Нова Регіональна Політика України

 

- соціальну (соціальний захист, житлова, демографічна, урбаністична,

рекреаційна, політика зайнятості);

 

- економічну (промислова, аграрна);

 

- екологічну;

 

- гуманітарну (національно-етнічна, культурна, освітня, міжконфесійна);

 

- науково-технічну;

 

- інформаційну;

 

- зовнішньоекономічну;

 

- управлінську.

 

Для кожної з цих складових  держава повинна встановлювати  цілі, пріоритети у регіональному розрізі та визначати обсяг централізованих ресурсів і завдання місцевим державним адміністраціям. Таким чином, кожна складова регіональної політики має свою мету і свої засоби реалізації. Відповідно, можна говорити про економічні, соціальні, гуманітарні, політичні цілі регіональної політики.Зазначимо, що будь-який регіон, як складна соціально-економічна система,має власну множину цілей розвитку. Тому перед демократичною державоюстоїть завдання узгодження національних цілей з цілями регіональними.

         До тепер надання державної підтримки соціально-економічного розвитку регіонів здійснюється за такими основними напрямами:

 

- розробка та реалізація  програм державної підтримки

соціально-економічного розвитку окремих регіонів та територій;

 

- реалізація галузевих  програм, якими передбачається  виділення коштів на

підтримку визначених територій  та соціальний захист їх населення;

 

- регулювання міжбюджетних  відносин.

 

          Окрім того неефективно використовуються державні ресурси у регіонах галузевими міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, як головними розпорядниками державного бюджету, через неналежну координацію порядниками державного бюджету, через неналежну координацію їх діяльності. Сьогоднішні глобальні виклики і тенденції купно з означеними проблемами регіонального розвитку України зумовлюють необхідність вироблення нової  державної регіональної політики, покликаної подолати існуючі загрози і створити нові можливості розвитку регіонів.

Відповідно формується нова парадигма – регіонального саморозвитку, яка

полягає у створенні умов для реалізації інтересів регіонів під

відповідальність місцевої влади. Отож має бути проведена децентралізація

і деконцентрація публічної  влади. Під нові повноваження має  бути

сформована відповідна ресурсна база, посилена політико-юридична

відповідальність органів  публічної влади. Це, зокрема, означає  і зміну

обсягів фінансування з різних джерел, оскільки не тільки бюджет має  бути

джерелом фінансування регіональних соціальних програм. Останнє, до речі,

стимулюватиме місцеву владу  до пошуку додаткових джерел фінансування та більш ефективного використання виділених коштів.

Але передавати повноваження і відповідальність за регіональний розвиток

на органи місцевого самоврядування не можна допоки:

 

не буде створена дієва  і ефективна система місцевого  самоврядування і, у

першу чергу,  спроможна  територіальна громада;

 

не буде ефективних механізмів контролю з боку виконавчої влади і

територіальних громад за рішеннями і діями органів  місцевого

самоврядування;

 

не буде запроваджено комплексний  моніторинг розвитку регіонів у

адміністративно-територіальному  розрізі.

 

Дієздатна територіальна  громада повинна утримувати і  розвивати необхідну

інфраструктуру. Нею повинні  надаватися базові адміністративні  і

громадські послуги (водопостачання, водовідведення, енергозабезпечення,

дошкільна та середня освіта, соціальний захист, утримання доріг, санітарне, медичне, культурне обслуговування тощо). До завершення формування дієздатних громад ліквідовувати райдержадміністрації не можна, оскільки не буде кому виконувати їх функції. Нова державна регіональна політика перш за все має бути спрямована на вирівнювання якості життя населення різних регіонів, а це означає, що у всіх регіонах України для людини повинні бути створені рівні умови доступу до якісних освітніх, медичних, культурно-побутових та інших послуг, що надаються відповідно до державних стандартів( нормативів). За цих умов необхідним є формування і реалізація виваженої державної регіональної політики, виходячи з базових довгострокових цілей (соціально-економічне зростання регіонів, подолання основнихміжрегіональних диспропорцій, досягнення прийнятних норм і стандартіврівня та умов життя незалежно від регіону проживання), підтримка цієї політики, систематичне спостереження за станом реалізації політики,

проведення моніторингу  та оцінювання політики.

В основу оцінки ефективності діяльності регіональної влади мають  бути

закладені показники людського  розвитку регіону.

Головною метою державної  регіональної політики є інтеграція регіонів у

єдиний український духовний, інформаційний, гуманітарний, політичний та

гуманітарний, політичний та економічний простір при збереженні регіонального культурного

різноманіття.

 

Стратегічними пріоритетами державної регіональної політики України  на

сучасному етапі є:

 

- підвищення якості життя  людини;

 

- духовно-ментальна, суспільно-політична, соціально-економічна

консолідація регіонів і  досягнення на цій основі цілісності і

гомогенності гуманітарного, інформаційного та економічного простору;

 

- підвищення конкурентоспроможності  регіонів;

 

Регіональна політика повинна  у першу чергу мінімізовувати загрози

національній безпеці  і реалізовувати національні  інтереси, сформульовані

у ст.7 Закону України «  Про основи національної безпеки  України».

Вироблення і формування цілей, пріоритетів і завдань  кожної складової

державної регіональної політики повинно враховувати стратегічні  цілі ,

пріоритети та завдання політики національної безпеки, передбачені  ст. 3

Указу Президента України  «Про стратегію національної безпеки  України», а

сама реалізація цих складових  повинна враховувати відповідні основні

напрями державної політики з питань національної безпеки, передбачені

ст. 6 Закону України «Про основи національної безпеки України» та

підпадати під механізми  державного і громадського контролю згідно з

чинним законодавством. При  цьому, очевидно, потрібно подбати про  створення механізмів саморозвитку регіонів і зміцнення їх фінансово-ресурсної бази, що передбачає:

 

• можливість не тільки виходити на міжнародні ринки фінансових та

кредитних ресурсів, а введення регіональних податків та зборів і

передачу частини загальнодержавних  податків на регіональний рівень;

 

• формування інноваційної структури та регіональних інноваційних систем;

 

• забезпечення економічної мотивації інноваційної діяльності підприємств;

 

• розробку і здійснення системних структурних реформ економіки регіонів,спрямованих на забезпечення сталого розвитку регіонів на інноваційній основі.

Слід розробити та відповідно до п. 6 ст. 85 Конституції України затвердити Верховною Радою України комплексну державну цільову программу регіонального розвитку, спрямовану на гуманітарний та соціально-економічний розвиток регіонів, підтримку територій економічного зростання та забезпечення переходу до стійкого розвитку депресивних регіонів.

У розробці цієї програми мають  брати участь суб’єкти державної

регіональної політики:  Президент України, парламент, центральні органи

виконавчої влади, органи регіонального управління та місцевого

самоврядування, окремі установи, організації, підприємства. Цілі і завдання державної регіональної політики  випливають з проблем і пріоритетів   розвитку держави і суспільства.До інструментів державної регіональної політики відносять способи і засоби які держава використовує для вирішення регіональних проблем : податкові пільги, субвенції, кредити, держзамовлення тощо.

Варто скористатися також  інструментами, що були ефективні в  ЄС:

 

- інвестиційні гранти, що передбачають спів фінансування із бюджетів

різних рівнів;

 

- субсидіювання відсоткових ставок;

 

- податкові знижки на амортизацію;

   аткові знижки на амортизацію;

 

- транспортні пільги.

 

Зрештою, Україні, на сьогодні сусіду а в майбутньому учаснику ЄС,

потрібно подбати про  зближення її регіональної політики з регіональною

політикою ЄС.Для цього  необхідно:

 

• при проведенні адміністративно-територіальної реформи врахувати вимоги ЄС до номенклатурно-територіальних одиниць для статистики (NUTS) щоб виділити адміністративно-територіальні одиниці відповідні рівням NUTS-2, NUTS-3;

 

• розвивати євро регіональне співробітництво та співробітництво Україна – ЄС у межах сьомої рамкової угоди;

 

• ширше впроваджувати механізми та інструменти регіонального розвитку, що використовуються в ЄС;регіони, що межують з країнами ЄС повинні використовувати доступ не тільки до ринків, а й до фондів ЄС.

 

Статус транскордонного співробітництва України центральноєвропейськими

державами піднявся на якісно вищий рівень. Для регіональних структур та

органів влади є можливість розглядати найважливіші питання транскордонної співпраці не лише на рівні відносин з сусідніми державами

чи їхніми регіональними  об'єднаннями (Центральноєвропейська  Ініціатива,

ЦЕНТА тощо), а й безпосередньо  на рівні центральних загальноєвропейських

інституцій, розташованих у  Брюсселі чи Страсбурзі. Регіони України

можуть стати активними  учасниками різних спільних транскордонних

проектів у рамках фінансової допомоги ЄС, зокрема за програмами

добросусідства. При цьому  поширення регіональної політики ЄС на прикордонні території. України дало поштовх до розвитку транскордонного співробітництва у формієврорегіонів. На кордонах України та держав - членів Євросоюзу на даний час створено шість єврорегіонів: "Буг" (Україна, Польща, Білорусь), Карпатський єврорегіон (Україна, Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія),"Нижній Дунай" (Україна, Молдова, Румунія), "Верхній Прут" (Україна,Молдова, Румунія), "Дніпро" (Україна, Росія, Білорусь) та "Слобожанщина"(Україна, Росія). Цей процес варто поширювати і на інші прикордонні території. Власне використання механізмів та інструментів регіонального розвитку ЄС дасть можливість регіонам України ефективно працювати у чотирьох програмах сусідства, в яких бере участь Україна, а також у таких формах співробітництва як «інтеррегіон», «стратегія транскордонного співробітництва», «Карпати 2004-2011», «ніредьгазька ініціатива», «концепція спільного розвитку транскордонних територій України іУгорщини» чи білатеральне співробітництво. Через ці програми можна узгодити регіональні пріоритети розвитку із загальнонаціональними таєвропейськими.

 

                                           

                                              

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                     Висновки

Особливе місце в зміцненні  позицій регіональної економіки  має бути відведено активізації  інноваційної діяльності. Для фінансування заходів, зорієнтованих на економічний розвиток та впровадження досягнень науки і техніки, в Україні створено Державний інноваційний фонд з регіональними відділеннями в АР Крим, областях, містах Києві і Севастополі. Крім цільового фінансування інноваційних науково-технічних програм і проектів, діяльність фонду передбачає дослідження потреб економіки в нових технологіях, матеріалах, техніці. Активізація інноваційної діяльності повинна забезпечити пріоритетний розвиток наукомістких сфер і галузей регіональної економіки. 
         Одним із засобів стимулювання регіональної економіки повинна стати фінансово-промислова інтеграція, що здійснюється шляхом утворення промислово-фінансових груп і транснаціональних корпорацій, здатних мобілізувати внутрішні ресурси для економічного розвитку. Підтримка промислово-фінансових груп здійснюється в першу чергу у сферах, які визначають економічну безпеку держави. Вирізняють такі групи галузей, що є перспективними для формування корпоративних структур. Перша група — експортно орієнтовані галузі, фінансово-промислові групи в яких повинні використовувати внутрішній потенціал розвитку; друга — наукомісткі галузі, що мають потужний науково-технічний потенціал і здатні в короткі терміни забезпечити випуск конкурентоспроможної продукції, яка користується попитом на внутрішньому та зовнішньому ринках; третя група — галузі, продукція яких повністю призначена для потреб споживчого сектору внутрішнього ринку. Важливо зазначити, що протягом 80-х рр. XX ст. була розроблена нова стратегія регіональної політики ЄС, основними детермінантами якої стали: пріоритет інтересів економічного розвитку; стимулювання приватного підприємництва, малого та середнього бізнесу; делегування регіонального планування територіально-адміністративним одиницям нижчого ієрархічного рівня; стимулювання інноваційної спроможності самих регіонів; розроблення спеціальних механізмів впливу на депресивні чи периферійні території. Для реалізації стратегічних напрямів державної регіональної політики в країнах Центральної Європи створюються агентства регіонального розвитку. Якщо на початку 80-х рр. головною метою їх створення було сприяння промисловому розвитку, а надалі — надання інформації та консультацій, то нині новітніми зав« даннями визнано підтримку і посилення конкурентоспроможності регіону на основі розроблення і реалізації нових перспективних регіональних проекті.