Основні функціональні стилі в японській мові

Характерні ознаки публіцистичного  стилю:

1)         орієнтація на усне мовлення,

2)         використання діалогічної форми мовлення (часто використовується на              тлі авторського монологу),

3)         чіткі політичні оцінки,

4)         присутність автора,

5)         широкий вияв авторської індивідуальності.

Розглянемо підстиль газетної статті. У мові преси не використовується фурі гана. Фуріґана (мова 振り仮名) — фонетичні підказки в японській мові, які складаються з маленьких знаків кани, що надруковані поруч із ієрогліфами або іншими символами, і вказують на їх прочитання. У горизонтальному тексті фуріґана розташовується над лінією тексту, у вертикальному — праворуч від нього, оскільки читачу необхідно зрозуміти смисл повідомлення. [15]  

 У мові японської  преси багато слів із соціально-економічної  та політичної галузей. Речення  зазвичай синтаксично складні, використовуються бунго. Бунго (яп. 文語, «літературна мова»,  «мова словесності») - літературна (стандартна) форма японської мови до 1945 року, яка грунтується на класичній японській мові епохи Хейан.

Заголовки японських публіцистичних текстів зазвичай мають яскраве  експресивне навантаження, що створюється  за допомогою незакінчених речень, що спонукає прочитати статтю. [4, с. 65–66]

У заголовках статей як правило не вказуються часточки を,が, は, часто відсутні дієслова. 
        Ще однією особливістю газетних текстів є велика кількість "Канго", тобто слів, написаних тільки ієрогліфами і читаються тільки по онним читанням.     Оскільки графічне зображення слів інформативне , саме речення стає більш компактним, в ньому відсутні елементи, характерні для розмовної мови. Так наприклад немає емоціональних частинокよ,さ,わ, відсутніけれども,けど, ありませんか. часто упускається навіть дієслово зв'язкаです, і речення закінчується присудком. Наприклад:英首相と会談する予定。 
Використання в газетних текстах "Канго" супроводжується появою багатьох абревіатур іменників і дієслів. 
Така ж трансформація відбувається і у випадках із словами - запозиченнями. Так, наприклад, з словосполучення беруться два перші склади катакани, і утворюється новий іменник. Наприклад: パソコン -　パスナル　コンピュ - タ-(personal computer). 
Для газетних текстів характерними є речення, які закінчуються на дієслова в пасивному стані. 
У газетних текстах найчастіше вживаються віддієслівні послелоги типуに関して,　にわたって,　にたいして. 

В газетних статях, тексти в більшості випадків пишуться в простих формах. 
При використанні одного і того ж слова в абзаці, використовується　同.

Наприклад : 英国 і 同国 "Англія ".[8,c. 7-13]

Перші японські газети з’являються  у 17 ст. Вони мали назву йоміури та каварабан (読売 та 瓦版). Японські газети відіграли важливу роль у питаннях свободи слова та преси. У період демократії Тайсьо з 1910 до 1920-і роки, уряд намагався подавити такі газети як Asahi shimbun, що критикували уряд та відстоювали права громадян та конституційну демократію. У період зростаючого мілітаризму газети були вимушені піддатися цензурі та контролю. У 1951 році свобода преси повернулася до Японії і залишається там до сьогодні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Офіційно - діловий стиль мовлення

В даний час Японія є однією з найбільш економічно розвинених країн і одним зі світових лідерів з експорту наукомістких товарів і передових  технологій,  що зумовлюєпідвищену активність у встановленні  партнерських  зв'язків як на державному рівні,так і на рівні окремих господарюючих суб'єктів.  Однак експорт товарів і технологійдалеко не єдина область, в якій японське  ділове співтовариство  нерідко грає рольініціатора-першопрохідника.  Ряд дослідників [Chandler 1993; Cooper 1996; Bhatya2001; Ritman 2002] зазначає, що принципи японського менеджменту, які проявляються в першу чергу в характері ділової комунікації, були запозичені багатьма великими міжнародними  компаніями і неабиякою мірою забезпечили їх успішний розвиток.  Вивчення особливостей ділового стилю японської мови маєзагальнотеоретичне  значення для дослідження міжкультурної комунікації.

Сфера використання офіційно-ділового стилю мови — це офіційне спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавство, адміністративно-господарська діяльність.

Головне призначення— регулювання  ділових відносин мовців у державно-правовій і суспільно-виробничій сферах, обслуговування громадянських потреб людей у  типових ситуаціях.

Головні ознаки офіційно-ділового стилю: регулювально-імперативний характер, документальність (кожний офіційний  папір повинен мати характер документа), стабільність (тривалий час зберігає традиційні форми), стислість, чіткість, висока стандартизація значної частини  висловів, сувора регламентація тексту.

