Загальна характеристика вправ для навчання письма як виду мовленнєвої діяльності

     Характеристики  та приклади завдань  до вправ, що вчать  написання деяких видів ділових  документів (практичне  письмо)

     Ці  вправи практично ідентичні за побудовою  та класифікаційними ознаками до вправ  попереднього виду, але проводяться  на іншому матеріалі. Наприклад, у вправі на формування вміння писати автобіографію для прийому на роботу (CV) або діловий контракт за прийнятим стандартом оформлення студент отримує перемішані частини  СV або контракту та повинен розмістити їх у належній послідовності, дотримуючись прийнятого стандарту. Усі описані вище варіант такої вправи прийнятні і у даному випадку. Те саме стосується вправ для розвитку стилістичних умінь, коли від студентів вимагається змінити або виправити стиль різних ділових документів, складених і використанням неформального стилю замість офіційного. Нарешті, по поліфункціональні  вправи з акцентом на розвиток умінь висловлювання думок у письмовій формі при складанні різних ділових паперів теж базуються саме на їх самостійному написанні відповідно до отриманої інструкції. Наприклад: Ви працюєте юристконсультом української фірми та добре володієте англійською мовою. Ваш начальник доручив Вам скласти проект контракту з американською компанією на постачання обладнання. Складіть проект контракту, користуючись наданими Вам нотатками Вашого начальника щодо умов, терміну, виконання, взаємозобов’язань штрафних санкцій тощо, або Ви подаєте документи для прийому на роботу на посаду секретаря-референта з володінням англійською мовою. Документи подаються до англійської фірми, що відкриває свій офіс в Україні. Напишіть резюме (СV), намагаючись акцентувати Ваші позитивні кваліфікаційні якості та досягнення. Дуже корисним є також складання одним студентом CV іншого студента або написання офіційної рекомендації для прийому на роботу на основі попереднього усного інтерв’ювання того, чиє резюме складається, або того, на кого пишеться рекомендація. У цьому випадку вправа стає парною або навіть груповою, наприклад, коли перший студент інтерв’ює та пише рекомендацію на другого, другий - на третього, а третій - на першого. Шляхи перетворення вправ, що розглядаються, на професійно-орієнтовані з педагогічною спрямованістю ті самі, що й для вправ щодо навчання листування.

     Характеристики  та приклади завдань  до вправ, що вчать  конспектування, анотування та реферування текстів (практичне  письмо) та написання  викладів-переказів  прочитаного або  прослуханого (академічне письмо)

     Вправи, спрямовані на розвиток конспектування, анотування та реферування текстів (практичне письмо) та написання викладів-переказів прочитаного або прослуханого (академічне письмо) доцільно розглядати разом, тому що, незважаючи на різницю у цих видах письма, всі вони мають одну суттєву спільну рису - орієнтованість на передання змісту чужого писемного або усного тексту. У зв’язку з цим вправи на формування вмінь додержуватися прийнятого стандарту оформлення та на розвиток стилістичних вмінь тут не мають самостійного значення.

     Для конспектування, реферування та анотування ці два види вмінь практично зводяться  до одного вміння - якомога ефективніше компресувати авторський текст (писемний або усний) так, щоб не втратити основної інформації, але позбутися від другорядної. При цьому студенти повинні добре усвідомити, що конспект пишеться в основному для себе (наприклад, конспект лекції), тому тут не тільки припустимі, але й необхідні скорочення слів, виділення кольором, нумерація, що не використовувалася у тексті-оригіналі, пропуски службових слів, оперування переважно іменниками, дієсловами та займенниками з мінімальним використанням прикметників та прислівників, пропуск конкретних прикладів з авторського тексту тощо. Реферат та анотація, навпаки, пишуться для інших людей, тут неприпустимі пропуски службових слів, скорочення слів, виділення кольором тощо. Але оперування переважно іменниками, дієсловами та займенниками з мінімальним використанням прикметників та прислівників, пропуск конкретних прикладів та ілюстративного матеріалу з авторського тексту необхідні, як і в процесі конспектування. При цьому реферат вимагає передання як теми (про що текст), так і реми (що головне сказано про тему та які основні висновки зроблено) авторською тексту з вилученням всієї другорядної та ілюстративної інформації, яка додатково пояснює та ілюструє тему й рему. Анотація передає тільки тему авторського тексту без реми, тому вона завжди значно коротша за реферат того ж тексту.

