Специфіка перекладацької діяльності в різні періоди суспільно-політичного життя

 

Міністерство  освіти і науки України

Київський національний торговельно-економічний  університет

Вінницький торговельно-економічний  інститут

Центр іноземної ділової мови

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА 

з дисципліни «Практика перекладу першої іноземної мови»

на тему: «Специфіка перекладацької діяльності в різні періоди суспільно-політичного життя (діяльність перекладачів України)»

 

 

 

студент III курсу  групи ФІП-32

денної форми  навчання

Шмерхльов Р.О.

Науковий  керівник: канд. пед. наук, доцент Замкова Н.Л.

 

 

 

 

Вінниця 2011

 

ПЛАН

 

Вступ  3

Розділ 1. Історичні аспекти перекладознавства 5

1.1.Розвиток перекладознавства у закордонних країнах……………………… 5

1.2. Історичні основи перекладу в Україні……………………………………… 8

Розділ 2.Перекладацька  діяльність видатних українських перекладачів….12

2.1.Осмислення перекладу в системі національного літературного поступу (від П.Куліша до М.Драгоманова)…………………………………………………12

2.2.Переклад  в концепції національного розвитку  літератури І.Франка…. 15

2.3.Леся Українка: проблема перекладу і процес  модернізації української літератури………………………………………………………………………. 18

2.4.Відомі перекладачі XX століття…………………………………………..  21

2.5.Роль перекладача  у сучасному перекладознавстві……………………… 27

Висновки………………………………………………………………………… 29

Список використаних джерел………………………………………………….. 31

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

У другій половині бурхливого двадцятого сторіччя, зокрема в його останні десятиріччя, надзвичайно інтенсифікувалися  міжнародні контакти в усіх галузях  політичного, економічного, культурного  та суспільного життя. Науково-технічний  прогрес супроводжується так  званим "інформаційним вибухом". Світ охоплений різноманітними конференціями, симпозіумами, форумами за участю сотень і тисяч осіб. Наша реактивна доба зрушила з місця мільйони людей.

  Першим наслідком "інформаційного виверження" став "перекладацький вибух". Нові течії у всьому світі були б немислимі без перекладачів. Водночас, дуже змінився сам характер їхньої праці. Значно зросла кількість науково-технічних перекладів (з підрозділами: технічні, медичні, економічно-комерційні, юридично-законодавчі та iн.), виділилися окремо усні та письмові перекладачі конференцій, без яких були б неможливі будь-які міжнародні зв'язки. Під час судового процесу над фашистськими воєнними злочинцями, що відбувався у 1945 - 1946 рр. у Нюрнберзі в Міжнародному Військовому Трубуналі, уперше було застосовано синхронний переклад. Керував синхроністами перекладач Президента Айзенгауера – полковник Л. Достер. У 1946 р. Організація Об'єднаних Націй перейшла на синхронний переклад. З роками він набув надзвичайного поширення.

Перекладачі безпосереднього спілкування, теле- та кіноперекладачі, перекладачі моніторної служби, телефонні перекладачі, перекладачі судів та трибуналів, дипломатичні перекладачі - ось яке розмаїття характеризує професію перекладача в наші дні. Нашим повсякденням стали також комп'ютерний переклад, електронна пошта, започаткована 1972 р., та інтернет. 

Значно  професіоналізувалася праця перекладачів. Зросли й вимоги до її якостi. Усе глибше усвідомлюють фахівці, що перекладений текст може мати значущий вплив на певні політичні ухвали чи розвиток технологічних процесів, і, отже, навіть мінімальна семантична похибка в перекладі може спричинитися до серйозних матеріальних або моральних втрат, мати небезпечні наслідки. Таким чином зростає, стає прискіпливішою увага перекладача до тексту-джерела. Знову ж таки, тексти стають усе більш фаховими, сповненими термінів та термінологічних сполук, часто, на жаль, полісемантичних. Водночас, виникає і вимога, так би мовити, "лінгвістичної" універсальності. Від професійного перекладача за наших часів вимагається, щоб він активно володів усіма мовними стилями та їхніми видозмінами, бо автором тексту-джерела може бути і витончений стиліст, і напівграмотний прохач чи позивач. Текст часто містить чимало алюзій, абревіатур, архаїзмів, неологізмів, діалектизмів, волаючих імен, каламбурів, явищ вертикального контексту чи інших складних лінгвальних одиниць. Інколи усні перекладачі змушені долати малограмотне мовлення, зокрема коли їхніми клієнтами є іноземці, що користуються під час офіційних зустрічей не рідною мовою, а іншою, поширенішою, якою володіють не в повному обсязі. Для такої професії потрібні і талант, і велика відданість справі, і колосальні знання, бо майже завжди йдеться не про переклад з мови на мову, а з культури на культуру.

