Система архітектурних термінів у трактаті Вітрувія «De architectura»

 

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 ІМЕНІ ТАРАСА  ШЕВЧЕНКА

ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ

 

Кафедра загального мовознавства та класичної філології

 

 

Система архітектурних  термінів у трактаті Вітрувія «De architectura»

 

Курсова робота

студентки III курсу

спеціальності «класичні та

 західноєвропейська мови  та література»

Миронівської  Тетяни Олександрівни

 

Науковий керівник:

асист. Кощій О. М.

 

КИЇВ - 2011

ЗМІСТ

Вступ …………………………………………………………………………………3

Розділ 1. Трактат Вітрувія   «De architectura»  як мовна пам’ятка ……………...5

1. Теоретики архітектурного мистецтва до Вітрувія …………………………5
2. Історія створення трактату та його переклади ……………………..………6
3. Структура трактату …………………………………………………………10

Розділ 2. Аналіз системи архітектурних термінів у трактаті Вітрувія …………14

1. Дієслова на позначення процесу будівництва ………………….…15
2. Назви частин міста …………………………………………………..18
3. Типи храмів (на основі загального вигляду) ………………………18
4. Види храмів (на основі міжколонних проміжків) …………………19
5. Частини храму ……………………………………………………….20
6. Назви колон ………………………………………………………….23
7. Елементи колон ……………………………………………………...24
8. Елементи креслень …………………………………………………..27
9. Будівельні матеріали ………………………………………………...29
10. Прикраси храмів ……………………………………………….29
11. Якісна характеристика храмів ……………………………...…30
12. Пропорції та симетрія …………………………………………30

Висновки ……………………………………………………………………………32

Список використаної літератури ………………………………………………….34

Вступ

Будівельна діяльність людства  є майже безперервним у часі процесом, наслідком якого стали численні міста і села, створені багатьма поколіннями зодчих. Архітектура Стародавньої Греції та, пізніше, Стародавнього Риму досягла значних висот і стала прикладом для всіх наступних епох, включно з сучасною. Пам’ятки, що збереглися до наших часів, вражають своєю довершеністю і складністю. Такий високий рівень розвитку будівельного мистецтва передбачав наявність підготованих кадрів і серйозних теоретичних розробок. Але, на жаль, єдиним збереженим до наших часів трактатом із античної архітектури є ”De architectura libri decem” - «Десять книг про архітектуру» Вітрувія – архітектора й одночасно інженера у військах Юлія Цезаря [2, 187]. Проте, ця праця не є першою у своєму роді, адже автор фактично узагальнив досвід грецького і римського будівельного мистецтва, розглянувши комплекс дотичних містобудівних та інженерно-технічних питань і принципів художнього сприйняття.

Увесь трактат поділений  на десять книг; для аналізу була обрана третя книга трактату. У ній міститься теорія ордерів, яка відіграла величезну роль у створенні теоретиками відродження і класицизму канонічних форм ордеру. Не менш цінним є виклад ергономічної системи пропорціонування, яка отримала розповсюдження в образотворчому мистецтві й архітектурі під назвою «Вітрувіанська людина».  Саме в цій книзі знайшли найбільше відображення не збережені до наших часів трактати грецьких архітекторів, що згадуються у творі Вітрувія. Саме в ній сконцентровано те, що є «архітектурною мудрістю» Вітрувія [9, 56] .

Об’єктом нашого дослідження є латинська мова III книги трактату Вітрувія «De architectura», предметом – архітектурні терміни у трактаті.

 Мета – дослідити архітектурні терміни трактату, впорядкувати їх у систему, вивести закономірності та частотність їх вживання. 
Актуальність обраної теми полягає в тому, що в існуючих на сьогоднішній день філологічних коментарях до трактату не наводиться система архітектурних термінів та відсутній їх розподіл за особливостями вживання у праці.

Практичне значення  дослідження полягає в тому, що систематизація термінів може виявитися корисною при перекладі тих частин трактату, які є важкими для розуміння.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Трактат Вітрувія «De architectura» як мовна пам’ятка

1. Теоретики архітектурного мистецтва до Вітрувія

Прагматичні римляни передовсім шанували організацію і реалізацію будівництва, тому історія зберегла нам переважно імена імператорів  і фундаторів, які його ініціювали або фінансували. Хоча професія зодчого  була інколи авторитетною, свідченням чого є проектування храму Роми і  Венери особисто імператором Адріаном. Але лише з уривків випадкових свідчень можна дізнатись, що одними з творців палацу Нерона, так званого Золотого будинку, були Север і Целер, першого Пантеону – Валерій Остійський, моста Алькантара – Гай Юлій Лацер, театру в Аспенді – Зенон. Пошаною користувалися лише найвидатніші митці. Практицизм і вихована віками психологія завойовників призвели до того, що у Римі ще менше, ніж у Греції, шанували працю митця. Тому тут так і не виросло жодного видатного скульптора чи живописця, авторами більшості творів були немісцеві грецькі художники. [5, 234-238]