     Саме  виконання названих вимог охоплюють  вміння дотримуватися прийнятого стандарту оформлення та стилістичні вміння конспектування, реферування та анотування. Але такі вміння для написання викладів-переказів прочитаного або прослуханого зовсім інші. Вони полягають у якомога точнішому дотриманні особливостей оформлення та стилю авторського тексту-оригіналу, що само собою зрозуміло, оскільки йдеться про максимально точне та повне передання прочитаною або прослуханого.

     Усі перелічені вміння розвиваються насамперед у процесі читання або слухання текстів, які треба письмово викласти-переказати, реферувати або анотувати, ніж власне у процесі письма. Для цього слугують завдання типу: Виділіть у тексті основну та другорядну інформацію та визначте, яка інформація повинна бути обов’язково відображена у рефераті тексту, а яку можна опустити без суттєвої шкоди для основного змісту (реферування); Визначте тему та рему тексту та усно сформулюйте тему та рему не більш ніж двома-трьома реченнями.  Які з формулювань, зроблених Вами, Ви включили б до анотації тексту, а що увійшло б до реферату? (анотування та реферування); Прослухайте коротку лекцію та скажіть, що з почутої інформації потрібно було б внести до конспекту лекції, а що можна опустити. Які заходи Ви вжили б, щоб Ваш конспект, з одного боку, був досить повним та допоміг Вам у майбутньому точно згадати зміст лекції, а, з іншого боку, щоб Ви встигали конспектувати за лектором, який не диктує, а читає лекцію у нормальному середньому темпі мовлення? (конспектування). Прочитайте оповідання (яке Вам надалі необхідно викласти письмово, не дивлячись у текст-оригінал), та визначте, які ознаки структури, композиції, стилю цього оповідання обов’язково повинні знайти відображення у Вашому викладенні, щоб воно було точним та передавало «дух» оригіналу, і т. д.

     Власне  вправи на написання конспектів, рефератів, анотацій, викладів-переказів виконуються на основі та як пряме продовження таких, здебільшого рецептивних, вправ, пов’язаних з аналізом прочитаного або прослуханого тексту: Напишіть реферат\анотацію тексту, який ми прочитали та проаналізували (треба обов’язково вказувати максимально припустимий обсяг конкретного реферату або анотації - кількість речень, слів або знаків, - інакше, особливо на початковому етапі, студенти будуть намагатися викласти текст-оригінал детально, мало що опускаючи та змінюючи); Прослухайте коротку лекцію, аналогічну до тієї, що ми тільки що слухали та аналізували. Законспектуйте лекцію в процесі слухання; Письмово викладіть прочитане оповідання для Ваших товаришів, які його не читали та не будуть у змозі знайти та прочитати, тощо.

     Усі такі вправи є вправами на розвиток умінь висловлювання думок у  письмовій формі, в яких також  остаточно формуються та/або закріплюються  стилістичні вміння та вміння, пов’язані  з оформленням/форматуванням письмового продукту. Вірніше було б назвати такі вправи вправами на розвиток вмінь висловлювання у письмовій формі чужих думок (думок авторів письмових або усних текстів, що реферуються, анотуються, конспектуються або викладаються). Це обумовлює специфічний статус названих вправ серед усіх вправ для навчання письма. Особливість цього статусу полягає в тому, що вони тією ж мірою належать до навчання читання або аудіювання, розвиваючи та закріплюючи відповідні навички та вміння, як і до навчання письма. Тому вправи є рецептивно-репродуктивно-продуктивними. Вони рецептивні, тому що цілком базуються на читанні або слуханні, репродуктивні, тому що в них так чи інакше відтворюється прочитаний або прослуханий текст, та продуктивні, оскільки сприйнятий текст обов’язково переробляється у процесі відтворення. Для реферату, анотації та конспекту перероблення вихідного тексту у новий власний текст того, хто пише, є невід’ємною умовою, щоб отримати саме реферат, конспект, анотацію, а не копію тексту-оригіналу. Але й у викладі-переказі, який пишеться не маючи перед очами тексту-оригіналу, психологічно неможливо викласти зміст, не роблячи змін (продукція) в оригіналі, що відтворюється, тільки спираючись на пам’ять.

     Вмотивованість  та комунікативність вправ, що розглядаються, залежать від формулювання інструкції. Наприклад, наведене вище завдання на реферування прочитаного тексту можна сформулювати інакше: Текст, що Ви прочитали, містить багато інформації, потрібної для Вашого проекту з аналізу методики навчання письма англійською мовою у середній школі. Складіть реферат тексту для доповнення portfolio матеріалів з такої методики, який Ви збираєте в рамках проекту. У цьому випадку вправа стає високовмотивованою, комунікативною та професійно-орієнтованою. Те саме можна сказати про вправи на виклад-переказ прочитаного оповідання при наявності такої інструкції: Ви та Ваш партнер (вправа виконується в парах) прочитали різні оповідання. Зробіть письмовий виклад-переказ Вашого оповідання для партнера, так само, як він напише виклад свого оповідання для Вас. Обміняйтеся роботами та прочитайте їх. Потім прочитайте оповідання, яке читав та викладав Ваш партнер, та порівняйте виклад з оригіналом. Напишіть коментар на роботу партнера, вкажіть переваги та недоліки й оцінить роботу, уявивши, що Ваш партнер – учень школи, який здав Вам свою роботу на перевірку.

     Як  свідчить останній приклад, вправи можуть мати рольовий ігровий компонент. Вони обов'язково мають природну опору в тексті, який реферується, викладається тощо. Природну опору можна доповнювати спеціально створеною опорою, такою як план викладу, початкове або кінцеве речення реферату, «структурннй скелет» (початок речень, структурна схема) реферату або анотації, список ключових слів та скорочень для складання конспекту тощо. У цих випадках вправи стають умовно-комунікативними з повним або частковим керуванням (у двох прикладах вище воно – мінімальне).

     Нарешті, треба зауважити, що якщо виконання  вправ на реферування, анотування та конспектування потрібне на всіх етапах навчання. то вправи на виклад-переказ доцільні в основному па початковому етапі як підготовка до виконання більш творчих видів письмових робіт.

     Характеристики  та приклади завдань  до вправ, що вчать  написання статей, звітів, доповідей, інструкцій (практичне  письмо)

     Такі  письмові роботи, проводяться на основі поєднання процесуального та жанрового підходу (на відміну від вправ, де поєднуються текстовий та жанровий підходи). Це ж саме стосується вправ останніх двох видів, що розглядаються далі в цьому підрозділі, тому надалі згадуватися не буде.

     Специфічною рисою є також те, що у вправах, які обговорюються, розвиваються всі три види умінь (стилістичних умінь, вмінь додержуватися потрібного стандарту оформлення, вмінь викладення думок у письмовій формі). У зв’язку з досить творчим характером текстів самі вправи повинні мати високий творчий характер. Тому щоб не втратити такого творчого характеру недоцільно орієнтувати кожну окрему вправу на розвиток якогось одного потрібного вміння; бажаною є комплексність/поліфункціональність вправ (це знов стосується вправ останніх двох видів, що будуть розглядатися далі). Така комплексність, і творчий характер вправ стають можливими ще й тому, що навчання писати статті, звіти, тексти-доповіді, інструкцій припадає головним чином на основний та просунутий етапи.

