Походження фразеологічних одиниць сучасної англійської мови та граматичні особливості ФО різних типів

РОЗДІЛ 1. Фразеологічна одиниця як предмет фразеології та її основні диференційні ознаки

1.1 Термін "ФО", суть поняття та  особливості фразеологізмів

Останніми десятиріччями  жодна галузь лінгвістичної науки  не привертала до себе такої уваги  мовознавців, як фразеологія. Якщо у 50 роки про неї писали, що вона ще перебуває  у стані "прихованого" розвитку, то нині можна сказати, що фразеологія  по праву зайняла місце самостійної  лінгвістичної дисципліни. Становленню  фразеології як галузі лінгвістики  сприяло здійснене у працях таких  мовознавців як М.В. Ломоносова, Ф.І. Буслаєва, О.О. Потебні, І.І. Срезневського, П.Ф. Фортунатова, О.О. Шахматова ґрунтовне  дослідження синтаксичної природи  словосполучень, а також висвітлення  стилістико-семантичних особливостей стійких комплексів слів [20, c. 21 – 22].

Об'єктами фразеологічних досліджень стали майже  всі національні мови нашої країни та багато західноєвропейських мов. Вагомий внесок у розробку проблем  фразеології зробили Л.А. Булаховський, Л.С. Паламарчук, Г.М. Удовиченко, П.Й. Горецький, М.М Сидоренко, Н.А. Москаленко, О.С. Юрченко  та інші.

Однак це ще не означає, що всі питання природи  фразеологічних одиниць, їх семантики  всебічно й остаточно розв'язані. До цього часу, наприклад, існує розбіжність  у поглядах мовознавців на предмет  фразеології, її обсяг. Ось чому саме від з'ясування такого поняття як зміст фразеологічної одиниці, від  характеристики його найважливіших  диференційних ознак, тобто тих  рис, які дозволяють нам фразеологізм називати фразеологізмом, залежить вивчення фразеології в цілому, а також  окремих її аспектів. Відсутність  чітких критеріїв у визначенні самої  сутності фразеологічної одиниці негативно  відбивається на укладанні фразеологічних словників.

У характеристиці стійких словосполучень академік В.В. Виноградов виходить із того, що "більшість  людей говорить і пише за допомогою  готових формул, кліше. У системі  сучасної літературної мови слова, більшою  мірою, функціонують не як вільні, раптово зіткнуті і зчеплені окремі компоненти мови, а займають постійні місця в традиційних формулах" [19, с. 15 – 17]. З цією думкою збігаються і висловлювання М.М. Шанського про те, що основною ознакою фразеологічних одиниць є відтворюваність. Такі міркування дають можливість усі загальновживані сполучення слів поділити на два типи: не відтворювані і відтворювані.

Перший  тип – це сполучення слів (словосполучення  і речення), які ми легко складаємо  в процесі мовлення на основі особливого сприйняття і уявлення. Такі сполучення не зберігаються у готовому вигляді. Другий тип становлять вирази (словосполучення  і речення), які засвоюються у  нашій пам'яті як готові одиниці  мови. Такі словосполучення не доводиться щоразу будувати заново. Їх ми лише відтворюємо  у тому вигляді, в якому вони закріпилися  в мові. Оскільки відтворюваність  властива не лише стійким словосполученням, але й цілим реченням (прислів'ям, приказкам, афоризмам), то виникла розбіжність  у поглядах мовознавців як на предмет  фразеології, так і на її обсяг [2, с. 5 – 8].

У лінгвістиці  відомі понад 20 визначень фразеологічної одиниці, але жодне з них не знайшло загального визнання. Деякі  мовознавці справедливо вважають, що визначення фразеологічної одиниці  таке ж складне, як і визначення слова. Ця складність полягає насамперед у  тому, що і для слова, і для фразеологізму  важко встановити спільні риси, які  можна було б віднести до кожного  з них без винятку.

Особливе  місце у мовознавстві займає семантична класифікація В.В. Виноградова. Опрацьована  на ґрунті синтаксичних ідей О.О. Шахматова  з урахуванням результатів наукових досліджень швейцарського стиліста Баллі, ця класифікація по суті започаткувала  основи фразеології як лінгвістичної  дисципліни. Термін "фразеологічна  одиниця", введений саме В.В. Виноградовим, мав використовуватися для позначення тих сполук, які не утворюються  в процесі мовлення, а відтворюються  за традицією. Отже, відтворюваність, на думку В.В. Виноградова, є основною ознакою фразеологізму [19, c. 59 – 62]. Б.О. Ларін під фразеологічними одиницями розумів такі стійкі словосполуки, які характеризуються втратою первісних реалій і появою нового метафоричного значення. "Фразеологічна одиниця, – зазначає О.М. Бабкін, – це така одиниця мови, якій властива цільність, що виникає у результаті послаблення лексичного значення у слів її компонентів". С.Г. Гаврін підкреслює: "Фразеологічна одиниця - це відтворювана загальновживана мовна одиниця, цілісна за своїм значенням і складена з двох і більше повнозначних слів" [8, с. 54 – 59]. "Фразеологічна одиниця, – на думку М.М. Шанського, – це відтворювана в готовому вигляді одиниця мови із двох і більше наголошуваних компонентів слівного характеру, фіксована (тобто постійна) за своїм значенням, складом і структурою". В.П. Жуков фразеологізмом називає "стійку, нарізно оформлену відтворювану одиницю мови, наділену цілісним (або рідше, частково цілісним) значенням і здатну сполучатися з іншими словами".