Таким чином, основну мету даної курсової роботи можна визначити як – вивчення особливостей перекладацької діяльності українських перекладачів у різні періоди суспільно-політичного життя. Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:

• дослідити історичні аспекти перекладознавства;
• розглянути особливості сучасного етапу у розвитку перекладознавства;
• проаналізувати культурні аспекти перекладу.

Предметом курсової роботи є особливості сучасного перекладу та напрацювання сучасних перекладознавців в цій галузі.

Об’єктом курсової роботи є праці відомих українських перекладачів.

 

Розділ 1. Історичні  аспекти перекладознавства

 

1.1.Розвиток  перекладознавства у закордонних країнах

 

      Говорячи про історію перекладу, варто згадати теорії та імена, які з'являлися в різні епохи. Дійсно, кожен історичний період вносив у процес перекладу певні зміни, і в різних регіонах цей процес мав свої особливості. Таким чином, розвиток перекладу в західному світі відрізняється від його розвитку в східних країнах, а поява тієї або іншої теорії в кожних націй супроводжувалася певними історичними подіями.

      Розглянемо основні історичні віхи розвитку процесу перекладу на Заході та на Сході.

Переклад  в Західному світі.

      Досить довга поява перекладу пов’язана з легендою про Вавилонську вежу з Книги Буття. Згідно Біблії, після Всесвітнього потопу нащадки Ноя вирішили оселитися на рівнині землі Сеннаар. Тут вони вчинили великий гріх: замість того щоб створити суспільство, що відповідає волі Божій, вони насмілилися кинути виклик Богу, побудувавши вежу до небес. Однак їх план не здійснився – Всевишній, довідавшись про ці задуми, знову встановив контроль над людьми, вдавшись до лінгвістичної хитрості. Він змусив їх розмовляти різними мовами, щоб вони перестали розуміти один одного, і розселив людей по всьому земному просторі. Кількість мов була безмежною, і люди почали шукати способи спілкування один з одним. Так з'явився переклад.

      З розвитком перекладацької науки біблійна легенда поступово забувалася, зате фіксувалися певні дати та імена, що належать до різних періодів історії перекладу. Дослідники відзначають, що праці, пов'язані з наукою про переклад, беруть початок ще у Древньому Римі. Ерік Якобсон (Erіc Jacobson) стверджує, що появі перекладу ми зобов'язані стародавнім римлянам (див.: McGuіre, 1980). Цицерон і Горацій (І століття до н.е.) були першими теоретиками, які провели паралель між буквальним (дослівним) і значеннєвим перекладом. Їх висловлювання стосовно практики перекладу вплинули на наступний розвиток перекладацької діяльності аж до XX століття.

      Інша знаменна віха в розвитку перекладу пов'язана зі святим Ієронімом (ІV століття н.е.). "Його підхід до перекладу Септуагінти на латинську мову, безсумнівно, вплинув на наступні переклади Священного Писання".

      Далі протягом понад тисячу років переклад Біблії був предметом численних розбіжностей у західних теоріях та ідеологіях перекладу.

      Винахід друкарства в XV столітті значно вплинув на розвиток перекладацької справи і сприяв появі таких теоретиків, як Етьєн Доле, який був страчений за свій єретичний переклад одного з діалогів Платона: фраза «rіen du tout» («зовсім нічого») була демонстративним запереченням безсмертя.

      Сімнадцяте століття стало свідком народження багатьох впливових теоретиків, таких як сер Джон Денхем (Sіr John Denhom, 1615 - 1669), Абрахам Коулі (Abraham Cowley, 1618 - 1667), Джон Драйден (John Dryden, 1631 - 1700), що розмежувало три типи перекладу: метафразу (дослівний переклад), парафразу (перефразування) та імітацію, і Александр Поуп (Alexander Pope, 1688 - 1744).

      В XVІІІ столітті перекладача порівнювали із творцем, чий духовний борг перед автором оригіналу та адресатом однаковий. Більше того, з появою нових теорій і робіт, присвячених процесу перекладу, вивчення перекладу стало систематичним, і наочним прикладом тому є праця Александра Ф. Тейлера "Основи перекладу".

      Помітною рисою XІ століття були дві суперечливі тенденції. Одна група теоретиків розглядала переклад як розумову категорію, а перекладач повинен був мати творчу обдарованість і збагачувати літературу й мову, на яку він перекладає. Інші дослідники відводили перекладачеві механічну функцію повідомлення про текст або про автора.

