Лексико-стилістичні та граматичні особливості наукового стилю на прикладі функціонування наукових статей

Отже, сфера наукового спілкування відрізняються від інших тим, що в ній переслідується мета найточнішого, найлогічнішого, однозначного відображення думки. Наукове мислення приймає узагальнений і абстрактний характер. Логічність і точність думки досягаються за допомогою використання спеціальної термінології, хоча можуть зустрічатися і загальнонаукові слова, що характерні іншим функціональним стилям. В науковому стилі існує перевага іменників над дієсловами. Характерною є перевага називних речень над усіма іншими видами речення.

1.3. Особливості сприймання наукового тексту.

Сприймання наукового тексту - це психічний процес відображення людиною змісту тексту при безпосередньому впливі на органи чуття. Слід зазначити, що мова поряд із вмінням абстрактного мислення відіграють в сприйманні наукового тексту провідну роль. Сприймання як один із пізнавальних процесів має такі властивості: предметність, вибірковість, цілісність, структурність, константність, осмисленість [32, 48]. Оскільки текст є носієм інформації, то усвідомлення наукового тексту як джерела специфічної інформації може допомогти студентам у сприйманні наукового тексту. Осмислення сприйнятого залежить від досвіду та знань особистості. Тому одні й ті самі предмети людьми різного віку, різного культурного розвитку сприймаються та осмислюються по-різному. Про адекватне осмислення говорять, коли предмет чи явище сприймаються цілісно, але структурно. Для осмислення наукового тексту це має вагоме значення, оскільки науковий текст має притаманну лише йому структуру. При сприйманні тексту важливим є усвідомлення прочитаного чи почутого. Тобто сприймання тексту має відбуватись на свідомому рівні. При цьому невідомі образи та концепти асоціюються з уже відомими, тобто такими, що вже існують у свідомості конкретного студента. Далі вступають в дію процеси аналізу та синтезу образів, концептів та понять, опосередкованих через мову. Отже, для розуміння наукового тексту студенти мають володіти відповідного рівня мовною компетенцією.

Необхідною передумовою сприйняття наукового тексту студентами є оволодіння основними поняттями у відповідній галузі наук. Поняття та терміни кодують цілі концепції, у зв'язку з чим в наукових текстах створюється концептуальний бар'єр, що виражається в існуванні закритих областей знань зі своєю специфічною мовою [8, 12]. Для адекватного сприйняття тексту потрібно знати код тлумачення та всі концепції, пов'язані з терміном. Науковий текст характеризується великою кількістю термінів та понять, що мають абстрактну природу. Останнє вимагає достатнього розвитку абстрактного мислення у студентів, а також високого рівня розвитку мислительних процесів, аналізу та синтезу. У процесі сприймання наукового тексту   відбувається   співвіднесення   старих знань з   новими,   тобто необхідними є фонові знання. О.О. Леонтьєв виділяє такі типи фонових знань: соціальні, тобто ті, що відомі учасникам мовленнєвого акту ще до початку повідомлення; індивідуальні, тобто ті, що відомі лише двом учасникам до початку повідомлення; колективні - ті, що відомі членам певного колективу, пов'язаного професією, соціальними відносинами та ін. [10, 46]. Сприймання тексту повинно мати пізнавальне завдання, залежно від якого розуміння може виявитись у порівнянні нового з уже відомим, з'ясування причин явища, визначення сенсу та причин. Наукові знання потребують інтелектуального їх сприймання, тобто сприймання змісту, розуміння понять і термінів, на відміну від сприймання художніх творів, сприймання в основному емоційне, коли провідну роль відіграє емоційний аспект. Звичайно, художнє сприймання відбувається в єдності з інтелектуальним, а інтелектуальне, в свою чергу, відбувається за певного емоційного переживання, що і визначає характер сприймання. Однією із основних характеристик сприймання є його вибірковість орієнтована на зацікавленість реципієнта та його внутрішню мотивацію. Сприйняття будь-якого тексту може бути різного рівня: високого чи низького. За високого, адекватного сприйняття, образ тексту має бути динамічним та мінятися в процесі сприйняття. Студент створює цілісний образ тексту, виділяючи в ньому структурні компоненти. В цьому проявляється структурність на цілісність прийняття. Студент розуміє основну думку тексту, виділяючи при цьому другорядні думки. Одним із критеріїв сприйняття тексту є уміння передати його зміст.

