Переклад художнього тексту

Інформативний переклад - переклад текстів, що за своїм жанром не належать до художньої літератури: суспільно - політичних, науково -політичний, офіційно - ділових та інших текстів.  Основна функція цих текстів - дання інформації. Вони не націлені на художньо - естетичний вплив.

Інформативний переклад – переклад текстів, основна функція яких полягає у передачі якоїсь інформації. До інформативного перекладу належать:

а) науково-технічний  переклад – переклад науково-технічних  текстів та документації;

б) суспільно-політичний переклад – переклад суспільно-політичних текстів;

в) військовий переклад –  переклад текстів військової тематики;

г) юридичний переклад – переклад текстів юридичного характеру;

д) побутовий переклад – переклад текстів розмовно-побутового характеру.

Належність оригіналу  до особливого функціонального стилю може впливати на характер перекладацького процесу і вимагати від перекладача застосування особливих методів і прийомів.

При перекладі наукових текстів треба пам’ятати, що вони відрізняються від розмовної  мови та мови художньої літератури – лексично, граматично та стилистично.

Переклад наукового  тексту дещо відрізняється за формою, мовними засобами, а також яскраво  вираженою комунікативною направленістю. У процесі перекладу таких  текстів, перекладачеві доводиться вирішувати як суто мовні, лінгвістичні проблеми, зумовлені розбіжностями у семантичній структурі і особливостями використання двох мов в процесі комунікації, так і проблеми соціолінгвістичній адаптації тексту.

Сьогодні переклад науково - технічних текстів став не тільки необхідним, а й повсякденним явищем життя світового співтовариства. При цьому знання теоретичних основ процесу є не тільки обов'язковою умовою, а й гарантією якості перекладу.

При перекладі наукових текстів перекладачеві необхідно  бути обізнаним з тією термінологією, яка може зустрітися у тексті перекладу та мати уявлення про загальні положення теорії перекладу.

Для того, щоб переклад науково - технічного тексту був правильним, перекладачеві слід мати хоча б поверхові знання про ті терміни, які зустрічаються під час перекладу, тому що загальна характеристика текстів науково - технічного характеру полягає в тому, що вони насичені спеціальними термінами та фразеологією.

Крім того перекладач повинен пам’ятати, що граматична структура  англійського тексту науково - технічної тематики відрізняється своєю конструктивною складністю. Такі тексти насичені неособовими формами дієслова, прикметниками, формами пасивного стану, дієприкметниковими і герундіальними зворотами, особовими займенниками першої особи однини, а також іншими граматичними конструкціями, які можуть обтяжувати розуміння тексту і ставлять перед перекладачем додаткові завдання.

Переклад наукової літератури – це та сфера перекладацької діяльності, у якій професійне виконання роботи можливе тільки висококваліфікованими спеціалістами, які досконало обізнані у сфері і специфічній термінології перекладу та які на достатньому рівні володіють іноземною мовою, і, що найголовніше, які вміють грамотно висловлювати свою думку, не відходячи від суті та стилю оригінала, на мові перекладу [3, с. 22].

 

 

Висновок до другого розділу

 Описано відмінності художнього стилю від інших функціональних стилів, адже в ньому використовуються мовні засоби всіх інших стилів, проте ці засоби виступають у зміненій функції - в естетичній. Крім того, в художній мові можуть використовуватися не тільки суворо літературні, а й внутрішньо літературні засоби мови - просторіччя, жаргони, діалекти і т. д., які також використовуються не у  первинній функції, а підпорядковуються естетичному завданню.

Визначено, що в художньому стилі всі мовні засоби, у тому числі і нейтральні, використовуються для вираження поетичної думки автора, для створення системи образів художнього твору.

У цілому художній стиль, охарактеризовано з огляду на образність, виразність, емоційність, авторську індивідуальність, конкретність викладу, специфічність використання всіх мовних засобів, наприклад лексики з предметним значенням, іменників і т. д.

 

 

 

 

 

                                                 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ III

Стилістичні засоби художнього тексту та проблематика їх перекладу.

Художній переклад прози чи поезії – це справжнє мистецтво, творчість. Тому перекладач художніх текстів  – це той самий письменник, який ніби створює книгу для читача. Художній переклад повинен бути виконаний так, щоб атмосфера сюжету, стиль автора повністю зберігалися. Тому основною метою художнього перекладу ми вважаємо збереження ідіостилю.

