГО НА ПІВДЕННО-СХІДНОМУ І СХІДНОМУ НАПРЯМКУ.

4.1 ПРИЄДНАННЯ АСТРАХАНСЬКОГО ХАНСТВА

4.2 ПРИЄДНАННЯ КАЗАНСЬКОГО ХАНСТВА

4.3 ЗАХИСТ КРАЇНИ ВІД НАБІГІВ КРИМСЬКИХ ХАНІВ

4.4 ОСВОЄННЯ СИБІРУ

РОЗДІЛ 5 ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА ІВАНА ГРОЗНОГО НА ЗАХІДНОМУ НАПРЯМІ

5.1 ЛІВОНСЬКА ВІЙНА 1558 – 1583 РОКАХ

ВИСНОВКИ……………………………………………………………… 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .     

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність даної проблеми полягає в тому що з кінця ХХ століття і до сьогодення відбуваються якісно нові зміни у політичних і соціально-економічних відносинах. Після розпаду Радянського Союзу в 1991 році Україна здобула незалежність. Треба будувати нові партнерські стосунки з Росією, які би базувалися на демократичних засадах. Для цього необхідно вивчати історію Росії, історію її державотворення і формування українсько-російських відносин. Щоб краще зрозуміти політику Росії середині ХVІ століття потрібно краще дослідити історичну постать Московського царя Івана Васильовича Грозного.

На пострадянських теренах, історіографія ще носить у собі забарвлення  радянської ідеології. Так як  останні  активні дослідження з цього  питання проводилось у 80 – ті роки ХХ століття, коли відзначали 400 –  річчя з дня приєднання Астраханського і Казанського ханства. Тому ця тема на мою думку не є до кінця вивчена  і потребує все нових і нових  досліджень.

В його житті, особі для  нас залишилося багато невідомого. І зараз самий час пригадати  про Івана Васильовича Грозного. Але тут постає питання: чи дійсно він був тим героєм, яким він  бачиться нам через століття, коли ми можемо судити про нього лише по розрізнених літописних відомостях? У його вчинках в різні періоди  частенько можна відмітити не лише невідповідність і непослідовність, але і суперечність.

 Мета та завдання дослідження Виходячи з актуальності теми, спираючись на вітчизняну і зарубіжну історіографію, враховуючи усі недоліки по вивченню даного питання, я поставив перед собою мету дати характеристику діяльності Івана Васильовича Грозного і його власної ролі в подіях, перетвореннях і війнах, що відбувалися в другій половині ХVІ століття, а  звідси і завдання дослідження:

1) розглянути ключові  моменти в діяльності Івана  Васильовича Грозного, причини і  наслідки його вчинків; 

2) визначити його роль  в подоланні феодальної роздробленості  і формуванні передумов створення  російської централізованої держави;

3) визначити міру самостійності  його рішень.

Методологічною  основою праці слугували провідні принципи діалектики наукового пізнання: об’єктивності і історизму, що базується на пріоритеті документів, які дають змогу всебічно проаналізувати період правління Івана Васильовича Грозного.

Методи  дослідження Історико – хронологічний, проблемний, порівняльний та статистичний.

Предмет дослідження – закономірності і специфіка розвитку державності на теренах Росії, боротьба Івана Васильовича Грозного з Казанським, Астраханським ханствами і його війна з лівонським орденом.

Теоретичне  значення полягає  у значенні ролі Івана Васильовича Грозного на тогочасне суспільство, міжнародної політики Івана Васильовича Грозного, значення Івана Васильовича Грозного в історії Росії та світовій історії.

Практичне значення полягає у значенні Івана Васильовича Грозного для  становлення в майбутньому Російської держави, Пожвавлення економіки та міжнародних відносин за допомогою об’єднання Північно – східної Русі навколо Москви, остаточне закріплення Москви як столиці Російських земель.

Хронологічні  рамки   1547 – 1584 роки.

  РОЗДІЛ 2. ВИНИКНЕННЯ НЕОБХІДНОСТІ ПРОВЕДЕННЯ РЕФОРМ

2.1 Коротка характеристика особи царя

Іван народився 1530 року. «От  природы он получил ум бойкий и  гибкий, вдумчивый и немного насмешливый, настоящий великорусский, московский ум. Но обстоятельства, среди которых  протекало детство Ивана, рано испортили этот ум, дали ему неестественное, болезненное развитие». [2.6.:95] (див. додаток 1) Іван рано осиротів: на четвертому році життя він втратив батька, а на восьмому – мати. І разом з молодшим братом Юрієм, глухонімим від народження, потрапив під опікунство бояр. «Он с детства себя видел в окружении чужих людей. В душе Ивана рано и глубоко врезалось и на всю жизнь сохранилось чувство сиротства, брошенности, одиночества. Отсюда его робость, ставшая чертой его характера. Как все люди, выросшие среди чужих, без отцовского призора и материнского привета, Иван рано усвоил себе привычку ходить оглядываясь и прислушиваясь. Это развило в нем подозрительность, которая с летами превратилась в глубокое недоверие к людям». [2.6.:95]

Іван ще з малих років  почав звикати до зла і знаходив задоволення, чинячи його. Він кидав  з теремів кішок і собак, знущаючись над «тварью бессловесной»; разом  із сусідськими хлопчиками він їздив містом на возі і давив людей. Але, «как всегда бывает с ему подобными натурами, он был до крайности труслив, в то время, когда ему представлялась опасность, и без удержу смел и нагл тогда, когда был уверен в своей безопасности: самая трусость подвигает таких людей на поступки, на которые не решились бы другие, более рассудительные». [2.8.:447]

Іван рано і часто почав  думати про те, що він правитель  московський і всія Русі, і ця думка не давала йому спокою. Взагалі-то, в 17-20 років, коли закінчилось його дитинство, він дивував оточуючих великою кількістю пережитих вражень і переосмислених думок, до яких дорослі не могли додуматися навіть у своєму віці. «В 1564 году, когда ему было 16 лет, среди ребяческих игр он вдруг заговорил с боярами о женитьбе, и говорил так обдуманно, с такими предусмотрительными политическими соображениями, что бояре расплакались от умиления, что царь так молод, а уже так много подумал, ни с кем не посоветовавшись». [2.4.:516]

В 17 років Іван надумав  одружитись, але ще до весілля він мав намір вінчатись на царство. З цього часу російські монархи не тільки у відносинах з іншими державами, але й у внутрішніх справах і в паперах почали називатись царями, при цьому зберігаючи титул великого князя. «Вскоре, после принятия титула, Иоанн женился; выбор его пал на девушку из одного из самых знатных и древних московских боярских родов именно на Анастасию Романовну, дочь умершего окольничего Романа Юрьевича Захарьина-Кошкина». [2.12.:112] Свекор матері юної Анастасії – боярин Івана ІІІ. Але не знатне походження, а особисті якості молодої вразили Івана Васильовича. Багато хто думає, що Іван Грозний палко любив свою дружину, дійсно, коли її ховали, Іван був сам не свій. Багато років він згадував про неї з ніжністю у своїх листах. Але, не дивлячись ні на що, вже через вісім днів після її поховання, він почав шукати собі нову дружину і зупинився на думці сватати сестру Сигізмунда –Августа Катерину.

Іван не був дурнем, але  й не відрізнявся ні здоровим глуздом, ні благим розумом, ні глибиною і широтою  поглядів. Уявлення у ньому брало  гору над усіма особливостями  душі. «Иван был первым из московских государей, который узрел и живо почувствовал в себе царя в настоящем  библейском смысле». [2.5.:81]

Таким чином, рання смерть батьків, жахливі сцени боярського правління, боротьба за владу – от що бачив Іван, будучи ще дитиною, і  все це вплинуло на формування його особистості і характеру. Саме з цього витікають у майбутнє терор і насильство.

2.2 Прихід до влади Івана IV

З кінця 40-их років Іван IV починає самостійно правити, цей  період починається з його вінчання на царство і одруження, коли він став повнолітнім; у влади в цей період залишались Глинські, а він в цей час переходить до «опал да казней», які викликали невдоволення серед населення. Немотивовані страти 1545-1546 рр., до того ж як правило позасудові, відкриті прояви невдоволення серед громадян сприяли виробленню серед його опонентів нестандартних рішень.

В результаті неоднозначної  діяльності правителя відбувається падіння авторитета великокняжої влади. Тому за підтримки боярства Іван Васильович приймає титул царя. Коронація  проходила в Успенському Соборі 16 січня 1547 року. Зміна рангу московського монарха мала безумовно двоєдину спрямованість: внутрішню і зовнішню. У зовнішній політиці цей титул  відігравав важливу роль, бо великий князь прирівнювався до принца або герцога, а цар до імператора. Тим самим царський титул прирівнював російську царську родину до царських династій Чингизидів, до імператорського роду Габсбургів.

Якщо в зовнішній політиці зростав авторитет країни, то для  населення новий титул став символом єднання країни, посилення центральної влади. «Митрополит Макарий, «человек большого ума и такта» [2.10.:135] поклав на його голову шапку Мономаха – символ царської влади. Коронація Івана символізувала в очах підданих початок його самостійного правління. [2.11.:139] Тоді існувала думка про те, що землею руською володіє правитель один, бо митрополит вінчав його на царство Мономаховим вінцем.

Таким чином, багато істориків  вважають, що прийняття титулу царя було необхідною дією для посилення  влади правителя, що потягнуло за собою важливі наслідки як у зовнішній  так і у внутрішній політиці. Це рішення відрізняється глибокою політичною обдуманістю, що характеризує реформатора з кращого боку.

2.3 Характер нової держави

В XVI столітті багато чого змінилось  в житті європейських народів. На континенті ще панував феодалізм, а в провідних західноєвропейських державах зароджувались буржуазні відносини. Великі географічні відкриття поклали початок світовій торгівлі і створенню колоніальної системи. На сході Європи виникає міцна країна – єдина Російська держава. Росія дещо відставала в економічному, соціальному, політичному розвитку. Національне самоусвідомлення переживало підйом. В усіх сферах культурного розвитку з’явились видатні майстри.

Політичний розвиток Росії  слід назвати періодом гострих протиріч. Об’єднання руських земель в рамках єдиної держави не призвело до негайного  зникнення багато чисельних пережитків феодалізму. Політична еліта другої половини XVI століття не сумнівалась в необхідності, що висіла над суспільством, спадкової монархічної влади, але вважала, що цар повинен ділитися своїми повноваженнями з верхівкою суспільства. Але Грозний не хотів ділитися владою, і «самовластие царя удивляло иноземцев, казалось им тиранией». [2.4.:533]

Деякі історики вважають, що така точка зору була характерна тільки для старої знаті, князів і бояр. Д. М. Альшиц говорить, що «боярский  взгляд на государственное устройство опирался на представления о социальной иерархии» [2.1.:55], тобто між царем і холопами повинна була існувати певна кількість сходинок, котрі б визначали, хто стоїть ближче до царя, ніж до холопів.

«В XVI веке в армии главную  силу составляла конница, так как  пехота не могла с успехом действовать  в степях против конных неприятелей». [2.2.:62] Зброєю слугували луки, кинджали, списи. Пушки, виплавлені італійськими майстрами, майже не використовувались.

Процвітала також і торгівля. Росія експортувала в Європу шкіру, віск, одяг, рядно. А імпортувала золото, мідь, дзеркала, ножі, вина. Росія вважалась країною з найсмачнішим медом. Не дивлячись на успіхи у торгівлі, Росія здавалась і була насправді малозаселеною, з густими лісами, степами, рідкими поселеннями. «Чем ближе к столице, тем более селений и людей встречалось по пути». [2.4.:560]

В цілому XVI століття – епоха  економічного підйому. В економіці  зберігається натуральне господарство, економіка має аграрний характер. Населення – 7 млн. чоловік. Посилилась спеціалізація районів: центр – землеробство, північ – ремесла, Поволжя – скотарство. В торгівлі відбулись деякі зміни: становлення обласних центрів, розподіл праці між областями, розширення торгівельних зв’язків. В XVI столітті посилюється монастирське землеволодіння, землі вже не були роздроблені. Селянство ділилось на три категорії: особисто залежні, дворові, державні. В цьому столітті відбувається посилення кабального холопства, кріпацької залежності.

Таким чином, XVI століття –  час перетворень і зміцнення  державної влади. Цей час і  сформував особистість царя Івана Грозного, а потім вже відчув на собі її вплив. Скринніков вважає, що «Иван Грозный был порождением этого времени». [2.11.:7]

Виникає ще одне питання  – про місце Росії серед  європейських країн, співвідношення Сходу  і Заходу. Особливістю Заходу було те, що вже в XIII-XIV століттях там  склалась система влади, заснована  на договірних відносинах. Ідеї договору для Росії не були чужі.