Л.С. Виготський вважає, що для розуміння тексту необхідним є відбір правильних елементів ситуації, їх правильне поєднання, а також надання кожному з них правильної ваги, впливу та значення [11, 33]. Отже, для сприймання наукового тексту студенти мають володіти навиками аналізу, уміннями вдумливого та аналітичного читання. С.Л. Рубінштейн відносить наступні фази до необхідного мислительного процесу під час сприймання тексту: усвідомлення проблемної ситуації, вирішення проблемної ситуації, фіксування доступного рішення. Адже відповідно до Т. ван Дейка людина розуміє текст тоді, коли вона розуміє ситуацію, про яку йде мова в текстів Отже, можемо припустити, що саме усвідомлення проблемної ситуації робить розуміння наукового тексту можливим. Тут слід зазначити, що проблемна ситуація може формулюватись і поза текстом - учителем. Тоді усвідомлення проблемної ситуації студентом буде процесом менш творчим, але не менш важливим для адекватного сприймання наукового тексту. Цікавим є психолінгвістичний підхід до вивчення сприйняття наукового тексту Х.Г. Гадамера та М.М. Литвинова, які пов’язують процес пізнання наукового тексту з концепціями передрозуміння та розуміння, передсвідомості та свідомості [15, 53]. Передрозуміння тексту означає впізнавання концептуальних структур, як таких, що відповідають чи не відповідають «рефлективному змісту свідомості, який лежить в основі вихідних схем людського досвіду, що визначається традицією та має мовну природу». Дослідники процесів наукового пізнання та наукового стилю мови підкреслюють, що в мові науки «діалог» представляє собою об'ємне і неоднорідне явище, що вбирає в себе основні діалогічне ознаки, що спостерігаються в самому науковому тексті та поза ним. На матеріалі різних жанрів (монографія, стаття, рецензія, реферат, анотація, довідник тощо) чітко прослідковуються взаємно обумовленні процеси рефлексії двох діалогів. По-перше, це діалог між текстом та його адресатом, по-друге це сутність, іманентна тексту і втілена в такій його характеристиці як адресованість.

На думку М. Бахтша процес пошуку відповіді на запитання робить невідоме формально відомим, а незнайомий текст знайомим, таким, що частково належить реципієнту [6, 73]. Таке знайомство є фрагментарним. Тобто відшукавши в тексті частково відповідь на поставлене запитання або ж виділивши незнайоме, студент знаходить фрагмент тексту формально знайомим. Цей зрозумілий фрагмент висвітлює в темному фоні всього тексту нові фрагменти, пов'язані з ним, що робить їх теж зрозумілими. Відбувається розширення зони зрозумілого: виникають все нові і нові зв'язки з раніше незв'язним, знаходяться відповіді на запитання, що виникають в процесі розуміння. Таким чином викладач має не лише ставити конкретні запитання, але й спонукати студентів до постановки запитань в процесі сприйняття для забезпечення адекватного розуміння змісту тексту. Тобто вивести підсвідоме розуміння на свідомий рівень. Як один із методів полегшення сприймання поряд із постановкою проблеми можна поставити установку сприйняття.

Труднощі сприймання може пояснюватись цілим рядом причин. Наприклад, складністю самої думки автора, несподіваністю та незвичністю такої думки, заплутаністю викладу та вираження думки, відхиленням думки в сторону, і в решті решт незнайомим словом. Незрозумілість може бути ненавмисною та навмисною. Навмисна неясність частішу стрічається в художніх текстах і не є характерною ознакою наукового тексту. Незнайомі слова в науковому тексті мають бути поясненні. Додаткова інформація може подаватись у різних формах: визначення, пояснення, уточнення, приєднання [23, 42].