На своєрідність характеру фразеологізмів як ідіоматичних словосполук, які за своїм змістом  є цілісні і не можуть бути передані іншими мовами без заміни схожого  стилістичного забарвлення, вказував Л.А. Булаховський.

Л.І. Ройзензон  фразеологізми називав стійкими словесними комплексами (ССК): "Усі  стійкі словесні комплекси характеризуються тим, що вони існують у мові як готові одиниці, здатні творити мовлення як його будівельний матеріал: тільки ця риса об'єднує всі без винятку  одиниці, що входять до фонду ССК  мови.

Дещо  інші ознаки фразеологічних одиниць  подає В.М. Мокієнко. Він пише: "фразеологізми  визначаються трьома постійними для  стійких сполук характеристиками: роздільною оформленістю, відносною стійкістю (відтворюваністю в готовому вигляді) і експресивністю" [34, с. 17 – 20]. Виділяючи  ці характеристики як основні ознаки фразеологізму, дослідник відзначає, що перші дві з них є властиві мові, а третя – мовленню, що саме аналізом взаємодії кожної із зазначених характеристик можна виявити  суперечливу суть фразеологічного  сполучення і обмежити обсяг фразеології.

Отже, наведені та інші існуючі в мовознавстві визначення фразеологічних одиниць свідчать про  те, що ученими виділяються різні  їх ознаки, серед яких, зокрема, можна  назвати: 1) семантична цілісність або  семантична нерозкладність (В.В. Виноградов, В.Л. Архангельський, В.П. Жуков, М.М. Шанський, Л.А. Булаховській); 2) метафоричність (Б.О.Ларін, О.В.Кунін, В.П.Жуков, О.М.Бабкін); 3) нарізно  оформленість (В.П. Жуков, М.М. Шанський, С.Г. Гаврін, Л.Г. Скрипник); 4) відтворюваність (В.В. Виноградов, В.Л. Архангельський, М.М. Шанський, С.Г. Гаврін, В.П. Жуков, Л.Г. Скрипник); 5) наявність не менше двох повнозначних слів (С.Г. Гаврін, М.М. Шанський); 6) неперекладність  іншими мовами (Л.А. Булаховській).

В нашому дослідженні в основу покладене  таке визначення: фразеологізм розглядається  як окрема, самостійна одиниця мови, здатна, як і інші мовні одиниці, виражати свою семантику, вступати з  іншими одиницями мови в смислові та граматичні зв'язки, а значить  мати граматична категорії, виконувати в реченні відповідну синтаксичну  функцію.

ФО мови можуть вивчатися у різних аспектах, але вихідними, визначальними завжди будуть ті, які сприятимуть розкриттю  основних ознак, що робить фразеологізм фразеологізмом, що виділяє його в  окрему одиницю мови. Цілком зрозуміло, що для розкриття диференціальних  ознак, як і самої сутності фразеологізму, необхідно їх розглядати у зіставленні, порівнянні з іншими одиницями мови – словом, словосполученням, відзначаючи  спільні та відмінні їх риси. Саме виходячи із таких вимог, ми будемо вести свої спостереження.

Фразеологізм  – це самостійна мовна одиниця, яка  характеризується відповідними диференційними ознаками. Такими ознаками для фразеологічних одиниць є: 1) фразеологічне значення; 2) компонентний склад; 3) граматичні категорії [42, с. 80 – 88]. Визначення диференційних  ознак ФО дає підстави встановити обсяг предмета фразеології, а також  дозволяє розглядати фразеологізми  як окремі самостійні одиниці мови, відмінні від слова, словосполучення  і речення, а разом з тим  і як такі, що мають з останніми багато спільного. Так, наприклад, ФО, як і слова, щораз у в процесі мовлення ми не конструюємо, а відтворюємо як готові мовні одиниці. Крім того, велику кількість фразеологічних одиниць зближує з окремими словами також і та особливість, що ФО (як і слово) характеризується наявністю своєї семантики. Маючи своє значення і вільно реалізуючи граматичні особливості ФО зближуються з лексемами і функціонально. Вони можуть вступати у синонімічні відношення зі словами і виконувати, як і слова, відповідні синтаксичні функції, наприклад: to kick the bucket – померти; it takes the biscuit – одержати приз, зайняти перше місце; to be on high ropes – бути в гарному настрої [49, с. 51 – 70].

Усі зазначені  міркування свідчать про намір лінгвістів виробити об'єктивні критерії визначення самого предмета фразеології і переконують  ще раз у тому, що фразеологічні  одиниці є надзвичайно складними  і суперечливими утвореннями  мови. Звичайно, ця складність і суперечливість не могла не позначитися на визначенні предмета фразеології і її обсягу. Кожна із вище зазначених точок зору на основні ознаки фразеологічної одиниці  переконує перш за все в тому, що кожен із мовознавців зумів  знайти і встановити такі ознаки, які  дозволили йому відібрати і згрупувати стійкі вирази.

