Переклад художнього тексту

1. 6 Передбачення майбутнього

Ця функція літератури загальновідома. Треба лише згадати прізвища       Ф. Достоєвського, Ж. Верна, Г. Уеллса, Ф. Кафки, К. Чапека, О. Хакслі,                           Д. Оруела, І. Замятіна та ін. Але ми звернемося до своїх вітчизняних митців. Згадаймо хоча б твори, які стосуються передбачень І. Франка щодо розвитку суспільства та української державності. Надто добре знав майстер свій народ, ще краще знав його лідерів. Прочитаємо поему «Похорон», що була надрукована 1899 р., і побачимо себе сьогодні. Франко ніби застерігав нас від того, що маємо в Україні тепер. Художник звертається до співвітчизників: найголовніші проблеми, найстрашніші причини  - в нас самих...

Радянські дослідники звинувачували Івана Франка в тому, що він не здатен був піднятися до повного розуміння марксизму. Мовляв, його погляди на теоретичні питання щодо соціалістичної державності цілком хибні. Прочитаймо Франкову статтю «Що таке поступ?» і побачимо: ще й як розумів, недаремно ж багато чого передбачив, мов у воду дивився.

 

1. 7 Естетична функція

Література як вид  мистецтва формує творчий дух, естетичний смак та ідеал, орієнтує людину в світі  щодо його цінностей. З дитячих літ  книга супроводжує людину; завдяки  казкам, що їх читають дорослі, дитина навчається співчувати, любити героїв, радіти чи жахатися їхніх вчинків, а то й сміятися над ними. Люди, сповнені переживань від читання високомистецьких творів, шукають саме такі книги, де є серйозні думки, справжні герої. Так формується певний смак до художньої літератури. Той, хто багато читає, будує речення за законами краси, його приємно слухати [4, c. 59].

Мистецтво, зокрема література, дарує читачеві відчуття естетичної значущості художнього світу. Саме тому людина здатна переживати, відчувати прочитаний твір знову і знову, коли перечитує, коли згадує. Недаремно Е. Хемінгуей писав: «Усі добрі книги схожі в одному — коли ви дочитуєте до кінця, вам здається, що все це відбулося з вами, і так воно назавжди при вас і залишиться: добре і погане, захоплення, сум і жаль, люди та місця...» Читач ніби носить той художній світ у собі.

 

1.8 Гедоністична функція (література як насолода)

Добра книжка — насолода для справжнього читача. Можна  зробити насолоду тривкою: читати повільно, декілька разів перечитувати, запам'ятовувати окремі вислови, певні абзаци, відшукувати потаємні і водночас, наче власні думки...

Людина, яка вступає  в акт співтворчості з письменником, з його мистецтвом, ніби зливається душею з художнім твором. Читаючи  твір, він не тільки не чує вуличного шуму, а навіть не може одразу відгукнутися, відповісти на запитання: він увесь там, у творі, йде шляхом, визначеним митцем. Цей    акт,  — мистецтво читання, — суто особистий, індивідуальний. Під час такої співтворчості людина усамітнюється настільки, що все навкруги мовби перестає існувати. Тут естетична насолода від читання зливається з іще однією функцією мистецтва — компенсаторною.

 

 

1. 9 Компенсаторна функція

Читання, від якого  отримується естетична насолода, відвертає людину від надокучливих життєвих проблем, розважає та вводить у художній світ книжки, створює певну внутрішню гармонію. Людина позбавляється таким чином від буденного перенавантаження. Література як вид мистецтва дає в цьому випадку роздратованій життям людині потрібну рівновагу, компенсує відсутність краси, емоцій, почуттів у щоденному побуті.

 

 

 

1. 10 Сугестивна функція

Сугестія (від лат. навіювання) так чи так притаманна усім видам  мистецтва, зокрема літературі.

Це було добре відомо давнім грекам. Герой міфології, музикант і співець Орфей мав цей надзвичайний дар. Від його пісень заспокоювалося розбурхане море; звуки його ліри зачаровували людей, тварин, дерева та скелі. Коли його дружина німфа Еврідіка померла від укусу гадюки, Орфей нібито спускався за нею у потойбічний світ. Старий Харон не хотів везти його до Аїду, але, почувши дивну гру на кітарі та солодкий спів, не встояв — переправив митця через Стікс. Аїд, володар того світу, розчулився натхненним співом Орфея і погодився відпустити Еврідіку за умови, що майстер не гляне на дружину, поки не ввійде до свого будинку. Орфей порушив заборону і втратив кохану... З того часу його скорботні пісні на всіх навіювали сум...