У процесі сприймання свідомість не може утримувати в світлому полі всю систему концептуальних структур, тобто весь зміст одразу. А тому процес формування системи змісту супроводжується розсіюванням, дисоціацією впізнаних і невпізнаних концептуальних структур, виходом їх за межі свідомого в підсвідоме. Таким чином формується новий концепт, який поки що не фіксується увагою. В науковому тексті простежується дві тенденції: стереотипізація (стабілізація змісту) і прояв творчого начала. Перша сприяє формалізації мови науки. Друга тенденція дозволить говорити про конфлікт інваріантного і варіантного, старого та нового знання, що веде до виникнення бажання подолати цей внутрішній конфлікт та замінити невідоме відомим. Зрештою сприйняття тексту може обмежуватись лише сприйняттям понять, може перейти у судження і навіть у дії вищого порядку - в умовисновки [16, 52].

Отже, у сприйманні наукового тексту важливу роль відіграє попередній досвід, попередні уявлення особистості. Зміст попереднього досвіду, спорідненість його із сприйманим об'єктом, інтерес до нього є передумовою ефективності та адекватності сприймання. Поряд із попереднім досвідом слід зазначити очікування та пресупозиції студента до сприйняття тексту, які можуть створюватись викладачем або ж самим студентом. Необхідною передумовою сприйняття наукового тексту студентами є оволодіння основними поняттями у відповідній галузі наук. Науковий текст характеризується великою кількістю термінів та понять, що мають абстрактну природу. Останнє вимагає достатнього розвитку абстрактного мислення у студентів, а також високого рівня розвитку мислительних процесів, аналізу та синтезу.

Розділ 2. Лексико-стилістичні та граматичні особливості наукових статей

2.1. Лексичні особливості наукових статей

Як відзначає І.В. Арнольд, особливістю  наукової статті є використання спеціальної  термінології. Кожна галузь науки виробляє свою термінологію відповідно до предмету і методу своєї роботи. Термін – це слово чи словосполучення, що точно і однозначно називає предмет, явище чи поняття науки і розкриває його зміст. Реформатський визначає термін як однозначні слова, що не мають експресивності [31, 84].      

У кожній статті з вузької технічної спеціалізації кількість термінів не перевищує 150-200 одиниць. З розвитком науки і техніки однозначні спеціальні терміни можуть набувати додаткових значень і ставати багатозначними загальнонауковими і технічними термінами.  У значенні термінів можуть використовуватися як слова, що вживаються  винятково в рамках  наукових статей, так і спеціальні значення загальних слів. Такі, наприклад, слова як coercivity, keraumophone, klystron, microsyn широко використовуються в наукових статтях з електроніки, але яких важко зустріти за межами науково-технічних матеріалів. У той же час в цих статтях в якості термінів  виступають і такі слова як dead, degeneracy, ripple, rope, що мають загальновживане значення.

Перш за все, термін повинен бути точним, тобто мати суворо визначене значення, яке може бути розкрите шляхом логічного визначення, що встановлює місце позначеного терміном поняття в конкретній сфері науки чи техніки [3, 80]. Якщо величина називається scalar (скаляр), то значення цього терміну повинне точно відповідати визначенню поняття (a quantity that has magnitude but no direction), які пов’язують його з іншими поняттями, що знаходяться у визначенні (magnitude, direction) і протиставляється поняттю vector (a quantity which is described in terms of both magnitude and direction). Якщо деталь оптичного прибору називається viewfinder (видошукач), то цей термін повинен позначати саме цю деталь, що виконує визначені функції, і ніякі інші частини цього прибору чи якогось іншого пристрою. Термін повинен бути однозначним і не залежати від контексту. Іншими словами, він повинен мати своє точне значення, вказане його визначенням, в усіх випадках його використання в тексті. Безпосередньо пов’язаною з точністю терміну є також вимога, щоб кожному поняттю відповідав лише один термін, тобто відсутність термінів-синонімів. Термін повинен бути частиною суворої логічної системи. Значення термінів і їх визначення повинні підкорятися правилам логічної класифікації, чітко розрізняючи об’єкти і поняття та не допускаючи незрозумілості чи суперечливості. І нарешті, термін повинен бути об’єктивним найменуванням, позбавленим будь-яких побічних значень.

Внаслідок швидкого поширення наукових та технічних ідей, деякі наукові  і технічні терміни широко розповсюджуються поза науковою сферою і починають набувати нових значень. Однак, більшість термінів не зазнає цих змін і використовується лише в контексті наукового стилю [17, 43]. Оскільки наука постійно розвивається і виникають нові технології, терміни постійно змінюються і замінюються новими значеннями.

В англійській науковій і технічній  літературі виявлено чіткий поділ лексичного складу  на:

• власні терміни
• слова і сполучення, які є службовими: артиклі,  службові дієслова, прикметники, прислівники, сполучники, займенники, прийменники, тобто слова, що не залежать від стилю  мови і які присутні в будь-якому стилі
• загальнонаукова лексика [1, 55]. 

Якщо спеціальних термінів багато і вони пов’язані з необмеженою кількістю об’єктів і предметів наукової і технічної діяльності людини, то загальнонаукових і загальнотехнічних термінів зазвичай мало, тому що існує обмежена кількість наукових і технічних понять.

До загальновживаної лексики належать слова загального вжитку, які найчастіше зустрічаються в наукових текстах. У науково-технічних матеріалах використовується не тільки термінологічна і спеціальна лексика, у них також зустрічається велика кількість загальнонародних слів, що використовуються в будь-яких інших функціональних стилях. У науковій статті такі слова переважають, складають основу викладу. Завдяки загальновживаній лексиці мова науки зберігає зв'язок з загальнолітературною мовою. В залежності від призначення вміст загальновживаної лексики змінюється: зменшується в статтях, що призначені для спеціалістів, і збільшується в роботах спрямованих на широку аудиторію. 

Окрім термінів, в наукових статтях  використовуються загальнонаукові,  загальновживані і нейтральні слова.  Спеціальна лексика містить всілякі  похідні від термінів, слова, що використовуються під час опису зв’язків і  відношень між термінологічно позначеними поняттями і об’єктами, їх властивостей і особливостей, а також цілий ряд загальновживаних слів, що використовуються однак в чітко визначених сполученнях [12, 77]. Така лексика в основному не фіксується в термінологічних словниках, її значення не задається науковими визначеннями, але вона не в меншій мірі характерна для наукових статей, ніж терміни, наприклад:

the voltage is applied (напруга подається)

the magnetic field is set up (ср. магнітне поле створюється)

Поширеним явищем є використання  так званих книжних слів: perform, calculation, circular, phenomenon, maximum, etc. Книжні слова – це зазвичай довгі, багатоскладові, запозичені слова, іноді не повністю асимільовані, які часто мають в нейтральному стилі простіші і коротші синоніми, наприклад: phenomenon – phenomena.  

Слова, що є  найуживанішими в науковій статті, можна поділити на:

1. прийменники: of, to, in, for, with, on, at, by, from, out, about, down;
2. прийменникові фрази: in terms of; in view of, in spite of, in common with, on behalf of, as a result of; by means of, on the ground of, in case of;
3. сполучникові фрази: in order that, in case that, in spite of the fact that;
4. займенники: one, it, we, they, everyone;
5. значущі слова: people, time, two, like, man, made, years [45, 76].

Крім цих  слів, у науковій статті також використовується велика кількість дієслів, що мають загальновживане значення та належать до термінологічної лексики. Слово в науковій мові зазвичай називає не конкретний, індивідуально неповторний предмет, а клас однорідних предметів, тобто виражає не приватне, індивідуальне, а загальне наукове поняття [28,74]. Дієслова можна продемонструвати таким чином: