Міжнародний фінансовий менеджмент

дивіденди як виплати акціями.

Сам процес реалізації фінансової політики на підприємстві відбувається в три етапи, серед яких:

розробка науково обгрунтованих цілей функціонування та розвитку фінансів підприємств;

побудова й використання відповідного фінансового механізму;

здійснення практичних дій, спрямованих на досягнення розроблених цілей та поставленої мети.

Розробка науково обґрунтованих  цілей функціонування та розвитку фінансів підприємств формується на основі вивчення вимог економічних законів, всебічного аналізу перспектив удосконалення  виробництва і стану потреб підприємства і його власників. Перший етап полягає  у визначенні мети, цілей та основних задач фінансової політики. Перший етап реалізації фінансової політики на підприємстві залежить від економічного стану держави, мети створення підприємства, організаційної форми та форми власності  даного підприємства. Визначення основних напрямків використання фінансів полягає  у розробці стратегії і тактики  фінансової політики, виходячи з поставленої  мети, враховуючи можливості зростання  і зменшення фінансових ресурсів, а також зовнішніх і внутрішніх факторів.

Другий етап реалізації фінансової політики полягає у створенні  відповідного, адекватного фінансового  механізму. Даний етап залежить від  використання елементів фінансового  механізму, його форм і методів формування, організації фінансів підприємств, ринку цінних паперів, а також  від створеного правового поля в  державі та від поєднання директивного і регулюючого видів фінансового  механізму. Фінансовий механізм – це найбільш динамічна частина фінансової політики, його зміни відбуваються з вирішенням різних тактичних задач, він відразу реагує на всі зміни, які відбуваються у суб’єктів  фінансових відносин[25, с.57].

Здійснення практичних дій, які спрямовані на досягнення поставленої мети, означає побудову відповідної системи управління фінансами. Прямий вплив фінансової політики на економіку починається саме на третьому  етапі її реалізації. Цей етап визначається змістом і процесами, що відбуваються на перших двох етапах реалізації фінансової політики. Даний етап передбачає спрямовану діяльність господарюючого суб’єкту фінансових відносин, що пов’язана з практичним застосуванням фінансового механізму. Така діяльність здійснюється спеціальними організаційними структурами – фінансово-економічним апаратом підприємства. Управління використовує ряд методів: прогнозування, планування, регулювання, контроль. Всі ці методи забезпечують реалізацію заходів фінансової політики[18, с.139].

Важливо підкреслити, що реалізація фінансової політики можлива, якщо кожний етап є відповідним й адекватним: поставленій меті – адекватний фінансовий механізм, фінансовому механізму  – відповідна система органів  управління. Всі етапи реалізації фінансової політики взаємопов’язані  і взаємообумовлені.

Перший етап визначає фінансову  стратегію підприємства (формування довгострокових цілей фінансової діяльності) і залежить від особливостей здійснення фінансового менеджменту. Тому виникає  необхідність класифікації підприємств  за наступними ознаками:

форма власності (державне, колективне, приватне);

організаційно-правова форма  діяльності (товариство, кооператив, комунальне підприємство);

галузева ознака (сфера  матеріального виробництва, обслуговування, посередницька діяльність);

розмір підприємства (велике, середнє, мале);

розмір власного капіталу;

монопольне становище  на ринку (спеціалізоване, багатопрофільне);

виробнича характеристика й  структура підприємства, технологічний  цикл;

стадія життєвого циклу (створення, розвиток, поділ на дочірні  підприємства, банкрутство).

Другий етап реалізації фінансової політики полягає у формуванні тактики  фінансового менеджменту, а саме: в маркетингових дослідженнях, прийнятті  цінових рішень, орієнтації в сегментах  фінансового ринку, управлінні основним і оборотним капіталом, забезпеченні фінансовими ресурсами, збалансуванні термінів надходження грошових коштів, забезпеченні рентабельності тощо.

Третій етап вирішує основну  задачу фінансового менеджменту  – побудову ефективної системи управління фінансами, тобто створення відповідної  фінансової служби підприємства. Враховуючи обсяги і складність задач, що вирішуються, фінансова служба підприємства може бути представлена:

фінансовим управлінням  – на великих підприємствах;

фінансовим відділом –  на середніх підприємствах;

фінансовим директором або  головним бухгалтером, який займається не тільки питаннями бухгалтерського  обліку, але й питаннями фінансової стратегії – на малих підприємствах[19, с.107].

На бухгалтерію покладаються обов’язки вести бухгалтерський облік підприємства та формувати  його відкриту публічну фінансову звітність  у відповідності до встановлених вимог та положень.

Аналітичний відділ зобов’язаний аналізувати й оцінювати фінансовий стан підприємства, виконання планових завдань по прибутку, обсягу виробництва та реалізації, підтримувати ліквідність та рентабельність підприємства.

Відділ фінансового планування розробляє плани та бюджети підприємства (баланс доходів і видатків, бюджет руху грошових коштів, баланс активів  і пасивів тощо).

Оперативний відділ  виконує  збір рахунків, накладних, простежує  їх оплату, забезпечує ефективні взаємовідносини  з банками з приводу безготівкових  розрахунків та отримання готівкових коштів, контрагентами – з приводу  оплати товарів, послуг, вирішення спірних  питань, державою – з приводу  сплати податків, обов’язкових платежів, штрафів, пені та інших заходів економічного впливу на підприємство.

Відділ по роботі з цінними  паперами займається формуванням й  управлінням портфелем цінних паперів, забезпечує його ефективність з позиції доходності і ризику[23, с.250]

Функціонування будь-якої системи управління фінансами здійснюється в рамках чинних законодавчих актів  і нормативної бази.

У вітчизняній теорії та практиці питання стратегічного  управління фінансовою діяльністю підприємством до цього часу недостатньо розроблені. Частково це пояснюється тим, що функція стратегічного управління тривалий час належала державі. Крім того, дається взнаки недосконалість правового, законодавчого, економічного регулювання в державі, а також нестабільність законодавчої бази, відсутність практичного досвіду у фахівців.

Проте, в світовій практиці стратегічний менеджмент як наукова  галузь і як напрям практичної діяльності існує та еволюціонує вже більше півсторіччя і в сучасних умовах ґрунтується на класичній схемі  розвитку підприємства:

1-й етап – підприємство  починає вертикально інтегруватися  для ефективного проникнення  на суміжні ринки; з позиції  фінансового менеджменту цей  етап стратегії підприємства  характеризується пошуком нових  джерел фінансування своєї діяльності, об’єднання капіталу та фінансових  ресурсів;

2-й етап – підприємство  намагається розширити свою частку  на цих ринках з метою підвищення  рентабельності своїх видів та  напрямів діяльності, які є результатом  вертикальної інтеграції, з позиції  фінансового менеджменту – відбувається  пошук нового „дешевого” капіталу;

3-й етап – підприємство  намагається краще використати  свої ринкові можливості через  розширення гами товарів та  послуг, урізноманітнення своєї  пропозиції; в рамках фінансового  менеджменту – підвищення ефективності  використання капіталу та фінансових  ресурсів;

4-й етап – підприємство  розуміє неспроможність надалі  зростати шляхом проникнення  на суміжні ринки, звертає увагу  на можливі напрями диверсифікації, які не пов’язані з існуючими напрямами діяльності, у фінансовому менеджменті – пошук нових напрямків вкладення капіталу, зміна його структури.

         Така загальна модель стратегії підприємства та стратегії фінансового менеджменту актуалізована глобалізацією економіки, інтернаціоналізацією ринків. Стратегічне мислення вимагає не тільки підтримання цілісності підприємства та певної оптимальної структури капіталу, а вимагає ефективного поєднання категорій „продукт – ринок”, „капітал – ринок”[8, с.204].

Сьогодні ділова стратегія  підприємств націлена на досягнення стратегічних конкурентних переваг. А  виділення стратегічних напрямків  у фінансовому менеджменті ґрунтується  на перспективному баченні динаміки та потоків фінансових ресурсів, що забезпечують зростання капіталу та зростання підприємства в цілому. Отже, стратегію можна визначити  як узагальнюючий план управління, який орієнтовано на досягнення основних цілей підприємства шляхом виявлення  та реалізації довгострокових конкурентних переваг на даному ринку. Стратегічні  цілі фінансового менеджменту можна  ранжувати наступним чином:

запобігання банкрутству  та великим фінансовим втратам;

зростання обсягів виробництва  та реалізації за рахунок залучення  нового “дешевого капіталу”, пошук  нових напрямків його вкладання;

підвищення рентабельності капіталу, його здатності до самозростання;

максимізація ціни підприємства.

До тактичних задач  фінансового менеджменту в сучасних умовах відносять забезпечення необхідними  обсягами грошових коштів, забезпечення рентабельності продаж та можливостей  самозростання капіталу тощо[14, с.58].

Таким чином, фінансовий менеджмент реалізується в рамках фінансової політики підприємства, забезпечує його фінансовими  ресурсами, здійснює контроль за дотриманням фінансової дисципліни. Умовно фінансову роботу на підприємстві можна згрупувати за такими напрямками:

фінансове планування;

оперативна фінансова  робота;

контрольно-аналітична робота[27, с.52].

3.2 Сучасні технології  в фінансовому менеджменті.

Велика частина компаній перебудовує свої системи управління з традиційної виробничої і ринковий на технологічну орієнтацію. Передова технологія є сьогодні ключем до успіху на будь-якому ринку, що з нетерпінням  чекає продукцію з новими характеристиками і готовий платити за це високу ціну. Найважливішим фактором успіху кожної компанії стає стратегічне управління технологічним розвитком, чи, іншими словами, технологічний фінансовий менеджмент.

До питань технологічного менеджменту відносяться управління життєвим циклом продукту й асортиментом продукції, у тому числі управління процесами заміни застарілих технологій і устаткування, формування інноваційної культури персоналу, управління якістю продукції, що випускається, стратегія управління інтелектуальною власностю і багато чого іншого[7. с.87].

У цілому ефективний фінансовий менеджмент технологій повинний поєднувати перспективи створення нової технології і перспективи попиту на неї.

Технологія розглядається  як найважливіший засіб створення  і підтримки конкурентної переваги, що піднімає її до рівня стратегічного  капіталу, яким потрібно грамотно керувати на всіх поверхах компанії. Будь-яка  діяльність фірми, включаючи стратегічне  планування, маркетинг, збут, виробництво, кадри, фінансування може розглядатися, як використання технологій, що здатні збільшити  конкурентоспроможність фірми. У цілому, стратегічний фінансовий менеджмент технологій не обмежується рамками галузей зі швидким технологічним розвитком. При широкому погляді на технології і виробництво ніяких «низьких» технологій не існує.

Зрозуміло, що такі важливі  елементи технологічного фінансового менеджменту, як прогнозування розвитку технологій, включення розвитку технологій у бізнес-план фірми актуальні для стратегії управління підприємством будь-якого масштабу. Відповідні підходи мають цінність для малої технологічної фірми, великого науково-виробничого підприємства, наукової установи, інвестиційного заснування, що орієнтується на прямі інвестиції в економіку. Саме фінансове управління технологічним середовищем, що змінюється, повинне стати запорукою тривалого успіху виробничих фірм, зв'язаних з наукомісткими продуктами, і економіки в цілому[28, с.102].

Перетворення потенціалу знань у комерційний успіх  – проблема міжнародна, зв'язана  з глобалізацією світової економіки. У цьому зіграло провідну роль розвиток засобів комунікації, що дозволили компаніям на новому рівні координувати діяльність своїх вилучених підрозділів, зв'язувати їх з покупцями і постачальниками. Не менше значення має глобальна масова культура споживання і розваг, керована засобами комунікації.

Проблема підготовки керівників, що забезпечать технологічно орієнтований менеджмент компаній в умовах глобалізації світової економіки теж стала проблемою міжнародною. Пошук нових результатів досліджень і розробок, використання яких може додати продукції, що випускається, кращі характеристики, прагнення до максимального скорочення циклу її створення і просування на ринок викликають необхідність у міжнародних командах фахівців.

Світ стає одним ринком знань і технологій. Їхня цінність визначається на основі науково-технічних  і кон'юнктурних прогнозів комерціалізації, що повинні проводити фахівці  різних країн по єдиних методиках  і на одній мові, щоб мати порівнянні результати і розуміти один одного. Таке розуміння полегшує залучення  додаткових засобів у науку й  інновації, а також включення фахівців з комерціалізації технологій у наступне управління інвестиціями[3, с.408].