Загальне мовознавство

Гумбольдт по праву вважається основоположником теоретичного і загального мовознавства як окремої дисципліни. Він заклав основи теорії мови як діяльності і витвору людського духу, що розвивається, тісно пов'язав філософію мови з порівняльно-історичним методом, багато лінгвістичних ідей В. фон Гумбольдта впливали і продовжують впливати на мовознавство XIX і XX ст. Положення Гумбольдта про мову як діяльність духу і мислення зробило величезний вплив на розвиток психологічного напрямку в мовознавстві, на погляди Р. Штейнталя, А.А. Потебні і інших представників психологічної школи, на формування теорії мовної діяльності, на становлення сучасної теорії мови. Основоположне для концепції Гумбольдта поняття народного духу, формою вираження якого є національна мова, отримало свій подальший розвиток в сучасній этно-лінгвістиці і інших різновидах неогумбольдтианства. Ідеї Гумбольдта про системність і знаковость мови зробили свій вплив на концепції А. Шлейхера, И.А. Бодуэна де Куртене, Ф. де Соссюра, залишаються також актуальними і в сучасному мовознавстві. Плідний вплив на погляди А.А. Потебні, До. Фосслера, Б. Кроче і інших представників естетичного напрямку в мовознавстві зробили думки Гумбольдта про мову як творчу діяльність індивіда. Положення Гумбольдта про те, що мова постає над індивідами, і водночас є масовим, колективним, народним творінням, вплинули на становлення соціологічного напрямку в мовознавстві. За справедливим твердженням Б.А. Ольховікова, В. фон Гумбольдта можна віднести до тих мислителів, наукові побудови яких в більшій мірі належать подальшим епохам розвитку науки, ніж сучасникам.

Іншим філософським джерелом у формуванні   теорії   Гумбольдта   є   філософія Гегеля. «Феноменологія духу». У феноменології Гегель проводить думку про те, що ні матерія, ні свідомість не можуть розглядатися, як первинне, а у Гумбольдта це положення знаходить відображення в тому, як він розглядає відношення мови і мислення. Він вважає, що ані мова, ні мислення не можуть бути первинними.

З іншого боку німецький  романтизм з його ідеалами зробив великий вплив на  Гумбольдта. Це ті джерела, які підживлювали його.

А в лінгвістиці він  використав буквально все, що було зроблене до нього. На цій підставі він і створив свою лінгвістичну концепцію. Він уперше спробував підійти до виявлення єства мови, характеру її функціонування і розвитку з позиції діалектики. Для нього не було мови, як мертвого продукту. Він сприймав мову як щось, що розвивається і постійно функціонує. Гумбольдт завдав удару по спробах конструювання загальної граматики на підставі формальної логіки. Поняття духу пронизує всю концепцію Гумбольдта. Гумбольдт стверджував, що особливості духу і будови мови, у кожного народу на стільки тісно спаяні, що одне потрібне виводити з іншого.

Дух народу є його мова, а мова народу є його дух. Мова служить  зовнішнім проявом духу. Виникнення різних мов - це результат безперервної діяльності духу. Саме цей дух і  повинен служити основою відмінності мов.

Але мови, які виникли  і склалися, роблять зворотний  вплив на дух, на мислення, на загальний  духовний розвиток людства. В цьому  місці зазначається   вплив   Гегеля,   вчення про його   абсолютну, ідею, яка розвивається самостійно. Внутрішній механізм цього зв'язку не доступний нашому розумінню. Оскільки дух знаходитися в постійному русі, то і мова знаходитися у вічному русі. Мова є щось постійне і в кожну дану мить змінне. Вона не є закопченим продуктом, вона є діяльність. Мова не є – ergon, мова є energeia. Мова є діяльність духу, що вічно повторюється, направлена на те, щоб перетворити членороздільний звук на вираз думок.

  На фоні своєї  концепції зв'язку мови і духу  Гумбольдт обґрунтував у загальному  потоці мови 2 періоди.

I період розумівся як первинне утворення форм мови. Дух народу творить мову, коли він максимально діяльний і активний. Мова збагачується формами, формується. Матеріал накопичується. Період кристалізації мови.

   II період характеризується  наступним: накопичений язиковий  матеріал робить зворотний гальмуючий  вплив на дух. Творчий дух  вичерпано. Мова вступає в другий  період, коли дух дряхліє, його  активність знижується, мова користується  лише готовими формами. Творчий період в мові закінчується. Треба сказати, що коли Гумбольдт формував свої положення, тут відчувається вплив німецького романтизму, який тужить за минулою силою народу. У наш час ця точка зору Гумбольдта визнана ненауковою і не прийнята.

Підхід Гумбольдта до проблеми мова і суспільство

 Гумбольдт вирішує це питання в плані 3-х категорій: індивід – народ -  мова. Постановка цих проблем у такому вигляді характерна взагалі для загального мовознавства, але частіше за все має місце таке зіставлення: індивід або суспільство в цілому впливає на мову. Гумбольдт вважав, що постановка питання в такому плані не правомірна. І індивід і народ роблять вплив на мову. Індивіда треба розглядати в повній єдності з суспільством. Народу як колективу належить вирішальна роль у впливі на мову. Але Гумбольдт прагнув вивести звідси національну специфіку мови. Кожна мова має свою національну форму. Саме народ як нація і складає творчий початок мови по Гумбольдту. Але головна роль народу не виключає, а припускає безперервну творчу діяльність індивіда. Хоча мови є творінням народу, вони залишаються і самостійним творінням індивіда. Кожна людина, користуючись готовою мовою, робить зворотний вплив на мову. Кожне покоління вносить в мову щось нове. Тут можна угледіти одну з антиномій, суперечливих формулювань, які нібито виключають одна одну.

Ось цитата з роботи Гумбольдта, яку часто приводять «Мова  походить з таких глибин людської природи, які не дозволяють розглядати її, як творіння народу. Це не справа народу, а дар, призначений йому долею». І таких перепадів у Гумбольдта не мало.

Мова і мислення

До 19 століття пануючої в  мовознавстві була позиція логіцизма, що упирається в формальну логіку. Мова має в розпорядженні слова - імена предметів, а мислення має  в розпорядженні поняття. Кожне слово в мові виражає яке-небудь поняття. Зв'язок між мовою і мисленням прямий, механічний.

В мові крім номінативних одиниць - слів, існують комунікативні одиниці  – речення. Кожне речення мови є висловлювання якої-небудь думки  або висновку. Вважалося, що логіка для всіх одна, тому і граматика повинна бути універсальною (Пор-Рояль), Ця позиція існувала до Гумбольдта і в наші дні переживає новий підйом.

Вважається, що позиція  Гумбольдта була першим серйозним ударом по логіцизму. Логічна школа перестала  бути єдиною. Проблеми мови і мислення у Гумбольдта втілюються зовсім по-іншому. Мова і мислення нерозривно пов'язані одне з одним і утворюють тісну єдність. Цей зв'язок не простий, механічний, а дуже складний динамічний і суперечливий. Розшифрувати це складно: Дух (або душа) не повинен відчувати себе скуто і прагнути визволилися від уз мови. Слова починають обмежувати його, поміщаючи в якісь рамки. Хоча слово і утрудняє внутрішнє сприйняття, мислення не може відмовитися від слова і протікати без словесного оформлення. Ця боротьба веде до того, що мова все більше і більше одухотворяється і - це продовжується в ній вічно. Гумбольдт вважає, що якщо людину вилучити з суспільства, її мислення все одно б протікало за допомогою мови. Але насправді індивідуум нібито розчиняється в суспільстві. Він знаходиться в постійному зв'язку з собі подібними. В цьому  динамічність зв'язку мови і мислення. Мова по-справжньому може існувати і розвиватися тільки в суспільстві. Але немає повного, чистого взаєморозуміння в колективі. Немає абсолютно точного взаєморозуміння.  У  кожного з певним  поняттям пов'язано власне уявлення. Кожне розуміння за допомогою мови є водночас нерозуміння.

Вже в 20 столітті на цій  основі складатиметься семантичний напрямок у філософії. Мова - джерело непорозумінь і конфліктів в суспільстві. Гумбольдт висуває і обґрунтовану гіпотезу проміжного світу мови. Він трактує мову як проміжний світ, що знаходиться між людиною і природою. Цей проміжний світ накладає свій відбиток на світогляд людини. Будь-яке слово не є відбитком предмету, як такого, а є відбитком образу предмету, породженого в душі людини. А у кожної людини на об'єктивне сприйняття нашаровується суб'єктивне сприйняття і виходить дуже індивідуальне поєднання цих двох моментів - об'єктивного і суб'єктивного. У кожного складається свій особливий світогляд.

А оскільки мова складається  з багатьох мов кожної окремої  людини, то в сукупності утворюється  своєрідний загальний проміжний  мовний світогляд. В кожній мові полягає  свій погляд на світ. Сприйняття  людиною  навколишньої  дійсності  залежить   від особливостей мови, якою він говорить. Кожна мова описує навколо народу, якому вона належить, круг, вийти з якого можна лише шляхом вступу до іншого круга, утвореного іншою мовою.

Психологічний напрямок

 Натуралістична і психологічна концепція мови якийсь час співіснують, пов'язуючи загальну теорію мови з порівняльно-історичними дослідженнями. Багато лінгвістичних положень отримують своє психологічне осмислення вже в роботах В. фон Гумбольдта, психологізм характерний в тому або іншому вигляді для порівняльно-історичного мовознавства всієї другої половини XIX ст. Оформлення і становлення психологізму в мовознавстві відносять до середини - кінця XIX ст., воно тісно пов'язане з іменами Геймана Штейнталя (1823-1899), Моріца Лацаруса (1824-1903) і Вільгельма Вундта (1832-1920) в Німеччині, з ім'ям А.А. Потебні (1835-1891) в Росії. В рамках психологічного напрямку в мовознавстві чітко формуються дві течії: соціальний, або колективний, психологізм, інакше - етнічний психологізм і індивідуальний психологізм. Представники першої течії висувають вимогу розглядати мову як специфічний прояв психології народу. Тут в центрі уваги знаходиться психологія соціуму - народу, колективу, нації. Для представників другої течії характерне розуміння мови як особливого механізму діяльності індивідуальної психіки, як механізму уявлень в свідомості індивіда. В центрі уваги індивідуального психологізму опиняється окрема людина і її психіка. На становлення лінгвістичного психологізму дуже вплинула асоціативна психологія німецького філософа, психолога і педагога И. Гербарта (1776-1841), в якій розумовий процес розглядається як асоціація уявлень. Асоціаціями виступають зв'язки уявлень по суміжності, по схожості і по контрасту. Окрім асоціацій, зв'язок уявлень здійснюється також в асиміляції, тобто  об'єднанні і закріпленні тотожних або близьких уявлень, і в апперцепції - визначенні нового сприйняття вже наявними уявленнями. Психологізм як особливий напрямок в науці про мову виникає, перш за все, у зв'язку з концепцією народної психології Г. Штейнталя і М. Лацаруса.

Народна психологія, або психологія народів, як особлива область наукових знань сформувалася в кінці XVIII - початку XIX ст. і була підготовлена всім ходом розвитку суміжних з мовознавством  наук.  

Психологічний напрямок в мовознавстві, що зародився в середині 19 століття, розвивається і зараз. Взагалі психологічний напрямок ділиться на психологізм в мовознавстві 19 століття і психологізм в мовознавстві 20 століття. Младограматизм виникає з психологізму. Якщо торкнутися теоретичних основ, то потрібно буде, перш за все, вказати на теоретичну концепцію Гумбольдта, як джерела психологізму. Вся система Гумбольдта пронизана психологізмом. Але психологізм Гумбольдта це психологізм універсального плану, тому що він ґрунтується на ідеї загальнолюдського мислення і духу. Це головне в його концепції. Його концепція є основою загального мовознавства. Це індивідуально-психологічне трактування виражається в тому, що Гумбольдт враховує особливості особи, співвідношення особового і загальнолюдського виступає, як одна з антиномій в системі Гумбольдта.

Психологічний напрямок в мовознавстві був орієнтований проти перенесення законів логіки на мову. Як основний принцип висувається  боротьба із засиллям логіцизма в  мовознавстві. Основою є ідеалістична філософія.

Засновником психологізму в мовознавстві є Штейнталь. Штейнталь  виступив як відданий і постійний  послідовник Гумбольдта. Він також  значну увагу приділяв тлумаченню ідей Гегеля "Наука про мову В. фон  Гумбольдта і філософія Гегеля". Штейнталь написав і видав багато робіт, але особливо відомим є його робота "Логіка, граматика і психологія". Одна з робіт, присвячених класифікації мов. Тут проводиться та ж ідея, що і в концепції Гумбольдта. Вищим мовним ладом визнається флективний лад.

Одночасно з Штейнталем жив і працював ще один відомий вчений Лацарус "Життя душі"  - одна з найбільших робіт Лацаруса.

Пізніше вони вдвох виступатимуть, як засновники спеціального журналу, який виходитиме з 1860 року „Zeitschrift für Völkerpsychologie und Sprachwissenschaft“. Навколо нього формуватимуться видатні лінгвісти. Штейнталь обґрунтував цілий ряд важливих для його концепцій теоретичних положень. Існує не один тип мислення, а декілька і кожному відповідає своя логіка. Універсальний логіцизм не прийнятний. Він не ідентичний жодному типу мислення. Мову він визначає як значуще звучання зі своєрідними поняттями і поєднаннями цих понять. Це не ті поняття, якими оперує логіка. Мову не можна ототожнювати з мисленням. Потрібно визнати, що мова сама є своєрідним мисленням  і розвивається по своїм власним законам. Стверджується наявність мовного мислення. Штейнталь ставить знак рівності між мовою і мовним мисленням. Досліджуючи мовне мислення, мовознавство повинне спиратися на психологію, а не на логіку. До моменту, коли Штейнталь почав свою діяльність, панувала психологічна концепція Гумбольдта (асоціативна  психологія).   Штейнталь  спирався  на  психологію Гумбольдта, але в цілому стан психології у той час не задовольняв Штейнталя. Психологія займалася вивченням психіки окремо індивіда.

Штейнталь писав, що людина живе в суспільстві, а тому не можна  скласти собі повне уявлення про  індивіда, якщо не брати до уваги  те духовне середовище, в якому  він живе. Індивідуальну психологію потрібно доповнити психологією  народів. Ця психологія народів повинна була вивчати не індивіда. Етнічна психологія має свої області дослідження. Проявом народного духу є не тільки мова, але норов, звичаї, вчинки, традиції, фольклор, міфологія. Найважливішою є мова. Саме дані мови найбільш яскраво ілюструють особливості розвитку психології.

Важливим є те, що Штейнталь  націлює вивчення на середовище, суспільство, в якому виховується індивід. Він вважав, що індивідуальну психологію потрібно доповнити колективною  психологією. Самому Штейнталю не вдалося  створити нову науку - етнічну психологію. У нього не було ще дуже продуманих і до кінця дефінірованих понять, якими б він оперував при створенні цієї концепції. Він користувався поняттям народного духу, але ж і Гумбольдт залишає це поняття туманним. На цьому понятті побудувати нову область науки було навряд чи можливо. Створення етнічної психології здійсниться пізніше в 2-й половині 19 століття. Це пов'язано з ім'ям В. Вундта.