Використання рольової гри при навчанні діалогічного мовлення на уроках англійської мови

Використання  рольової гри при  навчанні діалогічного мовлення на уроках англійської мови

Вступ

Інтеграція національної освіти, зокрема навчання іноземних  мов, у світову систему освіти та європейські заклади освіти пов’язані  з навчанням іноземних мов, здійснюється з урахуванням основних принципів  державної політики в Україні.

Пріоритетність  освіти;

Демократизація;

Гуманізація та гуманітаризація;

Національна спрямованість;

Неперервність системи освіти;

Нероздільність  навчання і виховання.

Загальна стратегія  навчання іноземних мов визначається потребами сучасного суспільства  та рівнем розвитку лінгвістичних, психолого  – педагогічних та суміжних наук. Цією стратегією є комунікативний підхід, який зумовлює практичну межу навчання і вивчення іноземних мов, а саме: оволодіння іншомовним, між культурним спілкуванням, шляхом формування і  розвитку вмінь навичок діалогічного спілкування.

Для навчання діалогічного спілкування, слід зазначити особливості  комунікативного підходу до навчання іншомовного спілкування. Серед  них зазначимо наступні:

Мова розглядається  як засіб спілкування. Перевага віддається оволодінню поняттями та функціями.

Мова вивчається через особисту діяльність учнів. Вони є головними автономними суб'єктами навчання, які володіють когнітивними й метакогнітивними стратегіями  та прийомами оволодіння мовою й  іншомовним спілкуванням та відповідають за свої успіхи і невдачі.

Одним з таких  прийомів є рольова гра.

Рольова гра  – простий і природний спосіб пізнання людиною навколишньої дійсності, найбільш доступний шлях до оволодіння знаннями, уміннями, навичками. Необхідність раціональної побудови, організації  і застосування рольових ігор у процесі  навчання і виховання школярів засобами іноземної мови вимагає ретельного і детального вивчення цього питання.

Основними цілями є соціальна відповідність та прийнятність.

Урок іноземної  мови розглядається як діяльність спілкування. Це означає відмову від домінування  на уроках формальних мовних вправ  на користь діяльнісно й інтелектуально-орієнтованих завдань, які дають змогу вивчати  іноземну мову як основний засіб міжкультурного спілкування в процесі цього  спілкування.

Навчання видів  мовленнєвої діяльності відбувається інтегровано.

Типопивими завданнями е заповнення інформаційних програм, розв'язання проблем, рольова гра, симуляція.

Типовими формами  інтерактивності є групова і  парна робота.

Змінюється роль вчителя в процесі навчання. Вчитель  сприяє спілкуванню, допомагає учням  досягти автономії у визначенні цілей та шляхів вивчення іноземної  мови, оволодіти мовленнєвими, мовними, невербальними засобами комунікації.

Змінюється ставлення  до помилок. Вони неминучі і розглядаються, як свідчення процесу навчання.

Рідна мова використовується зрідка, де необхідно, коли це виправдано складною ситуацією.

Питання комунікативного  підходу до навчання іншомовного  спілкування, зокрема навчання діалогічного мовлення, є дуже актуальним для  освіти в сучасній школі. Адже, як відомо з власних спостережень, у школі  на уроках іноземної мови далеко не всіх умов додержуються як вчителі  так і учні. Дуже часто зустрічається  такий вид роботи, як «вчитель –  учні», а не «учні – учні»; матеріал використовується штучний і не веде до створення життєвих умов та ситуацій спілкування. Важливим недоліком у  вивченні іноземної мови та іншомовного  спілкування є використання не іноземної  мови, а рідної, що не веде до ефективного  сприйняття та подальшого використання іншомовного матеріалу.

Мета дослідження:

Розкрити значення рольової гри при навчанні діалогічного мовлення на уроці іноземної мови не тільки як засобу оптимізації і  стимуляції процесу навчання, але  і як важливого аспекту психологічного комфорту і зняття розумової перенапруги  учнів.

Завдання дослідження:

Обґрунтування необхідності застосування рольової гри  як прийому навчання діалогічного мовлення у середній школі.

З'ясування вимог  до рольових ігор на уроці.

Розгляд структури, етапів, форм проведення рольових ігор, місця рольової гри на уроці в 5 класах середньої школи.

Об'єкт дослідження: вплив гри на процес навчання і  на процес формування знань, умінь, навичок.

Предмет дослідження: рольова гра як засіб підвищення ефективності навчанні діалогічного мовлення на уроках іноземної мови в 5 класах.

Методи дослідження: критичний аналіз літературних джерел, вивчення та узагальнення позитивного  досвіду роботи вчителів у ході педагогічної практики, наукове спостереження, пробне навчання, розвідувальний методичний експеримент.

Практичне значення роботи полягає в розробці методичних рекомендацій із творчого використання рольової гри вчителями середньої  школи для активізації навчально-виховного  процесу.   
 

Розділ  І.Теоретичні основи дослідження

1.1. Особливості діалогічного  мовлення та його  функції

Діалогічне мовлення характеризується певними комунікативними  психологічними й лінгвістичними особливостями. Діалогічне мовлення – це процес взаємодії  двох або більше учасників спілкування. Тому в межах мовленнєвого акту кожен  з учасників по черзі виступає як слухач і як мовець.

Розглянемо комунікативні, психологічні та мовні особливості  цього виду мовленнєвої діяльності.

Діалогічне мовлення виконує такі комунікативні функції:

1. Запит інформації  – повідомлення інформації;

2. Пропозиція (у  формі прохання, наказу, поради) –  прийняття/неприйняття запропонованого;

3. Обмін судженнями/думками/враженнями;

4. Взаємопереконання/обгрунтування  власної точки зору.

Кожна з цих  функцій має свої специфічні мовні  засоби та є домінантною у відповідному типі діалогу.

Охарактеризуємо діалогічне мовлення з психологічної  точки зору.

Діалогічне мовлення завжди вмотивоване. Проте в умовах навчання мотив сам по собі виникає  далеко не завжди. Отже, необхідно створити умови, за яких у школярів з'явилося  б бажання та потреба щось сказати, передати почуття, тобто, за висловом К. Станіславського, слід поставити їх у "запропоновані обставини". Крім того, сприятливий психологічний  клімат на уроці, доброзичливі стосунки, зацікавленість у роботі сприятимуть  вмотивованості діалогічного мовлення.

Діалогічне мовлення, як і монологічне, характеризується зверненістю. Спілкування, як правило, проходить у безпосередньому  контакті учасників, які добре обізнані з умовами в яких відбувається комунікація. Діалог передбачає зорове сприйняття співрозмовника й певну  незавершеність висловлювань, що доповнюються позамовними засобами спілкування (мімікою, жестами, контактом очей, позами співрозмовників). З їх допомогою  мовець виражає свої бажання, сумніви, жаль, припущення. Отже, їх не можна  ігнорувати в навчанні іншомовного  спілкування.

Однією з найважливіших  психологічних особливостей діалогічного мовлення є його ситуативність. Ситуативним  діалогічне мовлення є тому, що часто  його зміст можна зрозуміти лише з урахуванням тієї ситуації, в  якій воно здійснюється.

Іншими словами, існує чітка співвіднесеність діалогічного мовлення з ситуацією, що, однак, не слід розуміти буквально. Справа в тому, як зазначає Ю. І. Пассов, що власне зовнішніх  обставин ситуації у момент мовлення може не бути, проте вони існують  у свідомості комумікантів. Це можуть бути якісь минулі події, відомі ли ше співрозмовникам, їхні переживання, життєвий досвід, спільні відомості. Класичним прикладом ситуативності  є репліка "Іде!", яка в школі  може означати, шо йде вчитель і  учням слід негайно заходити до класу  й сідати на свої місця, а на трамвайній зупинці – появу довгоочікуваного транспорту й т. п.

• Слід зазначити, що в процесі навчання нас цікавлять  не будь-які ситуації дійсності, а  лише такі, що спонукають до мовлення. Такі ситуації називають мовленнєвими, або комунікативними. Вони завжди містять  у собі стимул до мовлення.

