Розвиток творчих здібностей учнів на уроках англійської мови

2. Механізм  розвитку творчості

“Не таке важливе набуте знання, як розвиток здатності мислення. Освіта – те, що залишається, коли все вивчене забуто.”

Макс  фон Кауе

      Одним з головних завдань загальноосвітньої  школи є виховання мислячої людини. Психологами показано, що ступінь  удосконалення чуттєвого пізнання залежить не стільки від розвитку органів чуттів, скільки від ступеня  розвитку мислення [59]. На жаль, сучасне навчанння розвиває в дітях найчастіше лише один бік – виконавчі здібності, а більш складний та важливий бік – творчі здібності людини залишаються на волю випадку і у більшості залишаються на плачевному рівні. Якщо ж суспільство надає перевагу покірним виконавцям, що вміють тільки ретельно повторити готове, то суспільство влаштовано погано, і треба його змінити [18]. Творча діяльність, як більш складна, під силу лише людині, виконавча може бути перекладена і на тварин, і на машини. Недемократична позиція вчителя, вихованого соціальною реальністю, домінує в педагогічній практиці, що призводить до недовключення педагога в живе безпосереднє спілкування з учнем, піднімає бар’єр недовіри, нерозуміння, і, відповідно, відчуження. Ще Ейнштейн говорив: “По суті майже чудо, що сучасне навчання не зовсім задушило святу допитливість”[46]. Вчитель повинен відмовитись від прагнення “формувати особистість” учня, так як це означає одну з форм педагогічного насилля. Вчитель не робить вибір за учня, надає йому можливість вибору різних способів поведінки, спілкування, взагалі засвоєння соціального досвіду. Інакше замість того, щоб пом’якшити неблагоприємний вплив соціально-психологічного контексту на дитину, вчитель ще більше його посилює. Найважливіша функція педагога в тому, щоб допомогти учню своєчасно осмислити надбаний досвід, адже основне – знизити психологічну навантаженість в процесі навчання, саме вона небезпечна, а не обсяг інформації [23] При вмілій інструментовці та правильно вибраній позиції педагога акт спільного осмислення стає актом співробітництва, співтворчості, адже сама природа творчості суперечить прямому управлінню цим процесом.

      Природа щедро наділила кожну здорову  дитину можливостями розвиватися, і  потрібно лише знайти, як реалізувати ці можливості, і тоді кожен здоровий малюк зможе піднятися на найбільші висоти творчої діяльності. Творчість – доля всіх в тому чи іншому ступені, вона ж є нормальним та постійним супутником дитячого розвитку. Генетики стверджують: духовний розвиток не записується в генах. Геніальність – це не відхилення, це оголення природних можливостей. Пізнавши природні закономірності появи алмазів в природі, люди навчилися їх виготовляти штучно. Проникнувши в одну з великих таємниць природи – таємницю виникнення та розвитку творчих здібностей, - люди навчаться вирощувати… таланти.

      Не  можна погодитися з теоріями, в  яких здатність до творчості розглядають  як наявність вродженого інтелекту. Людина не народжується творчо мислячою від природи, цю творчість треба  розвивати, [31,55] створюючи певні умови, навіть в випадку відсутності часткових задатків, які компенсуються за рахунок розвитку інших, споріднених [26]. Н.А.Лук [40] з цього приводу резонно відмічає: “Творчо мислить той, хто хоче творчо мислити”. Психічні якості не “дозрівають”, а складаються в залежності від умов, в яких дитина живе та виховується [10]. У всі куточки шкільного життя: в поведінку, відносини, режим та ритми діяльності, зміст, форми і методи виховання та навчання, в вправи повинен ввійти дух творчого начала, а не тільки в сфері пізнавальної діяльності. Потрібно озброїти студентів вмінням “бачити” [30].

      Розвивати творчі здібності треба, орієнтуючись на індивідуально-психологічні особливості  учнів та психологічну готовність педагога до реалізації методів роботи з обдарованими дітьми. Вибір методів творчої роботи залежить від віку учнів, їхнього розвитку, інтересів, характеру. Але максимальний позитивний ефект виховання можна досягнути лише тоді, коли “вектори” учительського, батьківського, суспільного (всі види середовища, масові засоби комунікації) виховання співпадають по направленості та є творчими по суті, по формам і характеру поставлених цілей [43].

      Для розвитку творчих здібностей потрібно підштовхувати дітей до рішення, а не вирішувати за них. Творче мислення починає працювати в кожної і будь-якої нормальної людини, коли саме життя, практика наражають її на якісь труднощі, перепони, що виступають у вигляді більш чи менш складних задач, які збуджують їх розум, примушують мислити, шукати і знаходити відповідні рішення [57]. Проблеми створюють творчість. Істота, яка є цілком пристосованою до оточуючого світу, не могла б нічого бажати, ні до чого прагнути, і, звичайно, нічого не могла б творити [16,50].

      До  числа умов, які сприяють творчості, відноситься комплекс, який починається з створення особливостей ситуації, що сприяє інтуїтивному схопленню ідеї рішення творчої проблеми, і закінчується вихованням необхідних здібностей, створенням творчого клімату, якостей особистості творця [54], адже створення нового творчого продукту багато в чому залежить від особистості творця та сили його внутрішньої мотивації. Ось щодо останнього, вже давно в літературі точаться суперечки: “Якими саме якостями повинна володіти творча особистість?”. Найгарячіша дискусія ведеться навколо питання, чи можна ототожнювати творчість з інтелектом. Цікавим являється те, що інтелектуальні здібності – не обов’язкова складова творчих здібностей [32,6,54]. Кореляція складає або 0 [42], або є навіть від’ємною [6] (висока компетентність не дозволяє вирватися за рамки існуючих стереотипів). Люди з рівнем інтелекту вище середнього частіше мають бідну конкретну уяву або не мають її зовсім. Підтвердження цьому знаходимо і в історії [27]. З цього приводу Савенков А.І. [29] наводить дуже образний приклад: ЕОМ має потужний інтелект, але перед нею неможливо поставити навіть самі елементарні  творчі завдання. Дослідник намагається пояснити цю особливість в такий спосіб: люди, по своїй суті менш здібні, але цілеспрямовано вирішуючі власне, особистісно значуще завдання, виявляються в кінці кінців більш продуктивними, ніж більш обдаровані, але менш зацікавлені. Тим більше, установка на результат, що існує в традиційній школі визначає систему заохочень та формує тим самим ціннісну орієнтацію, яка нерідко негативно відбивається на прагненні дітей до дослідницького пошуку. Домінування орієнтації на оцінку, на успіх призводить до того, що власне пізнавальна діяльність стає лише засобом досягнення інших цілей, в результаті чого її зміст вихолощується та обіднюється. Ставлення до пізнавальної діяльності як до самостійної цінності, високо значимої для індивіду, забезпечує високий рівень творчості. Якщо для людини “мета творчості – самовіддача, а не галас, не успіх”, тоді стає можливим такий розвиток творчої думки, який веде до проникнення в глибинні шари дій. Якщо самоцінним є сам процес діяльності, то в цьому випадку він не обривається, він розвивається. “Треба шукати не тих, хто знає більше, а тих, хто знає краще” (М.Монтень) (цит. за [7]). Мабуть, це також одна з причин, чому дослідники наполягають на тому, що творчість – якась більш складна своєрідність психіки, ніж інтелект.Д.Б.Богоявленська [6] взагалі закликає позбутися “іга” знань, її девіз -  ”Творчість проти знань”. Цей постулат вчена довела експерементально. Хоча стосовно цього питання існують суперечливі судження. Так, Є.В.Ільенков (цит. за [75]) зауважує, що неможливо формувати зразу “найвищі” поверхи духовної організації, якщо не постаратися закласти міцний фундамент елементарних здібностей. К.А.Торшина [12] взагалі категорична в цьому питанні. Вона стверджує, що немає осіб з низьким інтелектом, але високою креативністю. Але навіть високі показники креативності – ще не гарантія великих творчих досягнень в подальшому, а лише свідчення значної ймовірності їх появи. В.Ф.Паламарчук. [50] свідчить, що творчі здібності – вищий рівень розвитку інтелектуальних здібностей [48]. Без відтворної діяльності не може бути ніякої творчості. Творча діяльність уяви знаходиться в прямій залежності від багатства та різноманітності попереднього досвіду людини, тому що цей досвід являє собою матеріал, з якого створюються будови фантазії [16,21]. Після моменту накопичення досвіду починається, як говорить Рібо (цит. за [16]), період назрівання або висижування. Цю думку підтримують І.Я.Лернер (цит. за [4]), Б.Ф. Шацкий (цит. за [38]), Є.В.Анохін [2]. Г.В.Локарева і Є.Ф.Трунова [37] відмічають, що в процесі формування здібностей, останні проходять в своєму розвитку два рівні: репродуктиний та творчий. З цього приводу корисно згадати вислів П.І.Чайковського: “Натхнення не любить навідувати ледарів”(цит. за [19]). Богоявленська підходить до цього питання більш радикально: людина навчена може досягти більших успіхів, ніж здібна, але в силу обставин погано вивчена [7]. Тому неправі ті, хто стверджує, що дитина має ширшу уяву. Дитина може уявити собі значно менше, ніж доросла людина, але дитина більше довіряє продуктам своєї уяви та менше їх контролює. Те, що дитина бачить і чує, є першими опорними точками для його майбутньї творчості. Він накопичує матеріал, з якого з часом буде будувати його фантазія. Далі йде дуже складний процес переробки цього матеріалу [16]. Навіть психологами показано, що ступінь удосконалення чуттєвого пізнання залежить не стільки від розвитку органів чуттів, скільки від ступеня розвитку мислення. Радикальною в цьому питанні є точка зору Б.М.Теплова (цит. за [6]) та Д.Б.Богоявленської [6]: всебічно розвинута особистість повинна бути розвинута не тільки пізнавально-інтелектуально, але й морально-естетично, духовно богатий і творчо окрилений. “Особистість значного музиканта не вичерпується власне “музичними” властивостями. Великим музикантом може бути тільки людина з великим духовно-інтелектуальним та емоційним змістом. Можна брати не технікою, віртуозністю, а змістовністю та глибиною виконання. Інтелектуальність та багатство світосприйняття перетворюють виконавця в музиканта. В.О.Сухомлинський (цит. за [36]) справедливо вважав, що в навчанні та вихованні “на першому місці мають стояти не заучування, а думка, пізнання предметів, явищ навколишнього світу”.

      Багато  дослідників цього питання наголошують, що мотивація повинна бути не егоїстична [32,6]. Основні мотиви – мотиви власного росту, власного удосконалення [58]. Серед визначальних якостей творчої особистості називають навіть такі, як незбалансованість розвитку [62], порушення уваги [52], імпульсивність, почуття гумору, нерівномірність в засвоєнні окремих дисциплін [40], величезна вразливість, дар передбачення [54], надмірна дратівливість або індиферентність [19], не рахуючи таких витікаючих з сказаного раніше рис, як спрямованість до інтелектуального успіху [6], допитливий розум (творча людина в вирішенні проблеми весь час йде в глибину)[60], рішучість, незадоволеність досягнутим [17], готовність до ризику, незалежність судження, цікавість до пізнання, критичний погляд на усталене, легкість асоціювання, розкутість мислення [40], вміння людини самостійно переносити раніше відомі знання та вміння в зовсім нову ситуацію [4], напруженість уваги, фантазія, видумка [54], самостійність в пошуці та переборі можливих варіантів руху до мети [32], спостережливість, вміння аналізувати, комбінувати, співставляти, знаходити зв’язки та залежності, закономірності [46], переборювання звичного погляд на предмет та стереотипи дії [59]. В процесі творчого мислення потрібна здатність відірватися від логічного розгляду фактів, щоб поєднати елементи думки в нові системи [40].

      Навчання  творчості, на думку Дж. Сміта, стане  можливим, якщо будуть створені такі основні  умови:

      - фізичні, тобто наявність матеріалів для творчості і можливості в будь яку хвилину діяти з ними; 

     ^{- соціально-економічні, за яких дитина  має відчуття зовнішньої  безпеки, тобто  знає, що її творчі  вияви не отримують  негативної оцінки  зі сторони дорослих ;}

     ^{- психологічні, зміст яких полягає в тому, що у дитини формується відчуття внутрішньої безпеки, розкутості і свободи за рахунок підтримки дорослими її творчих починань.}

     ^{Підґрунтям  для розвитку пізнавальних здібностей кожної дитини є сукупність сенсорних, інтелектуальних  і творчих здібностей. Підвалинами пізнавальної діяльності є пізнавальна активність та пізнавальна самостійність учнів. Залежно від значення та основної ролі,яку відіграє активність у навчанні, виділяють такі види пізнавальної активності:}

     ^{- наочно-практична  ;}

     ^{- операційно-дійова ;}

     ^{- творчо-пізнавальна  ;}

     ^{- мотиваційна .}

     ^{Розглянемо  творчо-пізнавальну  активність. Вона, на сам перед, передбачає розвиток творчої  діяльності. На думку  психологів та дидактиків, вона полягає у  самостійному перенесенні  дитиною знань, умінь та навичок у нові ситуації, у відшуканні в навчальному матеріалі проблеми,нової функції об’єктів та їх структури, у комбінації вже відомих способів та пошуку нових прийомів розв’язання пізнавальних завдань.}

     ^{Важливе значення в активізації  творчих здібностей кожної дитини має проблемність у навчанні, тобто організація самостійної діяльності з метою здобуття нових знань методом розв’язання пізнавальних проблем.}

     ^{Необхідно зазначити, що розвиток творчих здібностей дітей відбувається за двома напрямками. З одного боку, ускладнюються дії щодо використання засобів роз’язання завдань; з іншого - змінюються самі засоби.}

     ^{Такий підхід до розвитку пізнавальних здібностей дозволяє не обмежуватися формальним проведення уроків, а ставитися  до освітньої роботи творчо, зацікавлено, з бажанням.}

     ^{У даний період уява все більше набуває  творчого характеру. Дитина здатна передбачати  майбутнє, може уявити не тільки кінцевий результат власної  діяльності, а й  її проміжні етапи.}

     ^{Вироблені людством і зафіксовані  в культурі засоби та способи пізнання світу передають дитині дорослі. Згідно із прищепленням знань, умінь та навичок необхідно спрямувати на виховання у дітей уміння самостійно пізнавати світ. У цьому контексті окреслюється мета розумового виховання - формування всебічно розвиненої дитини, її розумової активності, самостійності, творчих здібностей.}

     ^{Досягненню  мети підпорядкований  зміст розумового виховання - формування у дітей певного  обсягу знань про  навколишні предмети та явища ( суспільне  життя, працю дорослих, живу і неживу природу ), способи розумової діяльності (вміння спостерігати, аналізувати, порівнювати, узагальнювати).}

     ^{Розумовий розвиток дітей залежить від того, наскільки вона бере участь у продуктивних видах діяльності. Кожна продуктивна діяльність передбачає вміння дитини планувати, тобто спершу уявляти образ того,що створюється,а потім втілювати його у практичній діяльності. Так,конструювання вимагає цілісного сприйняття предмета,що конструюється,його складових частин, уміння уявити його в різних просторових положеннях,планувати практичні дії,оцінювати процес і результати своєї діяльності тощо. Ці дії у процесі роботи вдосконалюються.}

     ^{У процесі зображувальної діяльності (малювання, ліплення, виготовлення аплікації) розширюються, поглиблюються знання про предмети та явища навколишнього світу, розвиваються сенсорні здібності. У творчому процесі діти вчаться аналізувати предмети, порівнювати їх, відокремлювати їх ознаки, сприймати створене та завершене зображення, оцінювати його.}

     ^{Основною  умовою розвитку творчості  є навчання. Воно, враховуючи можливості дитини, забезпечує цілеспрямовану, планомірну передачу необхідних для діяльності знань, умінь,навичок, а вже потім на тій основі формується вміння користуватися засвоєними знаннями для розв’язання творчих завдань. У процесі навчання педагог розвиває творчі здібності дітей.}

     ^{Для розвитку дитячої  творчості розробляються  творчі завдання, що допускають відповідну етапність та містять в собі різні рівні співвідношення активності та самостійності дитини, якою керує дорослий.} 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3. Гра як метод  навчання, види ігор

Якщо  ми хочемо, щоб дитина щось засвоїла,  то потрібно це втілити в діяльність самої дитини.

                                           Венгер.

      Дитяче  мислення має свої характерні риси. Одна з них – феномен центрації: дитина бачить навколишній світ тільки з тієї позиції, в якій вона стоїть. Є тільки два види діяльності, які мають вплив на процеси розвитку дитини: різноманітні форми праці та гра в її самих різноманітних формах. В грі дитина весь час “обертається”, змінює свою позицію. Одні й ті ж предмети постають перед нею з різних боків. Інакше кажучи, гра послуговує децентрації дітей, що сприяє становленню у них логічного мислення [48].

      Гра розвиває психологічну гнучкість, розкутість, комунікабельність, емоційно-вольовий вплив. Дитина має в грі право на помилку [52]. Вона ж є засобом розвитку дитячої уяви, розвиває пізнавальні здібності, емоційний бік особистості, збагачує словниковий запас. Гра – іскра, що запалює вогник допитливості, зацікавленості і вимагає концентрації уваги учнів, напруження їх сил [56]. Вона має здатність організувати життя дітей, наповнити його змістом. Поширена спеціальна “ігрова терапія” для лікування психічних захворювань. Потрібно, щоб гра захоплювала малюка, давала йому здорову і цікаву “їжу” для розуму, і в той же час достатньо складну. Ігри – одне з найсильніших виховних засобів в руках суспільства. Саме в грі проявляються і розвиваються різні сторони дитячої особистості, задовільняється багато інтелектуальних та емоційних потреб, складається характер. Б.П.Нікітін [46] ставить перед батьками риторичне питання: “Ви думаєте, що купляєте просто іграшку?”, і сам же ж і відповідає: “Ні, ви проектуєте при цьому особистість”, адже іграшки та багато ігор так чи інакше, але завжди – в доступній, цікавій формі моделюють саме життя.