Фактори, які впливають на прийняття фінансових рішень

      План

1. Фактори, які впливають на прийняття фінансових рішень

  Введення

     1.1 Поняття й класифікація фінансових рішень

1.2 Інформація, необхідна для розробки  та прийняття фінансових рішень

1.3 Сутність фінансових ризиків

1.4 Критерії прийняття фінансових рішень

      Висновок

2. Управління реальними інвестиціями-капіталовкладеннями

      2.1 Поняття інвестиції

     2.2 Форми та етапи реального інвестування

     2.3 Оцінка ефективності інвестиційних  проектів

3. Задачі

Список використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      1. ФАКТОРИ, ЯКІ ВПЛИВАЮТЬ НА ПРИЙНЯТТЯ ФІНАНСОВИХ РІШЕНЬ 

      Введення

      Для ефективного управління організацією необхідно правильне і своєчасне  прийняття безлічі фінансових рішень. Саме фінансові рішення, прийняті керівниками  будь-якої організації, визначають не тільки ефективність її діяльності, але  і можливість її сталого розвитку у швидко мінливому світі. Підприємництво в наші дні не може бути без ризику, брати на себе ризик підприємця змушує невизначеність господарської ситуації, невідомість умов політичної і економічної  ситуації та перспектив зміни цих  умов. Чим більше невизначеність ситуації при прийнятті фінансового рішення, тим вище і ступінь ризику. Тому ризик обов'язково повинен бути розрахований до максимально допустимого рівня.

      Органи  влади зобов’язані приймати такі фінансові рішення, які були б  спрямовані на максимально ефективне  використання бюджетних коштів. Оскільки ні держава, ні суб'єкти федерації не зацікавлені в дотаційності нижчестоящих бюджетів, то планування своїх витрат їм слід розраховувати тільки на свої податкові та неподаткові надходження, враховуючи при цьому різні ризики. Тому коректно отримані оцінки рівня ризику для окремих економічних ситуацій, мають певну цінність, оскільки вони дозволяють взяти найкраще фінансове рішення в конкретних ситуаціях. Що підкреслює актуальність даної теми.

      Теоретичної та методологічною основою стали  положення загальної теорії фінансового  менеджменту; бюджетного права; наукові  праці вітчизняних фахівців; практичні  дослідження вітчизняних учених і фахівців; дані, опубліковані в  періодичній пресі. При роботі над  цією темою були вивчені праці  вітчизняних вчених і практиків - Литвака Б.Г., Золотарьова, Ковальова В.В. та ін. 
 

1. Поняття й  класифікація фінансових рішень

 

      Фінансове рішення - це вибір альтернативи, здійснений керівником в рамках його посадових  повноважень і компетенції і  спрямований на збільшення прибутку (зниження збитків) організації [11, с. 58].

      У процесі управління організаціями  приймається величезна кількість  фінансових рішень, що володіють різними  характеристиками. Тим не менше, існують  деякі загальні ознаки, що дозволяють це безліч певним чином класифікувати. Така класифікація представлена в табл. 1.1

      Таблиця 1.1 – Класифікація фінансових рішень. 

 

      Розглянемо  більш докладно.

      Ступінь повторюваності проблеми. Залежно від  повторюваності проблеми, що вимагає  рішення, всі управлінські рішення  можна підрозділити на традиційні, неодноразово зустрічалися у практиці управління, коли потрібно лише зробити  вибір з вже наявних альтернатив, і нетипові, нестандартні рішення, коли їх пошук пов'язане насамперед з  генерацією нових альтернатив.

      Значимість  мети. Прийняття рішення може переслідувати  власну, самостійну мета або ж сприяти  досягненню мети більш високого порядку. Відповідно до цього рішення можуть бути стратегічними або тактичними.

      Сфера впливу. Результат рішення може позначитися  на будь-якому одному або декількох  підрозділах організації. У цьому  випадку рішення можна вважати  локальним. Рішення, однак, може прийматися і з метою вплинути на роботу організації  в цілому, в цьому випадку воно буде глобальним.

      Тривалість  реалізації. Реалізація рішення може тривати кілька годин, днів або місяців. Якщо між прийняттям рішення і  завершенням його реалізації пройде порівняно короткий термін - рішення  короткострокове. В той же час  все більше зростає кількість  і значення довгострокових, перспективних  рішень, результати здійснення яких можуть бути видалені на кілька років.

      Прогнозовані  наслідки рішення. Частина фінансових рішень в процесі їх реалізації так  чи інакше піддається коректування з  метою усунення будь-яких відхилень  або обліку нових факторів, тобто  є коректуємими. Інша, досить значна частина рішень, має незворотні наслідки.

      Метод розробки рішення. Деякі рішення, як правило, типові, що повторюються, можуть бути з успіхом формалізовані, тобто  прийматися за заздалегідь визначеним алгоритмом. Іншими словами, формалізоване  рішення - це результат виконання  заздалегідь визначеній послідовності  дій. Формалізація прийняття рішень підвищує ефективність керування в  результаті зниження ймовірності помилки  і економії часу: не потрібно заново розробляти рішення кожного разу, коли виникає відповідна ситуація. Тому керівництво організацій часто  формалізує рішення для певних, регулярно  повторюються ситуацій, розробляючи  відповідні правила, інструкції та нормативи. В той же час в процесі управління організаціями часто зустрічаються  нові, нестандартні ситуації і нестандартні проблеми, які не піддаються формализованному рішенням. У таких випадках велику роль грають інтелектуальні здібності, талант і особиста ініціатива менеджерів. Звичайно, на практиці більшість рішень займає проміжне положення між цими двома крайніми точками, допускаючи в процесі їх розробки як прояв особистої ініціативи, так і застосування формальної процедури.

      Кількість критеріїв вибору. Якщо вибір кращої альтернативи проводиться тільки за одним критерієм (що характерно для  формалізованих рішень), то приймається  рішення буде простим, однокритериальным. І навпаки, коли обрана альтернатива повинна задовольняти одночасно кількома критеріями, рішення буде складним, многокритериальным. У практиці менеджменту переважна більшість рішень многокритериальны, так як вони повинні одночасно відповідати таким критеріям, як: обсяг прибутку, прибутковість, рівень якості, частка ринку, рівень зайнятості, термін реалізації тощо.

      Форма прийняття рішень. Особою, що здійснює вибір з наявних альтернатив  остаточного рішення, може бути одна людина і його рішення буде відповідно одноосібним. Проте в сучасній практиці менеджменту все частіше зустрічаються  складні ситуації і проблеми, вирішення  яких вимагає всебічного, комплексного аналізу , тобто участі групи менеджерів і фахівців. Такі групові, або колективні рішення називаються колегіальними. Поглиблення спеціалізації управління призводять до широкого поширення колегіальних форм прийняття рішень. Необхідно  також мати на увазі, що певні рішення  і законодавчо віднесені до групи  колегіальних. Так, наприклад, певні  рішення в акціонерному товаристві (про виплату дивідендів, розподіл прибутку і збитків, здійсненні угод, обрання керівних органів, реорганізації  та ін. віднесено до виключної компетенції загальних зборів акціонерів. Колегіальна форма прийняття рішення, зрозуміло, знижує оперативність управління і "розмиває" відповідальність за його результати, однак перешкоджає грубих помилок і зловживань і підвищує обґрунтованість вибору.

      Спосіб  фіксації рішення. За цією ознакою фінансові  рішення можуть бути розділені на фіксовані, або документальні (тобто  оформлені у вигляді будь-якого  документа - наказу, розпорядження, листи  тощо.), і не документовані (не мають документальної форми, усні). Більшість рішень в апараті управління оформляється документально, однак дрібні, несуттєві рішення, а також рішення, прийняті в надзвичайних, гострих, не терплять зволікання ситуаціях, можуть і не фіксуватися документально.

      Характер  використаної інформації. Залежно від  ступеня повноти і достовірності  інформації, якою володіє менеджер, фінансові рішення можуть бути детермінованими (прийнятими в умовах визначеності) або ймовірнісними (прийнятими в умовах ризику або невизначеності).

      Рішення, які повинен приймати фінансовий менеджер, який займає одне з ключових місць в управлінської ієрархії компанії, можуть ставитися до таких  галузях:

      1.Общий  фінансовий аналіз і планування.

      2. Забезпечення підприємства фінансовими ресурсами (управління джерелами коштів).

      3.Розподіл  фінансових ресурсів (інвестиційна  політика та управління активами).

      4.Дивидендная  політика.

      5.Финансові рішення поточного характеру .

      Таким чином, далеко не кожен співробітник організації, а тільки що володіє  певними професійними знаннями і  навичками наділяється повноваженнями самостійно приймати певні, зокрема  фінансові рішення. Оскільки фінансові  рішення являють собою оптимальні способи використання обмежених  обсягів бюджетних ресурсів для  ефективного і результативного  досягнення цілей, що стоять перед цією організацією. 
 

2. Інформація, необхідна для розробки та прийняття  фінансових рішень

 

      У сучасному динамічно мінливому  світі значимість інформаційних  ресурсів неухильно зростає. Грамотне управління будь-який соціально-економічною  системою неможливо без належного  інформаційного забезпечення управлінського персоналу.

      Інформація - це відомості, які зменшують невизначеність в тій галузі, до якої вони належать .ДО вихідним даним, потенційно несучим інформацію, пред'являються різні вимоги, у тому числі: достовірність, своєчасність, необхідна достатність, актуальність, достатню точність та ін.

      Інформаційне  забезпечення процесу управління фінансами - це сукупність інформаційних ресурсів (інформаційна база) і способів їх організації, необхідних і придатних для реалізації аналітичних та управлінських процедур, які забезпечують фінансову сторону  діяльності компанії.

      До  складу інформаційної бази входять:

      1)відомості  регулятивно-правового характеру;

      2)бухгалтерська  звітність;

      3)статистична  звітність;

      4)статистичні  дані фінансового характеру;

      5)несистемні  дані.

      Що  стосується організаційної боку інформаційного забезпечення, то вона може бути побудована по-різному, залежно від фінансових, технічних та інших запитів і  можливостей господарюючого суб'єкта. Тут можливі різні варіанти, наприклад, створення і постійна актуалізація власної інформаційної бази, використання однієї із спеціалізованих баз типу "Гарант", "Кодекс", "консультант  плюс", поєднання інформаційних  можливостей сторонніх організацій  і власних джерел даних та ін.