Лексико-стилістичні та граматичні особливості наукового стилю на прикладі функціонування наукових статей

Зміст

ВСТУП

Науково–технічна  революція середини сучасності викликала  “інформаційний вибух” потік наукових публікацій, що спричинила необхідність до мінімуму скорочувати обсяг статей, повідомлень, доповідей, публікованих в періодичних виданнях. Збільшується видання тез і коротких повідомлень. Зменшення обсягу наукового тексту вимагало вироблення особливих прийомів усунення у ньому надмірності прийомів компресії. Виділилася в самостійний вид наукових творів науково-інформаційна література. Її змістом була переробка первинних наукових публікацій чи оглядів. Отримують поширення науково-довідкові видання. Крім власне наукових текстів, написаних фахівцями та розрахованих на фахівців, виникли науково-популярні і науково-навчальні твори.         Наукова спеціалізація – яскрава ознака сучасного світу. У зв’язку з цим, як відзначає С.Н. Горелікова , зараз як правило досліджуються не мови взагалі, а функціональні стилі, що входять до їх складу і що виконують різні конкретні функції спілкування між людьми. Тому тема нашої курсової роботи здається доволі актуальною.

Науковий  стиль є засобом спілкування в сфері науки та навчально-наукової діяльності. Високий рівень оволодіння писемними нормами та нормами спілкування цього функціонального стилю  є важливою складовою культури суспільства та яскравим прикладом освіченої особистості, адже стрімкий розвиток науки та техніки вимагає ґрунтовних знань лексики цього стилю. Незважаючи на істотні здобутки, присвячені вивченню лексичним особливостям наукового стилю англійської мови, на сьогодні вони залишаються ще недостатньо дослідженими і потребують глибшого вивчення. Це й зумовлює актуальність обраної теми.     Об’єктом дослідження цієї роботи є англомовні наукові статті природничого напряму.         Предметом дослідження є особливості вживання лексичних засобів у англомовних наукових статтях природничого напряму.     Мета роботи полягає у дослідженні наукового стилю через вивчення лексичних особливостей наукової статті.    

Завдання:

• визначити основне поняття літературного стилю.
• розглянути науковий стиль як складову частину функціонального стилю.
• жанр літературного стилю
• синтаксичні, лексичні морфологічні  особливості жанру наукової статті та анотації. 

Згідно з об’єктом, предметом  і завданнями дослідження у роботі використовуються такі методи:

• метод аналізу для розкладення функціонального стилю на притаманні йому ознаки і характеристику.
• метод синтезу для визначення загальних особливостей наукового стилю за результатами наукових статей.

Наше дослідження базувалося на дослідженнях Г.І. Ахманової, О.І.Богомолової, К. А. Глушкової, Н.М.Разінкіної, К.В. Харченко, Н.В. Чиркової, Арнольд І. В., Яхонтової Т. та ін.. Джерелом матеріалу для аналізу послугували тексти гуманітарного і природничого різновиду наукового стилю, зокрема уривок статті з кібернетики Норберта Віннера “Кібернетика, чи керування і зв'язок в тварині і машині”.  

Практичним  значенням цієї роботи є можливість застосування опрацьованих матеріалів та результатів дослідження в процесі вивчення особливостей наукового стилю і наукової статті та анотації зокрема. 

Структура курсової роботи зумовлена логікою побудови наукового дослідження, що витікає з об’єкта, предмета, поставленої мети та основних завдань. Робота  складається зі вступу, двох розділів,  висновків, списку використаних джерел.

У вступі обґрунтовується актуальність курсової роботи, виділяється об’єкт і визначається предмет роботи, формулюється мета, що деталізується в  завданнях, вказуються використані в роботі методи, розкривається практичне значення дослідження, подається структура курсової роботи.

У першому  розділі в загальному розглядається літературний стиль та його значення в різні епохи, його поділ на функціональні стилі та короткий опис їхніх ознак. Подано характеристику наукового стилю, а також рівень сприймання наукового тексту  особистостями, а особливо студентами. 

У другому  розділі розглядаються лексичні, синтаксичні та морфологічні ознаки наукового стилю, а також подано доступну межу вживання експресивності та емоційності в наукових жанрах.

 У висновках подано загальну інформацію про науковий стиль та його сфери вживання та підводяться підсумки дослідження, згідно із поставленими завданнями. Крім того виділяються основні ознаки наукової статті жанру наукового стилю.

Список використаних джерел і літератури нараховує 46 позицій.

Розділ 1. Науковий стиль як вид літературного стилю

1.1 Загальна характеристика стилю та його різновидів.

Спочатку слово "стиль" означало з грецької мови колону, стовпчик, палку, а на латинській (stylus) - загострений кілок, палку. Внаслідок цього загального значення в латинській мові виникло інше значення: древні римляни називали стилем загострену паличку, що використовувалась для письма на дощечках, що були покриті воском[2, 38]. Такий грифель мав на кінці гладеньке потовщення, яким, як гумкою, витирали неправильно надряпані слова. З розвитком писемності, в професійному письменницькому середовищі виникли нові, іншомовні значення слова. Відома порада поета Горація, що звертався до письменників, - "частіше перевертайте стиль" (stylum verterй), що означало частіше стирати написане, більше приділяти уваги письму. Пізніше, в епоху занепаду Імперії, за словом стиль закріпилось переносне значення, наприклад, поет Апулей називає стилем спосіб, характер викладу думок, а Тацит говорить, що це особливості складу твору, його літературна манера.

Переносне значення слово стиль зберегло протягом всіх інших епох. Так, в німецькому словнику Нерінга 1736 року стиль визначається як спосіб, манера письма [31, 84]. Наступним етапом було перетворення цього слова в науково-естетичний термін. В епоху Відродження, а особливо в перші століття нового часу, настає розквіт філологічної критики, що створила перші узагальнення і розмежування в сфері літературного стилю. Вивчення літературного стилю розуміється як сфера філології і отримує назву стилістика поряд з поетикою і риторикою як суміжними дисциплінами. Виникає ряд праць зі стилістики, довершений в XIX столітті класичною роботою Ваккернагеля "Poetik, Rhetorik und Stilistik". Таким чином вивчення стилю тоді зводилось до аналізу особливостей складу, до стилістики. Так, французьке літературознавство оперує переважно цим значенням слова. Вкінці XIX - початку XX столітті в західноєвропейському літературознавстві цікавість до проблеми стилю безперервно зростає, що відбилось у працях Э. Эльстера («Prinzipien der Litteraturwissenschaft», 1897), Т. Мейера («Das Stilgesetz der Poesie», 1901). Стиль було висунуто в якості основної історико-літературної категорії.

Стиль літературної мови - різновид мови (її функціонувальна підсистема), що характеризується відбором таких засобів із багатоманітних мовних ресурсів, які найліпше відповідають завданням спілкування між людьми в даних умовах. Це своєрідне мистецтво добору й ефективного використання системи мовних засобів із певною метою в конкретних умовах й обставинах. Д. Свіфт влучно зауважив, що стиль - це власне слова на власному місці.

Кожний стиль має:

• Сферу поширення і вживання (коло мовців);
• функціональне     призначення     (регулювання стосунків, повідомлення, вплив спілкування тощо);
• характерні ознаки (форма та спосіб викладу);
• система   мовних  засобів   і   стилістичних   норм   (лексику, фразеологію, граматичні форми, типи речень тощо)[38, 54].

Ці складові конкретизують, оберігають, певною, мірою обмежують, унормовують кожний стиль і роблять його досить стійким різновидом літературної мови. Оскільки стилістична норма є частиною літературної, то вона не забезпечує останню, а лише використовує слова чи форми в певному стилі чи з певним стилістичним значенням.

Наприклад, слова акт, договір, наказ, протокол, угода є нормативними для офіційно-ділового стилю, хоча в інших стилях вони також можуть нести забарвлення офіційності, якщо їх використання буде стилістично виправдане.

Досконале знання специфіки кожного стилю, його різновидів, особливостей - надійна запорука успіхів у будь-якій сфері спілкування.

Термін "стиль мовлення" слід розглядати як спосіб функціонування певних мовних явищ.  Розрізнення стилів залежить безпосередньо від основних функцій мови - спілкування, повідомлення і діяння, впливу. Для виділення стилів мовлення важливе значення мають форми мови - усна й писемна, розмовна і книжна. Усі стилі мають усну й писемну форми, хоча усна форма більш притаманні розмовному стилю, а інша - переважно писемна. Оскільки останні сформувалися на книжній основі, їх називають книжними.

Структура текстів різних стилів неоднакова. Якщо для розмовного стилю характерний діалог (полілог), то для інших - переважно монолог. Стилі мовлення відрізняються і багатьма іншими ознаками. Але спільним для них є те, що вони різновиди однієї мови, представляють усе багатство їх виражальних засобів і виконують важливі функції в житті суспільства: забезпечують спілкування в різних його сферах і галузях.

