Нова Регіональна Політика України

Зазначені та інші проблеми в цій сфері негативно впливають  на вирішення питань соціально-економічного розвитку, державного управління, виконання  органами виконавчої влади та місцевого  самоврядування покладених на них повноважень, наповнення відповідних місцевих бюджетів, реалізацію прав власності, вирішення  земельних питань, задоволення на належному рівні потреб людей, проведення виборів тощо. Для вирішення цих  проблем за дорученням Президента було розроблено Концепцію вдосконалення  адміністративно-територіального устрою України та законопроект „Про адміністративно-територіальний устрій України”, які на сьогодні узгоджуються та обговорюються, після чого можуть бути внесені на прийняття.

Різні частини території  вирізняються притаманними тільки їм сполученнями суспільних потреб, ресурсних  можливостей, екологічних обмежень, всіх тих особливостей, які впливають  на територіальний устрій країни. Чим  повніша відповідність таких  особливостей фактичному використанню території, тим вища ефективність розвитку, комфортніші умови життя людей. Генеральна схема відображає перш за все інтереси території. Тому це по суті бізнес-паспорт країни, першооснова  всієї подальшої містобудівної  документації. Це важлива складова національної системи стратегічного  прогнозування економічного і соціального  розвитку.

Санітарно-епідемічний та екологічний стан території України, рівень природно-техногенної безпеки  характеризується:

 

         - деформованою структурою господарського комплексу при переважанні виробництв з ресурсозатратними, екологічно небезпечними технологіями та значним зношенням основних фондів;

- високим рівнем забруднення навколишнього природного середовища багатьох регіонів, недостатнім розвитком екологічної інфраструктури;

- наявністю значних територій, що зазнають постійного впливу небезпечних геологічних процесів.

Основною причиною цих  недоліків є відсутність науково  обґрунтованої загальнодержавної  стратегії ефективного використання території країни.

Одним із найважливіших досягнень  Генеральної схеми є розроблене зонування території України. Для  створення повноцінного життєвого  середовища та сприятливих умов розвитку економіки, забезпечення ефективного  використання потенціалу територій  із збереженням їх природної та історичної самобутності на підставі результатів  оцінки природних і антропогенних  чинників.

 Передбачається на  територіях:

з критичним рівнем виробничо-містобудівного освоєння - жорстке регулювання містобудівного розвитку з першочерговою реструктуризацією  економічної бази та екологічним  оздоровленням територій; з високим рівнем виробничо-містобудівного освоєння - регулювання містобудівного розвитку з модернізацією економічної бази та екологічним оздоровленням територій; із середнім рівнем виробничо-містобудівного освоєння - регламентація містобудівного розвитку із стимулюванням розбудови сучасної економічної бази та стабілізацією техногенних навантажень; зони сільського господарства забезпечення сталого розвитку агропромислового комплексу та сільських населених пунктів (з урахуванням характеру розселення та регіональної специфіки проживання населення), створення нових робочих місць шляхом організації малих підприємств з переробки сільськогосподарської продукції, підвищення рівня забезпеченості соціальною та інженерною інфраструктурою, розвитку інфраструктури ринку сільськогосподарської продукції, створення інтегрованих структур з виробництва, переробки, зберігання та реалізації сільськогосподарської продукції, виведення з інтенсивного використання малопродуктивних земель, здійснення заходів з консервації та охорони земель;

 зони національної  екологічної мережі - забезпечення  формування єдиної територіальної  системи природоохоронних територій  і додержання їх режиму, невиснажливого  використання рекреаційних, оздоровчих  та інших ресурсів; зони радіаційного забруднення, в тому числі:

 - відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення - заборона всіх видів господарської діяльності, забезпечення додержання суворого природоохоронного режиму та безумовного відселення жителів;

 - гарантованого добровільного відселення - заборона будівництва нових та розширення діючих підприємств, курортно-рекреаційних об'єктів, обмеження сільськогосподарського виробництва;

 - посиленого радіологічного контролю - заборона будівництва нових та розширення діючих екологічно небезпечних підприємств, запровадження обмеження на будівництво закладів відпочинку.

Ще однією важливою проблемою  України є подолання міжрегіональних  соціально-економічних диспропорцій. Основними причинами цього явища  стали утвердження ринкової конкуренції, що спричинили поділ регіонів за їх конкурентними перевагами та недоліками, різний рівень адаптованості регіонів до умов ринку, що спричиняється структурою економіки та різною спроможністю місцевих владних органів до втілення реформ на регіональному рівні. Так, якщо у 1996 році співвідношення мінімального і максимального значення валової  доданої вартості (ВДВ) на особу в  регіонах становило 2,7 раз, то у 2010 році уже 5,9 раз. За обсягами інвестицій в основний капітал на особу співвідношення у Широко обговорюються пропозиції про створення Міністерства з питань регіонального та місцевого розвитку.

             Проблемою у регіональній політиці України є розвиток прикордонних областей держави, які часто характеризуються низьким економічним розвитком внаслідок свого периферійного положення. Дієвим елементом регіональної політики стала підтримка державою створення та функціонування єврорегіонів, як об’єднань територіальних громад та органів влади сусідніх держав. За період з 1993 року створено єврорегіони „Буг”, „Нижній Дунай”, „Верхній Прут”, Карпатський єврорегіон, до функціонування яких з української сторони залучені Волинська, Чернівецька, Закарпатська, Одеська, Івано-Франківська та Львівська області, а від прикордонних іноземних держав – адміністративно-територіальні одиниці Польщі, Білорусі, Румунії, Словаччини, Угорщини, Молдови, Австрії, Німеччини, Франції. Основними напрямами співробітництва єврорегіонів є поєднання зусиль відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування в економічній сфері, розбудові соціальної, інформаційної, виробничої інфраструктури, будівництві та модернізації інфраструктури кордону, розвитку транспортної мережі, науковій та культурній співпраці, охороні навколишнього природного середовища, обміні досвідом між відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, взаємній допомозі в ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, боротьбі із злочинністю і нелегальною міграцією.

У вересні 2003 року за участю уповноважених представників України, Угорщини, Румунії, Словаччини та Югославії  досягнуто згоди щодо спільної реалізації Ініціативи сталого просторового розвитку басейну Тиси, яка передбачає розроблення  в перспективі єдиної схеми територіального  планування цієї території, координацію  проведення наукових досліджень та інших  заходів, спрямованих на реалізацію положень цієї схеми. Є підстави вважати, що у подальшому ця Ініціатива може стати основою утворення ще одного єврорегіону.

Мають бути розширені контакти з керівниками та експертами Програми регіонального розвитку Європейського  Союзу INTERREG, яка на період до 2006 року виконує вже третій свій етап, значною  мірою зорієнтований на вирішення проблем прикордонних з Європейським Союзом територій.

В Україні мають бути впроваджені  також відповідні міжнародні документи, зокрема „Основоположні принципи сталого  просторового розвитку Європейського  континенту”, ухвалені Конференцією міністрів, відповідальних за територіальний розвиток у Ганновері,

Перспективи  формування  нової державної регіональної політики:

Як відомо, основним завданням  державної влади у внутрішній політиці є

досягнення і підтримка  політичної, економічної та гуманітарної єдності

як держави так і  суспільства.Аналіз соціальних, економічних  та політичних процесів, що протікають урегіонах України, дозволяє зробити  висновки що:

• консолідація українського народу якщо і  відбувається, то надто повільноі відповідно, надто повільно зміцнюється українська держава;
• Український інформаційний та культурно-освітній простори не є цілісними,тобто мають лакуни. У цих лакунах відтворюються не громадяни зукраїнською свідомістю, а в кращому випадку меншовартісні малороси чи ж,в гіршому випадку – ті , хто себе ідентифікує з іншою державою. 

 

Причинами частини цих  негативних явищ (наростаюча диференціація  у

розрізі регіонів України  демографічної ситуації, стану здоров’я,

освіченості населення, ринку  праці, рівня життя, розвитку економіки), на

нашу думку, є:

 

об’єктивно існуюча, успадкована  розбіжність соціально-економічного

розвитку та спеціалізації  регіонів;

 

різної якості регіональне  управління та різного ступеня адаптація

населення і економіки  регіонів до ринкових умов;

 

централізація управління державою, а після зміни мажоритарної виборчої

системи на пропорційну, криза  регіонального і муніципального врядування;

 

фактична відсутність  державної регіональної політики, спрямованої  на

консолідацію українського народу, забезпечення єдності держави,

вирівнювання соціального  та економічного розвитку регіонів України;

 

відсутність цілісної дієвої системи реалізації державної регіональної

політики;

 

відсутність ефективних механізмів та інструментів реалізації державної

регіональної політики;

 

неповнота правового поля у сфері регулювання регіонального  розвитку

(хоча, зазначимо, що у  2007 – 2011 роках робота з нормативного

забезпечення регіональної політики суттєво активізувалася. У 2005 році

прийнято Закон України  «Про стимулювання розвитку регіонів», у 2006 році

– постанову Кабінету Міністрів  України «Про затвердження Державної

стратегії регіонального  розвитку на період до 2015 року».

 

На сьогодні державою реалізовується понад 300 цільових програм. Проте

вони не взаємоузгоджені  і в переважній більшості не фінансуються.

 

Відповідно, отримання публічних послуг і їх якість залежить від місця проживання людини, що не справедливо. Першим нормативним актом у якому формулювалася мета державної регіональної політики була «Концепція державної регіональної політики», затверджена указом Президента України у 2001 році. У Концепціїпередбачалося два етапи її реалізації: 2001 – 2003 роки і період після 2003 року та виписувалися конкретні завдання, які мали бути реалізовані в цих часових рамках. Частина з них не виконана і досі. А саме:

 

1)  не розмежовано функції і повноваження центральних і місцевих органів

виконавчої влади та органів  місцевого самоврядування;

2)  не створено національних та регіональних інформаційних систем та  

баз даних земельних ресурсів (ділянок), нерухомого майна, прав власності

(корпоративних прав);

3)  не введено оподаткування майна (капіталу);

4)  не визначено правового режиму комунальної власності;

5)  не розмежовано об’єкти спільної власності територіальних громад, що

перебувають в управлінні районних та обласних рад;

6)  не проведено укрупнення сільських громад і не внесено відповідних

змін до адміністративно-територіального  устрою.

         Що ж до правової бази, яка регламентує міжбюджетні відносини в Україні, то вона впродовж років реформ зазнала значної трансформації, однак  досіне сформовано зацікавленості органів місцевого самоврядування у збиранні

тих доходів, що не враховуються при розрахунках міжбюджетних

трансфертів. Цей важливий механізм  бюджетного регулювання  регіонального і місцевого розвитку держава фактично не використовує у регіональній політиці.  Відсутня достатня ресурсна база чи її нераціональне

використання (у тому числі  через розпорошення ресурсів) для  реалізації

прийнятих програм та стратегій. Най істотнішими проблемами фінансового

забезпечення регіонів є:

 

а)  невиправдано велика залежність місцевих бюджетів від загальнодержавних трансфертів.

 

б) значна диференціація  доходів і видатків місцевих бюджетів (разом із

трансфертами) у розрахунку на одного мешканця. Причому диспропорція у

видатках більша від диспропорції у доходах;

 

в)  невідповідність фінансового забезпечення обсягу переданим державою

на регіональний та місцевий рівні соціальних функцій. 

 

Посилення замкнутості регіональних господарських комплексів та

збільшення ролі зовнішньоекономічних зв’язків призвели до дезінтеграції

регіонів, ослаблення міжрегіональних  економічних зв’язків, а

нерівномірність регіонального  розвитку і висока диференціація  умов і

рівня життя населення  у регіонах України сприяють зростанню  соціальної

напруги та уповільнюють динаміку суспільних трансформацій. Диференціацію регіонів, що проявилася у різних формах, можна класифікувати за різними групами критеріїв, а відтак порівнюючи, аналізувати, прогнозуючи, формувати регіональну політику: виробляти заходи, форми і методи впливу для появи бажаних тенденцій.Під державною регіональною політикою ми розуміємо складову політики держави, спрямовану на організацію її території у економічному,соціальному, гуманітарному, екологічному, політичному аспектах відповідно до державної стратегії розвитку.В «діяльнісних» термінах це – здійснення управління економічним,соціальним, гуманітарним, екологічним, політичним розвитком держави урегіональному розрізі відповідно до державної стратегії розвитку.

       Отож державна (національна) регіональна політика включає складові, які

одночасно є напрямами  регіональної політики: