Структура фінансової звітності

Принцип періодичності  припускає розподіл діяльності підприємства на певні періоди часу (звітні періоди) з метою складання фінансової звітності.

Під час визначення оцінки активів у балансі пріоритет  надається їх історичній собівартості, яка складається з витрат на їх виробництво або придбання. Наприклад, до собівартості придбаного обладнання будуть включені ціна постачальника, витрати на його доставку та монтаж.

Принцип нарахування  полягає в тому, що результати господарських  операцій визначаються, коли вони відбуваються (а не тоді, коли отримуються або  сплачуються грошові кошти), і відображаються в бухгалтерському обліку та фінансових звітах тих періодів, до яких вони відносяться. Завдяки цьому користувачі отримують інформацію не тільки про минулі операції, пов’язані з виплатою або отриманням грошових коштів, але й про зобов’язання сплатити грошові кошти в майбутньому та про ресурси, які мають надійти у майбутньому. Така інформація щодо минулих операцій є найбільш корисною для прийняття користувачами економічних рішень. П(С) БО1 зазначає, що принцип нарахування має застосовуватися одночасно з принципом відповідності, за якими витрати визначаються у звіті про фінансові результати на основі прямого зв’зку між ними та отриманими доходами.

 Щоб бути достовірною,  інформація у фінансових звітах  повинна бути також повною, зважаючи  на її важливість для користувача та витрати, пов’язані з отриманням цієї інформації. Тому фінансова звітність не обмежується лише балансом, звітами про фінансові результати, власний капітал та рух грошових коштів, але містить примітки, які надають інформацію про облікову політику підприємства та додаткові пояснення до окремих статей цих звітів.

Щоб скласти фінансову  звітність, керівництво підприємств  формує облікову політику, тобто обирає принцип, методи і процедури обліку таким чином, щоб достовірно відобразити  фінансове положення і результати діяльності підприємства і забезпечити зіставність фінансових звітів.

Надання користувачам інформації про політику бухгалтерського обліку, яку підприємство повинно використовувати  постійно при складанні фінансових звітів, будь-яких змін у цій політиці та впливу таких змін на показники фінансових звітів є вимогою принципу послідовності. Дотримання цього принципу є передумовою зіставності фінансових звітів, адже користувачі отримують можливість визначити відмінні риси різних політих бухгалтерського обліку щодо  схожих операцій та інших подій, яки використовуються одним і тим же підприємством або різними підприємствами протягом певних звітних періодів.

Цілий ряд  господарських  операцій, таких як погашення сумнівної  дебіторської заборгованості, визначення можливого строку корисного використання основних засобів тощо, супроводжуються певною невизначеністю та потребують професійного судження. Тому при складанні фінансових звітів слід застосовувати принцип обачності, щоб активи або дохід не були завищені, а зобов’язання чи витрати – занижені.

Сутність операцій або  інших подій не завжди відповідає тому, що випливає з їх юридичної  форми. Наприклад, підприємство може передати інший стороні таким чином, що подальше використання майбутніх економічних вигод, втілених у цьому активі, залишиться за даним підприємством. За таких обставин відображення цієї операції як продажу не відповідатиме її суті. Тому керівництво підприємства повинне надавати перевагу економічному змісту господарських операцій над їх юридичною формою.

Принцип єдиного грошового  вимірника передбачає вимірювання  та узагальнення всіх операцій підприємства у його фінансовій звітності.

Під час складання  фінансової звітності необхідно  намагатися збалансувати усі перелічені принципи таким чином, щоб досягти якісних характеристик фінансової звітності.

Фінансова звітність  повинна надати дохідливу, доречну, достовірну та зіставну інформацію щодо фінансового стану, результатів  діяльності підприємства, руху   його грошових засобів, змін у складі власного капіталу.

Для досягнення дохідливості інформації припускається, що користувачі  мають певний рівень знань і прагнуть уважно вивчити надану інформацію. Проте можлива складність розуміння  інформації, яка необхідна для  прийняття економічних  рішень користувачам, не може вважатися підставою для виключення такої інформації зі складу фінансових звітів.

Для того, щоб фінансова  звітність була зрозумілою користувачам, П(С) БО 1 вимагає наявності у ній даних про:

• підприємство;
• дату звітності та звітний період;
• валюту звітності та одиницю її виміру;
• відповідні показники (статті) за звітний період та попередній періоди;
• облікову політику підприємства та її зміни;
• аналітичну інформацію щодо статей фінансової звітів;
• консолідацію фінансових звітів;
• припинення (ліквідацію) окремих видів діяльності;
• обмеження щодо володіння активами;
• участь у спільних підприємствах;
• виявлені помилки та пов’язані з ними коригування;
• переоцінку статей фінансових звітів;
• іншу інформацію, розкриття якої передбачено відповідними П(С)БО.

Доречність інформації характеризується її впливом на прийняття рішень користувачам та своєчасністю.

На прийняття рішень користувачами впливає суттєво  інформація. Суттєвість – це точка  відсікання інформації, яка потрапляє  до фінансової звітності, або рівень точності такої інформації. Ця точка може бути визначена на підставі як кількісних, так і якісних факторів. Найпростішим  прикладом застосування кількісного обмеження суттєвості є складання фінансової звітності у тис. грн. з одним знаком після коми. У цьому випадку суми, які становлять тисячі грн., у ній відображені не будуть.

Суттєвість також розглядається  в контексті групування статей фінансових звітів: кожна суттєва стаття розкривається  окремо, а несуттєві можуть бути об’єднані, виходячи з їх економічного змісту чи функцій. Тут перевага надається якісним факторам.

Фінансова звітність  повинна бути підготовлена та надана користувачам у певний термін, яки  визначаються чинним законодавством. У разі надмірної затримки під  час надання звітної інформації вона може втратити свою доречність. За ПСБО 1 (переглянутим у 1997 році) термін подання фінансових звітів не повинен перевищувати шести місяців з дати балансу (останнього дня звітного року – календарного чи фінансового).

Дані фінансової звітності  є основою не тільки для оцінки результатів звітного періоду, але й для їх прогнозування. Так, інформація щодо фінансового стану та результатів діяльності часть використовується як основа для прогнозування майбутнього фінансового стану, результатів діяльності, спроможності підприємства вчасно виконати свої зобов’язання, сплатити дивіденди тощо. Аналітичні потреби користувачів задовольняються завдяки відповідній структурі фінансових звітів (наприклад, у балансі статті розташовуються у порядку зростання їх ліквідності), надані зіставної інформації за звітний та попередній періоди.

Корисною для користувачів може бути лише достовірна інформація. Достовірність досягається за відсутністю  суттєвих помилок та необ’єктивних (упереджених) суджень. Як правило, керівництво  підприємства намагається надати інформацію, щоб результати діяльності виглядали найпривабливіше для інвестора або кредитора. З цієї метою може бути завищений фінансовий результат або вартість активів тощо. Знову ж таки, ступінь достовірності фінансової звітності оцінюється з допомогою аудиту.

Метою П(С)БО 1 є також забезпечення зіставності фінансової інформації, як наданої одним підприємством за різні звітні періоди, так і різними підприємствами. Застосування вимог П(С)БО до структури фінансової звітності, визначення, оцінки та розкриття допоможе досягти цю мету.

За П(С)БО 1 заставна інформація попередніх звітних періодів має  бути розкрита в фінансовій звітності  як в описовому, так і цифровому  вигляді, якщо вона необхідна для  розуміння фінансових звітів за поточний період.    

3. Склад фінансової звітності

Баланс

Вище було розглянуто, що кожна група користувачів намагається  отримати якомога більше достовірної  інформації на підставі одних і тих  же звітів.

Акціонерів цікавить прибутковість підприємства в теперішньому та майбутньому. Кредитори, перш за все, очікують інформацію про платоспроможність підприємства, його теперішню та майбутню ліквідність. Основою такої інформації служить баланс підприємства, за допомогою якого можна отримати уявлення про фінансовий та економічний стан підприємства.

Баланс – це звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов’язання та власний капітал.

Завданням аналізу балансу  є отримання даних про результати діяльності підприємства за звітній  період, а також інформацію про  його майновий та фінансовий стан в одиниці. Баланс в системі бухгалтерської звітності займає центральне місце. Зміст статей активу і пасиву балансу дає можливість використовувати його як внутрішніми, так і зовнішніми користувачами (акціонерами, засновниками, постачальниками, кредиторами, банками). Для останніх необхідні дані про фінансові результати підприємства, його стійкість, об’єм кредиторської заборгованості, борги по позиках банків тощо.

Інформація стосовно економічних ресурсів, контрольованих підприємством і здатності його в минулому змінювати ці ресурси є корисною для визначення спроможності підприємства генерувати грошові кошти та їх еквівалентні у майбутньому. Інформація щодо структури капіталу є корисною при прогнозуванні майбутніх потреб у позиках, при визначенні розподілу майбутніх прибутків та потоків грошових коштів серед власників підприємства, а також при визначенні ймовірності залучення фінансів у майбутньому. Інформація щодо ліквідності та платоспроможності підприємства є корисною для прогнозування спроможності підприємства вчасно виконувати свої фінансові зобов’язання. Ліквідність свідчить про наявність грошових коштів у найближчому майбутньому після виконання фінансових зобов’язань даного періоду. Наявність грошових коштів упродовж більшого періоду часу для вчасного виконання фінансових зобов’язань свідчить про платоспроможність підприємства.

Елементами балансу, безпосередньо  пов’заними з визначенням фінансового  стану підприємства та змін в ньому  є:

• активи;
• зобов’язання;
• власний капітал.

Активи відображаються в балансі за умови, що оцінка його може бути достовірно визначена і очікується отримання в майбутньому економічних вигод, пов’язанних з його використанням.

Зобов’язання відображається у балансі, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Власний капітал відображається у балансі одночасно з відображенням активів або зобов’язань, які призводять до його зміни.

Використання  балансу для потреб виробництва.

В бухгалтерському обліку читанням балансу розуміють його економічний аналіз. Розрізняють два види аналізу: 1) внутрішній – проводиться керівництвом підприємства, аудиторами або власниками на підставі бухгалтерських та статистичних документів; 2) зовнішній – проводиться і готується третіми особами, в розпорядженні яких є тільки інформація, яка публікується підприємством в пресі у формі річного звіту.

При економічному читанні  балансу ставляться такі основні  завдання:

1. виявити наявність та розміщенні засобів на підприємстві, встановити зміни, які відбулися у складі і джерелах утворення за звітний період, дати оцінку цим змінам;
2. визначити платоспроможність підприємства і фактори, які впливають на неї;
3. вивчити швидкість обертання товарів;
4. проаналізувати стан дебіторської і кредиторської заборгованості;
5. визначити ступінь використання кредитів банку та своєчасність їх погашення;
6. перевірити підстави утворення і використання коштів, що мають спеціальне призначення;
7. встановити, як виконується бізнес-план підприємства;
8. з’ясувати, як здійснені розрахунки з бюджетом та позабюджетними фондами;
9. виявити реальну вартість підприємства і його акцій;
10. зіставити баланс, який аналізується з даними інших підприємств тієї ж галузі економіки.

Для вирішення цих  задач в балансі виявляють  характер і загальну направленість змін. Читання обов’язково передбачає наявність хоча б двох балансів: на початок і на кінець звітного періоду. Баланс підприємства містить цифрові дані, які знаходяться у тісному взаємозв’язку. Ця обставина спонукає сприйняти баланс в цілому до того, як кожний його елемент буде підлягати спеціальному вивченню.