     Звичайно, дана характеристика вправ вимагає, щоб ще до їх виконання, студенти були добре ознайомлені та ретельно проаналізували, як носії мови, що вивчається, досягають своїх комунікативних цілей через побудування текстів та навіть абзаців у них з точки зору способів викладення основних ідей, інформації. Це стосується і ретельного аналізу обумовленої комунікативними цілями інформаційної та композиційної структури статей, звітів, доповідей, інструкцій, характерних саме для тієї культурної спільноти, мова якої вивчається. Таким чином, перш ніж студенти почнуть писати статті, звіти, доповіді, інструкції, вони повинні з допомогою викладача провести ретельний жанровий аналіз (аналіз з точки зору способів реалізації комунікативних цілей) таких видів текстів з їх особливостями, характерними для конкретної соціокультурної спільноти. Самі ж вправи доцільно будувати, спираючись на процесуальний підхід.

     Сказане вище вимагає організації виконання  вправ за схемою, рекомендованою у зарубіжній методиці: передписьмо - письмо – після-письмо (pre-writing - writing - after-writing). На стадії передписьма має місце не тільки жанровий аналіз аналогічних текстів. На ній бажана колективна робота (у парах, малих групах), спрямована на підготовку до написання статті, звіту, інструкції або доповіді. Тут у процесі дискусії або «мозкового штурму» студенти приймають рішення щодо композиції, структури, основного змісту, складають план тощо. На стадії письма кожний студент індивідуально пише статтю, звіт, доповідь, інструкцію або якусь частину роботи (нерідко доцільно, особливо при виконанні проектних завдань, розділити написання роботи на частини між окремими студентами, потім частини зіставляються та в процесі колективного обговорення поєднуються в єдину статтю або звіт). На стадії після-письма проходить обов’язкове для процесуального підходу рецензування та коментування написаних текстів іншими студентами, які читають роботи своїх товаришів (peer-reviewing), і нарешті, - редагування написаного самим студентом. Оскільки процесуальний підхід вимагає, щоб до написання остаточного варіанта тексту були написані декілька його попередніх варіантів (чернеток) на основі отриманих коментарів, стадії письма та після-письма можуть повторюватися декілька разів. При цьому, як вже відзначалося, коментування робіт студентів їхніми товаришами та викладачем стосується в основному змісту, структури, композиції, а мовну форму повинен відредагувати головним чином сам студент, тобто у кінцевому варіанті тексту викладач, серед іншого, оцінює й успішність редагування.

     Отже, вправи з написання статей, звітів, текстів доповідей, інструкцій є  тільки продуктивними та комунікативними (їх вмотивованість забезпечується характером інструкції - див. приклади завдань  далі). Умовно-комунікативними вправи стають тільки тоді, коли студентам надаються штучні, спеціально створені опори (наприклад, викладач дає план статті або доповіді, списки ключових слів або виразів, різні підказки щодо побудови тексту тощо). Природні опори (наприклад, коли студенти пишуть статтю-огляд літератури з якогось питання на основі ряду прочитаних джерел або пишуть інструкцію на основі зображення) не роблять вправу умовно-комунікативною, оскільки тут має місце цілком природна письмова комунікація. Від характеру опор залежить й ступінь керованості вправ – часткове керування при спеціально створених опорах та мінімальне в інших випадках (повне керування тут взагалі недоречне). Нарешті, рольовий ігровий компонент можливий та доцільний у значній кількості випадків (див. приклади завдань до вправ нижче, які побудовані на основі реальних завдань до написання статей, звітів, доповідей, інструкцій з підручника Sue O’Connell – с. 54, 60. 121, 185; завдання дещо перероблені та перекладені з англійської мови на українську).