Управління активами підприємства

 

Вступ

У сучасних умовах для  більшості підприємств типовим  наслідком кризових явищ їхнього  економічного розвитку стала гостра нестача необхідного обсягу оборотних активів, що істотно позначається на ефективності їхнього господарювання. Разом із цим низька забезпеченість виробничих підприємств оборотними активами супроводжується низьким рівнем їх використання. Тому сьогодні одним з найактуальніших завдань у забезпеченні підвищення ефективності виробничої діяльності підприємств є суттєве вдосконалення управління їхніми активами.

Значний внесок в дослідження  проблем управління активами зробили  такі вчені, як І.О. Бланк, С.В. Калабухова, М.Р. Ковбасюк, І.Д. Лученок та інші. Разом  з тим, існує ряд теоретичних  і практичних проблем, які все  ще залишаються невирішеними як на рівні промисловості в цілому, так і на рівні її окремих галузей. До них слід віднести проблеми класифікації активів, оцінки ефективності їх використання, вдосконалення контролю, системи обліку оборотних активів, нейтралізації впливу кризових явищ на їх формування.

У ринкових умовах господарювання особливої актуальності набуває  об’єктивна оцінка управління активами підприємства, а, отже і дослідження  методик проведення аналізу та розроблення шляхів його покращання.

Об’єктом дослідження курсової роботи є управління активами підприємства. Метою дослідження є вивчення теоретичних засад та досвіду управління оборотними активами для виявлення основних чинників, що призводять до кризової ситуації з оборотними активами на підприємствах та визначення шляхів підвищення ефективності управління ними в умовах переходу України до ринкової економіки.

Виходячи з поставленої  мети, завданням курсової роботи є:

- уточнення понять «оборотні активи» та «необоротні активи»;

- практичне проведення  аналізу окремих показників управління активами ТзОВ ВКФ “Цифрові системи зв’язку ”;

- на основі аналізу  управління активами підприємства  з’ясувати причини низької ефективності  управління ними;

- визначити шляхи подальшого  вдосконалення управління активами  підприємства і розробити відповідні пропозиції.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи управління активами підприємства

1.1. Активи,як  об’єкт фінансового управління, їх сутність та класифікація

Активи підприємства — це майно в його матеріальній і нематеріальній формах, придбане підприємством за рахунок власних або залучених ресурсів, що перебувають у його розпорядженні та призначені для використання у фінансово-господарській діяльності з метою отримання прибутку. Залежно від строку та специфіки використання у виробничій діяльності підприємства активи поділяють на необоротні (фіксовані) та оборотні (поточні). Необоротні активи призначені для тривалого використання в процесі фінансово-господарської діяльності. До них відносять основні засоби, нематеріальні активи, довгострокові фінансові вкладення, а також незавершене будівництво, довгострокову дебіторську заборгованість тощо. Кошти, інвестовані в необоротні активи, є певною мірою знерухомленими, вилученими з обороту на тривалий період і не можуть бути оперативно використані на інші цілі. Тому інвестиції в необоротні активи, як правило, здійснюються за рахунок довгострокових джерел фінансування і докладно оцінюються з погляду їх доцільності. Основні засоби є найважливішою складовою необоротних активів, оскільки є необхідними при організації будь-якого виробничого процесу. До основних засобів належать будівлі, споруди, транспортні засоби, меблі, електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше офісне обладнання, устаткування тощо. Кошти, інвестовані в основні засоби, так само як і самі основні засоби, часто називають основним капіталом.

Нематеріальні активи займають більш чи менш значущу частку необоротних  активів залежно від специфіки  діяльності підприємства, його фінансової та інвестиційної політики. В будь-якому разі — це активи, які досить швидко можуть втратити свою ринкову вартість внаслідок швидкого морального старіння. Тому їх вартість часто не враховують при обчисленні власного капіталу підприємства.

Основні засоби та нематеріальні  активи неодноразово використовуються у виробничому циклі. В процесі такого використання їх вартість поступово зменшується внаслідок морального та фізичного зносу і переноситься на вартість виробленої продукції.

Довгострокові фінансові  вкладення характеризують інвестиційну діяльність підприємства, безпосередньо не пов'язану з його основною діяльністю (якщо це не є вкладеннями в дочірні або асоційовані компанії). Кошти, вкладені у такий спосіб, є вилученими з господарського обороту і їх наявність може бути виправданою лише в разі високої прибутковості інвестицій та наявності вільних фінансових ресурсів, які не передбачено використовувати для розширення виробничої діяльності.

