Гімназія  “Рідна школа”

Ім. М. Шашкевича 
 
 
 

 
 
 
 
 

                                           

                                           

                                            Курсова робота

                                                                             З історії України

                                                                             Учня 6-А класу

                                                                             Романовського Романа 

                                                                             Науковий керівник:

                                                                              Сов’як О.К.

Чортків-2002

 

Зміст.

Вступ... ..............4-5 

Передумови  і причини унії... .....5-13 

Собори  у Бресті... ..........13-18 

Наслідки  унії... ......…………..18-23 

Висновок... .............23-25 

Додатки... .............25-27 

Список  використаної літератури... ..28 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

План. 
 

1. Вступ. 

2. Передумови  і причини унії. 

3. Собори  у Бресті:

        

         а) рішення   собору  православних;

        

         б) рішення   собору  уніатів. 

4. Наслідки  унії. 

5. Висновок. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

        

    Недавно ми відзначали ювілей 400-ліття Берестейської  Церковної Унії, відбулася  1596 р.  Цю подію досліджували багато істориків. Кожен трактував її по-своєму. Одні вбачали в ній переважно позитивні сторони, показуючи, як єдино-правильний акт, замовчуючи всі негативні її наслідки.  Ця подія, і досі, якщо не породжує дискусії дослідників, то все-таки спричинює немалий до себе інтерес. 

   Кожна історична подія в житті Церкви й народу має свої об’єктивні закономірності.  Дослідникам Церкви необхідно сьогодні визначити, чи Берестейська  Унія  була завершенням еволюційного чи революційного процесу в житті Київської Церкви, який почався в свідомості архітекторів Унії, як він відбився на суспільно-політичному та культурному житті Русі  ХVІ  ст.  Це був процес, що започаткував низку перетворень у житті тогочасного суспільства.

   Розвиток  “З’єднаної  Церкви” був зумовлений також Рівнем релігійної  й національної  свідомості духовенства і вірних цієї Церкви.

   Берестейське  Церковне з’єднання не було суто церковним  явищем, яке, однак, в міжнародному масштабі мало своє політичне використання, що залежало від рівня заполітизованості релігійної проблеми. На долю і хід Берестейської Унії, її підготовку і наслідки мала вплив релігійна політика тогочасної Речі Посполитої, яка використовувала конфесійну проблему у польсько-російських політичних відносинах ХVІ ст.

   Слід  відзначити , зацікавлення “З’єднаною Церквою” з боку деяких польських, а деколи, також, інших істориків, випливало зі спроб політичного  використання, того церковного фактору у новій політичній дійсності.

   Критики Берестейської унії часто наголошували на тому, що їм було вигідно в плані  політичного використання - йдеться про асиміляційне і дезінтригуюче використання релігійного фактора в становленні будь-якого народу. Саме політичне використання Берестецького акту політичними чинниками Речі Посполитої призвело до релігійних конфліктів і мало пряме відношення до становлення ”З’єднаної Церкви”, яка була діяльним фактором у суспільно політичному житті бездержавного українського народу й основним рушієм його історії. Не можна, однак забувати й про те, що на релігійні конфлікти впливали також юридичні, доктринальні, соціологічні й етнічні фактори,  джерелом яких є історична свідомість і традиції народу. Церкву можна використовувати як суспільний об’єкт у політичних торгах, а особливо тоді, коли йдеться про бездержавний народ або етнічну групу, як це мало місце в ХVІ ст. в Польсько-Литовській державі.

   Об’єктивному  процесові   церковного  об’єднання   1596  р. сформованому   на   церковній   свідомості   єпископів   - архітекторів об’єднання,  могли сприяти,   або заважати, різні   політичні фактори.   Берестейська  унія  була  церковно-релігійним  феноменом,   який  виник на  базі  міжнародних стосунків між Сходом  і Заходом,   на  зламі двох  культур і цивілізацій.   3  позиції сьогодення  спадщина  Унії  вимагає переосмислення,   нового аналізу,   які  виявили б  важливість релігійно-церковних  процесів  у суспільно-політичних  та економічних   явищах.

