Загальне мовознавство

Міністерство освіти і науки України

Приазовський державний технічний  університет

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Курс лекцій:

“Загальне мовознавство”

для студентів IV курсу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Для спеціальності 7.030507 “Переклад”

Факультет гуманітарний

Кафедра іноземних мов  та перекладу

Мова викладання: українська

 

 

 

 

Форма навчання	Семестр	Лекції	Самостійна  робота	Всього  годин	Екзамен	Курсова Робота
денна	VII	9	36	54	1	—

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

м. Маріуполь 2004р.

 

(Уклав: Дмитрієва Т.А.  – доцент, кандидат філологічних  наук, рецензент: Лазаренко Л.М. – доцент, кандидат педагогічних наук, Маріуполь 2004р. – 52с.)

 

 

 

 

Курс “Загальне мовознавство”  має об’єктом вивчення проблеми зародження, розвитку та функціонування мови, його структуру, систему, його природу, приналежність  до різних суспільних явищ, взаємозв’язку між мовою та мовленням, між різними рівнями мови, а також функціональні стилі. Важливе місце займають філософські проблеми мови, а також співвідношення мови та свідомості, мови та мислення.

Ціль цього курсу  – це вивчення вказаної проблематики у світлі зародження та історичного розвитку мовознавства як науки та того як ці проблеми ставились та вирішувались в різні епохи різними лінгвістичними школами та окремими вченими.

Задача курса полягає  в отриманні студентами по можливості повної картини того як розвивалась мовознавська наука,  уявлення її сьогоднішнього стану та майбутніх перспективах.

За час проходження  курса студент повинен розбиратися  в суті та особливостях різних лінгвістичних  напрямків в мовознавстві, знати  видатні імена лінгвістов та лінгвістичних шкіл, які існували в різні епохи, знати які задачі стоять перед сучасним мовознавством, які проблеми ставяться та вирішуються в ньому.

З ціллю підготовки майбутніх  спеціалістів до самостійної  перекладацької та научної діяльності велика увага приділяється розвитку навиок практичного підходу до різноманітних трактовок того чи іншого мовного явища.

Курс проходить у  формі лекційних та семінарських занять.

Лекції знайомлять студента з суасним станом мовознавської  науки та її загальноюпроблематикою, а також з різноманітними лінгвістичними школами та напрямками, які існували і існують зараз в мовознавстві.

На семінарських заняттях обговорюються окремі найскладніші теоретичні питання курсу.

Цель семінару полягає  в тому, щоб забезпечити розуміння загальних положень курсу, розвити у студентів вміння працювати з науковою літературою.

Контроль засвоєння  студентами отриманих знань здійснюється у вигляді контрольних опитувань  по загальним розділам курсу.

Курс “Загальне мовознавство”  має велике загальноосвітнє значення, та сприяє розширеню лінгвістичного кругозору студентів.

ЗМІСТ

1. Мовознавство – екскурс в історію науки про мову. Античне мовознавство.
2. Мовознавство Середньовіччя та епохи Відродження.
3. Різні аспекти мовознавства XVIII століття. Виникнення порівняльного історичного мовознавства.
4. Натуралізм в мовознавстві. Натупалістична концепція А. Шлейхера.
5. Лінгвістична система В. Фон Гумбольдта. Психологічний напрямок в мовознавстві.
6. Младограматичний напрямок в мовознавстві.
7. Лінгвістичні школи 20-го століття.
8. Структурна лінгвістика. Передумови виникнення структуралізму.
9. Структурна лінгвістика. Копенгагенська школа сруктуралізму.

Лекція №1

Мовознавство — екскурс в історію науки про мову.

Античне мовознавство.

 Про те, що таке мова, як вона виникла, як з'явилося писання , люди замислювалися вже у далекому минулому. Численні свідоцтва цьому ми знаходимо і в міфології багатьох народів стародавнього Ближнього Сходу, в тих, що дійшли до нас шумерських, аккадських, єгипетських, хеттських переказах, в яких знаходила вираз віра в створення мови і писання богами — як правило, покровителями відповідних міст-держав, а також віра в наявність у богів своєї мови, відмінної від людської мови.

Спеціальний же інтерес  до мови прокидається, як свідчить історія, тоді, коли в центрі уваги людей опиняються основні його одиниці і правила їх вживання в мові. І його пробудженню в якнайдавніших державах Ближнього Сходу (Єгипет, Шумер, Вавілонія, Хеттське царство, Угаріт, Фінікія та ін.) сприяли ті багато в чому схожі проблемні ситуації, в яких стала усвідомлюватися необхідність забезпечити письмову фіксацію результатів різноманітної господарської, адміністративної, культової, дипломатичної і іншої діяльності і тим самим зробити можливою мовну комунікацію не залежної від чинників часу і простору.

