Аграрна сфера Давнього Риму у поглядах М.Катона, М.Варрона, Ю.Колумелли

Колумелла, як відомо, був  пристрасним пропагандистом виноградарства, і тому не дивно, що маєток з виноробним ухилом займає його найбільше. Разом, з тим його повідомлення про великі оливкових гаях і величезних хлібних нивах припускають існування маєтків з відповідним ухилом.  

 Спеціалізація маєтків Колумелли зафіксована в самому термінологічному позначенні їх як vinea - виноградник і olivetum - оливковий сад. Проте, коли Колумелла говорить про оливкові гаї або виноградники, він ніколи не розуміє під цими визначеннями виноградну або олійну плантацію з монокультурою, що добре видно з аналізу звісток Колумелли про інвентар цих маєтків.

“Її (виноградну лозу) ми по справедливості поставимо попереду інших деревинних насаджень - не тільки за солодкий смак її плодів, а й за ту легкість, з якою вона піддається культурі майже в усіх країнах і в усякому кліматі, окрім дуже холодного або дуже спекотного.” [1; c.156]

Для Колумелли виноградник  і оливкова гай - не частина одного величезного господарства, а самостійним  уколом, своїми галузями, забезпечені  необхідним робочим контингентом на чолі з віликом, економічно не пов'язані  з іншими маєтками.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Сільське господарство відігравало  вирішальну роль у виробництві, земля  була найважливішим видом власності  і головним засобом виробництва, тому мобілізація багатств в руках  панівного класу брало насамперед фірму концентрації землі; реалізувалася  в появі великої землеробства. Широке проникнення рабства в полісний організм, криза полісної організації призводить до максимального розвитку рабовласницького способу виробництва, організації нового виробничого організму - рабовласницької товарної вілли середніх розмірів, яка стає провідним типом сільськогосподарського виробництва в Італії. Подальший розвиток рабовласницького способу виробництва і процесу земельної концепції в италийской селі призводить до зміцнення вілли до розмірів значних по території маєтків - латифундій, які на перших порах функціонують як рабовласницькі господарства, а потім перебудовуються і перетворюються на велике маєтки з децентралізованим землекористуванням залежних колонів.

Рабовласницька суспільно-економічна формація, як і всяка інша, пройшла  певний коло розвитку: вона виникла  в результаті розпаду чи трансформації  старих відносин, на певному етапі  історичного існування досягла  кульмінації, і розвиваються в її надрах продуктивні сили отримали невеликий  простір.

Підйом продуктивності рабської праці був одним із засобів  збільшення частки додаткового продукту, підвищення дохідності рабовласницького маєтку. Разом з тим його неминуче тягло за собою інтенсифікацію виробництва, його більш швидкий розвиток. За впливом цих факторів сільського господарства Італії II ст. до н. е.-I ст. н. е.. досяг високого рівня. В цей час відбулося остаточне оформлення класу рабів. Раб стає основним виробником майже у всіх галузях виробництва, в тому числі, в найголовнішій - в сільському господарстві.

У зв'язку скороченням зовнішніх  джерел рабства в I ст. н. е.. рабовласники починають звертати увагу на внутрішні джерела рабства, на доморощених рабів, заохочувати дітонародження у рабинь аж до дарування свободи. I в. н. е.. наступні століття сімейні відносини у рабській середовищі розвиваються і заохочуються панами.

Трактат Катона відобразив період підйому  римського рабовласницького виробництва. Його ідеалом було в основному натуральне господарство, яке забезпечувало передусім свої потреби. Однак не виключалася і торгівля, яка дозволяла реалізувати частину надлишкової продукції і придбати те, що не могло вироблятися власними силами. Велике місце у праці Катона займають поради щодо утримання рабів, використання їх праці, методів експлуатації. Автор відносив рабів до знарядь праці, радив утримувати їх у суворості, залежно від старанності, раціонально експлуатувати їх працю. Катон вважав доцільним купувати рабів у юному віці, виховувати їх у покорі, в дусі, який необхідний господарю. Передбачаючи можливі незадоволення і виступи рабів, Катон радив підтримувати в їх середовищі ворожість, провокувати конфлікти, незгоди між ними, вчасно звільнятися від старих і слабих. Раби каралися за найменшу провину. Харчі, одяг, житло мали відповідати їх становищу знаряддя, яке розмовляє. Всі ці поради Катона націлені на забезпечення раціонального ведення великого рабовласницького господарства.

