Французский сленг в русском переводе

-параметр адекватності передачі експресивної інформації;

-параметр адекватності передачі естетичної інформації.

     Якщо семантична основа образу оригіналу передана точно, то результатом є адекватний мовний образ на мові перекладу та його адекватний смисловий зміст, який здійснює номінативну функцію образа.

     Варто відзначити, що поняття адекватності перекладу тлумачиться надто дослівно. Оскільки слово «адекватний» має значення «однаковий, тотожний», то терміну «адекватність» взагалі почали уникати, вживаючи замість нього термін «еквівалентність», тобто «рівнозначність». В обох випадках йдеться про одне і те ж- ступінь відповідності текстів оригінального і перекладного, які в ідеалі мають бути тотожними, але на практиці цього майже не досягається. Як адекватність, так і еквівалентність перекладу ніколи не бувають повними.

     Проблема оцінки якості перекладу не може обійтися без певного мірила. Оскільки переклад, як і будь-яка інша діяльність, має багатосторонній характер, його часом й оцінюють з різних точок зору. Зокрема, Ю. Найда запропонував розрізняти формальну і динамічну еквівалентність перекладу[8,с.120]. Формальна еквівалентність- це коли перекладач прагне відтворити повідомлення якомога ближче до форми й змісту оригіналу, передаючи максимально точно його загальну структуру й окремі її складові елементи. Щодо динамічної еквівалентності, то у цьому випадку перекладач ставить за мету створення між перекладеним текстом та його читачем такого самого зв'язку, який існував між оригінальним текстом і його читачем – носієм мови.

     Поняття еквівалентність- одне з головних завдань перекладача, що полягає в максимально повній передачі змісту оригіналу, і, як правило, фактична спільність змісту оригіналу і перекладу дуже значна.

     Головне в будь-якому перекладі- це передача змістової інформації тексту. Всі інші її види й характеристики: функціональні, стилістичні (емоційні), стильові, соціолокальні та ін. не можуть бути передані без відтворення змістової інформації, а саме: весь інший зміст компонентів повідомлення нашаровується на змістову інформацію, витягується з неї, підказується нею, трансформується в образні асоціації і т.п.

                                        Засоби перекладу.

     Зазначаю насамперед, що в загальних рисах можна намітити два шляхи перекладу: переклад прямий або буквальний і переклад непрямий (зовнішній).

     Дійсно, може мати місце випадок, коли повідомлення мовою оригіналу прекрасно переводиться в повідомлення на мові перекладу, бо воно ґрунтується або на паралельних категоріях (структурний паралелізм), або на паралельних поняттях (металінгвістичнтй паралелізм). Але може трапитися і так, що перекладач констатує наявність у мові перекладу "пропусків", який необхідно заповнити еквівалентними засобами, домагаючись того, щоб загальне враження від двох повідомлень було однаковим. Може трапитися і так, що, внаслідок структурних або металінгвістичних відмінностей, деякі стилістичні ефекти неможливо передати мовою перекладу, не змінивши в тій чи іншій мірі порядок проходження елементів або навіть лексичні одиниці. Зрозуміло, що в другому випадку необхідно вдаватися до більш витончених засобів, які на перший погляд можуть викликати подив, але хід яких можна простежити з метою суворого контролю за досягненням еквівалентності. Це способи непрямого перекладу. Способи 1, 2 і 3 є прямими. Решта способів відносяться до непрямих.

                                        Спосіб № 1: запозичення

     Найпростішим способом перекладу є запозичення, яке дозволяє заповнити прогалину, звичайно металінгвістичного характеру (нова техніка, невідомі поняття). Запозичення навіть не було б таким способом перекладу, який нас може зацікавити, якщо б він іноді не потрібен був перекладачу для того, щоб створити стилістичний ефект. Наприклад, щоб привнести так званий місцевий колорит, можна скористатися іноземними термінами і говорити про "версти" і "пуди" в Росії, про "долари" і "парті" в Америці, про "текилу" і "тортілье" в Мексиці і т.д. Таку фразу, як The coroner spoke краще перекласти способом «запозичення» Le coroner prit la parole (Узяв слово коронер), чим підшукувати більш менш еквівалентне серед звань французських суддівських чиновників.

                                          Спосіб № 2: калькування

     Калькування є запозиченням особливого роду: ми запозичуємо з іноземної мови ту чи іншу синтагму і буквально переводимо елементи, які її складають. Ми отримаємо таким чином або калькування виразів, причому використовуємо синтаксичні структури мови перекладу, привносячи в нього нові експресивні елементи, наприклад Compliments de la Saison (букв. "сезонні вітання"), або калькування структури, причому привносимо в мову нові конструкції, наприклад, De science-fiction (букв. "наука-фантастика").

                                        Спосіб № 3: дослівний переклад

     Дослівний переклад, або переклад "слово в слово", позначає перехід від вихідної мови до мови перекладу, який призводить до створення правильного і ідіоматичного тексту, а перекладач при цьому стежить тільки за дотриманням обов'язкових норм мови, наприклад: - J'ai laissé mes lunettes sur le table en bas. (Я залишив свої окуляри на столі внизу); où êtez-vous? (Де ви?); Ce train arrive  à la gare Centrale à 10 heures (Цей поїзд приходить на Центральний вокзал в 10:00).

                                       Спосіб № 4: транспозиція

     Ми називаємо так спосіб, який полягає в заміні однієї частини мови іншою частиною мови без зміни змісту всього повідомлення. Цей спосіб може застосовуватися як в межах однієї мови, так, зокрема, і при перекладі. Il a annoncé qu'il reviendrait (Він оголосив, що він повернеться) - в цій фразі шляхом транспозиції ми можемо замінити дієслово іменником: Il a annoncé son retour (Він оголосив про своє повернення). Цей другий оборот ми називаємо транспонований на відміну від першого, який іменується основним оборотом. Є два типи транспозиції:

-обов’язкова;

-факультативна.

Наприклад, вираз  Dès son lever… має бути не лише переведен дослівно, але й обов’язково транспоновано в As soon as he gets up …(Як тільки він встане) оскільки в даному випадку в англійській мові є лише основна структура. У зворотному напрямі у нас буде вибір між калькою і транспозицією, тому що у французькій мові є обидва звороти. Перекладач повинен користуватися способом транспозиції, якщо отриманий зворот краще вписується у фразу або дозволяє відновити стилістичні нюанси. Слід зазначити, що транспонований зворот зазвичай має більш літературний характер.

                                          Спосіб № 5: модуляція

     Модуляція є варіювання повідомлення, чого можна досягти, змінивши кут чи точку зору. До цього способу можна вдатися, коли ми бачимо, що дослівний або навіть транспонований переклад призводить в результаті до висловлення граматично правильного, але суперечить духу мови перекладу.

     Так само як і при транспозиції, ми розрізняємо вільну або факультативну модуляцію і модуляцію стійку або обов'язкову. Класичним прикладом обов'язкової модуляції є фраза: В той час як ..., яка в обов'язковому порядку повинна переводитися на французьку мову наступним чином: le moment où.., з іншого боку, модуляція, яка представляє в позитивній формі те, що вихідна мова представляє в формі негативної , є найчастіше факультативною, хоча тут існують безперечні переваги у кожної мови: Il est facile de montrer que... (Не важко показати, що ...).

                                        Спосіб № 6: еквіваленція

     В статті «Технічні засоби перекладу»[8,с.160] Віне та Дарбєльне не раз підкреслювали можливість того, що два тексти описують одну й ту ж ситуацію, використовуючи зовсім різні стилістичні та структурні засоби. В цьому випадку ми говоримо про еквіваленціі. Класичним прикладом еквіваленціі є ситуація, коли незграбний чоловік, забиває цвях, потрапляє собі по пальцях - по-французьки він вигукне Aie, по-англійськи він вигукне Ouch.

                                        Спосіб № 7: адаптація

     Сьомий спосіб є крайньою межею в процесі перекладу. Він застосовується до випадків, коли ситуація, про яку йде мова в оригіналі, не існує в мові перекладу і повинна бути передана за посередництвом іншої ситуації, яку ми вважаємо еквівалентної. Це являє собою особливий випадок еквівалентності, так би мовити, еквівалентність ситуацій. Як приклад можна вказати на те, що батько англієць може поцілувати в губи свою доньку. Це є фактом культури англійського народу, який не може мати місця у французькому тексті. Переклад: he kissed his daughter on the mouth … ; французьким il embrassa sa fille sur la bouche…, коли йдеться про доброго батька сімейства, що повернувся додому після довгої подорожі, означало б внести до повідомлення на мові перекладу елемент, який не існує у вихідній мові; це з'явилося  б по суті, свого роду "надпереведенням". Правильно буде сказати: il serra tendrement sa fille dans ses bras (він ніжно обійняв свою дочку), якщо тільки перекладач не бажає надати своєму перекладу місцевий колорит дешевим засобом.

РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ ТА ПРОБЛЕМИ ПЕРЕКЛАДУ СЛЕНГУ В РОМАНІ ЛУІ-ФЕРДІНАНДА СЕЛІНА «ПОДОРОЖ НА КРАЙ НОЧІ».

     Проблема  інтерпретації мовної та стилістичної специфіки художнього твору в аспекті перекладознавства та лінгвістики завжди була предметом підвищеного інтересу дослідників, що й зумовлює актуальність обраної тематики.

