Навчання монологічного мовлення на уроках англійської мови

ЗМІСТ

Введення 

Глава 1. Теоретичні основи процесу навчання монологічного  мовлення на уроках англійської мови

1.1 Говоріння  у світлі особистісно-орієнтованого  підходу до навчання іноземної  мови 

1.2 Сутність  поняття В«монологічне мовленняВ» 

1.3 Психолого-педагогічні особливості навчання монологічного мовлення учнів на середньої ступені навчання

Глава 2. Практичні  аспекти процесу навчання монологічного  мовлення на уроках англійської мови (середня ступінь навчання)

2.1 Методика  навчання монологічного мовлення на уроках англійської мови

2.2 Експериментальна  робота по проведенню уроків  з навчання монологічного мовлення  на уроках англійської мови 

Висновок 

Список використаних джерел

Додатка

 

ВСТУП

В практиці навчання іноземної мови доводиться стикатися з таким явищем, коли учень не може зробити самостійне повідомлення, що складається з декількох послідовних, пов'язаних між собою фраз. Найчастіше вислови учнів являють собою або односкладові відповіді на запитання вчителя, або чисто формальне, хронологічне перерахування якихось дій. Навчання монологічного мовлення - надзвичайно складна справа. Монологічне висловлювання розглядається як компонент процесу спілкування будь-якого рівня - парного, групового, масового. Це означає, що будь монологічне вислів монологично за своєю природою, завжди кому - то адресовано, навіть якщо цей адресат-сам мовець, хоча в структурному і багатьох інших відносин його види досить специфічні.

Навчання говорінню  як процесу продуктивному вимагає  від учня побудови висловлювання, обумовленого ситуацією спілкування, являє собою складну методичну задачу, оскільки оволодіння їм зв'язано з найбільшими труднощами для учнів і вимагає великих тимчасових витрат і зусиль як з боку вчителя, так і учнів. Тим не менше ці витрати часу і зусилля окупаються, якщо учні опановують цією діяльністю на початковому етапі навчання і удосконалюють на середньому на строго відпрацьованому матеріалі, який забезпечує мотиваційний рівень і надійну базу для формування інших видів мовленнєвої діяльності.

Основний завданням на середній ступені навчання монологічного мовлення є вдосконалення комунікативного ядра чи основоположних навичок іншомовного спілкування. Вдосконалення навичок спілкування дає можливість самостійного рішення комунікативно-пізнавальних завдань, включаючи мовну здогадку та вміння висловлювати особистісне ставлення до сприйманої інформації.

Навчання монологічного  мовлення як поняття і як термінологічне поєднання зайняла міцне місце  в методичній літературі. В даний  час є досить багатий досвід методичної організації навчання монологічного мовлення: цілий ряд вітчизняних і зарубіжних досліджень, присвячених структурі навчання говорінню (І.А. Зимова, О.О. Леонтьєв), загальнотеоретичних питань навчання монологічного мовлення, таким як лінгвістична характеристика монологічного висловлювання (А.А. Алхазишвили та ін), функціональні типи монологічних висловлювань (А.К.Артикбаева, Н.В.Долгалова, М.Н.Калнінь, О.А.Нечаева, Л.І.Новожілова, О.Г.Резель та ін), а також різним аспектам методики навчання монологічного мовлення в середній школі на іноземній мові (А.А. Вейзе, Л.І. Лазаркевіч та ін) і питань створення системи вправ для навчання монологічного мовлення у школі.

Всі вищесказане  і визначає актуальність обраної теми курсової роботи.

Метою даної курсової роботи є вивчення методики навчання монологічного мовлення на середній ступені навчання англійської мови з урахуванням характерних рис монологічного висловлювання, визначення її теоретичних і практичних основ.

Реалізація  заявленої мети припускає здійснення наступних завдань :

1. розкрити структуру  навчання говорінню в світлі  особистісно-орієнтованого підходу  до навчанню іноземної мови  та виділити сутність поняття  "монологічне мова ";

2 вивчити психолого-педагогічні  особливості навчання монологічного  мовлення учнів на середньої ступені навчання;

3 розглянути  модель навчання монологічного  мовлення на основі надфразової  єдності на уроках іноземної  мови на середньому щаблі навчання;

3. апробувати  модель навчання монологічного  мовлення на основі надфразової  єдності на уроках англійської мови на середньому щаблі навчання в процесі проведення методичного експерименту.

Об'єктом  дослідження є навчання говорінню на уроках англійської мови на середньому щаблі навчання.

Предметом дослідження є процес навчання монологічного мовлення на уроках англійської мови.

