Польсько-українська міжмовна омонімія

   МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

   Київський славістичний університет 

   Кафедра полоністики 
 

     Курсова робота

     з дисципліни

     “Теоретична граматика польської мови”

     на  тему:

     “Польсько-українська міжмовна омонімія” 
 
 
 
 
 

Студентки III курсу

Спеціальності “Польська мова

та  література”, групи 3.1 П.А.

Мурадян Ангеліни Мгерівни

Науковий  керівник:

ст. викл.  Куц Юлія Михайлівна 
 
 
 

                                                 Київ – 2009      

                                               Зміст 
 

Вступ………….………………………………………………………...............3

Розділ 1 Джерела виникнення та принципи класифікації міжмовних

омонімів.................................................................................................................5

     1.1 Історія вивчення проблеми міжмовної омонімії.................................5

     1.2 Класифікація міжмовних омонімів……...............................................7

Розділ 2 Структуро-семантична характеристика польсько-української міжмовної омонімії.............................................................................................10

     2.1 Словотвірні омоніми: структурний та та функціонально-семантичні                       аспекти................................................................................................................10

     2.2 Запозичені омоніми та інтернаціоналізми в польській та українській мовах....................................................................................................................15

Висновки……………………………………………………………..............18

Список  використаних джерел………..……………………………......22 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                  

Вступ

     Проблема  культури двомовності, особливо при  контактуванні та взаємопроникненні двох лексико-семантичних систем, потребує вивчення у різноманітних аспектах. Не зважаючи на розбіжності у поглядах на міжмовні омоніми, неоднозначність термінології, у сучасному, передусім східнослов’янському, мовознавстві представлена лексична категорія яка має самостійний лінгвістичний статус, хоча і розглядається у зв’язку з суміжними та подібними поняттями – паронімією та омологією.

     Омонімія  належить до тих лінгвістичних понять, які відзначаються неоднозначністю підходів та трактувань. Саме тому це явище ніколи не втрачало своєї актуальності, а отже, і інтересу мовознавців. Питання омонімії можна розглядати як у плані лексикологічних досліджень, так і з позиції лексикографічної фіксації фактів сучасної мови. Ще О. Потебня у праці “Із записок з російської граматики” фіксує присутність омонімії та відсутність полісемії за умови наявності більше, ніж одного значення в мовному знакові: “Ми вважаємо багатозначність поняттям хибним: де два значення, там два слова” [5, 13].

     Міжмовні  омоніми знаходяться у полі зору окремих зарубіжних лінгвістів: З. Гроссбарта, К. Готліба, А. Гудавічуса, Р. Ладо, які вивчають лексико-семантичні кореляти в різних індоєвропейських мовах, як генетично споріднених, так і віддалених, різноструктурних. Необхідно зазначити, що в останній час після, деякого занепаду, інтерес до цієї тематики знову зріс; достатньо згадат окремі досліди, присвячені аналізу українсько-польської, російсько-польської, українсько-чеської міжмовної омонімії.

     Незважаючи  на те, що теоретичні основи явища міжмовної  омонімії у споріднених та близькоспоріднених мовах, його місце у лексико-семантичній системі, можливі принципи класифікації, систематизації вже розроблялись,  але проблема недостатноь досліджена і потребує новітнього погляду і дослідження- це і зумовлює актуальність теми.

     Об’єк дослідження – міжмовні омоніми в українській та польській мовах з погляду їх форми та змісту.

     Метою роботи є проаналізувати явище польсько-української омонімії у лексико-семантичному аспекті.

     Окреслені  об’єкт та мета передбачають такі завдання:

     1) здійснити теоретичний огляд критеріїв та принципів виділення міжмовних омонімів;

     2) виявити характер і тип лексико-семантичних корелятів;

     3) з’ясувати шляхи засвоєння  іншомовних за походженням омонімічних одиниць в польській та українській мовах.

     Для розв’язання поставлених завдань використовуються такі методи дослідження: аналіз та узагальнення наукової літератури, описовий, зіставний та метод компонентного аналізу.

     Структура курсової роботи: робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Розділ 1. Джерела виникнення та принципи класифікації міжмовних

омонімів

     1.1 Історія вивчення проблеми міжмовної омонімії

     Наукова розробка проблеми міжмовної омонімії лексичних одиниць в споріднених i неспоріднених мовах має свою icтopiю та певні перспективи вивчення. Асиметрія мовних знаків як вияв їх довільності, визначення характеру та типів відповідників у двох i більше лексико-семантичних системах, особливо якщо останні виявляються не тільки генетично спорідненими, а й на певному синхронному зpiзi перебували чи перебувають у безпосередніх контактах, –  це предмет розгляду не тільки зіставної типології, семасіології, психолінгвістики, а й ширше – тeopiї i практики перекладознавства, загальних проблем інтерлінгвістики.

     Загалом, торкаючись проблем омонімiї українські вчені (О. Потебня. Л. Булаховський) обминали категорію слів, якi однаково звучать, але позначають piзнi денотати в різних мовах, акцентуючи увагу передусім на омонімічних одиницях однієї мови. Розглядаючи закономірності виникнення омонімічних пар в слов’янських мовах на усіх мовних рівнях, особливо фонетичному і семантичному, Л. Булаховський детально підходить до так званої міжчастиномовної та лексичної омонімії, омонімії морфем (коренів, суфіксів). Проте вчений не дає застережень щодо існування омонімії у двох мовах [8, 48]. Проблеми омонімії як явища торкалися такі мовознавці, як О. Єсперсен, Б. Трнка, які звернули увагу на нечіткість, непрозорість і водночас рухомість семантичних меж між омонімією і полісемією [11, 245]. На думку С.Ульмана, на відміну від полісемії, яка пов’язана із самою сутністю мови, омонімія не становить абсолютної універсалії. Одне з найбільш ранніх визначень омонімів належить Ш. Баллі, який кваліфікує омоніми як два знаки, що мають тотожні значення, але відмінні позначення [6, 56].

     Не  заглиблюючись детально в проблему розмежування полісемії та омонімії в межах однієї мови, можна зазначити, що вона актуальна і для паралельного явища в двох мовах, оскільки природа і джерела його виникнення виявляються дуже подібними. Ще в рамках лінгвістичної дискусії 50-их років щодо статусу омонімів думки вчених суттєво розходилися – від тверджень про виникнення омонімів із різних значень колись одного слова, до абсолютно протилежних, які не визнають жодної семантичної або історичної спільності між цими одиницями [8, 58-59]. Загалом з’ясування семантичних меж між полісемантичними словами і словами-омонімами  торкається проблеми тотожності слова як основної одиниці мови. На це й звертали увагу дискутуючі сторони. Так, В. Абаєв, який вважав омонімію лише грою випадку, висловив думку про неможливість виникнення омонімів з пололісемічних слів. У свою чергу Л. Кутіна підкреслила, що створення словника передбачає і визнання того, що носії сучасної мови сприймають як одне слово, тобто з’ясування проблеми його тотожності, яка грунтується на усвідомленні смислової єдності всі значень слова, наявності живого зв’язку між елементами його семантичної структури [7, 44].

       Традиційно міжмовні омоніми,  переусім у зарубіжному мовознавстві, розглядались як «складний мовний матеріал», який ускладнює процес комунікації; заважає точності і адекватності перекладу. З одного боку, це зумовлено тривалим поширеним поглядом на омонімію, навіть у системі однієї мови, як на своєрідну аномалію, мовну випадковість, «хворобу мови», що руйнує її якість, однозначність, регулярність (В. Абаєв, Е. Еман, А. Малаховський). З іншого – складність цього явища підсилюється, коли йдеться про зіставлення двох мов, що перебувають у тісних стосунках, в умовах полілінгвізму, коли мовці переключаючись з одного мовного коду на інший, у процесі комунікаціїї «не можуть позбавитись звичних семантичних зв’язків та асоціацій» [5, 43].

     Із  появою комплексних та системних підходів до явища, що досліджується, в семасіологічних розвідках 60–80-их років погляд на нього дещо змінився, а власне факт типологічної омонімії викликав інтерес, як теоретичний, так і практичний. В останній час з’явилися грунтовні дослідження цієї категорії слів на матеріалі близькоспоріднених мов, у яких вивчається природа, джерела та типи міжмовної омонімії в функціонально-семантичному аспекті, виникли перші вдалі спроби лексикографічної систематизації міжмовних омонімічних утворень.

     Узагальнюючи  погляди вчених щодо міжмовних омонімів, можна сказати, що в сучасному мовознавстві склалися два головні напрями, хоча і в межах представників одного напряму немає цілковитої єдності. Перший  передбачає широке розуміння міжмовних омонімів: дослідники цим терміном називають й омографи (слова, якi однаково пишуться, але вимовляються по-рiзному), омофони (слова, якi вимовляються однаково, але рiзнi за написанням),

омоформи (слова в яких збiгаються тiльки окремi форми), (Д. Будняк, Н. Заславська, М. Кочерган, А. Супрун, І. Ровдо та ін.). Другий  напрям постулює такі критерії виділення міжмовної омонімії: а) випадковий збіг; б) лише ті випадки, коли звучання у рідній та іноземній мовах збігаються, але немає ні спільного походження, ні паралельного запозичення (О. Реформатський); в) слова двох мов, що мають хоча б один спільний логічний або контативний компонент семантики не вважаються омонічними у двох мовний системах [15, 78-79].    

            1.2 Класифікація   міжмовних омонімів

     Класифікаційний поділ міжмовних омонімів в лексико-семантичних  системах мов з різним ступенем спорідненості має свої традиції і проводиться з урахуванням різних чиннників, як внутрішньомовних, так і позамовних, а також на основі різних принципів та підходів. Структурування цієї категоріі слів повинні опиратися на усталені в мовознавстві, загальноприйняті класифікації внутрішньомовної омонімії.

     Усі мовознавці виходять з положення  про те, що в основі групування типологічної омонімії лежить або синхронний, або  діахронічний зріз, які, як зазначає М. Кочерган, часто сплутувалися, тому тут немає достатьньої чіткості, прозорості [8, 55].

       Аналіз міжмовних омонімів з погляду плану їх вираження пропонують К. Готліб, Н. Заславська, І. Ровдо. На основі їх класифікації розглянемо ряд міжмовних польсько-українськіх омонімів:

     1. Міжмовні омоніми,  які повністью збігаються за формою вираження:

     пол. bajka –   збігається із семантикою українського слова байка 1а)

                              омонімічне зіткнення укр.  байка 2 і пол. bajka;

     укр. байка  –   1. а) «невеликий віршований твір»,