     Переклад французького художнього тексту видається особливо тонкою роботою, коли експресивність тексту передається за допомогою особливого синтаксису, використання певних граматичних конструкцій та емфатичних лексико-стилістичних засобів. Яскравим підтвердженням цього є роман Л.-Ф. Селіна “Подорож на край ночі”,  оскільки  адекватне  відтворення  семантико-стилістичних функцій його лексико-стилістичних засобів залишається складним завданням щодо збереження характеристик оригіналу у перекладі.

     Без  знання  специфічних ознак художнього  тексту перекладач не зможе адекватно відтворити його компоненти у перекладі. Різні аспекти мовної і стилістичної природи творів Л.-Ф. Селіна досліджують Ф. Альмера, Т. Балашова, А. Годар, Л.-Ж. Кальве, Ж. Селар, А. Шесно та  ін.[1,с.146], аналіз праць яких дозволяє констатувати, що мова  роману  «Подорож  на край ночі» ще недостатньо вивчена на лексичному, синтаксичному, стилістичному рівнях, а також у перекладознавчому аспекті.

     Роман Ф.Л. Селіна «Подорож на край ночі», що викликав скандал на момент своєї появи у Франції в 1932 році, здатний шокувати і сьогоднішнього читача, здійснивши розрив з минулим, який виявляється перш за все в мові. Він відмінив табу, що тяжіло у Франції більше трьох століть над народною мовою. Селін знайшов спосіб передати письмово логіку і рух усної мови, перш за все, в порядку слів, будові фрази, які не збігаються в усній і письмовій мові.

     Однією книгою Л.-Ф. Селін блискуче продемонстрував  ту  істину, яка довгий час була прихована: розмовна французька мова є цілком придатною для написання цілого роману – від початку до кінця, для вираження всіх думок  і відчуттів, пов’язаних з осмисленням  людської  долі .  Митець  писав  так,  що  слова,  немов спирт, проникали безпосередньо в кров читача, в його душу .

     Отже, мова Л.-Ф. Селіна – чесна, щира, безпосередня, без прикрас та фальші.

     Герої роману говорять мовою вулиці, наповненої арготизмами: tirelire (бошка,морда), bouffer(жрать), engueulade(ругань), foutre le camp(давать дёру), piston(капитан), pognon(деньжата), colon(полковник); лайливими словами: salope(скотина), cul(жопа), merde(гавнюк), charogne(сволочь), salopard(тварь) ; авторськими неологізмами : jérémiader(стоны), discutailler(спорить по пусткам), які відіграють окрему роль,  зокрема, для вираження певної емоції – хвилювання, ненависті, страху, злості чи зневаги.

     За  певних  обставин шкала  загальнолюдських  цінностей  руйнується в одну мить, як це спостерігаємо в епізоді, коли замальовується розлючений та несамовитий Мандамур: De  fureur,  il s’en va cogner un grand coup dans  le petit poêle. Tout  s’écroule,  tout  se renverse…(CV,p.504) Сogner (арг. драться; грохнуть), s’écrouler (прост. падать, рушиться).

     Арготизми сприяють створенню у читача відчуття, що він чує розмовну мову, безпосередньо читаючи роман: J’me touche pas, c’est pas vrai, c’est le môme Gagat qui m’a proposé (CV,p.244). Alors, on a changé la gueule! (CV,p.242). Тoucher( арг. трогать; с кулаком грешить), la gueule(прост. глотка, пасть, рожа,морда).

     Часто простежуємо використання письменником вульгаризмів та лайливих слів, які виражають безпосереднє хвилювання оповідача або ж інших героїв роману: Il est culotté ce saligaud-lа (CV,p.490). Saligaud ( прост. тварь, мерзавец, сволочь), culotté (арг. наглый; нахальный).

     Складається  враження, що  автор пише,  захлинаючись  від почуттів,  боячись  зупинити  потік  негативних  емоцій  (збудження, лють, ненависть), який виплескується на папір: Bande de dépravés!(прост. развратники; шайка распутников) Bande de cochons! (прост. свинки; стадо свиней)(CV,p.492-493).

     Неповторність стилістики Л.-Ф. Селіна в тому, що серед мовних зворотів він надає перевагу тим, які створюють у читача відчуття, що він чує  інтонації «живого голосу». Стиль твору наближений до спонтанної розмовної інтонації: Cette maladie qui lui rongeait la peau, il lui donnait un nom local “Cocoroco”. Cette vache de “Cocoroco”. (CV,p.153) Vache (арг. сволочь, скотина; сволочная это штука-кокороко).  Отже,  аналіз  особливостей мови  роману Л.-Ф. Селіна  “Подорож на край ночі” простежується на різних рівнях: мовному (лексичному, синтаксичному) та стилістичному. Лексика твору характеризується розмаїттям регістрів та образних засобів.

     Корнєєв дуже прагнув підібрати до французької розмовної /зниженої лексики Селіна не менш яскраві російські еквіваленти. Наприклад: