Управління фінансовими ризиками підприємства

     У випадку хеджування за допомогою опціона обсяг можливих фінансових втрат лімітується на рівні премії (ціни опціона). Сплата премії дає право вибору: здійснювати операцію на заздалегідь встановлених умовах або відмовитися від неї і таким чином нейтралізувати ризик.

       Розподіл ризиків здійснюється шляхом часткової передачі ризиків окремим партнерам, задіяним у проведенні ризикової операції. Як правило, контрагентам передаються ті ризики, які від них залежать.

       Умови розподілу ризиків регламентуються  відповідними угодами. За допомогою розподілу можна мінімізувати такі ризики:

     інвестиційний ризик (шляхом передачі підрядчикам  ризиків, пов'язаних з будівництвом; банкам — ризиків, пов'язаних зі своєчасним кредитуванням та ін.);

     комерційний ризик (шляхом передачі постачальникам сировини частини ризиків, пов'язаних з її можливими втратами під час доставки);

     виробничі ризики (при застосуванні оперативного лізингу лізинговій компанії передається  ризик фізичного та морального старіння основних виробничих засобів);

     кредитний ризик (при рефінансуванні дебіторської заборгованості за допомогою факторингу, обліку векселів, форфейтингу ризик неповернення боргів передається банку чи факторинговій компанії). [18]

       Розглянуті методи профілактики  дають змогу зменшити імовірність  виникнення фінансових ризиків, але при цьому не створюються спеціальні фонди і резерви для компенсації можливих фінансових втрат, у випадку, коли ризикова подія настала. Така роль відводиться страхуванню (внутрішньому і зовнішньому).

       Внутрішнє страхування полягає  у формуванні підприємством ризикового капіталу у формі:

       резервного фонду;

       спеціальних цільових резервних  фондів (фонду уцінки товарів,  фонду погашення безнадійної  дебіторської заборгованості тощо);

       резервних статей у капітальних  і поточних бюджетах;

       страхових резервів за окремими видами оборотних активів;

       залишка нерозподіленого прибутку  минулого і звітного року.

       Крім того, часткова компенсація  можливих втрат може здійснюватися  за рахунок отриманих штрафних  санкцій, а також шляхом вимоги  додаткового доходу (премії за ризик) від контрагентів за високого рівня ризику.

       Якщо сформованих резервів власних  грошових коштів не вистачає  для компенсації можливих фінансових  втрат, ризик утримувати недоцільно. Його краще передати страховій  компанії. У випадку зовнішнього страхування ризиків фінансовий менеджер повинен обґрунтувати прийнятне для підприємства співвідношення між страховою премією (платою за страхування ризику) і страховою сумою (сумою страхового відшкодування за договором страхування). При цьому потрібно враховувати розмір франшизи — мінімальної суми збитку страхувальника, що не компенсується страховиком. 
 
 

     Висновки  до першого розділу

       Фінансовий ризик — це імовірність  виникнення непередбачуваних втрат  у ситуації невизначеності умов  фінансово-господарської діяльності. До основних фінансових ризиків відносять: ризик втрати фінансової стійкості, ризик неплатоспроможності, інфляційний ризик, процентний, інвестиційний, депозитний, кредитний, валютний, ризик упущеної вигоди.

       Залежно від причини виникнення  фінансові ризики поділяють на систематичні (ринкові) і несистематичні (специфічні). Управлінню піддаються лише несистематичні ризики, які залежать від самого підприємства. До впливу систематичних ризиків фінансові менеджери повинні вчасно пристосовуватися.

       Ризик-менеджмент — це сукупність заходів з виявлення, оцінки, профілактики та страхування ризиків. До способів уникнення ризику відносять уникнення ризику, його утримання або передача. Зменшити імовірність виникнення ризику можна шляхом ліміту вання, диверсифікації, хеджування, розподілу ризику між окрема ми учасниками.

       Залежно від розміру можливих  втрат виділяють безризико ву, допустиму, критичну та катастрофічну  зони ризику. В допустимій зоні  ризику підприємство ризикує  втратити розрахунковий прибуток  від операції, в критичній — розрахунковий валовий дохід, в катастрофічній — свій власний капітал.

       Для оцінювання ступеня ризику  можуть використовуватися якісні  й кількісні методи. Якісний аналіз  передбачає ідентифікацію ризиків,  виявлення джерел і причин  їх виникнення, встановлення потенційних зон ризику. Кількісний аналіз ризику може здійснюватися за допомогою економіко-статистичних методів, розрахунково-аналітичних, експертних, аналогових.

       У процесі управління ризиком  потрібно враховувати загальні  евристичні правила прийняття рішень в умовах ризику: ризикувати можна лише в межах власного капіталу; не можна ризикувати значними сумами заради малого виграшу; необхідно зважувати можливі негативні наслідки ризику; необхідно паралельно розглядати інші альтернативи з меншим рівнем ризику.

     РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФІНАНСОВИХ РИЗИКІВ НА ПРИКЛАДІ ТОВ «АЗОВКОНТРАКТ»

     2.1 Аналіз фінансових ризиків ТОВ " Азовконтракт "

     Для аналізу основних показників, які  характеризують діяльність підприємства в звітному 2010 році доцільно скласти  наступну таблицю:

     Таблиця 2.1

     Техніко-економічна характеристика ТОВ «Азовконтракт» за 2010 рік

     За 2010 рік випущено валової продукції (в оптових цінах) на 10356,0 тис. грн., що на 2545,2 тис. грн. більше обсягу 2009 року. Разом з тим збільшилось незавершене виробництво на 101,6 тис. грн. Реалізовано продукції на 7124,0 тис. грн., що на 28,06% більше реалізації попереднього періоду.

     Від усієї господарської діяльності в 2010 році підприємство отримало збитків на суму 504 тис. грн. Якщо порівняти цей результат з результатом минулого року, то можна судити про погіршення фінансового стану підприємства, а саме про збитковість виробництва. Все це свідчить про неконкурентоспроможність продукції підприємства, що пов'язано з великими матеріальними витратами на її виробництво, а також про незадовільну роботу відділів збуту та маркетингу.

     Собівартість  реалізованої продукції збільшилась  на 1548 тис. грн. (53,69%). Як стверджують  спеціалісти підприємства, якість продукції, що виготовляється, досить висока, але через велику ціну (яка обумовлена високим рівнем собівартості продукції).

     Про негативний стан свідчить також високий  рівень фондомісткості, яка значно перевищує нормативне значення. Хоча й на кінець звітного періоду вона знизилась, відбулось це головним чином за рахунок збільшення випуску продукції.

     Показники фондовіддачі менші нормативу, що рекомендується спеціалістами (в межах 3,0). Тобто  на одиницю фондів приходиться менше  одиниці продукції (на початок та кінець періоду відповідно 0,31 та 0,42).

     В 2010 році в порівнянні з відповідним  періодом 2009 року знизилось чисельність  всього, фонд оплати праці збільшився на 72 тис. грн. (40,7%). Через нестачу  коштів у підприємства та відсутність  замовлень воно було змушено звільнити 13 працівників.

     Таким чином, результати аналізу основних показників діяльності підприємства станом на 2010 рік свідчать про незадовільне становище підприємства. Це обумовлено, перш за все, моральним знецінення основних засобів, недостатнім забезпеченням виробництва власними обіговими коштами, неконкурентоспроможністю продукції, заборгованістю підприємства перед постачальниками та бюджетом.

     Зараз діяльність підприємства орієнтована  на розширення зв'язків із зарубіжними  партнерами, що дасть змогу за рахунок надходження валютних коштів поліпшити і стабілізувати фінансовий стан підприємства.

     Аналіз  динаміки складу та структури джерел власних та залучених коштів відображається за даними форми №1 "Баланс".

     Таблиця 2.2

     Аналіз  складу та структури джерел коштів ТОВ «Азовконтракт» за 2010р.