Для реалізації дослідницьких завдань було використано  такі методи дослідження , адекватні об'єкту і предмету курсової роботи:

критичний аналіз літературних джерел, які піднімають проблему навчання монологічного мови в процесі навчання іноземної мови;

вивчення і  аналіз педагогічного досвіду роботи з навчання говорінню (монологічного  мови) в загальноосвітній школі;

методичний  експеримент для вивчення особливостей навчання монологічного мовлення;

анкетування з  метою визначення ефективності навчання монологічного мовлення на уроках англійської мови;

педагогічне спостереження  для визначення значення монологічного  мовлення у навчанні іноземної мові.

метод статистичної обробки отриманих даних.

Практична значимість курсової роботи полягає в тому, що розглянута структура процесу говоріння, уточнена сутність монологічного мовлення, побудована теоретична модель навчання монологічного мовлення на уроках іноземної мови.

 

ГЛАВА 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОЦЕСУ НАВЧАННЯ Монологічного мовлення НА УРОКАХ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

1.1 Говоріння  у світлі особистісно-орієнтованого  підходу до навчання іноземної  мови 

Комунікативна мета навчання іноземної мови передбачає навчання спілкуванню на іноземній  мовою в усній і письмовій  формах. Один з способів усно-мовного спілкування - говоріння - багатоаспектне і складне явище.

Метою навчання говорінню є розвиток в учнів  здатності відповідно до їх реальними  потребами та інтересами здійснювати  усне мовне спілкування в різноманітних, соціально-детермінованих ситуаціях. Це означає, що після закінчення будь-якого типу школи учень повинен бути здатний:

спілкуватися  в умовах безпосереднього спілкування, розуміти і реагувати (вербально  і невербально) на усні висловлювання  партнера по спілкуванню в рамках сфер таких же ситуацій, позначених програмою для кожного типу навчального закладу;

зв'язно висловлюватися про себе і навколишній світ, про  прочитане, побачене, почуте, висловлюючи  при цьому своє ставлення до сприйнятої інформації або предмета висловлювання.

Безсумнівно, все  це може бути досягнуто при особистісно-орієнтованому  підході до освіті та вихованню підростаючого  покоління, коли враховуються потреби, можливості і схильності учня і він  сам виступає поряд з вчителем в якості активного суб'єкта діяльності вчення. [5, с.11].

Як експресивна  сторона усного спілкування, говоріння  виконує в житті кожної людини роль засобу спілкування і реалізує всі його функції:

інформаційно-комунікативну - здійснює передачу-прийом інформації;

регулятивно-комунікативну - регулює поведінку людини в широкому сенсі цього слова;

афективно-комунікативну, детермінує емоційні сфери людини.

Предметом говоріння  виступає думка як відображення в  свідомості людини зв'язків і відносин реального світу. Отже, в процесі  говоріння здійснюється вираження думки.

Результатом діяльності говоріння є його продукт - усне висловлювання. Навчання говорінню на увазі під  собою оволодіння наступними формами  усно-мовного спілкування...

: монологічною (мова однієї особи) і діалогічної  промовою (мова двох і більше осіб).

Будь-яка діяльність не може існувати інакше, ніж в формі дій і операцій її складових. До них відносяться механізми:

репродукції (повної, часткової, репродукції-трансформації);

вибору (слів, структур);

комбінування (формування словосполучень, речень, сверхфразових єдностей при використанні знайомих мовних засобів у нових умовах);

конструювання (при неадекватності знайомої фрази  якомусь умові спілкування);

попередження (передбачення в структурному і смисловому плані);

дискурсивності (управління процесом говоріння в момент його функціонування, що дозволяє оцінювати ситуацію в її відносин до мети, сприймати сигнали зворотного зв'язку і приймати рішення "на ходу").

Дані механізми  спрямовані головним чином на те, щоб  розкрити суб'єктний досвід кожної людини, допомагати становленню особистісно значущих способів пізнання шляхом організації цілісної діяльності.

Говоріння володіє  багатьма ознаками діяльності взагалі, тобто має свій предмет, внутрішню (вертикальну) структуру, представлену діями і операціями, зовнішню (горизонтальну) структуру і результат.

У горизонтальній структурі говоріння як діяльності виділяються три фази, основа яких базується на процесі індивідуалізації:

1. Мотиваційно-спонукальна. Лише потреба висловити думку (предмет говоріння) засобами мови веде до говорінню. Мотивом до мовного дії (Повідомити, відповісти і т. п.) або немовні (виконати прохання) є спонукання. Під час переробки інформації, що надходить у слухача формується своя комунікативна задача, своє мовленнєвий намір і з'являється задум висловлювання. Таким чином, в цій частині мовної діяльності здійснюється операція визначення або "прийняття" предмета повідомлення (для чого? навіщо? про що говорити?).

2. Аналітично- синтетична. У цій фазі здійснюється реалізація задуму висловлювання, структурне оформлення, обумовлене комунікативної завданням і ситуацією спілкування. Відбувається вибір мовних засобів, зіставлення і поєднання слів (реалізація парадигматичних і синтагматичних зв'язків слова: "Добудовування, конструювання, трансформування, комбінування з того, що зберігається в пам'яті ".

3. Контрольно-виконавська.  На цьому етапі здійснюється  промовляння або зовнішнє оформлення  висловлювання, логічна побудова  у відповідності із задумом,  додання емоційно-виразної забарвленості мови [3, с.54].

Схематично  фази горизонтальної структури говоріння  можна представити на малюнку 1.1.

Фази горизонтальної структури 

говоріння

 

Малюнок 1.1 - Фази горизонтальної структури  говоріння 

Говоріння як мовна  діяльність має свої специфічні ознаки:

Говоріння завжди умотивовано. Людина говорить, як правило, тому що у нього є якась внутрішня  причина, є мотив, який виступає, за висловом А.Н. Леонтьєва, в ролі мотора діяльності. У методиці навчання іншомовному  спілкуванню слід говорити про комунікативну мотивацію (адже мотиви притаманні і будь-який інший діяльності).

Говоріння завжди цілеспрямовано, так як висловлювання  переслідує яку мету.

Говоріння - це завжди активний процес, в ньому  проявляється ставлення мовців до навколишньої дійсності. Саме активність забезпечує ініціативне мовна поведінка співрозмовника, що так важливо для досягнення мети спілкування.

Говоріння "обслуговує" всі інші види людської діяльності. Процес мовної діяльності тісно пов'язаний з діяльністю розумової. Мовну діяльність часто називають "речемислітельной" або "мисленнєво-мовленнєвої". Отже, будь-комунікативна (мовна) задача є по суті справи речемислітельной завданням.

Говоріння нерозривно пов'язано з особистістю. Будучи включеною в суспільні відносини, особистість проявляє активність у своїй життєвій позиції, яку вона виражає в мовленні.

Неможливо всякий раз у новій несподіваній ситуації говорити завченими фразами, власне говоріння як діяльність не може бути алгорітмізіровать, програма говоріння  створюється самим автором. Тому найважливішими особливостями говоріння є його евристичність і самостійність.

Говоріння завжди характеризується певним темпом, який повинен бути не нижче і не вище допустимим в спілкуванні норм.

Ситуативність говоріння як діяльності проявляється в співвіднесеності мовних одиниць з основними компонентами процесу спілкування.

Все вище перераховані ознаки сприяють досягненню функціональної грамотності у володінні мовою, тобто реальне володіння їм, дійсно забезпечує учням можливість мовного взаємодії не тільки не тільки один з одним, але й з носіями іноземної мови.

Схематично  ознаки процесу говоріння можна  представити на малюнку 1.2.

 

 
моітівірованность цілеспрямованість  активність зв'язок з мисленням зв'язок з особистістю евристичність  самостійність темп ситуативність

Малюнок 1.2 - Ознаки процесу говоріння говоріння 

Учні використовують свої індивідуальні можливості, властивості  для реалізації процесу говоріння. До особистісним властивостям зараховують: контекст діяльності учня; життєвий досвід учнів; інтереси, бажання, схильності; світогляд; емоції і почуття, статус особистості в колективі. Все перераховане складає ситуацію спілкування як "Сукупність умов, мовних і немовних, необхідних і достатніх для того, щоб здійснити мовленнєву дію за наміченим планом ".

Схематично  компоненти мовної ситуації можна представити  на малюнку 1.3.

Виходячи з  общедидактическими положення про  те, що у кожного учня виробляється свій стиль навчальної діяльності, методика зміщує акцент на научіння учнів  найбільш раціональним прийомам цієї діяльності, так як за даними Ю.К. Бабанського, 50% учнів відстають у навчанні через слабке володіння навчальної діяльності, в даному випадку навчанні говорінню. Для цього в навчанні передбачена суб'єктна індивідуалізація.

 

 

Малюнок 1.3 - Компоненти мовленнєвої ситуації

Специфіка полягає  в тому, що вона передбачає застосування дидактичних засобів різних за формою і змістом, що враховують можливості та своєрідність прийомів навчальної діяльності учня, але що призводять в остаточному підсумку до однакових результатів за рівні проміжки часу [9, с.2]. Так наприклад, одні учні імітують реальне мовне спілкування (наприклад, розігрують діалоги за аналогією), що являє собою репродуктивний рівень мови; інші "симулюють" спілкування в ситуаціях природної комунікації (наприклад, рольова або ділова гра) - репродуктивно-продуктивний рівень; третие висловлюються від власного обличчя (Породження монологічного висловлювання) - продуктивний рівень мови.