Управління активами підприємства

До основних завдань управління оборотними активами належать:

1. Забезпечення  безперебійності виробничого процесу.  Для 
реалізації цього завдання необхідно сформувати окремі види активів відповідно до обсягів господарської діяльності підприємства і тривалості його операційного та фінансового циклів. Схематично рух коштів протягом операційного та фінансового циклів проілюстровані на рис. 1.2. і 1.3. 

Рис.1.2.Рух коштів операційного циклу     Рис.1.3. Рух коштів фінансового 

циклу

Як видно з малюнків, фінансовий цикл відрізняється від операційного на час обертання кредиторської заборгованості постачальників сировини та інших виробничих ресурсів. У формалізованому вигляді загальний час, протягом якого грошові кошти підприємства вилучаються з обігу, можна представити так:

 

(1.1)

 

 

Чим менша тривалість фінансового циклу, тим менше  фінансових ресурсів потрібно для фінансування виробничих потреб підприємства (з  урахуванням необхідності надання  відстрочок платежів покупцям продукції  для стимулювання збуту та можливості отримання відстрочок платежів з боку постачальників).

Зменшити фінансовий цикл можна шляхом прискорення обороту  виробничих запасів та дебіторської заборгованості і некритичного уповільнення оборотність кредиторської заборгованості підприємства постачальникам.

На тривалість фінансового циклу впливають  такі чинники: 
тривалість виробничо-комерційного (або операційного) циклу підприємства та його окремих стадій;

• темпи зростання обсягів діяльності;
• рівень інфляції та необхідність створення страхових резервів виробничих запасів;
• сезонність виробництва, реалізації та постачання сировиною;
• стан кон'юнктури на ринку сировини та ринку готової продукції.[14]/ 
  З погляду можливостей оперативного управління тривалістю фінансового циклу важливим є останній з перелічених чинників. Схематично характер впливу ринкової кон'юнктури на тривалість фінансового циклу і його окремих складових проілюстровано на рис.1.4.

Тобто, за високого попиту на сировину підприємству важко  скористатися відстрочками платежів з боку постачальників, що призводить до зменшення часу оборотності кредиторської заборгованості та одночасного збільшення тривалості фінансового циклу. І, навпаки, у випадку, коли постачальники в умовах низького попиту на сировину змушені з метою стимулювання продажу активно надавати відстрочки платежів своїм клієнтам, у підприємства з'являється можливість некритично уповільнити кредиторську заборгованість і тим самим зменшити загальну потребу у власних фінансових ресурсах.

Рис.1.4. Характер впливу ринкової кон»юктури на тривалість фінансового  циклу

Характер впливу стану кон'юнктури на ринку готової  продукції прямо протилежний. Так, в умовах високого попиту на продукцію  підприємства немає необхідності пом'якшувати умови розрахунків з покупцями. У результаті зменшується тривалість оборотності дебіторської заборгованості і скорочується загальна тривалість фінансового циклу. І, навпаки, в умовах низького попиту на продукцію підприємство з метою активізації збуту вимушене широко надавати своїм покупцям комерційні кредити, що призводить до уповільнення руху дебіторської заборгованості і збільшення потреби у власних фінансових ресурсах.

Як показує  зарубіжний та вітчизняний досвід, деякі малі підприємства, що в основному  займаються операціями купівлі-продажу  і мають невисоку частку доданої вартості у загальній ціні реалізованої продукції, за рахунок вдалого маневрування відстрочками платежів не лише покривають потреби у фінансуванні запасів і дебіторської заборгованості, а й мають додаткове джерело фінансування за рахунок комерційних кредитів постачальників.

Прискорення оборотності  загальної суми оборотних активів. Це завдання управління оборотними активами реалізовується шляхом збільшення частки активів з високою оборотністю  і зменшення частки активів, що обертаються повільно.

До активів  з високою оборотністю можна  віднести:

• запаси сировини і матеріалів, за якими не створюються страхові резерви;
• запаси готової продукції, що користується значним попитом;
• грошові кошти, які постійно перебувають у платіжному обороті.

Активи з низькою оборотністю відповідно включають:

• сезонні запаси сировини і матеріалів;
• запаси готової продукції зі зниженим попитом;
• довгострокову та короткострокову дебіторську заборгованість;
• усі форми поточних фінансових інвестицій строком більше шести місяців;
• неліквідні фінансові інструменти.

Забезпечення  ліквідності оборотних активів, достатньої для підтримки платоспроможності  підприємства за поточними фінансовими  зобов'язаннями. Це управлінське завдання реалізується за допомогою постійного контролю за розміром оборотних активів у грошовій, абсолютно ліквідній формі, а також шляхом забезпечення відповідної частини високоліквідних активів у вигляді поточних фінансових інвестицій та інших активів, які за необхідності можуть швидко трансформуватися у грошові кошти.

Забезпечення  підвищення рентабельності оборотних  активів. Реалізувати це управлінське завдання можна шляхом своєчасного  використання тимчасово вільних  залишків грошових активів для формування ефективного портфеля поточних фінансових інвестицій, що можуть принести підприємству прямий дохід у формі процентів або дивідендів, розміщення коштів на депозит, відкриття контокорентних рахунків у банку. З метою максимізації прибутковості оборотних активів необхідно оптимально поєднувати активи, що дають прямий дохід, і ті активи, які такого доходу не приносять.

Мінімізація ризиків  і втрат, пов'язаних з формуванням  і використанням оборотних активів. Всі види оборотних активів тією чи іншою мірою пов'язані з  ризиком втрати. Так, грошовим активам  в основному властивий ризик інфляційних втрат; поточним фінансовим інвестиціям — ризик втрати частини доходу у зв'язку з несприятливою кон'юнктурою фінансового ринку, а також ризик інфляційних втрат; дебіторській заборгованості — ризик неповернення або несвоєчасного повернення, а також ризик інфляційних втрат; запасам товарно-матеріальних цінностей — ризик втрати від форс-мажору і природного убутку та ін. Тому політика управління оборотними активами має бути направлена на мінімізацію ризику їх втрат на підприємстві, особливо в умовах дії інфляційних факторів.

Крім того, необхідно  враховувати ризики формування оборотних  активів та їх можливі негативні  наслідки:

• недостатність грошових коштів може призвести до перебоїв у виробничому процесі, невиконання зобов'язань, втрат можливого прибутку;
• недостатність виробничих запасів спричинює перебої у виробництві, зайві витрати, недоотримання реалізаційного доходу;
• наявність зайвих оборотних активів спричинює зайві витрати на фінансування, іммобілізацію фінансових ресурсів, недоотримання частини доходу і прибутку.[20].

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ ПІДХОДИ ЩОДО АНАЛІЗУ І ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ ПІДПРИЄМСТВА

 

2.1. Оцінювання  ефективності управління активами

 

В умовах формування ринкових відносин принципово змінюється філософія господарювання. Вона базується не на витратному механізмі господарювання, а на реальному аналізі попиту та пропозиції продукції, товарів, робіт та послуг.

Кардинальним  чином змінюється і стратегія  управління фінансами підприємств, у тому числі їх активами. Ця стратегія орієнтована переважно на власні кошти у формі чистого прибутку й амортизаційних відрахувань.

Власники взаємно  фінансують один одного через надання  комерційного кредиту, випуск і розміщення емісійних цінних паперів, фінансовий лізинг; використання інших форм взаємовідносин. Суб’єкти господарювання в ринковому середовищі несуть повну матеріальну відповідальність своїми доходами і майном за фінансову політику, яку вони проводять. Це положення означає й іншу особливість управління фінансами підприємств – необхідність аналітичного підходу до його діяльності. Мається на увазі оцінка ефективності управління фінансами, зокрема активами підприємства.

Відсутність такої  оцінки може призвести до втрати фінансової стійкості підприємства, його неплатоспроможності в результаті дефіциту грошових коштів і до інших негативних наслідків. Без оцінки ефективності управління активами неможливо правильно вибрати обґрунтовану стратегічну і тактичну політику управління фінансами підприємства.

Як показують проведені вченими дослідження, на 80% підприємств фінансова стійкість залежить від якості довгострокових і середньострокових управлінських рішень щодо управління активами.

Що стосується ефективності управління активами підприємства, то його мета - визначити оптимальну структуру активів підприємства. Вважається, що чим вищий коефіцієнт співвідношення оборотних активів і основних засобів підприємства, тим вища ліквідність підприємства і тим нижчий ризик неплатоспроможності за умови, що інші фактори є незмінними.

Діагностика внутрішнього середовища включає розроблення  заходів щодо управління оборотними і необоротними активами підприємства.

Ефективне управління оборотними активами полягає в наступному.

1. Вибір оптимального  рівня і раціональної структури  оборотних активів з урахуванням специфіки діяльності кожного підприємства. При цьому найбільш загальними умовами забезпечення раціональної структури оборотних активів для всіх підприємств незалежно від організаційно-правових форм господарювання та форм власності є такі. По-перше, вартість оборотних активів (без урахування грошових коштів) має бути більшою або дорівнювати сумі кредиторської заборгованості за товарними операціями. По-друге, сума дебіторської заборгованості на визначену дату за балансом повинна бути меншою або дорівнювати загальній сумі кредиторської заборгованості на відповідну дату.

2. Вибір оптимального  рівня джерел формування оборотних  активів, враховуючи при цьому  ефективність використання оборотного  капіталу та ризику, який впливає  на фінансову стійкість і платоспроможність підприємства.

Наявність чистого  оборотного капіталу, який дає змогу  забезпечити рівень ліквідності  балансу підприємства (абсолютної, поточної, загальної). Визначені коефіцієнти  повинні перевищувати оптимальні значення або дорівнювати їм. Слід зазначити, що в практиці господарювання мінімальна величина чистого оборотного капіталу має бути не нижче 10% загального обсягу оборотних активів, інакше підприємство може втратити платоспроможність. У разі від’ємного значення чистого оборотного капіталу підприємство змушене залучати кредити комерційного банку. Забезпеченість підприємства оптимальним розміром грошових коштів, який залежить від обсягу виробництва та швидкості оборотності оборотних активів, у тому числі і грошових коштів. Ефективне управління оптимальним розміром

грошових коштів досягається прискоренням надходження  грошових коштів на поточний рахунок  підприємства, скороченням періоду  для здійснення розрахунків за відвантажену продукцію, підвищенням ефективності від вкладених грошових коштів. Завдання підвищення ефективності використання грошових коштів може бути досягнуте через інвестування у високоліквідні фінансові інструменти або зберігання тимчасово вільних грошових коштів на депозитних рахунках комерційних банків. Підвищується ефективність використання грошових коштів за рахунок мінімізації сукупних витрат на їх утримання і зворотної конвертації короткострокових вкладень у готівкові засоби платежу.

4. Вибір оптимального  операційного і фінансового циклів  через скорочення виробничого процесу, прискорення оборотності дебіторської заборгованості та уповільнення оборотності кредиторської заборгованості.

5. Оптимізація  параметрів розрахункових операцій  на основі вимог та потреб  моделі управління дебіторською  заборгованістю, а також строку іммобілізації фінансових ресурсів у сферу обігу, мінімізація тривалості обороту оборотного капіталу, здійснення розрахунків з постійними покупцями шляхом періодичних платежів, тобто періодичних грошових переказів.

Підвищення  ефективності управління необоротними активами полягає в наступному:

- формування  необхідного рівня інтенсивності  оновлення окремих груп операційних  необоротних активів за рахунок  правильно обраної амортизаційної  політики;

- визначення  необхідного обсягу оновлення  операційних необоротних активів (на простій чи розширеній основі);

- вибір найефективніших  форм оновлення окремих груп  необоротних активів (шляхом зіставлення  вартості оновлення в розрізі  його окремих груп).