Аграрна сфера Давнього Риму у поглядах М.Катона, М.Варрона, Ю.Колумелли

У цілому ж Рим вів з  провінціями пасивну торгівлю, тобто  з Італії вивозили товарів значно менше, ніж ввозили. Найбільшим споживачем імпортних виробів був Рим, населення якого становило за імперії 1 млн чол.

Товарно-грошові відносини  досягли найвищого рівня розвитку в І—II ст. н. е. Вони стали невід'ємною частиною бюджету римського громадянства. Гроші були потрібні знаті, орендарям-управителям державних і приватних ділянок землі, власникам майстерень, вільновідпущеним, окремим рабам, що одержували право продавати свою працю, заплативши грошовий чинш своєму господареві. Збирались грошові податки з усіх верств населення. Це стимулювало лихварство, товарне виробництво, що грунтувалося на праці вільних громадян і рабів, особливо тих, які мали досконалу кваліфікацію як у сільському господарстві, так і в ремеслі.

Фінансова система Риму була заснована на експлутації колоній. Римські громадяни користувалися податковим імунітетом. Податки (поземельний і подушний) у провінціях віддавалися на відкуп публіканам, які збирали податків у 3 - 4 рази більше норми. Недоїмники ставали боржниками лихварів або їх продавали в рабство. Не завжди відкупники могли відразу внести в державну скарбницю відповідну суму грошей, тому вони об'єднувалися у своєрідні компанії, сплачуючи членські внески. Так формувалися багаті "акціонерні" спілки з чималим фінансовим апаратом, накопичуючи на цьому величезні капітали.

Отже, для господарства Римської імперії в III—V ст. н. е. визначальним стали розклад античної власності, поступова втрата рабством свого виробничого значення, натуралізація і аграризація економіки, послаблення економічних позицій міст, дестабілізація грошової системи, посилення фіскального гніту. Велике землеволодіння зберігалося, однак тенденція його розвитку полягала в зміцненні невеликого індивідуального виробництва, що стало раціональнішою формою ведення господарства. Невелика земельна власність і вільні селяни зберігалися, особливо на периферії, але вони потрапляли в різні форми залежності від великих землевласників: під патронат, ставали прекаріями, перетворювалися на колонів. Значення колонату постійно зростало. Сформувалися рентні відносини. Розширилися господарська самостійність рабів, які отримували землю, в економічному відношенні ставали залежними колонатного типу.

У сучасній науковій літературі немає єдності в оцінці пізньоримської економіки. Деякі вчені розглядають її як феодальну. На думку інших дослідників, в надрах рабовласницького господарства виникали лише елементи феодальних стосунків.

Розділ 2. Сільське господарство Давнього Риму у поглядах М.Катона, М.Варрона, Ю.Колумелли

В економічному житті Стародавньої Італії вирішальна роль належала сільському господарству. Юридичним власником землі виступала держава. Проте з часом відбувався процес передачі її у приватну власність — патриціям (сенаторам, консулам, трибунам квесторам), а також вершникам (заможним людям, які займалися торгівлею, лихварством тощо). Форми земельної власності пройшли складну еволюцію від вілли (земельного маєтку площею , 25-100 га) до величезних латифундій з десятками тисяч гектарів землі і на початку нашої ери трансформувалися у невеликі ділянки землі (парцели), які надавалися колонам - землеробам, вільновідпущеним рабам та іншим дрібним власникам на основі оренди.

Сільське господарство було багатогалузевим. В Римській державі провідна роль належала виноградарству, городництву, садівництву. Успішно розвивалося тваринництво, птахівництво, вирощувалися зернові культури (пшениця, ячмінь, просо, овес), а також технічні (льон, коноплі).

Впродовж існування Стародавнього  Риму сільськогосподарські знаряддя праці  та агротехніка постійно вдосконалювалися і досягли високого рівня. В 1 ст. н. ери римляни використовували не тільки косу, серп, а й жатку з широким захватом, колісний плуг, мінеральні добрива, водяний млин, мали досконалу іригаційну систему зрошення полів. Успішно розвивалася агротехнічна наука.