Катон і Пліній також давали поради щодо правильних методів будівництва, а Фронтін описав будівництво акведуків. Дві невеликі книги Палладія і Фавентина з будівництва були написані в період, коли бетон уже був досить розповсюджений, тобто в епоху Римської імперії. [6, 13-14]

Рабірій вже у своїй ранній праці – в «Золотому будинку» Нерона виявив неабияку майстерність. А у таких видатних пам’ятках,  як форуми Миру (Веспасіана) і Прохідний (Нерви), палац Флавіїв у Римі, вілла Доміціана в Альбанських горах, вже блискуче проявилось його творче кредо – досягти надзвичайної пишності та розкоші за допомогою насичених пластичних та орнаментальних мотивів, багатої гри світлотіні, зберігаючи при цьому ясні форми і виразну пропорційну побудову. Можливо, він спроектував ще арку Тита і храм Веспасіана в Римі.

Зодчим із яскравою творчою  індивідуальністю був Аполлодор Дамаський, автор арки Траяна в Анконі і зведених у  Римі форуму Траяна, одеону, цирку, грандіозного ринку Траяна і терм Траяна на місці «Золотого будинку», що мали великий центральний зал, перекритий трипрогонним хрестовим склепінням. Зберігаючи чіткість ордерних композицій, Аполлодор прагнув до створення монументальних і величних образів. Як провідний інженер він супроводжував імператора у походах, зводив фортеці та мости через Дунай, написав трактати «Про міст через Дунай», «Про облогові машини» [15]. Ймовірно, він – автор первісного проекту Пантеону. За часів правління Адріана, якого він образив насмішкою над його діяльністю в ролі артиста і архітектора (за плани імператора Адріана для храму Венери), Аполлодор був засланий і, незабаром, будучи звинуваченим у вигаданих злочинах, засуджений до смерті (Діон Кассій, LXIX, 4). Кілька моментів у цій історії не узгоджується, і багато вчених заперечують її історичність, наприклад Р. Т. Ріддлі у роботі «Аполлодор з Дамаску» (1989). [5, 241]

Таким чином, Марк Вітрувій Полліон не є першим архітектором Риму, історія нараховує значну кількість попередників.

 

1.2.  Історія створення трактату та його переклади

Вчені не мають у своєму розпорядженні автентичних рукописів стародавніх авторів, написаних за їх життя, тому встановлення оригінальності тексту будь-якого стародавнього твору є окремим дослідженням. З іншого ж боку, до наших часів дійшли самі споруди і короткі написи, вирізьблені на камені. Що ж стосується збережених рукописів, то вони є роботами копіювальників, виконаними через багато століть, і саме тому важко встановити, які зміни відбулися з оригіналом.

Праця Вітрувія мала такий  самий авторитет у будівництві  й архітектурі, як праця Арістотеля в природничих науках, Евкліда в геометрії і Птоломея в астрономії.

Щодо самого автора, то відоме тільки прізвище – Vitruvius. Ім’я  Марк і прізвисько Полліон не є достовірно підтвердженими, оскільки джерелом більшості біографічних даних є праці самого Вітрувія. Ймовірно, він народився вільним громадянином у Кампанії. Отримав архітектурну освіту. [14]

У передмові до першої книги  Вітрувій стверджує, що він був військовим інженером на службі у Юлія Цезаря, займався розробкою і створенням баліст та інших знарядь для облоги. У главі першій п’ятої книги він вказує, що будував базиліку для трибуналу у Фано.  Дата смерті Вітрувія достовірно не відома, що може свідчити про те, що за життя його роботи не отримали широкого розповсюдження [13] .

На думку більшості  дослідників, Вітрувій писав свої книги  у період правління Августа, тобто  в період із 27 р. до н. е. по 19 р. н. е. Автор перекладу німецькою мовою Фенстербуш встановлює більш точну дату – між 27 і 14 рр. до н. е. Вітрувій цитується Плінієм і Фронтіном у I ст. н. е., Фавентином у III ст. і Сідонієм Аполінарієм у V ст. Проте праця Вітрувія отримала незначні відгуки серед сучасників, що, ймовірно, було зумовлено обмеженістю теми, потрібної тоді лише вузькому колу спеціалістів.

Відомо 55 стародавніх манускриптів  Вітрувія, найдавніший з яких датується приблизно IX ст. У більшості випадків невідомо, де саме вони були написані. Порівняння вказує на різночитання в манускриптах.

Трактат був відомий і у Середні віки, існує більше ніж 80 середньовічних манускриптів із текстом трактату різними мовами. Найдавніший зі знайдених датується 996 р. і знаходиться у Британському музеї. [14]

Але найбільшу популярність праця Вітрувія отримала  в епоху Відродження. Дехто з дослідників вважає, що з відкриття цього трактату почалося італійське відродження. «De architectura libri decem» вивчалася архітекторами з XV по XIX століття [11, 57] .

Вплив Вітрувія пояснюється  тим, яке значення надавалось в епоху Відродження правильному використанню грецьких і римських ордерів, тобто точним пропорціям частин класичних колон, архітравів та інших елементів, що утворюють «науковий» компонент епохи Відродження  і вимагають математичних розрахунків для визначення їх розмірів. На нашу думку, праця Вітрувія становить інтерес як свідчення давньоримського розуміння будівничої науки.

У першому латинському  виданні не вказані дата, місце  та ім’я видавця. Вважається, що воно датується 1487 роком. Пізніші латинські видання з’явились у Флоренції (1495), Венеції (1497), і близько десяти видань було опубліковано в XVI ст. [1, 247]

Досить відомими й популярними  стали переклади Вітрувія. Першими  були переклади італійською мовою  – Чезаріано (Мілан, 1521 р.) і Барбаро (Венеція, 1556р.). Але добре вивченими і розтлумаченими є тільки ті розділи трактату, які мають прикладне значення, такі як теорія ордерів. Інші ж теоретичні положення до цього часу не розтлумачені і не отримали визнання.

Розуміння теорії архітектури, викладеної Вітрувієм, було втрачене уже  в його час. На початку він указує, що буде вести мову у своєму трактаті про «темні предмети». [4, 240] Вітрувій зберіг багато грецьких термінів, що свідчить про запозичення з грецької теорії архітектури, на яку він неодноразово посилається.

Відомий теоретик архітектури  італійського Відродження Альберті у своєму трактаті про архітектуру  писав: «… багато чудових настанов письменників загинули  через несправедливість часу і людей, так що Вітрувій не один не дійшов до нас після такої  великої корабельної аварії» [12].

Діячі епохи Відродження  не змогли повністю відкрити і використати  спадщину античної Греції, що містилася  у трактаті Вітрувія, оскільки їх знання в області античної філософії  були досить обмеженими. Лише у фантастичній книзі «Гіпнеротомахія», автором  якої був домініканський монах Франческо  Колонна, зустрічаються окремі правильні  здогади стосовно тлумачення основних теоретичних положень Вітрувія.

Відновлення правильного  розуміння праць Вітрувія стає важливішим, оскільки сучасна наукова думка неспроможна орієнтуватись в античному археологічному матеріалі, не використовуючи вказівки стародавніх авторів, і,  в першу чергу, Вітрувія. Зокрема, дослідження делоського «Будинку масок», розкопаного в 1930 р. французькими археологами, показало, що план будинку досить точно відповідає вказівкам Вітрувія. Спираючись на це, дослідник А. Румпф зазначає, що для того, щоб зробити правильну реконструкцію, недостатньо мати археологічні дані, необхідно також правильно розуміти тексти Вітрувія. Він також наголошує, що низка реконструкцій давньогрецького будинку виявилась неправильною саме через неправильне розуміння змісту праць Вітрувія. [6, 18]

Також достовірно відомо, що Вітрувій безпосередньо використовував праці давньогрецьких авторів, зокрема Арістотеля, лише перефразовуючи їх в деяких місцях.

Проблема розуміння теоретичних  положень трактату Вітрувія полягає в тому, що зміст багатьох понять і термінів із плином часу був забутий. Повна втрата розуміння такого методу викладу засвідчена словами невідомого греко-візантійського автора X ст. н. е.: «Старі терміни, що були в ті часи в обігу в ремісничому середовищі, для більшості стали незрозумілими. Адже з плином часу сама мова зникла з використання» [12].

Уже в часи самого Вітрувія багато понять були незрозумілими навіть для нього самого, адже він сам  пише у вступі до трактату наступне: «Наводячи темні назви й ведучи мову про співвідношення частин будівель, я, для полегшення запам’ятовування, буду стислим, через те, що так це все буде легше сприйматись розумом» [10, 3 − 8]

 Перший англійський переклад був опублікований у Лондоні в 1730 році. Зараз найбільш розповсюдженим є англійський переклад, виконаний Морганом (Оксфорд, 1914 р.) [6, 18]

 

1.3. Структура трактату