       Дев'ятнадцяте століття було періодом розвитку романтизму, що привело до зародження численних теорій і видів літературного перекладу, зокрема з'явився поетичний переклад. Як приклад можна взяти переклад Едварда Фіцджеральда (Edward Fіtzgerald, 1809- 1863) "Рубайата" Омара аль-Хайяма (Rubaіyat Omar Al- Khayyam, 1858).

       В другій половині ХХ століття дослідження в сфері перекладу стали важливим напрямком у навчанні та вивченні мови в школах. Значним кроком стало створення ряду методів і моделей перекладу. Наприклад, був розроблений граматико-перекладний метод вивчення іноземної мови, що враховує граматичні правила і структуру мови. Поява культурної моделі свідчила про ступінь розвитку досліджень в області перекладу в даний період. Ця модель вимагала не просто дослівного перекладу, але й врахування культурних розходжень у розумовому процесі в залежності від того або іншого суспільства. За допомогою цієї моделі ми можемо провести розмежування між етнографічно-семантичним і динаміко-еквівалентним методами.

      Даний період характеризується також появою прагматичного та систематичного підходів до вивчення перекладу. Серед найбільш відомих дослідників того часу – Жан-Поль Віне (Jean-Paul Vіnay) і Дарбельне (Darbelnet), які працювали над стилістичним порівняльним вивченням французької та англійської мов (1958), Альфред Мальблан (Alfred Malblanc, 1963), Жорж Мунен (George Mounіn, 1963), Джон К. Кетфорд (John C. Catford, 1965), Юджин Найда (Eugene Nіda, 1964), на якого дуже вплинула генеративна граматика Хомського, що й відобразилось в його теоріях перекладу, де Богран (De Beaugrand). Цей сегмент перекладацької науки продовжує розвиватися.

       У цей час дослідження в галузі перекладу пішли іншим шляхом, у напрямку більшої автоматизації. Винахід Інтернету, а також новітні розробки в сфері комунікацій і цифрових технологій збільшили масштаби культурного обміну між націями. Ці зміни змусили перекладачів шукати способи більш практичних методів, які дозволяли б перекладати більше інформації за менших витрат. Виникла також необхідність кінематографічного перекладу – з'явився аудіовізуальний переклад. Новітня технологія, що називається екранним перекладом, пов'язана з роботою над різними телевізійними програмами, включаючи кінокартини, серіали та документальні фільми. Ця галузь пов'язана з комп'ютерами та перекладацькими комп'ютерними програмами і включає два методи: дублювання/озвучування та введення субтитрів. Фактично аудіовізуальний переклад ознаменував нову еру в сфері перекладацької діяльності.

      Таким чином, переклад у західному світі має дуже багату історію. З моменту зародження він був об'єктом численних досліджень і суперечок між теоретиками. Кожен підходив до перекладу зі своїх позицій і розробляв свою область дослідження, що й зумовило розвиток науки перекладу.

     

1.2 Історичні основи  перекладу в Україні

 

Що ж  до перекладу в Україні, то, по-перше, українська мова (як і чимало інших) належить до мов обмеженого поширення, що одразу збільшує вагу перекладу  в нас. Ще творці слов'янської писемності - євангелисти Кирило та Мефодій - змушені були обстоювати перед Римом та Візантією право людей читати Біблію не лише грецькою і латинською, а й старослов'янською мовами.

Оскільки  наша історія склалася так трагічно, що українська мова й література - головні  чинники формування нації в умовах бездержавності - майже ніколи не мали нормальних умов для функціонування, перекладна література, починаючи від  старокиївської доби, відігравала надзвичайно  важливу роль у нашому культурному  житті і як виховний засіб, і як засіб самовиразу нації та збагачення її мови. Переважна більшість українських  письменників минулого по-подвижницькому ставилася до перекладу. Вони були просвітителями свого народу та борцями за його кращу долю, і своїм знаряддям, поряд з оригінальною творчістю, часто обирали переклад, що був  для них водночас ефективним засобом  підвищити власну майстерність.

Після другої світової війни, завдяки блискучій  школі українського художнього перекладу, очолюваній спершу М.Рильським, а після  його смерті в 1964 р. – Г. Кочуром, перекладна література систематично й повносило  входить у національну культуру. Український художній переклад - месником - постає на повний зріст як своєрідна  адекватна компенсація трагічно руйнованої в своєму історичному розвитку оригінальної української літератури. Перекладна література стає також великим скарбом для прийдешнього через нагромадження тих лексичних, образних, віршових, структурно-конотативних ресурсів, які тепер можуть широко використовувати українські письменники.