Міжнародний фінансовий менеджмент

Управління фінансами базується на певному механізмі, що представляє собою систему основних елементів, які регулюють процес розробки та реалізації управлінських рішень у сфері фінансів підприємств. Елементами механізму фінансового менеджменту є:

1.державне нормативно-правове регулювання фінансової діяльності підприємства (законодавчі та нормативні акти держави);

2.ринковий механізм регулювання  фінансової діяльності підприємств  (кон’юнктура фінансового ринку);

3. внутрішній механізм  регулювання окремих аспектів  діяльності підприємства (статут, внутрішні  нормативи підприємства);

4.інформаційне забезпечення фінансового менеджменту (фінансові та статистичні звіти підприємства);

5. фінансові методи управління фінансами (фінансовий облік, фінансовий аналіз, фінансовий контроль);

6.фінансові важелі (амортизаційні  відрахування, ставки податків, валютні  курси, ціна, відсоткові ставки , фінансові санкції, дисконт та  ін.)[24, с.145].

2.2 Методи фінансового  менеджменту.

Методи  фінансового менеджменту - це сукупність способів і прийомів впливу на колектив працівників та окремих виконавців з метою досягнення цілей організації та ефективного виконання її місії.

Фінансовий менеджмент використовує різноманітні способи, підходи та прийоми, які дають можливість: упорядкувати, націлити (спрямувати) та ефективно організувати виконання притаманних йому функцій, процедур і операцій, необхідних для здійснення управлінського впливу. В сукупності способи здійснення управлінської діяльності, які застосовуються для визначення та досягнення її мети, виступають як методи фінансового менеджменту[26, с.84].

У загальноприйнятому розумінні  методи - це способи (прийоми) цілеспрямованого впливу суб'єкта на об'єкт для досягнення поставленої мети. Усі методи управління використовуються в практичній діяльності керівником не як окремі, розрізнені й  самостійні способи впливу, а як цілісна система взаємопов'язаних та взаємодіючих конкретних методів.

У методах фінансового менеджменту виражається сутність його принципів у конкретній формі, адаптованій до реалій господарської діяльності. З їхньою допомогою менеджери (керівники) забезпечують скоординовану діяльність в організації та єдність інтересів усього персоналу. Мета і методи взаємопов'язані між собою. Кожній меті відповідають певні методи її досягнення. Тому менеджеру важливо слідкувати за відповідністю мети методам своєї діяльності.

Сукупність методів фінансового менеджменту, якими користується організація, складає її методичний інструментарій. Для характеристики методичного забезпечення фінансового менеджменту фірм також використовуються поняття методичний апарат, методична база[29, с.56].

Методи в менеджменті  мають особливе значення. З їхньою допомогою відбувається взаємне  збагачення його теорії та практики.

Так, розв'язуючи те чи інше завдання фінансового менеджменту, методи слугують меті практичного управління, надаючи в його розпорядження систему правил, прийомів та підходів, за допомогою яких скорочуються витрати часу й інших ресурсів на постановку та реалізацію мети. Разом із тим використання системи методів при вивченні нових управлінських проблем дає змогу розширити і поглибити знання про управління. Таким чином, методи сприяють розвитку теорії менеджменту, піднімаючи її на більш високий рівень.

Методи фінансового менеджменту настільки ж різноманітні, як і інтереси людей, характер їхньої роботи. У них у конкретній формі, адаптованій до реальних ситуацій бізнесу, виражається сутність його принципів. Мета методів - забезпечення гармонії, органічного поєднання індивідуальних, колективних і суспільних інтересів[4, с. 321].

Методи фінансового менеджменту орієнтовані насамперед на високу продуктивність і ефективність діяльності персоналу фірми, на злагоджену роботу підрозділів фірми, на чітку організацію різноманітної діяльності фірми й управління нею на рівні світових стандартів. За характером дії методи умовно (формально) можна поділити на методи матеріальної, соціальної і владної мотивації, або економічні, організаційно-розпорядчі та соціально-психологічні. Методи соціальної мотивації передбачають спонукання індивіда (працівника) до орієнтації на соціально значимі інтереси (культуру, розвиток і т. ін.).

Економічні методи впливають  на майнові інтереси фірм та їхній  персонал. З одного боку, вони стимулюють діяльність фірм щодо задоволення інтересів  суспільства (система податків, банківських  кредитів і т. ін.), з іншого - служать  для мотивації роботи персоналу (заробітна плата, премії, винагороди за інновації).

Методи владної мотивації  передбачають орієнтацію на дисципліну, організаційно-розпорядницькі документи  та суворе виконання їх.

Організаційно-розпорядницькі методи базуються на об'єктивних законах  організації спільної діяльності та управлінні нею, на природних потребах людей в упорядкованій взаємодії  між собою, їхньою метою є впорядкування  функцій управління, обов'язків і  прав працівників, регламентація їхньої діяльності. Організаційно-розпорядницькі методи поділяються на три групи.

Організаційно-стабілізуючі методи, що встановлюють та визначають довгострокові зв'язки в системах управління між людьми і їхніми групами (структура, штати, положення про  виконавців, регламенти діяльності, концепції  управління).

Розпорядницькі методи забезпечують оперативне управління сумісною діяльністю людей та підприємств і представлені у формі договорів, наказів, розпоряджень.

Дисциплінарні методи призначені для підтримки стабільності організаційних зв'язків і відносин, а також  відповідальності за визначену роботу[10, с.158].

Механізм використання соціальних методів включає: соціальні дослідження  або виявлення проблем і напрямів впливу; соціальне планування або  розробку конкретних способів впливу на людей; соціальне регулювання  або розв'язання виявлених проблем  і реалізацію визначених способів впливу на людей.

Психологічні методи використовуються з метою гармонізації взаємовідносин працівників фірм і встановлення найбільш сприятливого психологічного клімату. До них належать: гуманізація  праці (ліквідація монотонності, колірне  забарвлення приміщень і устаткування, використання спеціально підібраної музики); психологічне спонукання (заохочення творчості, ініціативи і самостійності); задоволення професійних інтересів, підвищення творчого змісту праці; розробка мети за психологічними характеристиками і розвиток необхідних психологічних  рис; комплектування малих груп за критерієм  психологічної сумісності працівників; установлення нормальних взаємовідносин між керівниками і підлеглими.

Методи фінансового менеджменту формуються в такій послідовності: оцінювання ситуації і поставлених завдань з метою визначення основних напрямів і видів впливу; вибір складу методів і обґрунтування їхніх якісних і кількісних параметрів; забезпечення умов для ефективного застосування обраних методів, що в кінцевому результаті формує техніку і технологію управлінської роботи[13, с.67].

Техніка і технологія управління. Технічні засоби, що використовуються в процесі здійснення функцій  управління, утворюють техніку управління. Сьогодні як головний технічний засіб  використовуються ЕОМ і насамперед персональні коп҆ютери. До техніки управління належать також засоби збору, опрацювання та зберігання інформації.

Технологія фінансового менеджменту включає: послідовність і процедури реалізації функцій управління, систему і порядок документообігу на підприємстві, порядок використання визначеної сукупності технічних засобів для роботи з інформацією (збір, переробка, збереження, використання). Основні вимоги, що висуваються до технології менеджменту, можна звести до таких:

- формулювання проблем, розробка і вибір рішення мають бути сконцентровані на тому рівні ієрархії управління, де для цього є відповідна інформація;

- інформація має надходити від усіх підрозділів фірми, що перебувають на різних рівнях управління і виконують різні функції;

- вибір і прийняття рішень мають виражати інтереси і можливості тих рівнів управління, на які буде покладено виконання рішення або які зацікавлені в його реалізації;

• жорстке дотримання підпорядкованості у відносинах ієрархії управління, жорстка дисципліна, висока вимогливість[7, с.234].

