Фінансова діяльність суб`єктів підприємництва України та шляхи її вдосконалення

   Для НВКФ “Енергія-Юг” коефіцієнт загальної  ліквідності менше 2, що говорить про  низьку платоспроможність підприємства у середньостроковому періоді.

   Коефіцієнт  термінової ліквідності (kЛТ) обчислюється як відношення оборотніх активів високої (термінової) ліквідності до короткострокових пасивів, тобто

   kЛТ = КТЛ / КЗК, 

   де  КТЛ – оборотні активи високої (термінової) ліквідності, до яких відносять оборотні активи за мінусом товарно-матеріальних запасів (запасів і витрат).

   Розрахуємо  коефіцієнт термінової ліквідності, підставивши  у формулу базові дані:

   I kЛТ = 0,05

   II kЛТ = 0,03

   III kЛТ = 0,06

   IV kЛТ = 0,04

   Зробивши розрахунки коефіцієнту термінової ліквідності для нашого підпрємства, можна побачити, що НВКФ “Енергія-Юг” характерізується низькою платоспроможністю у короткостроковому періоді

   Коефіцієнт  абсолютної ліквідності (kЛА) – це відношення абсолютно ліквідних активів  до короткостракових пасивів:

   kЛА = КАЛ / КЗК, 

   де  КАЛ – абсолютно ліквідні активи підприємства, до яких належать гроші та короткострокові фінансові вкладення (ліквідні цінні папери). Підставимо у формулу дані з фінансових звітів за чотири квартали:

   I kЛА = 0,2

   II kЛА = 0,2

   III kЛА = 0,2

   IV kЛА = 0,2

   Нормальною можна вважати ситуацію, коли kЛА ³0,5.

   Коефіцієнти абсолютної ліквідності НВКФ “Енергія-Юг”  у всіх кварталах дорівнюють 0,2, що говорить про нормальний стан цього  коефіцієнту і миттєву платоспроможність  підприємства.

   Рівень  ліквідності підприємства залежить від його прибутковості, але однозначний зв’язок між цими показниками простежується тільки в перспективному періоді. У перспективі висока прибутковість є передумовою належної ліквідності. У короткостроковому періоді такого прямого зв’язку немає. Підприємство з непоганою прибутковістю може мати низьку ліквідність унаслідок великих виплат власникам, ненадійності дебіторів. Про незадовільний стан ліквідності підприємства свідчитиме той факт, що потреба підприємства в коштах перевищує їх реальні надходження. Отже, забезпечення задовільної ліквідності потребує певних управлінських зусиль та оптимизації фінансово-економічних рішень. Фінансовий стан підприємства тісно пов’язаний із перспективною його платоспроможністю. Її аналіз дає змогу визначити фінансові можливості підприємства на відповідну перспективу.  

   2.3. Аналіз динаміки  показників фінансового  стану НВКФ “Енергія-Юг” 

   Фінансовий  аналіз – це спосіб оцінювання і  прогнозування фінансового стану  підприємства на підставі його бухгалтерської звітності.

   Інформаційною базою аналізу фінансового стану є внутрішня і зовнішня звітність підприємства, статистичні дані загальноекономічного характеру, інформація про конкурентів і споживачів продукції підприємства та інші відомості.

   Вітчизняні  розробки фінансового аналізу не враховують особливлстей перехідного періоду економіки України, не відповідають вимогам комплексності, повноти аналізу. Методичні рекомендації, що надаються різними міністерствами і відомствами, спрямовані на аналіз фінансового стану підприємства у конкретних умовах, наприклад, при приватизації, санації, банкрутстві, аудиторських перевірках. Комплексної методики фінансового аналізу не розроблено.

   Розрахунок  коефіцієнтів не повинен стати самоціллю; показники повинні допомагати визначати  недоліки у роботі підприємства, причини, що викликали стан речей; можливі шляхи покращення діяльності у майбутньому. Для більш повної і точної оцінки фінансового стану метод коефіцієнтів неопхідно доповнювати іншими прийомами, методами, показниками.

   Оцінка  фінансового стану НВКФ “Енергія-Юг” має на меті обєктивний аналіз величини та структури активів та пасивів підприємства і визначення рівня його фінансової стабільності.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3. Удосконалення фінансового стану  НВКФ “Енергія-Юг”

 

   Проаналізувавши низку показників фінансового стану НВКФ “Енергія-Юг”, можна сказати, що загальний стан фінансової діяльності підприємства знаходиться на низькому рівні. Про це також говорять чисельні проблеми, з якими зустрічається сучасне мале підприємство.

   Малому  й середньому підприємництву, безумовно, небхідно відвести одне з провідних місць у проблемі досягнення стабільності фінансової системи в Україні і, очевидно, процес стабілізації слід терміново здійснювати водночас на макро- і мікрорівнях. Аналіз світового досвіду доводить, що практично в усіх розвинутих країнах держава на макроекономічному рівні бере активну участь у створенні умов формування й розвитку малого підприємництва, стимулює і підтримує процес розвитку найдоцільніших та найефективніших його напрямків.

   Прийняті  нормативно-правові акти не врегульовували законодавче поле діяльності малого й середнього підприємництва та не містили реальних і дієвих механізмів його фінансово-кредитної підтримки. Водночас спостерігалися інвестиційна криза; нерозвинутість ринку; фіскальний характер податкової політики з надмірним тиском, з одного боку, і відсутність у держави бюджетної можливості компенсувати це пільговим наданням позикового капіталу для здійснення прибуткового малого бізнесу, з другого. Однією з найпопулярніших форм підтримки підприємництва за кордоном є гарантія. Проте Кредитно-гарантійній установі, створеній Указом Президента України від 20.05.99р., реалізувати в цьому аспекті наміри поки що не вдалося через відсутність інституту гарантій і достатніх коштів у державному бюджеті.

   Функціонування  суб’єктів малого підприємництва свідчить теж про існування низких проблем  – нестачу стартового капіталу, власних фінансових ресурсів і заставного майна. Підприємці просто неспроможні  витримати вимоги банків щодо забезпечення кредитів або гарантій їх повернення з високими відсотками. Тому банки неохоче працюють із малими і середніми підприємствами і віддають перевагу кредитуванню тих підприємств, де прибуток порівняно з мікрокредитуванням малого бізнесу значно більший. Воднораз, як переконує досвід, переважна більшість суб’єктів малого і середнього бізнесу відчуває гострий “інвестиційний голод”, потребу в пільговому кредитуванні для поповнення обігових коштів і капітальних вкладень, у майновій підтримці, участі у реалізації державних і регіональних замовлень та доступі до участі у конкурсах високоефективних інвестиційних проектів, які фінансуються з бюджету.

   Із  цими факторами безпосередньо пов’язані  ти чи інші негаразди й негативні  процеси: обмежені можливості для розвитку й удосконалення організації ринкового виробництва та інноваційної сфери; переміщення активності малих підприємств із виробничої у торгівельно-посередницьку сферу; розвиток невраховоного обігу коштів і тіньового ринку; відсутність соціальної інфраструктури. Спостерігається невпевненість підприємців у стабільності умов ведення бізнесу.

   Існує нагальна потреба кардинальних змін у підходах до розв’язання накопичених  проблем у малому і середньому підприємництві, що потребують пошуку нових шляхів його реформування й здійснення таких заходів:

   1. визначення фінасування пріорітетних напрямів розвитку малого підприємництва та оптимізації використання русурсів за галузями, сферами господарської діяльності й теріторіями з урахуванням сучасного високотехнологічного товаровиробничого сектору. При цьому слід виходити з результатів аналізу статистичних даних, що свідчать про найширший розвиток малого бізнесу у цих сферах, як в Україні, так і в усьому світі.

   2. визначення економічних і соціальних проблем в аспекті підтримки і розвитку малого підприємництва на районному та регіональному рівнях, з урахуванням того, що діяльність малих підприємств орієнтована, головним чином, на місцевий ринок. Заходи щодо їх розв’язання мають здійснюватися за рахунок обсягів регіональних джерел фінансових і матеріально-технічних ресурсів. Це вписується в загальну концепцію розвитку господарської і фінансової самостійності теріторіальних утворень.

   3. розробки державної системи підтримки малого підприємництва на умовах широкого залучення позабюджетних ресурсів, нових позабюджетних схем відтворення капітал, самофінансування малого бізнесу (наприклад, через кредитні спілки, товариства взаємного страхування). Централізовані кошти на приоритетні напрями розвитку регіону надавати тільки під конктретний проект на умовах співфінансування. Це знизить навантаження на бюджети різних рівнів.

   4. формування ринку продукції малих підприємств шляхом розмішення на них установленої законом на конкурсній основі частки державного замовлення щодо поставок продукції для регіональних потреб.

   5.  сприяння розширенню виробничо-технологічної та інноваційної кооперації малих підприємств із великим виробництвом і використанню потенціалу малого підприємництва при здійсненні заходів щодо підприємств-банкрутів.

   6. інтеграції прогресивних фінансових механізмів малого підприємництва в загальну кредитно-фінансову систему України; реалізації схеми пайової участі бюджетних і позабюджетних коштів для підтримки пріоритетних напрямів розвитку цієї сфери.

   7. систематизації через інформаційну мережу й створення бази даних із використання коштів, спрямованих на підтримку малого і середнього бізнесу в Україні, з подальшим аналізом ефективності їх використання.

   Виконання зазначених заходів дасть можливість не лише залучити нові фінансові ресурси, а й забезпечити їх прибутковість, і в результаті капіталізувати малий і середній бізнес. Головне, буде сформоване платоспроможний попит населення, який є суттєвим чинником накопичення фінансових ресурсів на місцевому, регіональному і державному рівнях. Їх невиконання зробить підтримку малого і середнього підприємництва неефективною, а фінансову стабільність в Україні неможливою

   Певна  складність як на НВКФ ”Енергія-Юг”  так і інших малих підприємств  виникає при визначені права  на податковий кредит. Річ утому що відповідно Закону про податок на додану вартість: податковий кредит звітного періоду складається із суми податків сплачених платниками податку в звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів вартість яких відносіться до складу валових витрат виробництва та основних фондів або нематеріальних активів, які підлягають амортизації.

   Оскільки  платники єдиного податку не являються  платниками податку наприбуток підприємства, в їх забов’язання не входить ведення  податкового обміну валових доходів  і валових витрат, а також нарахування податкової амортизації.

   Незважаючи  на те, що об’єкт оподаткування єдиним податком ніяким чином з витратами  не пов’язаний (єдиним виключенням  складають операції з продажу  основних фондів об’єктом для оподаткування  єдиним податком яких є фінансовий результат який враховує залишкову вартість таких фондів тобтонедоамартизованих витрат на їх придбання ) платники все ж таки забов’язані вести облік витрат в книзі обліку доходів і витрат недостатньо.

   Для підтвердження права платників єдиного податку на податовий кредит їм необхідно вести облік валових витрат виключно для цілей оподаткування ПДВ. Більш логічно і раціонально було б вести облік валових витрат в окремій відомості.

     Пропоную для обліку доходів  від реалізації створити окрему відомість    доходів.  В ній будуть відображатися розрахунки за рахунком 70 ”Доходи”     дозволять швидше скласти звіт про фінансові результати (Фора № 2)(В частині доходів), і   заповнити декларацію з ПДВ,для платників єдиного податку у частині податкових забов’язань .

   Можна порекомендувати виробництво продукції  маленькими партіями, тоді витрати  по складуванню готової продукції  будуть мінімальними. Але, з іншого боку, збільшаться витрати на підготовку виробництва. Для НВКФ”Енергія-Юг”  доцільним є продаж  деякої  кількості виробничих запасів та незавершеного виробництва, отримані гроші можна залучити до виробництва, з цього отримати додатковий прибуток.

   Проаналізувавши  майнову структуру капіталу та зробивши оцінку структурних змін, можна сказати, що НВКФ”Енергія-Юг”   має проблему з дебіторською заборгованістю. Підприємство може скоротити відвантаження продукції, тоді рахунки дебіторів зменшаться. Наявність заборгованості дебіторів спричиняє фінансові труднощі, оскільки підприємство відчуває недолік фінансових ресурсів для придбання виробничих запасів, виплати заробітної плати та інше.

   Сума  дебіторської заборгованості та запасів  покриває суму оборотних активів  у нормативному значенні. Якщо провести правильну політику по управлінню дебіторською заборгованістю, то необхідну суму можна отримати із неї, а частину дебіторської спрямувати на покриття кредиторської заборгованості. Але для цього потрібно вибрати найбільш  доцільні строки платежів та форми розрахунків із споживачами (попередня оплата, з відстрочкою платежу, по факту відвантаження продукції). Доцільним є надання відстрочки платежу споживачам, бо за рахунок цього збільшується обсяг реалізації, тобто прибуток (для стимулювання збуту в умовах високої конкуренції), але можливе виникнення додаткових витрат по залученню короткострокових банківських кредитів для компенсації дебіторської заборгованості (сплата банку відсотків за кредит).