До оборотних активів  підприємства належать товарно-матеріальні  запаси, дебіторська заборгованість, ліквідні цінні папери, грошові кошти тощо. Частина оборотних активів повністю використовується протягом одного виробничого циклу, а частина може залишатись невикористаною. Вартість використаних оборотних активів повністю переноситься на вартість виготовленої продукції, а активи поновлюються для забезпечення неперервності виробничого процесу.

Частина оборотних активів  підприємства постійно перебуває в  грошовій формі. Вона призначена для  здійснення розрахунків з постачальниками, працівниками підприємства, бюджетом, виконання зобов'язань перед кредиторами, засновниками, банківськими установами та ін.

Кошти, інвестовані в оборотні активи підприємства, називають оборотним капіталом. Часто оборотним капіталом називають самі оборотні активи. Важливими характеристиками стану оборотних коштів на підприємстві є чистий оборотний капітал, що визначається різницею між оборотними активами та поточними зобов'язаннями, а також власний оборотний капітал, що визначає оборотні активи, придбані за рахунок власних коштів, і дорівнює додатній різниці між власним капіталом і необоротними активами підприємства.

Активи підприємства за ступенем ліквідності поділяють  на кілька груп. Найменш ліквідними вважаються необоротні активи, більш  ліквідними — товарно-матеріальні  запаси, дебіторська заборгованість. Найліквіднішими активами є грошові кошти підприємства. Обсяг ліквідних активів, що значною мірою обумовлює платоспроможність та ліквідність підприємства, залежить від специфіки його діяльності, а також від бажання й уміння фінансових менеджерів підтримувати ліквідність та платоспроможність господарюючого суб'єкта на задовільному рівні.

У цілому структура активів  підприємства визначається його діяльністю і суттєво впливає на структуру  фінансових ресурсів, а саме на співвідношення власних та залучених ресурсів, довгострокових і поточних зобов'язань підприємства.[28].

 

1.2. Політика  управління активами підприємства

 

Політика управління оборотним капіталом підприємства являє собою частину загальної  фінансової стратегії підприємства, що полягає у формуванні необхідного обсягу і складу оборотних активів, раціоналізації і оптимізації структури джерел їх фінансування. Реалізація вказаної політики має забезпечити довгострокову виробничу і ефективну фінансову діяльність підприємства, що досягається через пошук компромісу між ризиком втрати ліквідності та ефективністю роботи.

Для виживання  в ринковому середовищі кожне  підприємство зобов’язане забезпечувати  ефективне використання і прискорення  оборотності активів, підтримувати на достатньому рівні свою платоспроможність і ліквідність балансу.

Тому для  цього підприємство повинно виконувати такі важливі завдання:

1. Забезпечення платоспроможності. Для будь-якого підприємства достатній рівень ліквідності, тобто здатність вчасно розраховуватись за короткостроковою кредиторською заборгованістю, є однією з найважливіших характеристик стабільності господарської діяльності. Втрата ліквідності загрожує додатковими витратами і періодичними зупинками виробничого підприємства. В зв’язку з цим для підприємства важливо:

а) підтримувати оборотні засоби на достатньому рівні для забезпечення платоспроможності та рентабельної діяльності підприємства;

б) забезпечувати  перевищення поточних активів над  поточними зобов’язаннями, оскільки зростання позитивного значення власного оборотного капіталу зводить до мінімуму ризик втрати ліквідності.

2. Забезпечення прийнятного обсягу, структури і рентабельності активів. Різні рівні різних поточних активів по-різному впливають на прибуток. Тому кожне рішення, пов’язане з визначенням рівня грошових коштів, дебіторської заборгованості і виробничих запасів, необхідно розглядати як з позицій рентабельності даного виду активів, так і з позицій оптимальної структури оборотних засобів.

Пошук шляхів досягнення компромісу між прибутком, ризиком  втрати ліквідності і станом оборотних засобів і джерел їх покриття передбачає урахування різних видів ризику.

Ризик втрати ліквідності, або зниження ефективності, обумовлений  змінами у поточних активах, називають  лівостороннім, оскільки ці активи розміщені  в лівій частині балансу. Подібний ризик, але обумовлений змінами в зобов’язаннях, по аналогії називають правостороннім.

Потенційними  носіями лівостороннього ризику є такі явища: недостатність грошових коштів, власних кредитних можливостей, виробничих запасів, виробничих запасів, надмірний обсяг поточних активів.

До найбільш суттєвих явищ, які потенційно несуть у собі правосторонній ризик, відносять  такі: високий рівень кредиторської  заборгованості, неоптимальне співвідношення між короткостроковими і довгостроковими джерелами залучених коштів, висока частка довгострокового позикового капіталу.

В теорії фінансового  менеджменту розроблені такі основні  варіанти впливу на рівні ризиків: мінімізація  поточної кредиторської заборгованості; мінімізація сукупних джерел фінансування; максимізація капіталізованої вартості підприємства.

Важливою складовою  механізму формування оборотних  засобів виступає правильне визначення джерел їх утворення. Мета управління фінансуванням оборотних активів  підприємства полягає у забезпеченні необхідної потреби в них відповідними фінансовими коштами та оптимізації структури джерел формування цих коштів.

Структура джерел формування обігових коштів включає:

- власні джерела і прирівняні до них кошти;

- позикові кошти (короткострокові кредити банку, комерційний кредит);

- додатково залучені джерела (кредиторська заборгованість).

В практиці фінансового  управління підприємства існують різні  погляди менеджерів на прийнятне  співвідношення рівня дохідності і  ризику фінансової діяльності, що проявляється у виборі структури джерел фінансування оборотних активів. При цьому враховують виділення у загальній величині активів постійну і змінну їх частину.[14].

Відомі три  принципові підходи до фінансування різних груп оборотних активів підприємства:

Консервативний підхід до фінансування оборотних активів передбачає, що за рахунок власного і довгострокових зобов’язань повинні фінансуватися необоротні активи, постійна частина оборотних активів і близько половини змінної їх частини. Друга половина змінної частини оборотних активів повинна фінансуватися за рахунок короткострокового позикового капіталу. Такий тип політики фінансування оборотних активів забезпечує високий рівень фінансової стійкості підприємства (за рахунок мінімального обсягу використання короткострокових позикових коштів), однак збільшує витрати власного капіталу на їх фінансування, що призводить до зниження рівня його рентабельності.

Вартість такого капіталу за такого фінансування дуже висока, але ризик залишитись без  коштів є мінімальним.

Помірний (або компромісний) підхід до фінансування оборотних активів передбачає, що за рахунок власного і довгострокового позикового капіталу мають фінансуватися необоротні активи, постійна частина оборотних активів, в той час як за рахунок короткострокового позикового капіталу – весь обсяг змінної їх частини. Такий тип політики фінансування поточних активів забезпечує прийнятний рівень фінансової стійкості підприємства і рентабельність використання власного капіталу, наближену до середньоринкової норми прибутку на капітал.

Агресивний  підхід до фінансування оборотних активів передбачає, що за рахунок власного і довгострокового позикового капіталу фінансуються необоротні активи, невелика частка постійної їх частини (не більше половини), в той час як за рахунок короткострокового позикового капіталу – переважна частина постійної і вся змінна частина оборотних активів. Така модель фінансування створює проблеми у забезпеченні поточної платоспроможності і фінансової стійкості підприємства. Разом з тим, вона дозволяє здійснювати операційну діяльність з мінімальною потребою у власному капіталі, а отже, забезпечувати найбільш високий рівень його рентабельності. За такого фінансування вартість капіталу мінімальна, проте ризик, пов’язаний з проблемою ліквідності, досить високий.

Від того, як фінансові менеджери відносяться до ризику, залежить вибір підприємством особливих підходів до фінансування своїх активів. Якщо підприємство впевнене в тому, що короткострокові зобов’язання будуть легко поновлені, то, застосувавши агресивний підхід, воно заощадить значні кошти на оплаті запозичень. З іншого боку, коли немає впевненості, що можна буде постійно підтримувати зобов’язання на визначеному рівні (що характерно для вітчизняної ситуації), помірний підхід або навіть консервативний, буде ефективнішим.

 

 

1.3. Завдання  управління активами підприємства

 

При управлінні оборотними активами необхідно комплексно оцінювати їх позитивні та негативні  сторони порівняно з необоротними активами. 

Рис.1.1.Переваги і недоліки необоротних активів.

Основне завдання управління необоротними активами полягає у забезпеченні своєчасного оновлення основних виробничих фондів та високої ефективності їх використання. Можливості оперативного управління необоротними активами незначні.

І, навпаки, політика управління оборотними активами відзначається значною маневреністю, можливістю активного впливу на їх розмір, склад, структуру, оборотність, ліквідність та прибутковість. Відповідно, в процесі управління оборотними активами вирішується набагато більше коло завдань фінансового менеджменту.