Державний бюджет

Водночас фінансовій історії відомі приклади ефективного співвідношення між доходами та видатками, і тут доцільно згадати Запорозьку Січ, доходи якої перевищували видатки.

Бюджетний дефіцит тією чи іншою мірою характерний майже для всіх країн світу, у тому числі й високорозвинутих.

      У зарубіжній економічній літературі розрізняють три види дефі­циту бюджету.

1. Наочно-реальний.

При цьому виді дефіциту його обсяг дорівнює загальним доходам від федеральних податків за вирахуванням на державні закупівлі та трансфертні платежі. Під трансфертними платежами у захід­них країнах розуміють фінансові ресурси, що передаються з бюдже­ту центрального уряду до бюджетів місцевого самоврядування, а та­кож із бюджетів територіальних одиниць вищого адміністративного рівня до бюджетів одиниць нижчого адміністративного рівня. За рахунок трансфертів у багатьох країнах формується більша частина доходів місцевих органів влади.

Наприклад, у США наприкінці 80-х років XX ст. «дефіцит феде­рального бюджету становив близько 50 % валового національного продукту, що було найбільшою величиною за попередні роки, не по­в'язані з інфляцією.

2. Структурний.

Цей вид дефіциту являє собою різницю між федеральними дохо­дами: витратами при діючій фіскальній політиці (рівень оподатку­вання і поточних витрат) та базовому рівні безробіття. Коли еконо­мічна система переживає період спаду, а рівень безробіття підвищуєть­ся понад базовий, наочно-реальний дефіцит бюджету перевищує рівень структурного дефіциту, оскільки має місце виплата допомоги на ви­падок безробіття та за іншими соціальними програмами, а також у зв'язку з частковим падінням доходів населення.

3. Циклічний.

Вираховується як різниця між наочно-реальним і структурним дефіцитами бюджетів.

Існує і така класифікація видів бюджетного дефіциту.

• За формою прояву бюджетний дефіцит поді­ляється на відкритий і прихований.

Відкритий бюджетний дефіцит - це офіційно визнаний дефіцит у законі про бюджет на відпо­відний  рік.

Прихований бюджетний дефіцит виникає в ре­зультаті завищення обсягів планових доходів та включення у склад доходів джерел покриття бюд­жетного дефіциту.

• За причинами виникнення бюджетний дефіцит буває вимушеним і свідомим.

Вимушений бюджетний дефіцит є наслідком скорочення обсягів ВВП і відповідно обмеженості фінансових ресурсів країни. Прикладом вимуше­ного бюджетного дефіциту є циклічний бюджетний дефіцит.

Циклічний дефіцит бюджету є результатом цик­лічного падіння виробництва (скорочення націо­нального доходу та обсягу виробництва) внаслідок кон'юнктурних коливань, що призводить до дії автоматичні фіскальні стабілізатори (скорочують­ся податкові надходження через зменшення ста­вок оподаткування при прогресивній системі опо­даткування та збільшуються соціальні трансферти через зниження життєвого рівня населення).

Свідомий бюджетний дефіцит виникає внаслі­док дискреційної фіскальної політики, яка перед­бачає цілеспрямовані зміни в розмірі державних витрат, податків і сальдо Державного бюджету.

Свідомий бюджетний дефіцит виникає за умов, коли для стимулювання сукупного попиту в період економічного спаду уряд цілеспрямова­но   знижує   ставки   оподаткування   і   збільшує державні витрати. Відповідно, в період підйому цілеспрямовано створюється бюджетний надли­шок.

• За напрямом дефіцитного фінансування роз­різняють активний і пасивний бюджетні дефі­цити.

Активний бюджетний дефіцит характеризу­ється спрямуванням коштів на інвестування еко­номіки, що сприяє зростанню ВВП.

Пасивний бюджетний дефіцит характеризує­ться спрямуванням коштів на покриття поточ­них видатків (соціальні трансферти, виплата зар­плати у бюджетній сфері та інші).

Джерелами фінансування дефіциту бюджету можуть виступати:

- позики держави (неінфляційний шлях по­криття бюджетного дефіциту);

- грошово-кредитна емісія (інфляційний шлях покриття бюджетного дефіциту).

Державні позики використовуються за умов:

- наявності тимчасово вільних коштів у кре­диторів;

- довіри кредиторів до держави;

- заінтересованості   кредиторів    (за   рахунок процентної політики і високих гарантій повер­нення боргу).

Грошово-кредитна емісія може застосовувати­ся лише за умов жорсткого контролю за викори­станням грошей. Вона виправдана в разі спряму­вання коштів у інвестиції, що сприяє зростанню ВВП і викликає невисокі темпи інфляції. Вико­ристання емісійних коштів на поточні витрати (зарплата, соціальні трансферти та інше) призво­дить до прискорення інфляції.

У статті 15 Бюджетного кодексу України джерела фінансування дефіциту бюджету визначені таким чином:

Ст. 15-1. Джерелами фінансування дефіциту бюджетів є державні внутрішні та зовнішні запо­зичення.

Ст. 15-2. Запозичення не використовуються для забезпечення фінансовими ресурсами поточ­них видатків, за винятком випадків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги.

в)причини дефіциту Державного бюджету в Україні:

• надмірний розмір державного сектору;

• домінуюча політика державного патерманізму;

• неефективна структура народного господарства;

• непослідовність реформ фінансової системи;

• падіння доходів в умовах кризового стану економіки;

• зменшення приросту національного доходу;

• надмірно збільшена видаткова частина бюджету за рахунок дотацій які надає держава певним галузям(енергетика вугільна промисловість та інші);

• непослідовна фінансова політика;

• інфляція;

• зростання внутрішнього і зовнішнього боргу тощо.

Бюджетні процеси, пов'язані з дефіцитом державного та місце­вих бюджетів, урегульовані Бюджетним кодексом.

Прийняття Державного бюджету України або бюджету Автоном­ної Республіки Крим, міського бюджету на відповідний бюджетний період з дефіцитом дозволяється у разі наявності обґрунтованих джерел фінансування дефіциту відповідного бюджету з урахуван­ням особливостей, визначених Бюджетним кодексом.

Профіцит бюджету затверджується виключно з метою погашен­ня основної суми боргу.

У ст. 15 Бюджетного кодексу визначені джерела фінансування дефіциту бюджету. Такими джерелами є:

•  державні внутрішні та зовнішні запозичення;

•       внутрішні запозичення органів влади Автономної Республіки Крим;

•       внутрішні та зовнішні запозичення органів місцевого самовря­дування з дотриманням умов, визначених Бюджетним кодексом.

Кабінет Міністрів України може брати позики в межах, передба­чених Законом про Державний бюджет України. Запозичення не використовуються для забезпечення фінансовими ресурсами поточ­них видатків держави, за винятком випадків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги.

Витрати на погашення зобов'язань з боргу здійснюються відпо­відно до кредитних угод, а також нормативно-правових актів. Якщо витрати на обслуговування та погашення державного боргу переви­щать обсяг коштів, передбачених у Законі про Державний бюджет України на ці цілі, міністр фінансів України негайно інформує про це Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів України негайно інформує про очікуване перевищення таких витрат Верховну Раду України та подає у двотижневий термін пропозиції про внесення змін до Закону про Державний бюджет України.

Емісійні кошти Національного банку України не можуть бути джерелом фінансування дефіциту Державного бюджету України.

У ст. 72 Бюджетного кодексу врегульовані питання дефіциту місце­вих бюджетів.

Бюджет Автономної Республіки Крим та міські бюджети можуть прийматися з дефіцитом виключно у частині дефіциту бюджету розвитку.

Дефіцит бюджету Автономної Республіки Крим та міських бю­джетів покривається за рахунок запозичень.

Затвердження обласних, районних, районних у містах, сільських та селищних бюджетів із дефіцитом не допускається.

Пропонуються таке нетрадиційне розв’язання проблеми дефіцитності бюджетів через вирішення таких питань:

1.Для покриття бюджетного дефіциту державі необхідно звільнитися від "дрібної" власності й здійснювати розширене акціонування та інвестування ін­ших об'єктів як на території України, так і за її межами. При цьому не варто за­бувати про проблеми національної безпеки і якнайшвидше відмовлятися від при­буткових підприємств. Приватизація має бути економічно доцільною, тоді зросте кількість підприємств приватної форми власності, що займаються виробництвом. Також треба поліпшувати управління державним майном, що приведе до змен­шення кількості підприємств державної форми власності, які одержують дотації.

2. Другий важливий момент — високий рівень номінального податкового навантаження. Недоцільно (як це робилося досі) протягом року приймати зако­нопроекти, що погіршують становище платників податків. Треба запроваджува­ти раціональну податкову політику, яка базується на зниженні податкового тис­ку і поєднанні фіскальної й стимулювальної функцій податків.

3.                      Максимальне виявлення усіх матеріальних і фінансових резервів для до­сягнення прогресу на шляху до збалансованого ринку.

4.                      Узгодження бюджету із загальною програмою фінансової стабілізації.

5.                      Особлива увага має приділятися підвищенню ролі регіонів у соціаіьно-економічному розвитку держави.

6.                      Ще одна проблема — короткострокове бюджетне планування і його невід­повідність завданням середньострокової економічної політики. Законодавча влада повинна зрозуміти, що бюджет — це не просто доходи і видатки. Треба підвищува­ти роль перспективного бюджетного планування. При кожному надходженні й при кожному витрачанні необхідно думати про найголовніше — добробут громадян.

7.                      Варіантом податкового наповнення бюджету може бути встановлення держмонополії на виробництво й продаж алкогольних напоїв і тютюнових ви­робів. Такий порядок існує в цивілізованих, економічно розвинених країнах. На­самперед — здоров'я нації, а вже потім — збирання податків до бюджету —пря­мих і непрямих.

8.                      В Україні має місце збереження ситуації, за якої прибутковим є вкладен­ня капіталу в торгово-посередницьку і фінансово-кредитну сфери. Отже, нагаль­ною  стає зміна напрямів інвестування бюджетних коштів у галузі народного гос­подарства  з метою значного підвищення фінансової віддачі від кожної грошової одиниці, зменшення граничних витрат суспільного виробництва через викорис­тання новітніх технологій і сучасних розробок як продукту інтелектуальної ді­яльності українських науковців.

9.                      Заборона Національному банку України надавати кредити урядовим
структурам будь-якого рівня без належного оформлення заборгованості держав­ними цінними паперами.

10. Через невчасне проведення структурних змін в економіці існує структурний дисбаланс у народному господарстві в бік значного переважання виробництва засобів виробництва над виробництвом предметів споживання.

11. Подальше зростання української економіки має здійснюватися на власній інвестиційній базі й достатній ринковій основі.

Уряд України передбачає що такий підхід спричинить "посилення ролі держави як суб'єкта, який підсилює ринкові механізми, впливаючи на створення рівних конкурентних умов виробників. Планується розв'язати проблему надмірної витратності й енергомісткості української економіки, забезпечити виконання поточних розрахунків за спожиті ресурси, насамперед за енергоносії.

Подальшу розвідку в цьому напрямку слід проводити, враховуючи зв'язок бюджетної політики з бюджетним і податковим реформуванням; взаємозв'язок бюджетів різних рівнів; зіставляючи можливості платників податків із витратами держави.

Ми понад 10 років ідемо до ринкової економіки. Але на будь-якому ринку продукція повинна мати попит, а всі закони і бюджет — спрямовуватися зростання економіки, а отже, на зростання рівня життя населення в цілому. Авторитет влади виросте залежно від того, наскільки тверда національна валюта, наскільки низький рівень безробіття в державі.

Бюджет — це відповідальність влади перед громадянами. Стан бюджетної системи можна назвати найважливішим критерієм економічної ситуації в країні, а однією з найважливіших функцій бюджету є регулювання економіки. Адже закладені в ньому параметри визначають наявність інвестиційних стимулів і потенціалу вкладень, рівень соціального захисту громадян, місце і роль України в міжнародних економ них відносинах.

4 Проблеми формування Державного бюджету України на сучасному етапі

4.1 Основні макроекономічні показники

     Прогнозні макропоказники економічного та соціального розвитку України на 2009 р. затверджені Постановою КМУ № 799 від 10 вересня 2008 р. та застосовані як підґрунтя формування проекту Державного бюджету на 2009 рік передбачають збереження високих темпів економічного зростання (6 % на рік) при суттєвому зниженні інфляції як роздрібних (до 9,5 %), так і оптових (до 18,5 %) цін. Прогнозуються випереджаюче зростання прибутків прибуткових підприємств, незначне збільшення частки витрат на оплату праці у ВВП  та продовження більш динамічного приросту імпорту, ніж експорту, що призведе до збільшення дефіциту зовнішньої торгівлі в 1,6 разу. При цьому співвідношення обороту зовнішньої торгівлі  та ВВП залишається сталим – на рівні близько 92 %.