Офіційно-діловий стиль мас свою офіційно-ділову лексику, але вона не є особливо чисельною, такою, як терміни  у науковому стилі. Колорит офіційності, діловитості формується не так лексикою, як стабільною композицією тексту, який складається загалом із загальновживаної лексики, і тільки окремі лексеми є стилістемами офіційно-ділового стилю.[16]

Офіційно-діловий стиль не є  гомогенним, а поділяється на такі підстилі:

1. Законодавчий — використовується в законотворчій сфері у вигляді Конституцій, законів, указів, статутів, постанов тощо.

2.Дипломатичний — використовується в сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у вигляді договорів, конвенцій, протоколів, заяв тощо.

3.Юридичний — використовується в юриспруденції у вигляді актів, заяв, протоколів, постанов, запитів, повідомлень тощо.

4.Адміністративно-канцелярський — використовується в професійно-виробничій сфері, правових взаєминах і діловодстві у вигляді офіційної кореспонденції, договорів, контрактів, заяв, автобіографій, доручень тощо.[16]

Діловий стиль має суворі вимоги до лексики й фразеології (широке використання професійної термінології, канцеляризмів, абревіатур, відсутність діалектизмів, жаргонізмів, просторічних виразів, слів із суфіксами суб’єктивної оцінки тощо).

Діловий текст характеризується як високим ступенем стандартизації мови (вживання усталених словесних формул, значна частота повтору слів, зворотів, конструкцій), так і своєрідністю синтаксису (прямий порядок слів). Властивий високий ступінь одноманітності, стандарту форми, сувора регламентація розміщення та будови тексту.

На формування ділового стилю японської мови великий вплив справила ієрархізація суспільства - становий лад, з феодальних часів 
розділив японське суспільство на чотири стани: самураї, хлібороби, 
ремісники і торговці. Імовірно, у зв'язку зі становленням міста Осака в якості торгового центру Японії періоду Едо (1603-1867 рр..). В японському  діловому співтоваристві закріпилися певні мовні способи досягнення ефективності ділового спілкування, що використовувалися Осакській 
торговцями з давніх часів.

У діловому світі Японії, що складається з людей різного віку і соціального стану, форми ввічливості (кейго) є одним з найважливіших інструментів налагодження і підтримки коректних  і доброзичливих відносин. Використання ввічливих форм грають ключову роль як у діловому спілкуванні , так і в письмовій формі.

Найбільш ввічливим вважається звернення за професією, що має підкреслювати  виключну важливість співрозмовника як професіонала. Звертання на суфікс –сан можливе у менш формальному  спілкуванні. У діловому спілкуванні  японською поширене «вихваляння» співрозмовника, навмисна чемність.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. Науковий стиль мовлення

Науковий стиль мовлення є засобом спілкування в галузі науки і навчально-наукової діяльності, він належить до числа книжкових стилів української літературної мови, що володіють загальними умовами функціонування і схожими мовними особливостями, серед яких: попереднє обдумування висловлювання, монологічний характер мовлення, строгий відбір мовних засобів, прагнення до нормованої мови. Поява і розвиток наукового стилю пов'язані з прогресом наукових знань у різних сферах життя і діяльності природи і людини. Спочатку науковий виклад було наближено до стилю художньої оповіді, але створення в грецькій мові, яка поширювала свій вплив на веськультурний світ, стійкої наукової термінології призвело до відділення наукового стилю від художнього. [5,c.7-8]

Науковий стиль має свої ознаки та особливості.

У текстах наукового стилю часто вживаються цитати, посилання на джерела.

Властива ясність і предметність тлумачень, логічна послідовність і довідність викладу, узагальненість понять і явищ, об’єктивність, точність і лаконічність висловлювань, аргументація й переконливість тверджень, однозначне пояснення причинно-наслідкових відношень, докладні висновки.

Використовуються специфічні мовні засоби, а саме значна кількість термінології, наявність схем, діаграм, мап, графіків, таблиць, систем знаків і позначок, оперування абстрактними, чужомовними словами, уживання суто наукової фразеології, стійких термінологічних словосполук, відсутність емоційно-експресивної лексики, наявність виразної композиційної структури тексту (послідовний поділ на розділи, частини, пункти, підпункти, параграфи, абзаци із застосуванням нумерації), переважання різнотипних складних речень, стандартних виразів (кліше). 

Науковий текст - це текст, зрозумілий науковому співтовариству, текст, стильові особливості якого не заважають сприйняттю наукової інформації.  Науковий текст повинен висловити думку вченого або групи вчених так, щоб вона була зрозуміла, причому, зрозуміла правильно, усіма працівниками науки відповідного спрямування.

Науковий стиль має такі підстилі:

• власне науковий (монографія, рецензія, стаття, наукова доповідь, повідомлення, курсова й дипломна праця, реферат, тези), який, поділяють на науково-технічні та науково-гуманітарні тексти,
• науково-популярний — застосовують для дохідливого, доступного викладу інформації про наслідки складних досліджень нефахівцям, уживаючи в неспеціальних часописах і книгах навіть засоби художнього та публіцистичного стилів,
• науково-навчальний — реалізовують у підручниках, лекціях, бесідах для доступного, логічного й образного викладу, що не виключає використання складників емоційності. [17]

Науковий стиль японської мови істотно відрізняється від наукового стилю української мови, своєю високою стандартизацією: обмежений його словниковий  склад і набір синтаксичних засобів, що використовуються  при написанні  статей.  Дослідження наукових текстів завжди пов'язується з особливостями  наукового пізнання, а розуміння такого тексту - з засвоєнням спеціальних знань.  В умовах розширюються контакти між Україною і Японією знання і розуміння  вже сформованих японськихстандартів практично важливо носіям української мови. Це розуміння допоможе українській стороні освоїти  японський науковий  досвід, а також може сприяти деякою стандартизацією українських  статей  близького типу.

Японському науковому  тексту властивий великий процент  термінологічних багато ієрогліфічних з’єднань та абревіатур. Типові прості форми дієслів, предикативних  прикметників, еліптичні (опущені) форми присудку.

У філологічних наукових текстах часто зберігається велика кількість граматичних елементів  старої письмової мови («бунго»), а  іноді навіть історична орфографія, невласна сучасній японській мові. [4, с. 61]

Наукові дискусії та конференції  «дзаданкай» (座談会) вважатимемо, згідно Жукової, жанром, що є граничним між науковим та публіцистичним стилями.

 

 

 

6. Розмовний стиль мовлення

Розмовний стиль виконує функцію спілкування . Він характеризується  невимушеністю і простотою форм. Розмовним стилем люди користуються в усіх сферах життя: в побуті, в сім'ї, на виробництві. Основне призначення цього стилю - бути засобом впливу й невимушеного спілкування, живого обміну  думками, судженнями, оцінками, почуттями, з'ясування  виробничих і  побутових  відносин.

Розмовний стиль - один з двох основних стилів японської мови, використовуваний в неофіційному спілкуванні, насамперед у повсякденному особистому житті. В цілому він протиставлений книжковому стилю,  обслуговуючому сфери суспільно-масової життєдіяльності з типовою для них загальною установкою на офіційність спілкування. (Останній включає офіційно-діловий, публіцистичний, науковий та інпідстилі). 
        Виділення стилів здійснюється передусім при опорі на те, що типово і характерно для даного різновиду спілкування. Тому відмінності розмовного та книжкового стилів певною мірою відносні, засновані не тільки на можливості / неможливості вживання тих чи інших засобів вираження, але і на їх частотних співвідношеннях.

У сучасній мові розмовний і книжковий стилі виявляють помітну тенденцію до зближення . При цьому книжковий стиль в цілому  залишається в межах традиційних сфер вживання; розмовний же активно виходить  за рамки  усного  повсякденно- побутового спілкування, отримуючи,  як уже було сказано, те чи інше поширення в різних сферах  суспільно-масової  комунікації.

Японська усна мова характеризується використанням більшою частиною власне японської лексики, збагаченої фразеологічними висловами. Дієслівні  форми часто скорочуються: 書いている до 書いてる, 読んでおく до 読んどく, 言ってしまう до 言っちゃう, では до じゃ, なければ до なけりゃ та ін.

Складні речення  часто розбиваються на прості.  [9]

• У різних мовних ситуаціях в японській мові використовуються різні стилі розмовної мови. Розрізняються вони за ступенем ввічливості, і застосування того чи іншого стилю залежить від того до кого звернена мова: до рівного, вищого або нижчого за статусом, старшому або молодшому за віком, до знайомого або не знайомому обличчю. 
  Основна відмінність цих стилів розмовної мови полягає переважно у використанні різних дієслівних форм, зв'язок (а також різна забарвленої лексики, в тому числі важливих і скромних варіантів деяких дієслів). Тобто головним маркером рівня ввічливості мови в японській мові служить присудок. 
  Усього розрізняється три рівні ввічливості розмовної мови: 
  1. просторіччя (вживається з добре знайомими рівними, між дітьми, в гаслах, командах або старшими по відношенню до молодших). Просторіччя характеризується вживанням простих форм теперішній-майбутнього, минулого часу дієслівного присудка і зв'язки та в іменному присудку. Крім того, в просторіччі (і в повсякденній розмовній мові взагалі) часто відбувається випадання голосних. 
  2. нейтрально-ввічлива мова. Вживається в розмові з малознайомими людьми, рівними по положенню з промовистою, при розмові між знайомими, при зверненні молодших до старших. Але в ній не проводиться розходження між тим хто говорить і співрозмовником, тобто присудок в цьому стилі означає дії будь-якої особи. Нейтрально-ввічлива мова характеризується вживанням зв'язкиですта її форм в іменному присудку і дієслівних форм із суфіксом ます в заключному присудку. 
  3. чемно-ввічлива мова (кейго) (вживається в тих випадках коли говорить по статусу нижче співрозмовника, тобто для підкреслення ввічливості до іншого). Кейго характеризується вживанням безлічі дієслівних форм та синонімів нейтральних дієслів, які виражають скромність у промові про себе і шанобливість в мові про іншу особу.