Щоб правильно організувати кожний функціональний процес у системі фінансового управління, менеджеру необхідно: визначати кількість, послідовність і характер операцій, котрі складають цей процес, підібрати (розробити) для кожної операції відповідні способи, прийоми (методику), технічні засоби, визначити оптимальні умови протікання процесу в часі та просторі. Для підвищення ефективності технології управління велике значення мають аналіз, дослідження організаційних операцій, подання їх у графічній і текстовій формах, типізація і стандартизація, а звідси й проектування, поєднання однорідних операцій, переведення їх на машинне виконання з метою зниження трудомісткості процесу управління.

Поняття технологія управління тісно пов'язане з процесом алгоритмізації операцій і процедур у рамках тих  або інших функцій керівної системи.

Збір і опрацювання фінансової інформації в керівній системі, підготовка й прийняття управлінських рішень, організаторська робота з реалізації рішень - усі ці процеси управлінського впливу, виконувані менеджером, слід розглядати як упорядковану послідовність операцій. Регламент змісту і послідовності операцій в інформаційному процесі виконує роль процедури процесу управління[14, с.59].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3

Фінансовий менеджмент, як основа системи управління.

3.1 Механізм реалізації  фінансового менеджменту.

Фінансовий менеджмент набуває  практичного втілення завдяки фінансовій політиці підприємства.

В останні роки проблемі визначення фінансової політики надається  важливе значення, приділяється велика увага з боку держави та підприємств, присвячується значна кількість  публікацій. Проте єдиної думки щодо теоретичного аспекту цього питання  сьогодні не існує.

Слід відмітити, що в сучасних умовах поняття фінансової політики пов’язується не тільки зі сферою держави, а й з окремими галузями економіки, з підприємницькими структурами, з  населенням, в залежності від рівня  задач, які вирішує фінансова  політика[17, с. 305].

В найбільш загальному вигляді  під фінансовою політикою розуміють  спосіб організації і використання фінансових відносин. При цьому, фінансову  політику розглядають на наступних  рівнях:

світовому;

макроекономічному;

мікроекономічному.

Кожному рівню фінансової політики відповідає своя мета. Так, на макроекономічному рівні мета фінансової політики полягає в оптимальному розподілі і перерозподілі валового внутрішнього продукту між галузями народного господарства, територіями, соціальними групами населення. На мікроекономічному рівні –  в оптимальному розподілі і перерозподілі  грошових коштів і фінансових ресурсів, реалізації фінансового менеджменту підприємства.

Фінансова політика підприємства, як реалізація фінансового менеджменту, включає багато складових, таких  як:

облікова політика;

кредитна політика;

політика управління грошовими  засобами;

політика управління витратами;

дивідендна політика тощо[22, с.71].

В рамках кредитної політики вирішується питання про забезпечення оборотними засобами, а саме визначається розмір власного оборотного капіталу та потреба в залученому; необхідність залучення довгострокових кредитів; вивчається структура капіталу і  фінансова стійкість підприємства.

Політика управління грошовими  потоками пов’язана з оптимізацією залишків коштів на рахунках підприємства, мінімізацією розривів між надходженням коштів і їх використанням, застосуванням  різноманітних схем розрахунків. Поняття  “грошові потоки” вперше з’явилось  в економічній науці після  другої світової війни в США. Двоїста  природа грошового потоку проявляється в тому, що він використовується для оцінки як доходності, так і  ліквідності підприємства.

Політика управління витратами  реалізується за допомогою системи  планів та бюджетування, передбачає розробку кошторисів (бюджетів) за основними  елементами витрат і здійснення ефективного  контролю за їх виконанням[21, с.69].

Дивідендна політика повинна  призвести до рівноваги інтересів  як власників, так і менеджерів та інвесторів у відповідності до теорії агентських відносин, а також теорії портфелю, теорії структури капіталу з метою максимізації ціни підприємства. За цих умов можливі наступні варіанти дивідендної політики:

дивіденди як постійний процент  від прибутку;

дивіденди як фіксовані виплати;

дивіденди як виплати гарантованого  мінімуму та екстра дивіденди;