Ідіостиль (індивідуальний стиль) – система змістовних і  формальних лінгвістичних характеристик, властивих творам певного автора, яка робить унікальним втілений у цих творах авторський спосіб мовного вираження. Визначення індивідуальних особливостей стилю письменника практично неможливо без більш - менш широких зіставлень:

1) з літературною  мовою його часу як нормою, на тлі якої виявляються специфічні риси своєрідності, в тій чи іншій мірі, що відхиляються від неї;

2) з індивідуальними  стилями інших письменників –  сучасників чи також і попередників. Жодне серйозне дослідження стилю письменника без цих зіставлень не обходиться.

Індивідуальний  стиль автора не зводиться просто до суми тих чи інших мовних особливостей, це взаємопов’язана система єдності  змісту з словесними засобами і способом їх вираження. Працюючи над перекладом, перекладач творчо вирішує різноманітні художні, стилістичні завдання, як наприклад переклад гри слів, стійких словосполучень чи гумору у творі, але на відміну від письменника, не створює характери, не описує зовнішній вигляд героїв чи послідовність подій. Індивідуальний стиль має свої прикмети: наприклад характер словника, обраного автором (літературний, сучасний, діалект, лайка). Тому необхідно враховувати співвідношення цих особливостей та їх функцій з нормою мови в оригіналі і перекладі. Продукування тексту перекладу художнього тексту нерозривно пов’язане із знанням життя, побуту, соціального середовища, історичної епохи тощо, але про максимальне наближення тексту перекладу до тексту оригіналу теж непотрібно забувати, кажуть нам перекладознавці. Тому виходить, що до перекладача висувають дві взаємовиключні вимоги:

• перекладений текст має бути максимально наближеним до тексту оригінального;
• сприйняття перекладу людиною іншої культури має бути максимально наближеним до сприйняття оригіналу людиною культури початкової.

Мабуть, вміння балансувати між цими двома крайнощами, намагаючись зберегти і стилістику і зміст, а також творчу своєрідність та ідіостиль автора вихідного твору, підтасовуючи їх під особливості сприйняття майбутніми читачами є запорукою успішного і якісного перекладу. 
          Твори художньої літератури протиставляються іншим творам завдяки тому, що для них домінантною є одна із комунікативних функцій, а саме – художньо-естетична. Основною метою будь-якого художнього твору є здійснення певного естетичного впливу, створення художнього образу. Така естетична направленість відрізняє художнє мовлення від інших актів мовленнєвої комунікації, інформативний зміст яких є первинним, самостійним [4, с. 145].

Переклад –  це мистецтво, а якщо так, то перекладач повинен мати письменницький талант. Мистецтво перекладу має свої особливості, однак письменники - перекладачі мають набагато більше спільних рис з оригінальними письменниками, ніж відмінностей. Перекладачам як і письменникам необхідний багатий життєвий досвід, постійно поновлюваний запас вражень. Мова письменника перекладача і мова письменника оригінального складається з спостережень над мовою рідного народу, над рідною літературною мовою в її історичному розвитку. 
Національний колорит досягається шляхом точного відтворення портретного живопису, сукупності побутових особливостей, способу життя, інтер’єру, звичаїв, відтворення пейзажу місцевості, воскресіння народних вірувань і обрядів.

Засобами оформлення інформації в художніх перекладах є:

• епітети;
• порівняння;
• метафори;
• авторські неологізми;
• повтори фонетичні, морфемні, лексичні, синтаксичні, лейтмотивні;
• гра слів, що базується на багатозначності слова чи пожвавлення його внутрішньої форми;
• іронія;
• імена і топоніми, «що говорять»;
• синтаксична специфіка тексту оригінала;
• діалектизми.

Будь-який переклад – творчий процес, який характеризується індивідуальністю перекладача, однак  основним завданням перекладача є передача основних рис оригіналу і для створення ідентичного художнього і емоційного враження перекладач повинен знайти найкращі мовні засоби. 
Та все ж, всі елементи форми із місту не можна відтворити з точністю. З ними відбуваються певні трансформації:

• деякий матеріал не передається, а просто відкидається;
• деякий матеріал подається не в ідентичному оригіналу вигляді, а заміненим;
• додається новий матеріал, відсутній в оригіналі.