Розробку проблем латифундійського господарства у І ст. до н.е. продовжив римський вчений Варрон. Його погляди викладені у трактаті "Про сільське господарство". У своїх працях Варрон відтворив, з одного боку, більш розвинені форми рабовласництва, вищий ступінь розвитку великих рабовласницьких економік, з іншого — нові явища соціально-економічної обстановки, пов´язані із поглибленням протиріч, які все більше пронизували економіку Римської рабовласницької держави. У своєму трактаті Варрон висловлює серйозне занепокоєння долею рабовласницьких господарств. Він ставить за провину рабовласникам те, що вони відійшли від справ, живуть у містах, переклавши обов´язки організації виробництва на латифундіях на управляючих. Автор шукає шляхи зміцнення економіки не лише у розвитку землеробства, але і тваринництва, у застосуванні агрономічних наук, зростанні інтенсивності виробництва, удосконаленні методів експлуатації рабів, у використанні матеріальної заінтересованості та ін. Його турбота пов´язана не тільки із збереженням натурального характеру рабовласницьких латифундій, але й із підвищенням їх прибутковості, зростанням ефективності виробництва. Варрон надавав великого значення спілкуванню з рабами, формам їх експлуатації. Рабів він відносив до одного з трьох видів сільськогосподарських знарядь — такого, що розмовляє. Два інші види знарядь, за його класифікацією, це німі (інвентар) і ті, що відтворюють нечленороздільні звуки (робочі тварини).

Кризу рабовласництва відобразив у  своєму творі «Про сільське господарство»  Колумелла. У громіздкому трактаті, який складався із 12 книг, детально розглядався стан рабовласницьких латифундій. Колумелла писав про вкрай низьку продуктивність рабовласницької праці, про те, що раби завдають полям значних збитків, погано ставляться до праці, до утримання тварин, інвентаря, крадуть, обманюють землевласників і т. д. Картина, відображена Колумеллою, свідчить про занепад сільського господарства, про те, що економіка рабовласницького суспільства вже знаходилася у стані кризи, яка продовжувала поглиблюватися. За словами Колумелли, "латифундії загубили Італію". У пошуках виходу із кризи римський вчений віддає перевагу більш продуктивній праці вільних виробників, ставить питання про необхідність підмовитися від праці рабів, про використання колонів (у Стародавньому Римі — орендар невеликої ділянки у великого землевласника).

Таким чином, економічну думку  античного світу слід розглядати, з одного боку, як продукт особливої  історичної доби, а з іншого —  як низку ідей, що набули розвитку в  наступні періоди та увійшли до золотого фонду економічної науки. Важливим досягненням антич­ної економічної думки є з'ясування принципів натурального й окремих елементів товарного господарства. У центрі римської економічної думки завжди стояли питання організації рабовласницького гоcподарства та управління ним. Серед проблем, відображених у творах античних авторів, основною була проблема рабства. У тлумаченні рабства економічна думка античності еволюціонувала від розуміння його як природного явища до критики й визнання загаль­ної рівності людей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

1.Катон. Варрон. Колумелла. Плиний. О сельском хозяйстве. – М.: Гос. Изд-во с-х. лит., 1957.

2.Катон М.П. Земледелие, - М.; Л.: Изд-во  АН СССР,1950.

3.Варрон. Сельское хозяйство. / Пер. М. Е. Сергеенко. М.-Л.: Издательство АН СССР. 1963. 220 стр. 1300 экз.

4. Сергеенко М.Е. Очерки по сельскому хозяйству древней Италии. М., Л.: Изд-во АН СССР, 1958.

5. Кузищин В.И. Генезис рабовладельческих латифундий в Италии (II в. до н. э.-I в. н. э.). М.: Издательство Московского университета, 1976.

6. Штаерман Е.М., Трифимова М.К. Рабовладельческие отношения в ранней Римской империи. М.: Наука, 1971.

7. Історія економіки та економічної думки: Навч. посіб./ За ред. С.В. Степаненка. – К.: КНЕУ, 2008. – Розд.4.