Интеграционное развитие Азиатско-Тихоокенского региона

Міністерство освіти і науки України Київський національний економічних університет

імені Вадима Гетьмана

Факультет міжнародної економіки та менеджменту

Кафедра міжнародної економіки

Курсова робота на тему:

ІНТЕГРАЦІЙНИЙ РОЗВИТОК АЗІАТСЬКО-ТИХООКЕНСЬКОГО РЕГІОНУ

Студентки 22 групи 3  курсу

Спец. 6503, ФМЕіМ

Кравченко А. Д.

Науковий керівник

Гайдай Ю.В.

Київ 2010

ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Створення та функціонування АСЕАН

1.1. Передумови та історія створення АСЕАН

1.2. Основні організаційні та функціональні засади АСЕАН

РОЗДІЛ 2. Сучасні тенденції розвитку інтеграційних процесів в АСЕАН

2.1. Основні форми реалізації економічних відносин АСЕАН

2.2 Аналіз торговельно-інвестиційних відносин  країн учасниць АСЕАН

РОЗДІЛ 3. Проблеми та перспективи співробітництва АСЕАН з іншими країнами

3.1. ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ АСЕАН З СУСІДНІМИ КРАЇНАМИ

3.2. СТАН ІНТЕГРАЦІЙНИХ ВІДНОСИН УКРАЇНИ З КРАЇНАМИ- УЧАСНИЦЯМИ БЛОКУ АСЕАН

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

4

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. У даний час АСЕАН привертає все більшу увагу світу до себе, ставши досить значимою організацією у Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, яка динамічно розвивається та  співпрацює не лише з країнами Азії, а й з багатьма розвиненими державами світу. За роки свого розвитку Асоціація отримала унікальний досвід колективної вироблення спільної лінії поведінки на міжнародній арені, а також практики спільного пошуку шляхів вирішення внутрішніх проблем у регіоні на основі принципів консенсусу, взаємодопомоги, консультацій, довіри, терпимості, врахування інтересів всіх учасників сторін. У результаті АСЕАН перетворилася на базову структуру багатостороннього регіонального співробітництва, що грає ключову роль в основних механізмах політичної і економічної взаємодії в АТР, організацію, яка у своєму внутрішньому розвитку впритул наблизилася до реального втілення висунутого нею гасла «Єдність у різноманітті».

З самого початку програмна установка Асоціації полягала в забезпеченні економічного зближення країн-членів, створення зони вільної торгівлі, реалізації спільних промислових та інших багатосторонніх проектів. Крім прискорення розвитку та підвищення рівня добробуту, АСЕАН переслідувало також мету зменшення залежності країн від позарегіональних держав та ринків. АСЕАН - це зона стабільного припливу інвестицій та капіталу у підприємницьку діяльність. До того ж у Сінгапурі розташований один з найбільших світових центрів позикового капіталу, що має велике значення для всієї Асоціації. АСЕАН - це найбільш життєздатне економічне угруповання в Азії, що існує вже більше 40 років, має досвід і має гарні перспективи розвитку.

Зрушення у зовнішньоекономічних і зовнішньополітичних відносинах АСЕАН відбувалися в умовах швидкої інтернаціоналізації світової економіки і посилення взаємозалежності. За час існування АСЕАН вигляд країн, що входять в угрупування, сильно змінився, підвищилася і їх роль у світовій економіці.

Розвиток Асоціації також стимулюють потужні зовнішні сили. Серед них нове утворення, що отримало назву "АСЕАН плюс три" (Китай, Японія, Південна Корея). Співробітництво з цими зовсім різними країнами позитивно вплине на розвиток регіону в цілому. Другою потужною зовнішньої силою є глобалізація. Країни АСЕАН і підприємства цих країн зрозуміли, що глобалізація впливає на економіку, фінансовий сектор і валюти їх країн. Вони більше не можуть забезпечити захист своїх підприємств на внутрішньому ринку. Більшість успішних компаній працюють у міжнародному масштабі. Щоб вижити і процвітати, недостатньо займати сильну позицію в окремій країні або окремому регіоні, такому як АСЕАН. Третьою потужною зовнішньої силою є Китай. КНР поставила світовий рекорд економічного зростання, і її вплив на АСЕАН величезна. Це, з одного боку, добре для АСЕАН, тому що Китай має великий за обсягами ринком, а з іншого - погано, оскільки зростає економічна конкуренція. Тому для АСЕАН важливо правильно побудувати стратегію співробітництва з Китаєм, коли обидві сторони мають вигоду (наприклад, підписання договорів про вільну торгівлю між Китаєм і АСЕАН).

Проблема розвитку АСЕАН в умовах глобалізації вимагає постійних досліджень, представляючи велику теоретичну і практичну значущість в сучасних міжнародних відносинах.

Ступінь наукової розробленості проблеми. Аналіз існуючої літератури з проблем глобалізації показує, що суспільство ніколи не було байдужим до цієї теми, яка і сьогодні продовжує залишатися далеко не вичерпаною в теоретичному плані. Що стосується розгляду ролі і місця АСЕАН у світовій політиці та економіці, а тим більше з урахуванням чинника глобалізації, то ця проблема теж, незважаючи наявність певного масиву літератури, залишається далеко не вичерпаним.

Об'єкт дослідження - АСЕАН, як регіональна організація.

Предмет дослідження - інтеграційний розвиток АСЕАН та перспективи.

Мета дослідження полягає у виявленні суперечностей і перспектив розвитку АСЕАН.

Завдання дослідження:

      здійснити короткий екскурс в історію створення  АСЕАН

      визначити основні організаційні та функціональні засади АСЕАН

      дослідити сучасні тенденції розвитку інтеграційних процесів в АСЕАН

      з’ясувати роль АСЕАН в міжнародних відносинах  на сучасному етапі.

4

1.1 ПЕРЕДУМОВИ ТА ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ АСЕАН

Тихоокеанський басейн – третій після американського і європейського центр економічної інтеграції. За рівнем реалізації інтеграційних проектів Азіатсько-Тихоокеанський регіон поки що поступається Європі й Америці, однак останнім часом тут спостерігається активна робота над створенням інтеграційних інститутів і одночасно гостре суперництво за лідерські позиції в них. На країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону (АТР) припадає 60% світового ВВП, 40% населення і майже 50% світової торгівлі. Найбільш важливою з регіональних угруповань, що існують тут, є Асоціація країн Південно-Східної Азії - АСЕАН (Асоціація держав Південно-Східної Азії). Створення  цієї асоціації стало важливим етапом в історії цієї частини Азії.

АСЕАН була створена 8 серпня 1967 після підписання Бангкокської угоди п'ятьма державами Південно-Східної Азії (Індонезія, Малайзія, Філіппіни, Сінгапур, Таїланд) задля зміцнення їх колективної позиції проти того, що вони сприймали як загрозливе зовнішнє середовище, яке представляло собою поширення комунізму у Південно-Східній Азії і підтримка Китаєм комуністичних повстанських рухів у регіоні. Ситуація в Південно-Східній Азії на початку 60-х років – конфлікти, протистояння різних етнічних та релігійних груп, низка неврегульованих територіальних проблем, не давала приводу для оптимізму. Часте втручання світових наддержав викликало поділ країн регіону на три табори – прорадянський, прозахідний та ізоляціоністський. Правлячі кола багатьох країн були дуже занепокоєні надмірним впливом з боку Китаю, адже саме у цей період КНР активно підтримувала комуністичні рухи в Індонезії, Малайзії, Таїланді та Сінгапурі. Надзвичайно скрутне економічне становище в цих країнах було сприятливим ґрунтом  для поширення комуністичних ідей серед широких верств населення. Необхідні були кардинальні перетворення , аби регіон не опинився в епіцентрі холодної війни остаточно. Країни Південно-Східної Азії мали значний сировинний потенціал і надзвичайно вигідне географічне розташування – на перетині морських торговельних шляхів. Але ефективне використання економічних переваг зводилося нанівець через значну регіональну нестабільність. У той час існували фундаментальні протиріччя між Малайзійською Федерацією та Індонезією, Сінгапуром , який залишив федерацію, та Малайзією і Філіппінами. Новий виклик регіональній безпеці кинула війна у В’єтнамі, що опосередковано поширилася на всю Південно-Східну Азію.

Як стає очевидно з численних заяв того часу, важливою метою є триматися разом, щоб створити єдиний фронт проти зовнішнього втручання. Прем'єр-міністр Сінгапуру, Лі Куан Ю, передбачив ще наприкінці 1960-х років: «Найближчі сто років ми будемо жити з тим фактом, що в даний час дві, а згодом три наддержави будуть змагатися у Тихому й Індійському океанах ... забезпечити такий устрій політичного та економічного життя, який буде максимально вигідний для кожної наддержави». Нарсіско Рамос з Філіппін також передбачав,що  прийшла пора «по-справжньому спільної боротьби проти сил, які вишикувалися проти нашого виживання в ці життєво важливі та невизначені часи» та міністр закордонних справ Індонезії, Адам Малік, заявив, що «Індонезія хоче бачити як Південно-Східна Азія розвивається у регіон, що може стояти на своїх власних ногах досить міцно, щоб захистити себе від негативного впливу за межами регіону»[1].

Тому офіційно Організація країн Південно-Східної Азії ( АСЕАН ) була створена для запобігання конфліктів між її країнами – членами та сприяння стабільності в регіоні. Уряди країн АСЕАН добре бачили, як Великобританія  втрачає інтерес до Південно-Східної Азії й поступово усувається від участі у її політичних справах. США, які ніяк не могли перемогти у війні з В’єтнамом, завдяки  Гуамській доктрині оформили відмову від військової присутності в Індокитаї. Такий розвиток подій наводив політичну еліту країн Південно-Східної Азії на думку про необхідність заповнення силового вакууму в регіоні шляхом створення власної організації. Крім того, правляча еліта країн АСЕАН справедливо вбачала у бідності населення головну причину етнічних заворушень, поширення революційних, комуністичних ідей.

Уряди країн АСЕАН розглядали економічний співробітництво як один із способів сприяти розвитку держав, а також відвернути згубний вплив рухів. Як економічне співробітництво, так і потреба триматися разом призвели до появи концепції безпеки АСЕАН, яка вважає забезпечення добробуту людей Південно-Східної Азії важливою ланкою у забезпеченні регіональної безпеки. За словами міністра закордонних справ Малайзії, Туна Разака: «Ключ до миру і стабільності наших країн і нашого регіону, і успіх нашої стійкості проти впливу зовнішніх сил інтервенції і втручання лежить у нашій здатності подолати відсталість нашого народу і сприяти їх добробуту і їх благополуччя».

Країни-засновниці АСЕАН (Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд та Філіппіни) мали багато спільних рис – належали до острівної частини Південно – Східної Азії, через ії територіальні води проходили важливі торгівельні шляхи, були колишніми колоніями, господарство цих країн спеціалізувалося на вивезенні сировини, важливої для світового ринку. Осторонь стояв лише Таїланд, як країна, що знаходилася на материку і ніколи не перебувала під владою колоніальних держав. Проте у багатьох дослідників виникали сумніви щодо життєздатності нового утворення. Однією з явних вад називали абсолютно різну релігійну орієнтацію. Історично склалося так, що правляча більшість в одній країні була релігійною чи етнічною меншістю в іншій. Були також підстави очікувати, що Індонезія намагатиметься стати гегемоном АСЕАН з огляду на те, що вона займає майже третину площі всієї  Південно – Східної Азії й має найбільше населення. Ці побоювання не справдилися, оскільки Президент Сухарто виявився прибічником консенсусу і відмовився від політики «Індонезія – передусім». Разом з тим створення АСЕАН засвідчило нездатність держав регіону розв’язувати спірні питання на двосторонньому рівні.

У 1976 Папуа-Новій Гвінеї було надано статус спостерігача. Протягом 1970-х років ця організація приступила до реалізації програми економічного співробітництва після зустрічі на вищому рівні на Балі в 1976 році. Але активізувала свою діяльність лише після пропозиції Таїланду про створення регіональної зони вільної торгівлі.

Розширення блоку розпочалося після вступу 8 січня 1984 Брунею, буквально через тиждень після того, як країна стала незалежною з 1 січня. Бруней став шостим членом АСЕАН. 28 липня 1995 В'єтнам став сьомим членом. Лаос і Бірма (М'янма) вступили два роки потому, 23 липня 1997. Камбоджа повинна була приєднатися разом із Лаосом і М'янмою, але її вступ був відкладений через внутрішньо політичну боротьбу усередині країни, тому вона приєдналася пізніше, 30 квітня 1999, після стабілізації уряду[2].

У 1990-х блок спостерігалася активізація інтеграційних процесів серед країн-учасниць АСЕАН. У 1990 році Малайзія виступила з пропозицією про створення Східно-азіатської Економічної Ради (East Asia Economic Caucus), до складу якої входили б десять країн-членів АСЕАН, а також Китайська Народна Республіка, Японія і Південна Корея, з метою створення противаги зростаючому впливу США в Азіатсько-тихоокеанському економічному співробітництві (АТЕС), а також в Азіатському регіоні в цілому. Однак ця пропозиція виявилися безуспішною, оскільки вона зіткнулась з опозицією з боку Японії та США. Проте незважаючи на цю невдачу, держави-члени АСЕАН продовжували співпрацювати для поглиблення подальшої інтеграції. 1992 року була підписаний договір схеми загальнодіючих преференційних тарифів (Common Effective Preferential Tariff (CEPT)) як графік поетапного введення нових тарифів, а також мав на меті збільшення конкурентних переваг регіону як виробничої бази орієнтованої на світовий ринок. Цей закон повинен був діяти як основа для функціонування Зони Вільної Торгівлі АСЕАН (ASEAN Free Trade Area (AFTA)). Після південно-азіатської фінансової кризи 1997 року, Малайзія повторно висунула пропозицію, відомоу як Ініціатива Чіанг Май , що закликала до тіснішої інтеграції між економіками країн АСЕАН, а також країн «АСЕАН плюс три» (Китай, Японія і Південна Корея ).

Крім поліпшення економіки кожної країни-учасниці АСЕАН, блок також зосереджувався на забезпеченні миру і стабільності у регіоні. 15 грудня 1995 була підписана угода про без'ядерну зону у південно-східній Азії (Бангкокська угода) з метою перетворення АСЕАН у зону вільну від ядерної зброї. Угода набула чинності 28 березня 1997 після того, як усі країни-учасниці АСЕАН ратифікували її (окрім однієї). Повною мірою вона набула чинності 21 червня 2001, після ратифікування угоди Філіппінами, і тепер фактично забороняє існування будь-якого ядерного озброєння у регіоні.