   Одразу   після   проголошення  Унії її  проблема   набула   неоднозначного,   часто  -  просто  супротивного  трактування.   Полемічна  література  кінця  XVI  -  початку XVII  ст.   намагалася  з  різних  боків  висвітлити її.   Власне,  уже тоді,   були  поставлені   всі   найважливіші  питання,   пов’язані  з  нею.   Однак розв’язання їх  чи  якась бодай  найзагальніша  єдина  оцінка  ще  й  тепер   викликають  багато  суперечок.   Як  уже  було зазначено дослідженням   проблеми  Унії  займалося   багато істориків, трактуючи її з різних сторін.   На  історію Берестецького собору,   видану  Петром Скаргою   1597  року, православні   негайно ж відповіли документальною  історією собору  в   книзі  «Ектезіс»,   виданій того ж   1597  р.   і  знаменитим  «Апокрізісом»  Мартина  Броневського  (1597  р.).   Тут теж  подано  історію  й  документи  про  собор.   І  пізніше вийшло  не  мало  праць  в  зв’язку із собором і   початками унії,   але всі вони  носили  явно суб’єктивний  характер. Справжня   наукова історія Унії появилася аж  у  кінці XVII ст.   Це була  праця  Василіянина  Ігн.  Стебельського  «Dwа wielкі  swiatІа  nа  hогуzоnсіе  роІоскіm»  (1781-83),  де  було подано  цінний  документальний  матеріал.

     Ще більше значення  мала  праця   Миколи  Бантиша-Каменського   «Историческое  извьстіе о   возникшей  вь  Польшь  уніи»,   зложена  в 1795  році, але видане лиш в   1805. 3  неї, властиво, й починається наукова література  про унію. В   1842 році  вийшла дисертація  М. Костомарова «О причинахь и характерь уніи вь  Западной  Россіи», але вона  була  зараз же конфіскована  й знищена російською владою. Перевидана вона  була  Українською Академією Наук  у   Києві (1928). Працею  М. Кояловича «Литовская  церковна  унія» 2  т., (1859-61)   відкривається цілий ряд розвідок  про унію російських   і   українських   істориків,   писаних із   церковно-православного штанпункту, із  його дуже  негативним  поглядом на  унію  та її наслідки. Важливішими з них були  розвідки Н. Іванишева (1859), М. Макарія, Ор. Левицького, Н. Петрова, Ф. Кудринського, П.  Жуковича  та  інших. 3  польських і чужоземних  праць треба назвати праці  Є. Ликовського, А. Прохазки, А. Левицького. Дуже важлива праця відомого єзуїтського історика  П. Пірмча  «Lа  Russiе  еt  Lе Sаnt Sіеdе», 1896.

   Наукові   праці   про  унію,   писані  українцями   з  уніатського  погляду,  починаються німецькою працею  єпископа  Ю.Пелеша «Gеsсhісhtе dег Unіоn»  (1878-1881).  Далі  вийшли  праці Ант. Добрянського,   К. Студинського,  Ол. Сушка, Б. Бучинського, М. Чубатого, Ст.Томашівського,  які  звернули також увагу  й  на  унійні  спроби  перед  Берестейською унією [c 178-179;5].

   Дослідженням  цієї проблеми  займалися  також  і   радянські історики  такі   як  В.Зотович  «Що таке унія»  - Львів,   1947 р.;   Д.Похилений «Згубна роль  церковної унії  в   історії українського  народу» -  К.,   1958;  Загаймо П.   «Українські письменники -  полемісти кінця XVI-  початок XVII  ст.   в  боротьбі   проти   Ватикану  й  унії» -  К.,   1957;  С.Плохий  «Папство  и Україна»  -  К.,   1989.  Але всі ці  праці_, нажаль_,  дещо однобоко  розглядають Унію  і  її значення. До   цікавих  дослідників   Берестейської Унії  належить   польський   історик Оскар  Галецький.   І  вже  найновіші дослідники   цієї  проблеми -   це  Іван  Ортинський   «Під  знаменням Берестейської події»;   В.Іванишин,   І.Мончак  «Берестейська   ідея   Київської церкви»;   В.Серчик  «Unіа   Вгеzеsка  - rеflеksjie  о   tоlеrаnсіі»,   «Unіа  рrzеskа  і  jіj  nаstepstwa»,   І.Гарасим  “Берестейське  Церковне  з’єднання”. Цікаві  праці  молодого  українського  дослідника  Бориса   Гудзяка  “Західна  історіографія  й  Берестейська  унія”,  “Історія  відокремлення” і інші. Щойно вийшло  ґрунтовне дослідження історії Церкви  в Україні професора Українського  Вільного  Університету  Матвія  Стахіва “Христова Церква  в Україні 988-1596”,  що  присвячене  Берестецькому  з’єднанню  Христової  Церкви  від  її  постання  до  Собору  1596 р. У  праці подано  ґрунтовний  і цікавий аналіз.

   Берестейська  унія  позначає  переломний  момент  в  історії  Київської  церкви.  Довгий  час  вивчення  й  висвітлення її  зводилось до  з’ясування,  власне,  політичної  ситуації  кінця ХVІ ст., “суб’єктивних”  і  “об’єктивних”  причин,  характеристик  творців  унії,  їхніх  планів,  мети  тощо.  Усе  це  призводило  до  визначення  як  основних  причин  Берестейської  унії -- політичних  колізій,  кланових  інтересів,  політичних  і релігійних  угрупувань,  тощо. Обмежено-хронологічне  вивчення  соборів 1590-х років призвело  до  не  зовсім  правильних  її  оцінок.  Цілком  по  іншому  постає  унія,  коли  в  центр  її  розуміння  покласти  унійну  ідею  єдності  християнських  церков.

