Переклад художнього тексту

Ми запозичуємо  не лише зміст, значення лексичної одиниці, але й її матеріальний експонент (форму). Так слово «лазер», наприклад, в українській мові матеріально експонується зі слова “laser” в англійській мові.

Проблема місцевого  колориту вирішується за допомогою  запозичень і стосується сфери стилю, спілкування.

Спільною умовою процесів запозичення є взаємодія  між народами, культурами в економічній політиці, культурні і побутові контакти між людьми, членами двох різномовних спільнот. Такі контакти можуть мати масовий і тривалий характер, або ж здійснюватися через окремі прошарки суспільства, за допомогою письмового спілкування.

Спосіб № 2: Калькування.

Калькування - це особливе запозичення: ми запозичуємо синтагму і буквально перекладаємо елементи, які її складають. Ми калькуємо вираз, використовуючи синтаксичні структури мови перекладу, або ж структуру, додаючи до мови перекладу нові конструкції, наприклад, Science-fiction (букв. «наука-фантастика»). 
Тут також є старі стійкі кальки, котрі можна згадати мимохідь, оскільки вони, як і запозичення можуть зазнавати семантичної еволюції, перетворюючись на «хибних друзів перекладача». Для перекладача більш цікавим є створення нових кальок, уникаючи таким чином запозичення. В таких випадках вдаємося до словотворення на основі транскодування або використовуємо гіпостазис (перехід однієї частини мови на іншу).

Спосіб 3: Дослівний  переклад

Дослівний переклад означає перехід від вихідної мови до мови перекладу, який призводить до створення правильного тексту, перекладач при цьому стежить лише за дотриманням основних норм мови. 
Розглянувши ці три способи, можна стверджувати, що з їх допомогою переклад здійснюється, якщо мова не йде про залучення стилістичних особливостей тесту оригіналу. За їх відсутності процес перекладу можна було б проілюструвати простою схемою «вихідна мова» – «мова перекладу». Звертання до способу № 3 є недоцільним тоді, коли перекладене повідомлення:

• передає інший смисл;
• не має смислу;
• неможливе з погляду структури;
• не має відповідника у металінгвістиці мови перекладу.

Спосіб № 4 : Транспозиція

Транспозиція  – перехід слова із однієї частини  мови в іншу або використання однієї форми мови у функції іншої. Цей спосіб може застосовуватися як в межах однієї мови, так і при перекладі. 
В перекладі розрізняють два типи транспозиції: 1) обов’язкову транспозицію і 2) факультативну транспозицію. Перекладач вдається до такого способу, якщо отриманий зворот є більш сприйнятливим з погляду звучання у фразі або ж дає можливість зберегти стилістичні нюанси. Перехрещування елементів у словосполученні також належить до транспозиції.

Спосіб №5: Модуляція.

Модуляція - це варіювання повідомлення. Даний спосіб використовується тоді, коли очевидно, що дослівний чи транспонований переклад дає граматично правильне висловлювання, однак воно суперечить духу мови перекладу. Розрізняють вільну і стійку модуляцію. Між ними різниця полягає лише у частотності звертання. Вільна модуляція може в будь-який момент стати стійкою, якщо вона отримає високий рівень частотності і буде являти собою єдине можливе рішення.

Перетворення  вільної модуляції у стійку відбувається тоді, коли вона фіксується у словниках  чи граматиках і стає предметом викладання. Саме в таких випадках відмова від модуляції є помилковою.

Спосіб №6: Еквіваленція.

Існує можливість того, що два тексти описують одну ситуацію, використовуючи абсолютно різні  стилістичні і структурні засоби. Тоді мова йде про еквіваленцію. Класичним прикладом еквіваленції є ситуація, коли незграбна людина, яка забиває цвях вдаряє себе по пальцях – українською він скаже «Ой», англійською вигукне «Ouch».

Еквіваленція  має синтагматичний характер і стосується повністю всього повідомлення. Звідси випливає, що більшість еквіваленцій, які знаходяться у регулярному вжитку є стійкими і належать до складу ідіоматичної фразеології, включно з кліше, приказками, стійкими словосполученнями. 
Спосіб №7: Адаптація

Даний спосіб є  доцільним у тому випадку, коли у мові перекладу не існує ситуації, про яку йде мова у вихідній мові. Її передають за допомогою ситуації, яка вважається їй еквівалентною. Це особливий випадок еквівалентності, тобто еквівалентності ситуації.

Взагалі, адаптація  це пристосування тексту до рівня компетенції отримувача, тобто створення такого тексту, який читач зможе зрозуміти без сторонньої допомоги. Зокрема лінгвоетнічна адаптація, обробка текстів для сприйняття дітьми, нефахівцями.

Художня адаптація  полягає у спрощенні образної системи і часто використовується, наприклад, для початкового знайомства дітей зі складними літературними текстами.

Адаптація тексту для носіїв іншої культури, тобто  лінгвоетнічна адаптація має  інший характер. Вона полягає не у спрощенні граматичного чи лексичного складу тексту, а у прийомах, спрямованих на полегшення сприйняття чужих культурних реалій чи мовних явищ.

Переклад належить до сфери генетичних контактів, оскільки підтримує зв’язки вітчизняної  літератури з іншими літературами. Проте, художній переклад має двоїсту природу: з одного боку він є продуктом міжлітературної комунікації, але в той же час він багато в чому обумовлює і визначає її [20, с. 55].

 

 

 

 

 

Висновки до третього розділу

Надано характеристику засобам оформлення  художнього перекладу, до яких відносяться: діалектизми (вони використовуються для перекладу лайок, жаргонізмів, просторічних слів з обов'язковим збереженням стилістичного забарвлення); порівняння (з їх допомогою стає можливою передача фраз з урахуванням стилістичних і структурних особливостей); іронія (дозволяє зіставити непорівнянне і контрастно висловити особливості мови); метафори (використовуються для передачі структурних характеристик); гра слів (дозволяє передати багатозначність мови мови першотвору); синтаксична специфіка тексту оригіналу; гра на контрасті (довгі і короткі пропозиції, чіткий ритм і ін..).

Досліджено основні проблем письмового художнього перекладу, а саме: виняток будь-яких дослівних переказів, переклад стійких виразів, переклад гумору, збереження стилю і культурних особливостей.

Визначено, що першочерговим завданням перекладача художнього тесту

збереження індивідуальності і адаптація матеріалу під  конкретну культуру. Талант і знання мови - ось ті основи, які потрібні перекладачеві.

 

 

                                        

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

 

На основі проведеної роботи, можна зробити висновки стосовно виконання та шляхів реалізації поставлених  завдань.

Досліджено різновиди функцій художнього тексту. На основі вивчення та систематизації різних джерел, виділено такі фунції художнього тексту: суспільно – перетворююча, художньо – концептуальна, пізнавально – евристична, інформаційно – комунікативна, виховна, передбачення майбутнього, естетична, гедоністична, компенсаторна, сугестивна.

Охарактеризовано особливості стилістики художнього тексту. Стиль художнього твору — художня закономірність, доцільне поєднання мовно-стильових ресурсів, якими письменник скористався відповідно до власного задуму. Індивідуальний стиль кожного письменника має свою композицію. Виходячи з розуміння художнього твору як багаторівневої структури (зі своїм змістом і формою), говоримо про стилетвірні чинники (тема, проблема, світовідчуття митця, жанровий канон) і носіїв стилю, якими є елементи зовнішньої форми твору.

Зазначено, що художній стиль покликаний крім інформаційної функції нести ще й найсуттєвішу – естетичну, тобто впливати засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття та волю читачів, формувати ідейні переконання, моральні якості й естетичні смаки.

Проаналізовано специфіку перекладу стилістичних засобів художнього тексту. Працюючи над перекладом, перекладач творчо вирішує різноманітні художні, стилістичні завдання, як наприклад переклад гри слів, стійких словосполучень чи гумору у творі, але на відміну від письменника, не створює характери, не описує зовнішній вигляд героїв чи послідовність подій. Продукування тексту перекладу художнього тексту нерозривно пов’язане із знанням життя, побуту, соціального середовища, історичної епохи тощо, але про максимальне наближення тексту перекладу до тексту оригіналу теж непотрібно забувати, кажуть нам перекладознавці. Тому виходить, що до перекладача висувають дві взаємовиключні вимоги:

• перекладений текст має бути максимально наближеним до тексту оригінального;
• сприйняття перекладу людиною іншої культури має бути максимально наближеним до сприйняття оригіналу людиною культури початкової.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Алексеева И.С. Профессиональный тренинг переводчика. Уч. пос. по устному и письменному переводу для переводчиков и преподавателей. С-Пб.: Союз, 2001. - 278 с.
2. Бархударов Л.С. Язык и перевод. (Вопросы общей и частной теории перевода). - М.: Междунар. Отношения 1975. – 238 с.
3. Брандес М. П. Стиль и перевод : (на материале нем. яз. ) / М.П. Брандес. – М. Высш. шк. ,1988. – 127 с.
4. Брандес М. П. Предпереводческий анализ текста : учеб. пособие для студ. вузов  по специальности  « Лингвистика и меж культ. Коммуникация » /М. П. Брандес , В.И. Провоторов . – 3-е изд., стер. – М.: НВИТЕЗАУРУС ,2001. – 224 с.
5. Влахов C., Флорин С. Непереводимое в переводе, Изд-е 2-е, исправ. И доп., М., 1986. -  415 с.
6. Гарбовский Н. К. Теория перевода:учебюдля вузов по специальности «Лингвистика и межкультурю коммуникация»/ Н.К. Гарбовский. – М.: Изд – во Моск. Ун – та, 2004. – 542 с.
7. Кияк Т. Р., Науменко А. М., Огуй О. Д. Теорія і практика перекладу (німецька мова). - К.: 2006. – 592 с.
8. Комиссаров В. Н.Общая теория перевода. Проблемы переводоведения в освещении зарубежных ученых (учебное пособие).- М.: ЧеРо, 1999. - 134 с.
9. Комиссаров В. Н. Современное переводоведение. Курс лекций.- М.: ЭТС.-1999.- 189 с.
10. Комисаров В. Н.  Текст и перевод /  Комисаров В. Н ,Черняховская Л.А, Латышев  Л.К. – М. : Наука , 1988. – 165 с.
11. Комиссаров В. Н. Теория перевода (лингвистические аспекты). - М.: Высшая школа, 1990. -  249 с.
12. Корунець І. В. Вступ до перекладознавства. - К.: Нова кн., 2008.

– 512 с.

13. Корунець І. В. Теорія і практика перекладу (аспектний переклад): підручник (за ред.. О. І. Тереха. - Вінниця: Нова кн., 2001 – 446 с.
14. Латышев Л. К. Курс перевода (эквивалентность перевода и способы ее достижения).- М.: Международные отношения. 1981. -  247 с.
15. Латышев Л. К. Перевод: теорія, практика и методика преподавания: учеб. Пособие для перевод. фак. вузов / Л. К. Латышев, А. Л. Семёнов. – М.: Академия, 2003. – 190 с.
16. Лилова А. М. Введение в общую теорию перевода. - М.: Высшая школа,    1985. - 256 с.
17. Оболенская  Ю.Л. Художественный перевод и межкультурная коммуникация  : учеб. пособие / Ю.Л. Оболенская. – М. : Высш. шк. , 2006. – 335 с.
18. Міщенко, Л.А. Посібник з художнього перекладу до курсу «Теорія і      практика перекладу» / Л.А. Міщенко. – Вінниця : Нова кн. , 2003 .

– 502 с.

19. Мамрак А. В. Вступ до теорії перекладу. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 304 с.
20. Миньяр-Белоручев Р. К.Теория и методы перевода. - М., Московский Лицей, 1996. -  208 с.
21. Сдобникова В. В. Теория перевода:учебник для вузов и фак. иностр. языков/В. В. Сдобникова, О. В. Петрова. - М.: АСТ: Восток – Запад, 2006. – 448 с.
22. Солодуб Ю. П. Теория и практика художественного перевода : учеб. пособие для лингв. фак. высш. учеб. заведений / Ю. П. Солодуб , Ф.Б. Альбрехт , А.Ю. Кузнецов. – М. :Академия, 2005. – 304 с.
23. Чеботарев П. Г. Перевод как средство и предмет обучения:научно – метод. Пособие/П. Г. Чоботарев. – М.: Высш. Шк. 2006. – 320 с.
24. Черняховская Л.А. Перевод и смысловая структура. - М., 1976. – 298 с.
25. Чужакин А. С. , Палажченко П. Д. Мир перевода или вечный поиск взаимопонимания. - М.: Валент, 1997.  – 165 с.
26. Швейцер А.Д. Перевод и лингвистика. (Газетно-информационный и военно-публицистический перевод.) - М., 1973. – 310 с.