Дослідження співвідношення і ефективності відтворення основних фондів

 

    задание

    Зміст

Вступ

 

    Забезпечення  певних темпів розвитку і підвищення ефективності виробництва можливе  за умови інтенсифікації відтворення  та кращого використання діючих основних фондів і виробничих потужностей підприємств. Ці процеси, з одного боку, сприяють постійному підтриманню належного технічного рівня кожного підприємства, а з іншого, – дозволяють збільшувати обсяг виробництва продукції без додаткових інвестиційних ресурсів, знижувати собівартість виробів за рахунок скорочення питомої амортизації та витрат на обслуговування виробництва і його управління. Підвищувати фондовіддачу і прибутковість.

      В сучасних умовах господарювання  і формування ринкової економіки  важливого значення набуває економічна оцінка і аналіз показників ефективності відтворення, яка проведена у першому розділі даної дипломної роботи.

    Нагромадження і оновлення основних фондів, нарощування  виробничих потужностей  підприємств  різних галузей народного господарства країни здійснюється в процесі технічного переозброєння, реконструкції та розширення діючих або спорудження нових виробничих об’єктів.

    Фізичне спрацювання та техніко-економічне старіння діючих знарядь праці можна  усунути частково або повністю, застосовуючи різні форми відтворення.

    Безперервний  процес виробництва вимагає постійного відтворення фізично спрацьованих і технічно застарілих основних фондів. Необхідною умовою відновлення засобів  праці у натурі є їх відшкодування  у вартісній формі, яке здійснюється через амортизацію.

    Ефективність  відтворювальних процесів певною мірою  залежить від строків експлуатації перш за все активної частини основних фондів, тобто періоду функціонування у виробництві відповідно до їх первісного технологічного призначення. При цьому  як скорочення, так і збільшення періоду експлуатації по-різному впливають на ефективність відтворення і використання знарядь праці.

    При простому відтворенні засобів праці  розмір їх зміни практично повинен  дорівнювати нормі амортизаційних відрахувань на реновацію, а при розширеному відтворені – залежить не лише від нормального строку експлуатації, але й темпів щорічного збільшення обсягу основних фондів.

    Необхідною  умовою правильного обліку і планування відтворення основних фондів підприємств  є їх класифікація. Найбільше економічне значення має видова класифікація, у відповідності з якою всі основні фонди за ознакою подібності їх функціонального призначення та натурально-речового складу розподіляються на певні види.

    Співвідношення  між окремим групами активів  і пасивів балансу мають важливе економічне значення і використовуються для оцінки і діагностики фінансового стану підприємства. Це співідношення можна розглядати у різних аспектах, але основними з них є ті, що характеризують ступінь заборгованості, ліквідності та активності підприємства.

    Прибуток (доход) і рентабельність як основні  показники фінансових результатів  не можуть повністю характеризувати  фінансовий стан підприємства і можливі  тенденції його зміни. Останній істотно  залежить від певних фінансових пропорцій, які аналізуються за даними балансу – підсумкового синтетичного документу про наявність використання коштів на певну дату (кінець кварталу, року).

1. Відтворення  основних фондів

 

    Під терміном “основні фонди” слід розуміти матеріальні цінності, що використовуються у виробничій діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв’язку з моральним або фізичним зносом. Просте і розширене відтворення основних робочих фондів відбувається у безперервному процесі здійснення взаємозв’язаних різних його форм – ремонту, модернізації та зміни окремих елементів засобів праці; технічного переозброєння, реконструкції і розширення діючих цехів, виробництв і підприємств в цілому, а також спорудження нових аналогічних виробничих об’єктів. При цьому необхідною передумовою нормального перебігу відтворювальних процесів слугують постійний облік ступеня спрацювання (старіння) та амортизації основних фондів.

1. Форми і  методи відтворення

    Основні фонди протягом свого тривалого  функціонування зазнають фізичного (матеріального) і економічного спрацювання, а також  техніко-економічного старіння.

    Під фізичним (матеріальним спрацюванням) основних виробничих фондів розуміють явище втрачання ними своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей, тобто споживчої вартості, що призводить до поступового зменшення їх реальної вартості – економічного спрацювання. На швидкість і розміри фізичного спрацювання основних фондів впливають їх надійність та довговічність, рівень екстенсивного і інтенсивного використання. Особливості  технологічних процесів, якість технічного догляду і ремонтного обслуговування, кваліфікація робітників та інші організаційно-технічні фактори.

    Фізичне спрацювання будь-якого знаряддя праці (машини, устаткування) можна  поділити умовно на дві частини: одну його частину періодично усувають шляхом проведення ремонтів, а другу таким  чином усунути неможливо. З часом  воно поступово накопичується і  зумовлює такий технічний стан того або іншого засобу праці, коли подальше використання його у виробництві стає неможливим, тобто настає момент повного фізичного спрацювання, яке вимагає заміни такого знаряддя праці новим екземпляром аналогічного призначення. У зв’язку з цим відокремлюють усувне (тимчасове) та неусувне (постійно нагромаджуване) фізичне спрацювання основних фондів [12, ст.173].

    Ступінь фізичного спрацювання окремої  одиниці засобів праці можна  визначити двома розрахунковими методами: 1) за строком її експлуатації (шляхом зіставлення фактичної і нормативної величини з урахуванням ліквідаційної вартості); 2) за даними обстеження технічного стану відносної величини економічного спрацювання, тобто  відношення їх вартості, перенесеної на вартість виготовлюваної продукції, до загальної балансової вартості.

    Техніко-економічне старіння основних фондів – це процес знецінення діючих засобів праці  до настання повного фізичного спрацювання  під впливом науково-технічного прогресу. Воно характеризується втрачанням засобами праці своєї споживної вартості внаслідок удосконалення та створення нових засобів виробництва, впровадження принципово нової технології, старіння вироблюваної продукції. Старіння властиве перш за все знаряддям праці та транспортним засобам, зв’язане з реальними економічними збитками для підприємств, що експлуатують застарілу техніку.

    Ступінь техніко-економічного старіння того чи іншого засобу праці можна визначити  за допомогою коефіцієнта (відносного показника) К_тес, розраховуваного за формулою: ,

где В₀,В₁ – повна вартість (ціна) застосовуваного і нового засобу праці; П₀,П₁ – відповідно продуктивність тих же засобів праці або витрати на їх експлуатаційне обслуговування (інший пріоритетний техніко-експлуатаційний показник). Про загальний рівень техніко-економічного старіння може дати певне уявлення також питома вага знарядб праці, що експлуатуються понад 10,15 або 20 років.

    Фізичне спрацювання та техніко-економічне старіння діючих знарядь праці можна  усунути частково або повністю, застосовуючи різні форми відтворення. Між окремими видами старіння засобів праці та формами їх відшкодування існує певний взаємозв’язок (рис. 1.1.1).

    Безперервний  процес виробництва вимагає постійного відтворення фізично спрацьованих і технічно застарілих основних фондів. Необхідною умовою відновлення засобів праці у натурі є їх відшкодування у вартісній формі, яке здійснюється через амортизацію.

    Під терміном “амортизація” основних фондів і нематеріальних активів, згідно з Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизації відрахувань, установлених законодавством [28, ст.28].

    Амортизації підлягають витрати на придбання  основних фондів та нематеріальних активів  для власного виробничого використання; самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи  витрати на виплату заробітної плати працівникам, що були зайняті на виготовлення таких основних фондів; проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів.

 

    

        

    Не  підлягають амортизації та повністю відносяться до складу валових  витрат  звітного  періоду  витрати  платника  податку на придбання основних фондів або нематеріальних активів з метою їх подальшої реалізації іншим платникам податку чи їх використання у виробництві інших основних фондів, призначених для подальшої реалізації іншим платникам податку.

    Суми  амортизаційних відрахувань звітного періоду визначаються шляхом застосування норм амортизації до балансової вартості груп основних фондів на початок звітного періоду у такому розмірі:

    Група 1 – 5 відсотків;

    Група 2 – 25 відсотків;

    Група 3 – 15 відсотків.

    Суми  амортизаційних відрахувань вилученню  до бюджету не підлягають.

    Для амортизації нематеріальних активів  застосовується лінійний метод, за яким кожний окремий вид нематеріального  активу амортизується рівними частками виходячи з його первісної вартості з урахуванням індексації протягом строку, який визначається платником податку самостійно виходячи із строку корисного використання таких нематеріальних активів або строку діяльності платника податку, але не більше 10 років безперервної експлуатації [7, ст. 167].

    Амортизаційні відрахування провадяться до досягнення залишковою вартістю нематеріального  активу нульового значення.

    Щорічна індексація балансової вартості груп основних фондів та нематеріальних активів  на коефіцієнт індексації, який визначається за формулою:

    

    де  І_(а-1) – індекс інфляції року, за результатом якого проводиться індексація. Якщо значення К_і не перевищує одиниці, індексація не провадиться.

    У разі коли застосовується коефіцієнт індексації, капітальний доход вираховується у сумі, що дорівнює різниці між балансовою вартістю відповідної групи основних фондів, визначеною на початок звітного року із застосуванням коефіцієнта індексації і балансовою вартістю такої групи основних фондів до такої індексації.

    Зазначений  капітальний доход належить до складу валових доходів платника податку  кожного звітного кварталу року в  сумі, яка дорівнює одній четверті відсотка річної норми амортизації  відповідної групи основних фондів від суми капітального доходу такої групи.

    При застосуванні прискореного методу амортизації  коефіцієнт індексації не застосовується.

    Платник податку може самостійно прийняти рішення  про застосування прискореного методу амортизації основних фондів групи 3, придбаних після набуття чинності цим Законом за такими нормами:

    1-й  рік експлуатації – 15 відсотків;

    2-й  рік експлуатації – 30 відсотків;

    3-й  рік експлуатації – 20 відсотків;

    4-й  рік експлуатації – 15 відсотків;

    5-й  рік експлуатації – 10 відсотків;

    6-й  рік експлуатації – 5 відсотків;

    7-й  рік експлуатації – 5 відсотків.

    Зазначене рішення не може бути прийняте платниками податку, що випускають продукцію, ціни на які встановлюються державою.

    Облік таких основних фондів  ведеться окремо по кожному об’єкту. Амортизаційні  відрахування нараховуються на балансову вартість таких об’єктів, яка дорівнює їх первісній вартості, збільшеній на суму витрат, пов’язаних із поліпшенням таких фондів, у порядку, передбаченому законодавством.

    Платники  податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрати пов’язані з поточним і капітальним ремонтом, реконструкцією, модернізацією, технічним переозброєнням та інші види поліпшення основних фондів.

      З огляду на існуючу на підприємствах  практику нарахування амортизації  протягом фактичного строку експлуатації основних фондів треба вважати економічно не виправданою.

    Нагромадження і оновлення основних фондів, нарощування  виробничих потужностей  підприємств  різних галузей народного господарства країни здійснюється в процесі технічного переозброєння, реконструкції та розширення діючих або спорудження нових виробничих об’єктів.

    Технічне  переозброєння діючого підприємства означає здійснення відповідно до плану  його технічного розвитку без розширення існуючих виробничих площ комплексу  заходів, що передбачають підвищення до сучасних вимог технічного рівня окремих дільниць виробництва за рахунок впровадження нової техніки і технології, модернізації та заміни фізично спрацьованого і технічно застарілого устаткування. Реконструкція діючого підприємства являє собою здійснюване за єдиним проектом повне або часткове переобладнування виробництва. За необхідністю можуть бути споруджені нові або розширені існуючі допоміжні та обслуговуючі об’єкти. До реконструктивних робіт відносять також будівництво нових виробничих об’єктів замість тих, подальша експлуатація котрих визнана недоцільною. Під розширенням діючого підприємства прийнято розуміти спорудження за новим проектом його другої та наступних черг, додаткових виробничих комплексів, нових цехів або розширення існуючих, а також допоміжних та обслуговуючих виробництв, комунікацій тощо. До нового будівництва відносяться спорудження окремих виробничих об’єктів або підприємств, що проводиться на нових майданчиках та за затвердженим  початковим проектом.