   Ця  ідея  має  давню  історію,  відлік  якої  почався  ледве  не  від  самого  офіційного  розколу  1054 р. християнства  на  західну й  східну  гілки.  Боротьба  за  втілення  її  тривала весь  час і являла  собою ланки єдиного ланцюга. З цього Берестейська  унія,  власне  є складовою частиною  в ланцюгу розвитку  унійної ідеї  у  християнстві. Спалахи боротьби  за  втілення  її  завжди  збігалися з політичними обставинами часу,  що  потребував  єдності держав  і народів,  як  противаги руйнівним зовнішнім і внутрішнім  силам.  А,  проте було  б хибним  убачати  в такому  збігові головну причину чи,  навіть,  сенс  унії.  Цілком  до  іншої сфери належить  питання про те,  як, хто, коли  і з якою  метою намагався скористатися  з цієї  ідеї.

     Щоб  оцінити  Берестейську  унію, варто  виходити  саме  із засади  загального  розвитку унійної ідеї. Тому  на  терені України   має   велике  значення   висвітлення   унійних змагань   Берестецького собору  -  що дає змогу глибше  і точніше охарактеризувати   весь  комплекс   проблем  унії 1596  року.

   З часів Володимира й запровадження християнства на Русі наприкінці X ст. Київська митрополія  була  дочірньою Церквою Царгородського патріархату.  Утворення митрополії під опікою  Візантії найважливіша,   інституційна  ознака   офіційного  входження Київської Русі  у Християнський світ.   Протягом  ХІ-ХІІІ   ст.   Київська   митрополія   поступово обійняла  всі  східнослов'янські  землі,   вводячи  їх  у  церковну   орбіту  Візантії.   Ієрархічно  підпорядкована   і  духовно  зобов’язана  залежна  в  культурному й  об'єднана  в літургійному   планах,   Київська   митрополія   стала   цілісною частиною  візантійського  православного світу.

   Будучи  спадкоємцем передусім  Візантії,  Київська  Русь залишалася   відкритою  і  для  інших  впливів.   Географічне  положення   Русі  зумовило її контакти  -  через торгівлю, воєнні  дії та  дипломатію  -  з євразійським  степом, балтійською  північчю,   західнослов'янським католицьким світом.   Ці  контакти,   як  і наростаюче усвідомлення  своєї політичної могутності,   викликало в руськім суспільстві   появу власних державних і церковних інтересів.   Це  не  могло не позначитись на  його  взаєминах із  Візантією.   Напруга в ієрархічних відносинах між Києвом  і   Царгородом  стала політичною  вже в ХІ-ХІІ ст., коли  Русь  знехтувала  прерогативу Царгороду у виборі  київських митрополитів   і без його  попередньої санкції призначила  митрополитами Іларіона  (1051-1054)   і   Клима  Смолятича  (1147-1155)  [c.1-3;4].

   Остання   чверть XI  ст.   узагалі  характеризується  ослабленням Візантії (1071 р.)  і посиленням  впливу  римського папи.   Саме  в цей час йде боротьба  за  великокнязівський київський стіл    Ізяслава  із Святославом,   що  привела до того,   що   Ізяславів   син Ярополк разом із  своєю дружиною  Кунігундою-Іриною  мандруючи   по  Європі, їздив   (1075   р.) посольством до  папи  Григорія  VII   і вів переговори  про умови повної залежності  князя   й  Русі  від престолу св. Петра згідно  кодексу Гертруди.  Саме цей хід можна вважати   першою  офіційною спробою часткової унії (визнання примату папи)  згода на  заборону анти папської пропаганди.   Заборону  приймати  митрополита з Візантії.  Князеві від папи  надавався титул короля  й  корона.   За  велінням Ізяслава   карбується  монета  з образом св. Петра (1077  р.) 1089  року  папою Урбаном II  встановлено  свято  перенесення  мощів  Миколая  з Миру Лікійського  до  Бару,   яке не  було  визнане  в   Константинополі,  зате  визнане  в   Києві.   (9 травня  /ст.   ст./  -  правник теплого Миколи). Зв'язки  з  папою  Переяславського Єпископа, місцеблюстителя  Митрополії Єфрема.   Оборона  папою  Урбаном   II   православної княгині  Євпраксії  Всеволодівни  перед  чоловіком  католиком  Генріхом  IV.