Фразеологічні одиниці слід вивчати не самі по собі, не ізольовано, а в тісному  зв'язку з іншими одиницями мови. Сполучаючись у процесі мовлення зі словами, словосполученнями, вони виступають органічними елементами цілісної комунікативної одиниці, беруть активну участь у  формуванні її змісту, надають йому особливої виразності, яскравого  стилістичного забарвлення.

Фразеологічна одиниця і слово можуть бути близькими  за своїм значенням, тобто виражати спільне поняття, тотожність. Але  й ця спільність поняття, яке кожне  з цих мовних одиниць виражає, буде спільністю відносною. Фразеологічна  одиниця і слово є якісно відмінними одиницями мови. Ця відмінність закладена  у їх різній природній основі [38, с. 61 – 64]. Значення фразеологізму може співвідноситися із значенням слова, що виключає їх тотожність між собою. Крім того, слід мати на увазі, що "фразеологічне значення", на відміну від лексичного, не ускладнене словотворчим значенням, що і становить істотну особливість фразеологічної семантики [1, c. 83-86].

Говорячи  про спільні і відмінні риси фразеологічної одиниці і слова, ми неодноразово підкреслювали, що фразеологізми мають  спільність зі словосполученнями. Ця спільність у першу чергу виявляється  в тому, що і фразеологізм і словосполучення  – роздільно оформлені одиниці. Але якщо вільні словосполучення  щоразу будуються в процесі мовлення за відповідними законами граматики, то фразеологічні одиниці відтворюються  як готові, цілісні одиниці автоматично. Значення звичайних синтаксичних одиниць  з'являється у процесі спілкування, волею мовця згідно із правилами  семантичної поєднуваності слів і словосполучень.

Утворення фразеологічних одиниць, їх щоденна  поява – це живий і постійний  процес, викликаний самою потребою людського спілкування. Цей процес пов'язується і спирається на найрізноманітніші  сторони, якісь значимі ознаки, факти, дії, уподібнюючи нове найменування із цими ознаками, фактами, предметами та діями.

Отже, фразеологізми  і слова – відмінні одне від  одного поняття, але їх можна характеризувати  певними спільними рисами, а саме наявністю значення та здатністю  виконувати синтаксичні функції.

1.2 Структура фразеологізмів та  природа їх компонентів

Природа фразеологізмів та компонентів, що входять до їх складу – складна і суперечлива. Спробуємо  з'ясувати деякі аспекти, пов'язані  з цим питанням.

З проблемою  стійкості ФО пов'язане питання  фразеологічного прототипу. На думку  В.М. Мокієнко, проблема стійкості фразеологізмів є однією з найгостріших [34, с. 9]. Узагальнюючи дослідження різних лінгвістів у сфері фразеології, український мовознавець М. П. Кочерган зазначає такі ознаки ФО як структурно-семантична стійкість та відтворюваність. Фразеологічна стійкість – це об'єм інваріантності, який властивий різним аспектам ФО, який обумовлює їх відтворюваність в готовому вигляді [31, с.43 – 44]. Пояснити це визначення можна таким чином: словосполучення стає фразеологізмом лише тоді, коли воно регулярно відтворюється в мовленні різних людей і зустрічається в багатьох контекстах. Передумовою виникнення фразеологізму є іноді несподіване сполучення слів. З цим пов'язане поняття фразеологічного прототипу, що означає мовні одиниці, сполучення слів, які стали підґрунтям для утворення ФО. В.М. Мокієнко також стверджує, що більшість фразе6ологізмів були вільними сполученнями [34, с. 16].

Від компонентного  складу фразеологізмів залежить його значення. Порівнюючи морфемний склад  слова і структуру ФО, В.П. Жуков  зазначає, що морфеми у складі слова  носять більш спеціалізований характер ніж компоненти фраземи.

На природу  компонентів ФО існує два протилежні погляди. Одні лінгвісти розглядають  складові фразеологічних зворотів як внеслівні утворення, інші ж становлять переважну більшість, визнають слівну природу компонентів.

Незважаючи  на те, що компоненти фразеологізму  позбавлені основних ознак слова, вони так чи інакше беруть участь в утворенні  фразеологічного значення. Внаслідок  цього вони наділені певною частиною семантичної самостійності. Словами, але специфічно вжитими, вважає компоненти ФО і О.І. Смирницький. Він із поняттям фразеологічна одиниця пов'язує термін "нарізнооформленість". Поняття "цілооформленість" та "нарізнооформленість" були запропоновані ним [39, с. 26 – 27]. Зовнішньою ознакою, яка вирізняє слово  і ФО, є "цілооформленість слова  і нарізнооформленість фразеологізму". Під нарізнооформленістю слід розуміти особливу будову синтаксичної єдності, яка полягає в тому, що її складові є окремими словами. Цілооформленість полягає в загальному граматичному оформленні всіх складових елементів [31, с.52].