Індивідуалізація навчання учнів під час вивчення іноземної мови

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Індивідуалізація  навчання учнів під час вивчення іноземної мови

 

 

 

 

 

 

 

 

  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

ВСТУП................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. Індивідуалізація навчальної діяльності учнів у підсистемі процесу навчання...................................................................................................................5

1.1. Цілі індивідуалізації як мікросистема процесу навчання..................5

1.2. Комплексна реалізація  видів індивідуалізації у навчальному процесі...........................................................................................................7

1.3. Прийоми та засоби реалізації видів індивідуалізації навчання іншомовного мовлення на уроці та в позакласній роботі........................10

1.4. Використання індивідуалізованого контролю у процесі навчання іноземній мові у загальноосвітній школі.................................................. 13

ВИСНОВКИ.......................................................................................................18

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ...................................................20

ДОДАТКИ..........................................................................................................21

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 Актуальність теми дослідження полягає в тому, що на сучасному етапі розвитку освіти вона є однією з найбільш дискусійних у методиці. Причиною відсутності науково обгрунтованого рішення даної проблеми у методичому плані є, з одного боку, наявність протиріч у таких питаннях як мета та зміст індивідуалізації, а з іншого боку, недостатня системність у вивченні можливостей практичної реалізації індивідуалізації  навчання іноземній мові.     

Огляд зарубіжної літератури [6, 7] опублікованої до 1970 року дозволяє виділити такі питання:

• зміст індивідуалізації навчання іноземній мові;
• основні форми практичної реалізації індивідуалізації;
• роль викладача у проведенні індивідуалізованого навчання;
• навчальні матеріали та комплекти тестів, необхідні для втілення ідеї індивідуалізації у життя.

Основні результати зарубіжних досліджень у сфері індивідуалізації навчання іноземним мовам до 1970 року в узагальненому вигляді представлені в роботах Д. Томпсона та М. Шлауха [6]. На необхідність глибокого вивчення та уточнення багатьох аспектів, пов’язаних з проблемою індивідуалізації, вказується у “Britannica Review of Foreign Language Education” [8]. Вивченням цього питання займались багато педагогів. Однак вчені притримуються точки зору, що індивідуалізації підлягають і цілі навчання (Недельский, Ріверс), і його зміст (Адамс-сміт, Стенфілд). Інші таку можливість заперечують (Стревенс, клеймен, Гелетану), але обгрунтовують доцільність індивідуалізації методів та прийомів навчання (Левіс, Лі), міри допомоги (Райс), контролю та оцінювання (Хелфін), навчальних матеріалів (Недельский), темпу роботи (Керролл), та розкладу (Лове). У той же час ряд дослідників виступає з різкою критикою індивідуалізації розкладу навчальних занять (Гріттнер, Джарвіс). Більшість методистів вважає правомірним  скорочення змісту навчання (Сьюейн, Стенфілд). Разом з тим необхідність подання додаткової допомоги залишається майже поза увагою дослідників [5]. У сучасній зарубіжній методиці не спостерігається єдиної точки зору  стосовно суті індивідуалізації процесу навчання іноземній мові, що негативно відбивається і на рішенні інших її аспектів.

Іншим дискутуючим питанням є різноманітність цілей індивідуалізації. В основному вони зводяться до таких цілей:

• забезпечити рівень навчання, відповідний вихідному рівню підготовки учня;
• стимулювати інтерес учнів до вивчення іноземної мови;
• активізувати навчальний процес;
• допомогти подолати труднощі;
• розширити кругозір;
• сприяти всебічному розвитку особистості;
• підвищити відповідальність учнів [2].

 Ш. Склавін не вважає, що для навчання іноземній мові найбільш ефективними є індивідуальні завдання [12]. Що стосується місця викладача в організації індивідуалізації навчання іноземній мові, то йому відводиться роль:

• керівника навчального процесу (центральної фігури);
• організатора (другорядної фігури);
• консультанта;
• партнера по спілкуванню (перша та друга точки зору є взаємовиключними) [ 12].

Ряд авторів вважає, що вона доцільна лише на етапі вивчення мовного матеріалу, інші визнають її ефективність і на етапі оволодіння мовленнєвими навичками та вміннями. Окрім того, деякі вчені висловлюються за можливість індивідуалізації лише рецептивних видів мовленнєвої діяльності, а інші – продуктивних. Однак, існують думки, що визнають можливість здійснення індивідуалізації навчання всім видам мовленнєвої діяльності.

Таким чином, проблема індивідуалізації навчання іноземній мові є актуальною.

Об’єкт дослідження – навчальний процес у сучасному закладі.

Предмет дослідження – шляхи та засоби індивідуалізації навчання учнів під час вивчення іноземної мови.

 

 

 

РОЗДІЛ 1. Індивідуалізація навчальної діяльності учнів у підсистемі процесу навчання

 

1. Цілі індивідуалізації як мікросистема процесу навчання

 

Підсистема процесу  навчання включає ряд мікросистем: цілей; змісту й видів; принципів, методів і прийомів; організаційних форм та засобів індивідуалізації навчальної діяльності учнів, а також адекватних видів вправ.

В методиці навчання іноземних  мов розроблені різноманітні форми  реалізації індивідуального підходу до учнів:

• самостійна робота (self-directed learning) під керівництвом учителя;
• самостійне оволодіння (autonomous learning) іноземною мовою наодинці чи у групі шляхом широкого використання різноманітних підручників і посібників, але під керівництвом учителя;
• самостійне оволодіння (home learning) іноземною мовою шляхом опрацювання навчального посібника без допомоги вчителя;
• індивідуальна робота (one-to-one teaching) з одним чи кількома вчителями;
• самостіине оволодіння іноземною мовою у спеціалізованих центрах (self-access centres) [11].

Під індивідуальним підходом мається на увазі навчання учнів іноземного мовлення у групі або класі за єдиною програмою, але з урахуванням їх індивідуально-психологічних особливостей. При цьому на перший план ставиться завдання допомогти учням оволодіти базовим рівнем іншомовного мовлення, вихід за межі якого завжди бажаний [9] .

Власне індивідуалізація процесу навчання іншомовного мовлення – це цілісна система, яка має охоплювати всі сторони та етапи навчально-виховного процесу іноземної мови, а також передбачати комплексне врахування і цілеспрямований розвиток компонентів кожної з підструктур психологічної структури індивідуальності учня, що здійснюють значний вплив на якість оволодіння ним іншомовним мовленням [9]. До складу цієї системи входять:

• цілі індивідуалізації процесу навчання;
• види індивідуалізації та їх зміст;
• прийоми та засоби індивідуалізації.

Цілі індивідуалізації процесу навчання іноземної мови поділяються на основні та допоміжні. До основних відносяться:

• заповнення прогалин у вихідному рівні володіння учнем іншомовним мовленням і своєчасне усунення нового відставання, що з’являється;
• розвиток інтелектуального кругозору, психічних процесів і якостей особистості учня, які відіграють провідну роль в оволодінні іншомовним мовленням;
• формування індивідуального стилю оволодіння іншомовним мовленням, який охоплює і вміння самостійної роботи [6].

Допоміжні цілі індивідуалізації включають:

• активізацію навчально-виховного процесу з іноземної мови;
• стимулювання навчальної діяльності учнів;
• створення позитивного емоційного фону навчального процесу тощо.

У наш час у методиці навчання іноземним мовам висуваються  різноманітні цілі індивідуалізації. Кінцевою метою індивідуалізації є  підвищення рівня володіння іноземною мовою. Однак автори виділяють також ряд проміжних цілей, головними з яких є: активізація навчального процесу та подання допомоги у подоланні навчальних труднощів різного характеру. Дещо менша увага приділяється таким цілям індивідуалізації, як стимулювання інтересу учнів до вивчення іноземних мов, попередженню неуспішності, розширенню кругозору учнів. Та зовсім незначна роль відводиться індивідуалізації як засобу всебічного розвитку особистості [10].

Отже, зміст цілей індивідуалізації процесу навчання – допомогти кожному учню реалізувати кожну з цілей навчання на максимально високому рівні (цілі, які потребують реалізації при індивідуалізованому підході у навчанні, наведені в таблиці 1.1.1).

                                                                                                Таблиця 1.1.1.

Цілі індивідуалізації навчальної діяльності учнів.

практична	освітня	виховна	розвивальна
Оволодіти мовленнєвими вміннями на рівні вимог програми. Оволодіти спеціальними учбовими вміннями	Розширити свій інтелектуальний кругозір Максимально розвинути  психічні процеси, необхідні для  успішного оволодіння іноземною  мовою	Виховати в собі суспільно-політичні  та моральні якості, необхідні людині в суспільстві Сформувати індивідуальний позитивний стиль діяльності	Оволодіти вміннями, необхідними для реалізації операційно-структурних функцій

 

 

Таким чином, індивідуалізацію навчальної діяльності учнів доцільно здійснювати на базі колективно-індивідуалізованого методу навчання. Індивідуалізація повинна переслідувати чотири цілі: практичну, освітню, виховну та розвивальну. Наведені цілі допомагають кожному учню заповнити прогалини у знаннях, своєчасно усунути відставання, розширити інтелектуальний кругозір, максимально розвинути психічні процеси для успішного оволодіння іноземною мовою, виховати необхідні людині в сучасному житті суспільно-політичні й моральні якості та сформувати індивідуальний позитивний стиль діяльності.

 

1.2. Комплексна реалізація  видів індивідуалізації у навчальному процесі

 

Перелічені цілі індивідуалізації можуть бути досягнені лише за умови реалізації різноманітних видів індивідуалізації процесу навчання іншомовної мовленнєвої діяльності. У сучасній методиці навчання іноземних мов види індивідуалізації визначаються відповідно до характеру підструктур психологічної структури індивідуальності учня, зважаючи на те, що кожна з них, як підтвердили експерименти, здійснює значний вплив на рівень оволодіння учнем іноземною мовою.

Психологічна структура  індивідуальності складається з чотирьох підструктур:

• спрямованості;
• соціального досвіду;
• форм відображення;
• біологічних властивостей [5].

Підструктура спрямованості об’єднує нахили, побажання, інтереси, ідеали, світогляд, переконання та мотиви. У процесі оволодіння іншомовною мовленнєвою діяльністю найбільш вагомим виступає мотиваційний фактор. В учнів проявляються різні види мотивації, головними з яких виступають «зовнішня» або широка соціальна мотивація і «внутрішня», зумовлена самою навчальною діяльністю. Найвищий інтерес та успішність при вивченні іноземної мови досягаються при співвідношенні зовнішньої і внутрішньої мотивації як 70% до 30% [1].

Отже, врахування відмінностей у мотиваційній сфері учнів може здійснюватись за допомогою «мотивуючої» індивідуалізації.

Підструктура соціального  досвіду охоплює знання, вміння, навички, звички.  Ця підструктура ще називається індивідуальною культурою або підготовленістю [5]. При навчанні іноземних мов провідним компонентом виступає рівень сформованості іншомовних навичок і вмінь, який може бути підвищений за допомогою лише регулювання режимів навчання, у зв’язку з чим відповідний вид індивідуалізації називається «регулюючою» індивідуалізацією.

До третьої підструктури входять психічні процеси та емоційно-вольові якості, які розвиваються і вдосконалюються в різних видах діяльності. Теоретичні та експериментальні дослідження довели, що для якісного і швидкого оволодіння іншомовним мовленням слід мати добре розвинені фонематичний слух і слухову пам’ять, достатній безпосередній обсяг пам’яті, гнучке словесно-логічне мислення і високу емоційну стійкість. У деяких учнів ці процеси та якості слід розвивати цілеспрямовано на матеріалі іноземної мови. Відповідно цей вид індивідуалізації називається «розвивальною» індивідуалізацією.

Четверта підструктура охоплює психологічні особливості індивіда, що зумовлюють індивідуальний стиль його діяльності. У поняття індивідуальний стиль навчальної діяльності входять: темп роботи, працездатність та особливості володіння способами і прийомами навчальної роботи на основі наявних знань, навичок та вмінь. Однак він виробляється і вдосконалюється, якщо людина активно шукає прийоми та способи, які допомагають їй згідно з її темпераментом досягати кращих результатів. Одне із завдань вчителя іноземної мови полягає у наданні допомоги учневі у формуванні індивідуального стилю оволодіння ним іншомовною діяльністю. Тому цей вид індивідуалізації названо «формувальною» індивідуалізацією [2].

Практична реалізація вищезгаданих видів індивідуалізації пов’язана  з необхідністю вивчення індивідуально-психологічних особливостей учнів. З цією метою використовуються такі методи дослідження: анкетування, дидактичне тестування, психологічне тестування, соціологічне тестування. Технологія їх використання досить детально описана в методичній літературі (приклад одного з тестів для визначення обсягу зорової пам’яті учнів 5-го класу на початку навчального року  наведений у додатку А) [3].