Значну роль в господарстві відігравали території, завойовані Римом внаслідок тривалих воєн в  Малій Азії, на африканському континенті, інших регіонах світу. Експропрійовані землі оголошувалися державними і передавалися римській ліан, ветеранам воєн, здавалися в оренду.

Розвиток матеріальної культури, інтенсивне руйнування громадського землеволодіння і утвердження приватної власності, загострення протиріч між патриціями, які захопили значну частину громадських  земель, плебеями і клієнтами зумовили розклад громади. Протягом VI—III ст. до н. е. у Стародавньому Римі склалося рабовласницьке суспільство. Рабство мало патріархальний характер, було переважно домашнім, борговим, спадковим. Головною виробничою силою залишалося вільне населення. Реформи царя Сервія Тулія (середина VI ст. до н. е.) остаточно знищили пережитки родового ладу, поділивши римські населення на 6 категорій не за рядовими, а за майновими ознаками. Розгорнулася боротьба за землю, в ході якої сформувалося велике землеволодіння. «Закони XII таблиць» (середина V ст. до н. е.) захищали приватну власність, економічні та політичні права рабовласників, юридичне закріплювали інститут клаентелі (боргове рабство), зменшуваній рівень позикового процента. У другій половин IV ст. до н. е. були спроби обмежити захоплення громадських земель встановити верхню межу володіння землею 500 югерів (125 га) і норму для випасання худоби (100 голів великої та 500 дрібної). На початку IV ст. до н. е; римські громадяни були звільнені від боргового рабства.

Становленню і утвердженню  рабовласницьких відносин сприяла  територіальна експансія, яку вела Римська Республіка. До середини III ст. до н. е. була захоплена вся територія сучасної Італії. В І ст. до н. е. Рим перетворився на світову державу від Атлантичного океану на Заході до Тигру і Євфрату на Сході.

Період розквіту рабовласницького господарства припав на II—І ст. до н. е. Воно набуло класичних форм. Економічне піднесення тривало перші два століття н. е. Рабам належала роль основної виробничої сили, їхня праця використовувалася в усіх галузях господарства. Раби поділялися на міських і сільськогосподарських. Перші — слуги, ремісники, вчителі, управителі, медики — використовувалися в домашньому господарстві. Багато рабів працювали в ремісничих майстернях, копальнях, каменоломнях, але переважна частина —в сільському господарстві. Джерелами рабства були війни, піратство, а в неіталійських володіннях Риму — також борги. Міжнародним центром работоргівлі був о. Делос, де щоденно продавали до 10 тис. рабів. Рабами були іноземці, римське право обороняло перетворювати громадян своєї республіки на рабів. Переважало приватне рабовласництво, державне було незначним.

Захопивши багато країн, стародавній  Рим мав сприятливі умови для  формування великих землевласників-латифундистів, які володіли рабами, використовуючи їхню працю. Очевидно, це було причиною того, що економічна думка і політика стародавнього Риму пов´язані з аграрними справами. Про це свідчать "Закони XII таблиць" (451-450 pp. до н. е.), які закріпили право приватної власності, санкціонували правові відмінності вільних і рабів. На впорядкування аграрних відносин були спрямовані законопроекти братів Тіберія (162- 133 pp. до н. е.) і Гая (153-121 pp. до н. е.) Гракхів. Своєрідним гімном сільському господарству і селянській праці була поема "Георгіки" Верґілія (70-19 pp. до н. е.). Аграрна тематика виявилась тоді такою актуальною, що на ній зосередили увагу більшість інтелектуалів, серед яких був Марк Порцій Катон (234-149 pp. до н. е.).

З повідомлень древніх  авторів можна встановити, що Марк Порцій Катон народився близько  234 р. до н.е. у римському муніципії Тускуле. Швидше за все, у родині вершника. Порції Катони складалися в спорідненні з Порціями Лицинами й Порціями Леками, які займали пости преторів і едилів - нижчі вершницькі магістратури.

Кар'єра Катона Старшого почалася під час Другої Пунічної війни, коли у віці 17 років він надійшов на військову службу й пройшов через найважливіші події й битви війни з Ганнібалом. У цей час він заводить міцні зв'язки з видними римськими політичними діячами. Він служить військовим трибуном в 214 р. до н.е. при Маркові Клавдії Марцеллі, під началом Фабія Максима відвойовує Тарент, пізніше служить у Гаю Клавдія Нерона, що був другом і соратником Марцелла.

Катон стає одним із самих  впливових осіб у римській державі  й веде активне політичне життя, що присвятив боротьбі зі зловживаннями  аристократичної верхівки римського  суспільства, підйому економіки  Італії, і зробив чималий внесок у розвиток римської культури й римської національної самосвідомості.

Він присвятив своє життя  не тільки політичній боротьбі, але  й створенню літературних творів латинською мовою й був одним  з перших, хто почав писати по-латинському в прозі. Його перу, крім “Землеробства”, що дійшов до нас, належать трактати про право й про військову справу. До всьому цьому Марк Порцій є автором однієї з перших історій Рима, особливо цікавої для нас своєю концепцією. Катон у своїх "Началах" ("Orіgіnes") написав не тільки історію Рима, але й історію всієї Італії. У його праці головними діючими особами були не полководці й політики, а народи Італії. Така позиція цілком погодиться з тим, що він був одним з перших провінціалів (родом він був з міста Тускула), що досягла настільки високого положення в Римській державі. Серед його праць згадується й своєрідний підручник по історії Рима, написаний спеціально для сина.

Протягом всього життя  Катон займався самоосвітою. У дозрілих літах він вивчив грецьку мову, щоб познайомитися із кращими зразками грецької літератури. Історика Фукідіда й оратора Демосфена він уважав своїми вчителями. Перу Катона належить кілька трактатів по військовій справі, праву й сільському господарству. Першим з римських ораторів Катон почав публікувати свої мови. Головним добутком Катона вважаються "Начала", у яких автор описав історію Рима від підстави міста до 150 р.

Спосіб життя Катона був  дуже простий. Ніяких витрат на розкіш. Він не купував дорогих рабів. У будинку не було килимів та інших предметів розкоші. Свої суворі принципи Катон впроваджував і в політиці. У свою будучність цензором він вжив серйозних заходів проти розкоші та розбещеності суспільства. Так, він вигнав одного із сенаторів лише за те, що той поцілував на людях свою дружину. Великими податками на предмети розкоші Катон намагався повернути римлян до старої простоти.

Твір Марка Порція Катона Старшого "De agrіcultura" ("Землеробство"), є самим раннім із прозаїчних добутків, що дійшли до нас, латинською мовою. Для сучасних дослідників цей трактат одне з найважливіших джерел по історії сільського господарства й рабства в Італії наприкінці ІІІ - першій половині ІІ ст. до н.е.

У трактаті "Землеробство" знайшли яскраве відображення економічні проблеми рабовласницьких господарств у період розширення виробничої діяльності великих землевласників. Трактат включає 162 глави і нагадує сторінки записника господаря рабовласницького маєтку. У творі узагальнюється досвід натурального рабовласницького господарства Стародавнього Риму та містяться практичні рекомендації щодо підвищення його дохідності.
У цій праці Катон:
визначав землеробство найбільш достойним, почесним та благородним заняттям, ідеалізував натуральне господарство, спрямоване на задоволення власних потреб. На думку мислителя, із землеробів "виходять найвідданіші громадяни і найстійкіші солдати. І дохід цей найчистіший, найвірніший і зовсім не викликає заздрощів"[2; c.1]. Водночас він припускав часткову ринкову орієнтацію рабовласницьких маєтків: збут частини надлишкової продукції та купівлю лише найнеобхіднішого, того, що не вироблялося власними силами. Даючи поради щодо підвищення дохідності рабовласницького господарства, мислитель виходив з принципу: "Господарю любо продавати, а не купувати";
визначальну роль у справі організації зразкового господарства відводив власнику маєтку, який повинен добре знати календар сільськогосподарських робіт, необхідні агротехнічні засоби, строго регламентувати виробництво та збут продукції;
зараховував рабів до знарядь праці, виступав за жорстоку дисципліну, зазначаючи, що раби повинні бути "завжди в роботі". Контроль за працею рабів, на думку мислителя, повинен ґрунтуватися на розподілі між ними конкретних обсягів роботи (уроків). Спостерігати за виконанням цих завдань мав раб-наглядач, який повинен був "забезпечити порядок, дотримуватися свят; чужого в руки не брати; своє оберігати ретельно... Рабам не повинно бути погано: вони не повинні мерзнути і голодувати... повинні бути завжди в роботі: так їх легше втримати від дурного і крадіжки"[2; c.3]
вважав доцільним сіяти між рабами ворожнечу, розпалювати між ними конфлікти та сварки з метою унеможливлення непокори та змови між ними. Він радив жорстоко поводитись з рабами, “виснажувати їх працею, люто карати за найменшу провину, ставитись до них набагато гірше, ніж до робочих тварин”. Так, у святкові дні, зазначається у трактаті, бики мають відпочивати, а раби — працювати. Хворих биків, на думку Катона, потрібно лікувати, а старих і хворих рабів — продавати, звільняючись від них, як від непотрібного "старого воза".
Катон дає наступні поради щодо їжі та одягу рабів:

“Закуска для рабів. Марину якомога більше опалого олив. Потім марину зрілі оливки, з яких виходить дуже мало масла; бережи їх, щоб вони протрималися якомога довше. Коли оливки будуть з'їдені, давай дешевий рибний маринад з оцтом. Масло давай на місяць кожному по 1 секстарію; солі кожному на рік досить по модію”. [1; c.13]

“Одяг для рабів. Туніка в 3% Фунта вагою і плащ через рік; всякий раз, коли даєш туніку або плащ, візьми спочатку старі, щоб зробити з них клаптеві ковдри; через рік слід давати хороші дерев'яні черевики”. [1; c.13]

Покликаючись на звичай предків  у ставленні до різних занять, Катон  писав, що "якщо хотіли уславити добру  людину, то її хвалили як доброго  землероба і доброго господаря... Землероби стають найвідважнішими  людьми і найдіяльнішими воїнами; дохід  землероба найчистіший, найнадійніший  і найменше викликає заздрощів; люди, зайняті цією справою... шляхетні". [1; c.16]

Землеробські заняття, на думку  Катона, стоять вище від будь-яких інших, не кажучи вже про лихварство, яке  ганебніше від злодійства. Тому Катон давав пораду, як краще вести сільське господарство. "Якщо ти мене запитаєш, який маєток поставити на перше місце, я, - відповідав Катон, - скажу так: сто югерів землі, яка зайнята всіма культурами і знаходиться у найкращому місці... З ранньої юності господареві треба дбати про те, щоб обробити маєток".[2; c.2]

“У підгородному маєтку найкраще мати сад з виноградними лозами, в'юнкими по деревах. Можна продавати і дрова і гілки, і господарю буде чим покористуватися” [2; c.5]

“Коли прийде час, коси сіно і, дивись, не запізнися його скосити. Коси раніше, ніж виспеют насіння трав, і найкраще сіно склади окремо, щоб навесні під час оранки згодувати його волам, поки ти ще не даєш їм кормову суміш (ocinum).” [2; c.14]

Агрономічні поради Катона чергувалися  з економічними. Він казав, що "потрібно перевірити кількість грошей і хліба, то, що підготовлено для годівлі худоби; кількість вина, масла, що продано, що виручено, що залишилось, що можна продати... Господар повинен розпорядитись роботами... Він повинен здійснити продаж: продати масло, якщо добра ціна, вино, продати надлишки зерна, старих волів, хирляву худобу, хирлявих овець (вовну, шкіри, старий віз, старі залізні знаряддя), пристаркуватого раба, хворого раба і взагалі продати все, що непотрібне. Господар повинен прагнути продавати, а не купувати".[2; c.2]

Також Катон давав багато порад  щодо виготовлення тих чи інших продуктів, а саме:

“Сіль білою роби так. Чисту амфору з відбитим горлечком налий чистою водою і постав на сонці. Опусти туди кошичок з простою сіллю; струшуй її і досипай. Роби це по кілька раз на день щодня, до тих пір, поки сіль вже протягом двох днів не буде розпускатися”. [2; c.15]