Фактори, які впливають на прийняття фінансових рішень

      У системі інформаційного забезпечення процесу управління без сумніву  ключову роль відіграє бухгалтерська  звітність. Мова йде не про інформаційне забезпечення поточного управління (для цього можуть використовуватися  оперативні дані та дані поточного  бухгалтерського обліку), а про  забезпечення фінансових рішень тактичного і стратегічного характеру, від  яких залежить доля підприємства і, в  певному сенсі, доля його власника.

      Бухгалтерська звітність є основним, але далеко не єдиним інформаційним ресурсом, річний звіт підприємства розглядається  також як найважливіший інформаційне джерело аналізу.

      Прийняття будь-якого рішення, що має неспонтанный характер, передує певний обґрунтування, що базується зазвичай на деяких аналітичних процедур. Сенс і значимість подібних процедур, особливо в бізнесі, виходять далеко за рамки простих арифметичних дій або розрахунку ряду безсистемно відібраних аналітичних показників.

      Фінансовий  аналіз розуміється в широкому аспекті  як аналіз фінансової діяльності підприємства охоплює всі розділи аналітичної  роботи, пов'язані з управлінням  фінансами господарюючого суб'єкта в контексті навколишнього середовища, включаючи і ринок капіталу.

      З одного боку, обґрунтоване рішення завжди базується на даних деяких аналітичних процедур; з іншого - аналіз виконується лише для того, щоб потім прийняти якесь управлінське рішення. Аналіз фінансової діяльності підприємства - важлива частина роботи фінансових менеджерів і аналітиків, оскільки його результати є формалізованої основою прийняття рішень фінансового характеру відносно даного підприємства з боку всіх зацікавлених осіб: власників, управлінського персоналу, контрагентів і ін..

      Таким чином, в ефективно функціонує організації  повинна бути добре поставлена робота з інформацією, а саме з бухгалтерської і статистичної звітності, її аналізу, систематизації та відбору для використання при розробці й прийнятті фінансового  рішення.

3. Сутність фінансових ризиків

      Одна  з основних проблем при розробці управлінського рішення - зниження рівня  невизначеності в процесі прийняття  рішення. Фінансові ризики пов'язані  з вірогідністю фінансових втрат  через зміни споживчої спроможності грошей. Вони включають ризик упущеної вигоди, ризик зниження прибутковості  і ризик прямих фінансових втрат  і т.д.

      Слід  звернути увагу на те, що піддаються ризику значні грошові ресурси. Тому необхідно оцінювати ступінь  ризику і можливі втрати.

      Ступінь ризику - це розмір найбільш ймовірного збитку, який може понести організація  в результаті того чи іншого дії  у відповідності з прийнятим  керівником рішенням.

      Характеристика  конкретного виду ризику дає уявлення про утворюючому його чинник, що дозволяє "прив'язати" оцінку ступеня  ймовірності виникнення і розміру  можливих фінансових втрат по даному виду ризику в динаміці відповідного фактора. Поява нових фінансових технологій, сучасних фінансових інструментів та інші інноваційні фактори обумовлюють  поява нових видів фінансово-економічних  ризиків.

      Визначальними характеристиками ризику є:

      1.Вероятностная  природа ризику.

      2.Неопределенность  наслідків ризику бифуркационным характером ризику. Вона обумовлюється поганою прогнозованістю фінансових результатів економічної діяльності та рівня прибутковості фінансових операцій, мінливістю фінансово-економічної системи.

      3.Обєктивная природа появи, пов'язана з тим, що ризик один з основних показників функціонування системи.

      4.Субєктивность оцінки ризику. Вона обумовлена рівнем достовірності управлінської інформації, рівнем адміністрування, професійним досвідом і кваліфікацією, іншими факторами.

      5.Изменчивость  рівня ризику. Вона проявляється  у часі. Крім того, рівень ризику  значно варіюється під впливом  всіх інших об'єктивних і суб'єктивних  факторів системи, які впливають на ризик.

      По  відношенню до ризику керівники можуть поділятися на категорії, умовно звані:

      1)"підприємець", якщо він вкладає власний капітал  організації при певної міри  ризику;

      2)"інвестор", якщо він, вкладаючи в більшій  мірі чужий капітал, прагне  до мінімізації ризику;

      3)"спекулянт", якщо він йде на заздалегідь  розрахований ризик;

      4)"гравець", якщо він готовий йти на  невынужденный ризик при можливості виграшу.

      Наведена  класифікація відображає різне ставлення  керівників до ризику.

      Професійного  керівника характеризує вміння правильно  оцінити ризик і, виходячи з цього, прийняти ефективне управлінське рішення. В основі розробки і прийняття  фінансового рішення лежить організація  роботи по зниженню ризику, мистецтво  отримання і збільшення доходу в  умовах невизначеності. Це припускає  наявність чіткої стратегії і  тактики управління ризиком, весь комплекс процесу управління ризиком.

      Фінансові рішення, прийняті в умовах ризику, займають вагому частину всієї кількості  рішень, прийнятих менеджерами. Ризик  як економічна категорія являє собою  подія, яка може статися або не відбутися. А в разі вчинення такої  події можливі три економічних  результату: негативний (збиток, збиток), нульовий, позитивний (прибуток, вигода). Тому керівництво повинне враховувати  ризик під час прийняття фінансових рішень в якості найважливішого чинника.

      На  закінчення цієї глави можна відзначити, що фінансові рішення в умовах ризику займають вагому частину всієї  кількості рішень, прийнятих менеджерами. І для ефективного прийняття  фінансового рішення керівник повинен володіти повної, достовірної, актуальною, точної та достатньою інформацією. Важливо також враховувати, що в основі розробки і прийняття фінансового рішення лежить організація роботи по зниженню ризику, мистецтво отримання і збільшення доходу в умовах невизначеності. Це припускає наявність чіткої стратегії і тактики управління ризиком, весь комплекс процесу управління ризиком.  

      1.4 Критерії прийняття фінансових рішень 

        Одним з головних завдань фінансового  менеджера є обґрунтування рішень  щодо вибору оптимальних для  конкретних фінансово-економічних  умов форм фінансування підприємства. У цьому зв’язку фінансисти  досить часто постають перед  необхідністю прийняття рішень  щодо вибору найкращої з існуючих  альтернатив: 

• емісія облігацій чи акцій?
• залучення банківських позичок чи капіталу власників?
• емісія простих чи привілейованих акцій?
• реінвестування прибутку чи виплата дивідендів?

        Для прийняття правильних фінансових  рішень слід зважати на критерії, за допомогою яких можна оцінити  переваги та недоліки залучення  позичкового і власного капіталу, зовнішніх і внутрішніх джерел  фінансування тощо. До типових  критеріїв можна віднести такі:

        Прибуток/рентабельність. Слід розрахувати,  яким чином та чи інша форма  фінансування вплине на результати  діяльності підприємства. При цьому  необхідно виходити з того, що  рентабельність активів підприємства  повинна перевищувати вартість  залучення капіталу, а також враховувати,  що зростання частки заборгованості  в структурі капіталу в окремих  випадках може привести до  підвищення прибутковості підприємства, а в інших – навпаки. 

        Ліквідність. Фінансист повинен  розрахувати, яким чином форма  фінансування вплине на рівень  теперішньої та майбутньої платоспроможності  підприємства. Вхідні та вихідні  грошові потоки слід координувати  таким чином, щоб у будь-який  час підприємство було спроможним  виконати свої поточні платіжні  зобов’язання. Цього можна досягти  дотриманням фінансової рівноваги  в довгостроковому періоді. Фінансова  рівновага передбачає, що грошові  надходження підприємства задовольняють  або перевищують потребу в  капіталі для виконання поточних  платіжних зобов’язань. Доцільним  при цьому вважається розрахунок  показника дюрації, який характеризує середньозважений строк непогашеної заборгованості за основною сумою боргу та процентами. Слід враховувати також можливості пролонгації повернення фінансових ресурсів, санкції за порушення умов залучення коштів тощо. У разі, якщо фінансовим менеджментом підприємства неправильно розраховані строки залучення та використання капіталу або якщо вони порушені через погіршення умов діяльності підприємства (зменшення обсягів реалізації, неврахування інфляції при формуванні відпускних цін, високий рівень невиправданої дебіторської заборгованості, непередбачені штрафи за порушення податкового законодавства тощо), то фінансова рівновага порушується і підприємство не в змозі виконати свої платіжні зобов’язання. Якщо неплатоспроможність є стійкою, то це стає підставою для порушення справи про банкрутство підприємства.

        Структура капіталу (незалежність). Вдаючись до тієї чи іншої  форми фінансування, слід прогнозувати, яким чином вона вплине на  рівень автономності і самостійності  підприємства у разі використання  коштів, збереження інформаційної  незалежності та контролю над  підприємством у цілому. Окрім  цього, необхідно виявляти можливі  ризики, зокрема ризик структури  капіталу.

        Накладні витрати, пов’язані  із залученням коштів. Наприклад,  емісійні витрати, витрати на  обов’язкові аудиторські перевірки,  витрати на обов’язкову публікацію  звітності в засобах масової  інформації тощо.

        Мінімізація оподаткування. Доцільно  вибирати ту форму фінансування, яка дасть найбільший ефект  з погляду зменшення податкових  платежів. Звичайно, податковий фактор  слід розглядати в контексті  його впливу на вартість залучення  капіталу в цілому. Наприклад,  при мобілізації коштів шляхом  збільшення статутного капіталу  слід враховувати, що пов’язані  з цим накладні витрати зменшують  об’єкт оподаткування, однак  дивіденди, які є платою за  використання власного капіталу, сплачуються за рахунок чистого  прибутку після оподаткування.  Натомість проценти за користування  позичками відносяться на валові  витрати. Разом з тим, податкові  переваги, які можуть проявлятися  при залученні позичкового капіталу, слід зіставляти із фінансовими  ризиками, які при цьому виникають.  Використовуючи як джерела фінансування  нерозподілений прибуток, підприємство  практично уникає затрат на  мобілізацію коштів, однак на  реінвестування може спрямовуватися  лише прибуток, який залишається  в розпорядженні підприємства  після оподаткування. Тут слід  також враховувати рівень оподаткування  розподіленого та нерозподіленого  прибутку, ставки оподаткування  доходів фізичних осіб.

        Максимізація доходів власників  (дивідендна політика). Згідно з  цим критерієм усі рішення  менеджменту підприємства, в т.  ч. рішення у сфері фінансування, повинні спрямовуватися на досягнення  головної мети діяльності суб’єкта  господарювання – максимізації  доходів власників.

      Як  доповнення до наведених критеріїв  зазначимо, що з позиції підприємства – об’єкта інвестування власний  капітал є менш ризиковим порівняно  з позичковим. Для капіталодавців, навпаки, перебувати в статусі кредитора підприємства є менш ризиковим, ніж як власник, що зумовлено особливостями законодавства про банкрутство та деякими іншими чинниками.

      Висновок

      Фінансові рішення являють собою оптимальні способи використання обмежених  обсягів грошових ресурсів для ефективного  і результативного досягнення цілей, що стоять перед організацією. Для  розробки та прийняття фінансових рішень необхідно використовувати актуальну, достовірну, достатню і точну інформацію. Особа, яка бере фінансові рішення, повинна мати професійними знаннями і навичками в даній сфері, або залучати для прийняття фінансових рішень експертів, наприклад, фінансових аналітиків.