Найкращі переклади, на думку багатьох відомих дослідників  можуть мати певні зміни порівняно з оригіналом, які є абсолютно необхідними з огляду на мету – створення аналогічного оригіналу тексту за формою і змістом. Однак від кількості таких змін залежить точність перекладу. Адекватність перекладу зумовлюється якомога меншою кількістю таких змін при якомога точнішій передачі форми та змісту тексту оригіналу.

Переклад художньої  літератури – це нелегке завдання. В художній літературі використовуються образи. Образність створюється автором  різними мовними засобами, присутніми в його мові. Тому перекладач повинен ретельно зважувати всі деталі, щоб у перекладі не пропустити важливих елементів, які складають художню цінність твору чи індивідуальні властивості авторського стилю, ідіостилю. Разом з тим, перекладач не повинен просто копіювати всі деталі, якщо це суперечить стилістичним чи іншим нормам мови. Перекладач має право використати заміну, яка матиме приблизно такий самий ефект. Видатний російський поет і перекладач XVIII століття, В. В. Капніст писав: «Хто береться за переклад, той приймає на себе борги, котрі зобов’язаний виплатити, як не тією ж монетою, так тією ж сумою» [17, c. 26].

Не варто намагатися передати кожну деталь оригіналу. Деякі  перекладачі - початківці, перекладаючи художню прозу, перевантажують переклад деталями. В результаті – складні неоформлені фрази. Звичайно, варто намагатися передати всі відтінки тексту, але підкреслюючи суттєве, іноді навіть нехтують другорядним, щоб якнайяскравіше виділити основне. 
Після того, як ми з’ясували поняття художнього перекладу, розглянули його процес, необхідно вказати технічні засоби, до яких вдається перекладач в процесі перекладу і які є основою у створенні будь - якого перекладу, зокрема художнього.

Варто згадати, що під час перекладу перекладач ніби наближує дві лінгвістичні системи, одна з яких є експліцитна, інша – здатна до адаптації. Перекладач перш за все буде оцінювати дескриптивний, емоційний і змістовий план одиниць перекладу, відновлювати ситуацію, описану у повідомленні, зважувати стилістичний ефект. Перекладач вибирає одне рішення. Тоді йому залишається лише проконтролювати вихідний текст, щоб переконатися, що жоден елемент не забутий. Зрештою процес перекладу закінчений. 
Отже, до уваги пропонуються технічні способи перекладу, до яких вдається перекладач під час процесу перевираження. Їх можна звести до семи, розмістивши їх у порядку зростання перекладацьких проблем. Ці способи можна використовувати як окремо, так і комбінуючи.

Перш за все, треба сказати, що існує два шляхи  на вибір перекладача – переклад прямий (буквальний) і переклад непрямий. Справді є випадки, коли повідомлення в тексті оригіналу перекладається повідомленням цільовою мовою, оскільки воно базується на паралельних категоріях чи на паралельних поняттях. Та може трапитися й так, що доведеться визнати, що в мові перекладу не існує адекватної одиниці, яку необхідно передати еквівалентними засобами, прагнучи до того, щоб враження від обох повідомлень залишалося однаковим. Може бути й так, що внаслідок структурних чи мета лінгвістичних відмінностей, неможливо передати мовою перекладу деякі стилістичні ефекти, не змінивши порядок елементів чи навіть самі лексичні одиниці. Це способи непрямого перекладу. Спосіб № 1, 2 і 3, описані нижче, є прямими, решта належить до непрямих.

Спосіб №1: Запозичення

Найпростішим способом перекладу є запозичення. Воно дозволяє вирішити перекладацькі проблеми мета лінгвістичного характеру. Перекладач звертається до нього тоді, коли необхідно створити певний стилістичний ефект. Наприклад, щоб додати місцевий колорит, можна скористатися іноземними термінами про «долари» і «партії» в Америці чи про «текілу» в Мексиці тощо. 
Є й старі запозичення, які вже давно перестали бути такими, оскільки вони фігурують у лексичному складі мови і стали вже. Перекладача перш за все цікавлять нові запозичення. Серед них існують семантичні запозичення, «хибні друзі перекладача», яких варто остерігатися.