Маруся Чурай з роману Ліни Костенко своїм глибоко душевним мистецтвом саме підвищувала бойову активність козаків, навіювала впевненість у перемозі. Загальновідома сугестивна роль гімнів, маршів, релігійних, народних, маршових пісень під час відповідних заходів. Самі твори мистецтва часто надихають інших митців. Той же Орфей з'явився у драмах Есхіла та Еврипіда, на картинах Рубенса та Кардуччі, у статуї Родена, у музиці Ліста, Гайдна, Глюка, Оффенбаха, Стравінського, в поезіях Рільке та ін.

Ольга Кобилянська в  багатьох творах («Людина», «Impromptu phantasie», «Valse melancolique» тощо) розповідала про вплив музики, майстерної гри на фортепіано на її героїв. Письменницю, очевидно, цікавила сугестивна функція мистецтва.

До речі, саме ці твори  сповнені замилування, вони зачаровують  читача. Колись «Експромт» Шопена спонукав Стефана Лієвича (повість «Людина») освідчитися Олені Ляуфлер у коханні [10, c. 59].

 

 

Висновок до першого розділу

Кожен художній текст являє собою  ту чи іншу інформацію, яка завжди переслідує певні практичні цілі. Мистецтва  для мистецтва не існує. Навіть тоді, коли його складають для себе. Повідомляючи що-небудь, письменник одночасно так чи інакше впливає на читача.

Систематизовано фунції художнього твору, так як дослідники – літретатурознавці по - різному їх окреслюють, називають відмінну кількість. Однак, беззаперечно, до основних функцій зараховують: естетичну і духовнотворчу.

На основі вивчення різних джерел, основною функцією художнього твору було визначено естетичну фунцію. Вона полягає у наданні читачеві неповторної естетичної насолоди, насолоди від спілкуванням з прекрасним. Поруч із естетичною в художньому творі неминуче присутня інша основна функція – духовнотворча. Ця загальнокультурна функція полягає у тому, що художній твір, щоб відрізнятися від просто гарних (естетичних) предметів, повинен не просто задовольняти естетичні переживання людини, а й при цьому робити її кращою, духовно багатшою, розвивати її внутрішній світ.

Окрім вище зазначених функцій, на думку деяких дослідників, цей перелік доповнюється такими функціями як: суспільно-перетворююча, художньо – концептуальна, пізнавально-евристична функція, інформаційно -комунікативна, виховна, передбачення майбутнього, компенсаторна, сугестивна.

 

 

Розділ II.

Відмінність художнього стилю від інших.

Порівняльна стилістика.

Стиль (франц. style, від лат. stilus, stylus  –  спочатку загострена паличка для письма, згодом  –  манера письма)  –  різновид, видозміна літературної мови; манера мовного вираження у різних сферах, умовах, формах (усній і писемній) спілкування; мистецтво слова [3, с. 20].

Користуючись мовою  в своєму повсякденному житті, люди залежно від потреби вдаються до різних мовних засобів. Відповідь  на практичному занятті відрізняється  від виступу на зборах. Коли студент  пише твір, він старанніше добирає  слова й будує речення, ніж тоді, коли пише приватного листа. Залежно від змісту й мети висловлювання, а також від індивідуальної манери та уподобань у процесі мовлення відбуваються певний добір і комбінування найпридатніших і найпотрібніших саме для цієї мовної ситуації співвідносних варіантів форм, слів, словосполучень, конструкцій речень тощо. Отже, художній твір (новела, оповідання), наукова стаття, наказ керівника установи, протокол, написані однією мовою, відрізняються набором мовних засобів, специфічними особливостями у мовному оформленні. Таке розрізнення називається стилістичною диференціацією мови.

Функціонуючи у різних сферах суспільного життя, мова набуває типових стильових ознак. Ці колективно усвідомлені різновиди мови, що об’єднують мовні одиниці за їх функціональним призначенням у певні структури, становлять систему функціональних (або структурно-функціональних) стилів. Кількість і структура останніх залежить від ваги літературної  мови в державному, політичному, науковому, культурному житті нації.

Переклад художньої літератури кардинально відрізняється від інших видів. Адже головним принципом художнього перекладу є домінування поетичної комунікативної функції. Це означає, що окрім донесення до читача інформації, літературний переклад тексту несе естетичну функцію. Створений у творі художній образ (будь то образ героя або ж природи), покликаний вплинути на читача. Так що майстри літературного перекладу повинні враховувати таку особливість тексту. Саме поетична направленість в перекладі художніх текстів відрізняє даний вид перекладу від, скажімо, інформативного виду [6, с. 35].

Читаючи оповідання, поему або будь-який інший твір, який перекладено з  іноземної мови, ми сприймаємо сам  текст, з його емоціями та героями. Досягнення первинної цілі літературного перекладу – створення у читача певного образу, - достатньо складна задача. Тому в літературному перекладі тексту використовуються деякі відхилення від стандартних правил. Дослівний переклад не може виразити глибину та смисл тексту художніх творів. Художній перекладач відтворює не буквальний текст оригіналу, а те як він сам розуміє цей текст. Буквально заново оброблює матеріал від початку до кінця. Цей принцип діє, наприклад, коли очевидний вираз замінюється синонімами, або ж змінюється структура речення.

Робота відбувається за звичайним алгоритмом. Текст читається повністю, потім виділяються окремі терміни, текст розбивається на логічні частини, після чого йде безпосередньо переклад цих частин. Окрім того, велику увагу приділяємо стилістичному перекладу. Готовий документ проходить декілька стадій обробок [18, с. 28].

Художній переклад – справа дуже мистецька. Варто не забувати, що переклад книжки або вірша, можливо, прочитають тисячі читачів. Тому потрібно слідкувати не просто за адекватністю вірша, а  ще й за тим, щоб під час читання перекладеного документа створювався такий самий образ, як і під час читання оригіналу. Чудово виконана робота часто робить перекладачів знаменитими. А гільдія майстрів літературного перекладу серед багатьох домінантів визначає найкращих перекладачів року.

Літературний або художній переклад передає зміст оригіналу у  формі правильної літературної мови, але при цьому викликає найбільшу  кількість розбіжностей в науковому  середовищі, оскільки багато мовознавців  і лінгвістів вважають, що художній переклад, на відміну від інших спеціальних перекладів, повинен використовувати не стільки лексичні і синтаксичні відповідності, скільки творчий підхід в художньому перекладі, передаючи в процесі перекладу сенс, ідею, відчуття, вкладені в оригінал твору автором, де лінгвістична відповідність повинна грати другорядну роль. Опоненти ж вважають, що будь-який переклад повинен залишатися перекладом, який повинен практично дослівно передавати сенс оригіналу, але в зв'язку з цим виникає проблема, точний літературний переклад художніх творів нечитабельний, а душевний та красивий переклад, в основному не точний, тому визначення художнього перекладу розділилося на дві позиції: лінгвістичну та літературознавчу.

Лінгвістичний принцип літературного  перекладу ставить своє метою формально передати структуру оригіналу твору, але якщо в художньому перекладі брати за принцип лінгвістичний спосіб, то текст перекладу ризикує бути дуже дослівним, що віднесе його в розряд точного в мовному відношенні, але абсолютно не придатного в художньому сенсі. Тому кращим літературним перекладом буде, напевно, той, який перекладений точно, а потім стилізований і літературно оброблений художнім редактором, адже збіг синтаксичних засобів в двох різних мовах зустрічається дуже рідко, при дослівному перекладі може відбуватися так званий розрив між змістом та формою, тобто думка автора зрозуміла, але форма її виразу в перекладі не адекватна [22, с. 112].

Дослівний літературний переклад практично  ніколи не дає і не відтворює емоційний  ефект оригінального твору, тому, можна сказати, що точність і художність в перекладі практично не сумісні речі. Звичайно, ми не закликаємо, не слідувати правилам граматики і стилізації, законам і закономірностям співвідношення обох мов, оскільки художній переклад теж спирається на граматичні і синтаксичні правила і не може існувати поза перекладом слів та словосполучень. Але художній переклад теж не може бути без емоційного забарвлення і художнього стилю.

Літературний переклад знаходиться  в самому серці багатьох культур. Крізь сторіччя світова література вбирала в себе величезну кількість літературних шедеврів зарубіжних країн, які часто ставали невід'ємною частиною розвитку тієї або іншої культури, стаючи шедеврами класичної літератури. Тому художній переклад також є невід'ємною частиною роботи будь – якого перекладача. Художній переклад ставить за завдання передачу сенсу і емоційної сторони твору.

Зазвичай в контексті  бізнесу літературний переклад визначають, у загальних рисах, як переклад складних текстів, які призначені для використання широкою публікою і не є технічними. Але загальноприйняте поняття літературного  перекладу, все-таки має на увазі естетичні цілі, зв'язна розповідь із стилістичними ефектами. Ми ж під художнім та літературним перекладом, перш за все, розуміємо переклад художньої літератури, поезії і драматичних творів [21, с. 85].

Перекладачі художньої  літератури зазвичай самі є письменниками або поетами, тому доказом слугують переклади шедеврів світової літератури нашими знаменитими письменниками, такими як Жуковський в перекладах Грея, Гете, Шиллера, Байрона; Тютчева в перекладах Шиллера, Гете, Гейне; Цвітаєва в перекладах французької лірики та шотландських балад; Маршака в сонетах Шекспіра та багато інших. Також до перекладів художньої спрямованості залучаємо перекладачів з творчою натурою, схильних до написання розповідей, статей та поем [16, с.147].