Уявімо, що ви відчуваєте спрагу. Якщо ви прийшли додому, то, звичайно, підете на кухню і вип'єте  води (соку,чаю тощо). Але коли ви прийшли в гості, то потреба випити води стане стиму лом до мовлення, в даному разі – звернення до господині (господаря) дому: "Чи не дасте  мені склянку води? У мене страшенна  спрага". Реакція співрозмовника буде як вербальною ("Будь ласка", "Із задоволенням" тощо), так і невербальною: він (вона) наллє вам склянку води або пригостить чашкою чаю. З вашого боку буде висловлена подяка.

Питаннями ситуативності  мовлення й створення навчальних комунікативних ситуацій займалося  багато вчених: Є. П. Шубін, Й. М. Берман і В. А. Бухбіндер, В. А. Скалкін і  Г. А. Рубінштейн, Є. М. Розенбаум, В. О. Артемов, Ю. І. Пассов, А. Хорнбі та багато інших.

Проте ніхто  доступніше за В. О. Артемова не сформулював  компонентного складу комунікативної ситуації, аналізуючи комунікативні  ознаки мовленнєвих вчинків: "...для  сценічної актуалізації мовленнєвого вчинку важливо враховувати: хто, кому, що, навіщо, за яких обставин і з яким ставленням повідомляє й наказує, пропонує тощо" Спираючись на роботу, можна  конкретніше визначити компоненти комунікатвної ситуації:

• комуніканти  та їх стосунки (суб'єкти спілкування);

• об'єкт (предмет) розмови;

• ставлення  суб'єкта (суб'єктів) до предмета розмови;

• умови мовленнєвого акту.

Навчальні комунікативні  ситуації створюються на уроці за допомогою вербальних і різних невербальних аудіовізуальних засобів. Вони мають  стимулювати мотивацію навчання, викликати інтерес до участі у  спілкуванні, бажання найкраще виконати завдання.

Характерною особливістю  діалогічного мовлення є його емоційна забарвленість. Мовлення, як правило, емоційно забарвлене, оскільки мовець передає  свої думки, почуття, ставлення до того,про  що йдеться.Це знаходить відображення у відборі лексико-граматичних  засобів, у структурі реплік, в  інтонаційному оформленні тощо. Справжній  діалог містить репліки подиву, захоплення, оцінки, розчарування, незадоволення  та інше.

Іншою визначальною рисою мовлення є його спонтанність. Відомо, що мовленнєва поведінка кожного  учасника діалогу значною мірою  зумовлюється мовленнєвою поведінкою партнера. Саме тому діалогічне мовлення, на відміну від монологічного, неможливо  спланувати заздалегідь. Обмін репліками  відбувається досить швидко, і реакція  вимагає нормального темпу мовлення. Це й зумовлює спонтанність, непідготовленість  мовленнєвих дій, потребує досить високого ступеня автоматизму та готовності до використання мовного матеріалу.

Діалогічне мовлення має двосторонній характер. Спілкуючись, співрозмовник виступає то в ролі мовця, то слухача, який повинен реагувати  на репліку партнера. Іншими словами, обмін репліками не може здійснюватись  без взаємного розуміння, яке  відбувається через аудіювання. Отже, володіння діалогічним мовленням  передбачає володіння говорінням та аудіюванням, що вимагає від учасників  спілкування двосторонньої мовленнєвої  активності та ініціативності.

Виходячи з  цього, в учнів необхідно розвивати  вміння ініціативно

розпочинати діалог, реагувати на репліки співрозмовника та спонукати його до

продовження розмови.

Мовні особливості  діалогічного мовлення.

Характерними  мовними особливостями діалогічного мовлення є його еліптичність, наявність "готових "мовленнєвих одиниць, слів— заповнювачів пауз, а також  так званих "стягнених форм".

Розумінню неповних реплік партнерів у діалозі сприяють контактність комунікантів, наявність  спільної ситуації, зверненість реплік, вживання позамовних засобів (жестів, міміки), знання обома співрозмовниками обставин дійсності, а в більшості  випадків – й одне одного. Крім того, випущені члени речення можна  відновити, виходячи зі змісту попередньої  репліки.

Приклад 1

Реtеr. Jеаn! Wоuld уои lіkе а mеаt sаndwісh оr сhееsе sаndwісh?

Jеаn. А сhееs sandwich, plеаsе.