Форми спілкування разом з екстралінгвістичними чинниками, які його супроводжують, є основою функціональних стилів. Функціональний стиль - це історично сформований і громадсько-усвідомлений різновид літературної мови, який функціонує в визначеній сфері людської діяльності і спілкування, створений особливостями використання в цій сфері мовних способів та їх специфічних організацій. Функціональні стилі - відкриті різновиди мовного коду; між ними існує взаємодія, взаємовплив. їх сукупність становить стилістичну систему мови [37, 120]. Функціональні стилі підлягають наступній внутрішньо-стильовій диференціації. У кожному стилі виокремлюються підстилі. Потрібно відзначити, що диференціація функціональних стилів позбавлена єдиної основи, оскільки вона базується на додаткових, специфічних для кожного стилю факторів.

Офіційно-діловий стиль - функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю. Основне призначення - регулювати ділові стосунки в зазначених вище сферах обслуговувати громадські потреби людей у типових ситуаціях.

Під функціональним різновидом мови слід розуміти систему мовних одиниць, прийомів їх виокремлення та використання, обумовлених соціальними завданнями мовлення. Мовленню у сфері управління притаманна наука специфічних особливостей. Учасниками ділового спілкування є органи та ланки управління - організації, заклади, підприємства, посадові особи, працівники. Характер і зміст інформаційних зв'язків, у яких вони можуть бути задіяні, залежить від місця установи в ієрархії органів управління, її компетенції, функціонального змісту діяльності. Ці стосунки стабільні й регламентуються чинними правовими нормами. Специфіка ділового спілкування полягає в тому, що незалежно від того, хто є безпосереднім укладачем документа й кому безпосередньо його адресовано, офіційним автором та адресатом документа майже завжди є організація в цілому. В офіційно-діловому стилі в залежності від призначення текстів, виділяються законодавчий, дипломатичний і канцелярський підстилі[37, 150]. Перший включає в себе мову законодавчих документів, пов'язаних з діяльністю державних органів, другий - мова дипломатичних документів, що відносяться до сфери міжнародних відносин. Канцелярський підстиль включає в себе з одного боку службове листування між закладами і організаціями, а з іншого - приватні ділові папери. В офіційно-діловому втілюється інформативно-пізнавальний тип мислення. Йому притаманні конкретність, лаконічність формулювань, чіткий виклад рекомендацій, прохань; у цьому стилі використовуються усталені звороти, офіційні формули звертання, віддієслівні іменники у складі іменних конструкцій, інфінітивні конструкції, речення з дієприслівниковими та дієприкметниковими зворотами, форми на -но, -то.

• Різновид наукового стилю визначається специфікою різних видів наукової комунікації. В ньому утворилися власне науковий, науково-навчальний, і науково-популярний підстилі. Науковим стилем створюються наукові праці, мета яких нагромаджувати знання, досвід у галузі науки, техніки, встановлювати закономірності розвитку явищ, процесі. Він характеризується вживанням термінів та розкриттям їхнього змісту, специфічною побудовою тексту, в якому переважають логічні, причиново-наслідкові відношення між конструкціями. Основні мовні засоби спрямовані на інформування, пізнання, вплив і характеризуються:

• великою кількістю наукової термінології (транскрипція, турбуленція, дистиляція, реорганізація, атомна маса й т. ін.);
• наявність схем, таблиць, графіків, діаграм, карт, систем математичних, фізичних, хімічних та ін. знаків і значків;
• оперування абстрактними, переважно іншомовними словами (теорема, вакуум, синус, параграф, ценз, шлак та ін.);
• використовуванням суто наукової фразеології, стійких термінологічних словосполучень;
• залучення цитат і посилань на першоджерела;
• як правило, відсутністю авторської індивідуальної манери та емоційно-експресивної лексики;
• наявністю чіткої композиційної структури тексту (послідовний поділ н розділи, частини, пункти, підпункти, параграфи, абзаци із застосування цифрової або літерної нумерації) [5, 75].

Особливість публіцистичного стилю визначається специфікою засобів масової інформації. В залежності від цього можна виокремити газетно-публіцистичний, радіо-тележурналістський і ораторський підстилі. Він виконує функцію формування масової свідомості, впливу на неї через добір інформації. У публіцистичному стилі втілюється емоційний тип мислення. Йому властиві мовні форми експресивності та емоційності, залучення елементів інших функціональних стилів для досягнення публіцистичного ефекту. Сфера використання - громадсько-політична, суспільно-виробнича, культурно-освітня діяльність, навчання.

Основне призначення:

• інформаційно-пропагандистськими методами вирішувати важливі актуальні, злободенні суспільно-політичні проблеми;
• активний вплив на читача (слухача), спонукання його до діяльності, до необхідності зайняти певну громадську позицію, змінити погляди чи сформувати нові;
• пропаганда певних думок, переконань, ідей, теорій та активна агітація за втілення їх у повсякдення [9, 10].