Саме в близькосхідному  регіоні були створені перші засвідчені людською історією системи листа. Тут близько 4-го тис. до н.е. з'явилася єгипетська iэроглiфiка, в 29-28 cc. до н.е. склався шумерський клинопис. Ці дві системи листа послужили прямими джерелами або "підказками" для формування багатьох подальших писемностей (перш за все в Передній Азії). Створення і розповсюдження рисемностi, природно, викликало до життя необхідність навчати ii. Стали виникати численні школи писарів (Єгипет, Шумер, Вавілон). Надзвичайно високим рівнем характеризувалася, за свідченням істориків, підготовка писарів-адміністраторів у Вавілоні кінця 3-го тис. першої половини 2-го тис. до н.е., де аккадцев навчали мертвій шумерській мові, що служила проте дуже довгий час головним засобом спілкування в адміністративній, господарській, релігійно-культовій і дипломатичній сферах в Двуреччi (Месопотамії). В таких школах для учбової мети створювалися численні тексти і словники (як одномовні, так і багатомовні), і ті з них, які дійшли до нас, дозволяють вивчати як самі стародавні мови Ближнього Сходу, так і еволюцію писемностi, а також судити про характер лінгвістичних знань того часу і способи їх формування.

Мистецтво писемностi у власному, термінологічному значенні припускає відчуття членимости звучної мови на дискретні і багато разів відтворні, пізнавані в різних контекстах мовні одиниці (такі, наприклад, як слова) і наявність інвентаря також відтворних і пізнаваних в різних контекстах графічних знаків, регулярно що співвідносяться з певними мовними одиницями. Передуючі письму протописьменностi різних видів (і зокрема твори піктографії) не відповідали цим вимогам: вони забезпечували передачу лише смислової сторони повідомлень, а не передачу найзвучнішої мови і створюючих його мовних одиниць. Вони, як правило, не володіли наборами стандартних графічних знаків, які мали б певне прочитання (значення).

Перші системи листа  були ідеографічними ( перш за все логографiчними). Їх зв'язок з піктографією (малюнчатим листом) особливо наочно виявлявся на початковому ступені їх формування. Піктограми продовжують використовуватися в сучасних суспільствах. Більш того, вони сьогодні нерідко стають інтернаціональними по своєму характеру, оскільки не пов'язані з певною мовою. Але сьогодні за ними по перевазі закріплюється лише допоміжна функція.

Поступово, в результаті тривалої еволюції, складалися, разом  з ідеографічним принципом письма, силлабiчний (складової) і алфавітний (буквений) принципи. Існуючі і нині існуючі типи листа рідко бувають чистими (так, кирилічний звукобуквенне письмо, слідуючи принципу "окрема фонема" окрема графема", проте вдається і до складового принципу: багато в чому за допомогою букв е, г, ю, я передаються, по-перше, фонемосполучення-склади /jа/ /jо/,ju/,/ja/, а по-друге, фонемосполучення, в яких початкові згідні є тими, що палаталізували, наприклад: сів /s`iv/, мед /m'et/, люк /l'uk/, м'яч /m'ас /).

Процес еволюції ідеографічної  єгипетської і клинописної шумерської (пізнє шумерсько-аккадськоi, або вавілонської) систем письма свідчить про постійні пошуки засобів для диференціації логографiчних знаків в різних їх значеннях і  спочатку в дуже обмеженому ступені — для передачі звукової сторони мовних одиниць. У єгиптян з'являються роздільники для фраз і синтагм, будуються складні логограми. У Вавілоні, де широко вживаються шумеро-аккадськi гетерограммы, створюються особливі знаки для передачі афіксів, використовується спосіб "ребусу" запису слів, що свідчить про перехід до логографiчеськi-силлабiчеського принципу, винаходяться способи для передачі переносних значень і абстрактних понять шляхом використовування семантичних детерминативiв ("ключів") і фонетичних комплементов. Як свідчить історія ближньосхідних графічних систем, письмо еволюціонує від iконiчностi до символічності/схемної, від образотворчої до фотографічної, від величезних наборів знаків до їх обмежених інвентарів.                                                                               

Правда, ідеографічні системи  володіють достатньою стійкістю і внаслідок того, що запис тексту ідеограмами займає менше місця, ніж при використовуванні силлабiчних або буквених знаків (велика кількість парадигматично помітних знаків обертається економією в синтагматичному плані), і внаслідок того, що ідеограми виявляються зрозумілими в міжетнічному спілкуванні.

Винайдена в Шумері клинопис і вавілонська традиція листа  набувають широке поширення у  ряді інших держав (зокрема у хеттiв в Малій Азії). Ті, що мешкали в тій же Малій Азії лувiйцi вдаються до ієрогліфічного письма. У західних семітів формуються якнайдавніші силлабiчнi системи (письмо протосинайськое, протипалестинськоэ, протобiблськоэ). В цьому ж ореалi (пер за все у Бiблi, Угарiтi, Фiнікії) близько 18—17 сс. до н.е. складаються перші алфавіти (вірніше квазіалфавіти, знаки, що мають, тільки для згідних). Труднощі, які були пов'язані з прочитанням текстів, написаних за допомогою лише консонантичних знаків, приводили до появи в цих системах дiакритик, словоразделителей, так званих "матерів читання" (materes lectionis). Разом з тим подібні труднощі сприяли тривалому збереженню складовими типами письма свого пануючого положення.

І все-таки квазіалфавітний  лист Фінікії, що мав в своєму інвентарі  близько 40 графем, тобто більш економне в порівнянні з листом складовим, який припускає наявність багатьох сотень знаків, і тим більше з логографiчним, вимагаючим багатьох тисяч і навіть десятків тисяч знаків, виявилося згодом достатньо конкурентоздатним.Воно послужило прототипом більшості подальших систем листа.

В самій Передній Азії воно з'явилося - шляхом арамійського скоропису —  основою для формування листа  єврейського (в різних його варіантах), пальмiрського (з різними відгалуженнями), набатейського (продовженням якого виявилося арабське).

На Сході, також через посредство арамійського скоропису, воно було джерелом багатьох алфавітів в Еламэ, Персії (письмо пехлевийськое, авестийськое), в Індії і в контактуючих з нею державах (письио кхароштхи і брахми, що став прототипом для листа маурья, кушанського, гупта, нагари, деванагари, Тибету, непалського, бенгальського, ассамського, тагальського, а також для листа випалини і висхідних до нього бірманського, сингальського, кхмерського, лаосського, таi, для кадамби,що дала основу для письма грантха, Таміла, кави, яванця, батакського, лампонг, реджанг), в Центральній Азії і Сибірі (письмо хорезмийськое, согдийськое, уйгурськое, орхонськое, монгольське, маньчжурське, ойратськое, бурятське) і в багатьох державах Південно-східної Азії.                                                                                           На Заході до нього сходять ряд східних і західних варіантів зародився в 9-8 сс. до н.е. грецького листа, який вперше включив до складу алфавіту особливі знаки для голосних і у свою чергу став прототипом для багатьох алфавітів в Європі і за його межами (зокрема листи етруського, латинського, рунічного, провансальського, сучасного ірландського, італійського, іспанського, португальського, французького, англійського, німецького, шведського, датського, норвезького, ісландського, чеського, польського, хорватського, угорського, фінського, естонського, латиського, литовського і т.д.; далі, листа коптського, готського, славяно-глаголiчеського, славяно-кирилічного, сучасного російського, українського, білоруського, болгарського, сербського і т.д.; в деякій мірі листи вірменського і грузинського).                                                                                                        

  Разом з листом Фінікії розповсюдження отримали деякі інші західно-семітські графічні системи. В 9-8 сс. до н.е. вони послужили формуванню ряду малоазiйських алфавітів: фрiгiйського, мiзiйського, лiдiйського, "паралiдiйського", карiйського, "паракарiйського", лiкiйського, сiдетського. До західно-семітських джерел сходять також графічні системи мов ефіопського і амхарського.

Створення і розповсюдження письма з'явилося найважливішою  заслугою народів стародавнього  Близького Сходу перед людською цивілізацією.

Не можна не відзначити, що робота із створення і вдосконалення  графічних систем, по навчанню мистецтву листа і читання активізувала процес аналізу і інвентаризації мовних одиниць, перш за все слів. В Єгипті, Вавілоні, у хеттiв, у Фінікії і Угарітэ складається обширна лексикографічна практика. Створюються (перш за все для мети навчання писарів-адміністраторів) словники одномовні і багатомовні (шумерсько-аккадскi, шумерсько-аккадсько-хеттськi, шумерсько-аккадсько-хуррiтськi і т.п.), тематичні, синонімічні, тямущі і т.д. Вавілоняни (а під їх впливом і хети) починають включати в словники фразеологiзми і зразки пропозицій, інформацію про словотворчі зв'язки слів і про особливості формоутворення слів.