Склад та структур фондів.Аудит, основні завдання аудиторського контролю

     Відповідно  до ст. 8 Закону України "Про аудиторську  діяльність** проведення аудиторської перевірки є обов’язковим для:

     1) підтвердження достовірності та  повноти річної фінансової звітності  й консолідованої фінансової  звітності відкритих акціонерних товариств, підприємств - емітентів облігацій, професійних учасників ринку цінних паперів, фінансових установ та інших суб’єктів господарювання, звітність яких відповідно до законодавства України підлягає офіційному оприлюдненню, за винятком установ і організацій, що повністю утримуються за рахунок державного бюджету; 

     2) перевірки фінансового стану  засновників банків, підприємств  з іноземними інвестиціями, відкритих  акціонерних товариств (крім фізичних  осіб), страхових і холдингових  компаній, інститутів спільного інвестування, довірчих товариств та інших фінансових посередників;

     3) емітентів цінних паперів при  отриманні ліцензії на здійснення  професійної діяльності на ринку  цінних паперів.

     Однак у будь-якому разі аудит проводиться  на підставі договору між аудитором (аудиторською фірмою) і замовником. Замовник має право вільного вибору аудитора (аудиторської фірми). У договорі на проведення аудиту і надання інших  аудиторських послуг вказуються предмет і термін перевірки, обсяг аудиторських послуг, розмір і умови оплати, відповідальність сторін.

     Період  проведення аудиторської перевірки  можна розділити на три етапи: підготовчий, аналітичний та підсумковий.

     За  результатами аудиторської перевірки  складають відповідний документ — аудиторський висновок, відповідно до стандартів аудиту, який надає впевненості користувачам щодо відповідності фінансової звітності або іншої інформації концептуальним основам її складання. Концептуальними основами можуть бути закони та інші нормативно-правові акти України, положення (стандарти) бухгалтерського обліку, внутрішні вимоги та положення суб’єктів господарювання, інші джерела. Виконання договору на проведення аудиту підтверджується актом приймання-передачі аудиторського висновку.

     Зазначимо, що поняття “аудиторська діяльність”  значно ширше за поняття “аудиторська перевірка” і передбачає організаційне  й методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок і надання інших  аудиторських послуг. При цьому аудиторські послуги можуть бути надані у формі аудиторських перевірок і пов’язаних з ними експертиз, консультацій з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних і юридичних осіб.

     Основні завдання аудиторського контролю:

     · встановлення достовірності бухгалтерської і фінансової звітності й відповідності  зроблених фінансових та господарських  операцій нормативним актам;

     · перевірка платіжно-розрахункової  документації, податкових декларацій та інших фінансових зобов'язань  і вимог економічних суб'єктів, що перевіряються.

     Аудиторські служби можуть надавати за вимогою  господарюючих суб'єктів й інші послуги:

     · постановку та ведення бухгалтерського обліку;

     · складання бухгалтерської звітності  і декларацій про доходи;

     · аналіз та прогнозування фінансово-господарської  діяльності;

     · навчання працівників бухгалтерських служб та консультування з питань фінансово-господарської діяльності;

     · опрацювання рекомендацій, отриманих  в результаті аудиторських перевірок.

     Аудиторська перевірка може бути обов'язковою  та ініціативною.

     Ініціативна здійснюється за рішенням самого економічного суб'єкта.

     Обов'язкова відбувається у встановленому порядку в усіх випадках, передбачених законодавством України.

     Обов'язковій  аудиторській перевірці підлягають всі банки; страхові організації, біржі, позабюджетні фонди, що створюються  за рахунок обов'язкових відрахувань, благодійні фонди; всі підприємства, що створені в формі відкритого акціонерного товариства, незалежно від числа акціонерів та розміру статутного капіталу, а також підприємства, що мають у статутному фонді частку, що належить іноземним інвесторам.

     Окрім того, щорічному аудиторському контролю підлягають підприємства (за винятком державних та муніципальних), окремі фінансові показники яких перевищують критерії, встановлені Урядом.

     Обов'язкова перевірка може бути проведеною і  за дорученням державних органів - прокуратури, казначейства, податкової служби та податкової поліції. Ухилення економічного суб'єкта від проведення обов'язкової аудиторської перевірки або перешкоджання її проведенню тягне за собою утримання штрафу за рішенням суду.

     Аудиторський  контроль - незалежний невідомчий фінансовий контроль. Його можуть проводити як окремі фізичні особи, що пройшли державну атестацію та зареєстровані як підприємці-аудитори, так і аудиторські фірми, в тому числі іноземні, які можуть мати будь-яку організаційно-правову форму, що передбачена законодавством.

     Після отримання ліцензії на право здійснення аудиторської діяльності, вони включаються  до складу Державного реєстру аудиторів  та аудиторських фірм. Аудитори та аудиторські  фірми не мають права займатися  будь-якою іншою підприємницькою  діяльністю.

     Усі види аудиторських послуг є платними. Як правило, відношення між аудитором  та клієнтом оформлюються угодою з  оплатою послуг за договірними цінами. Якщо перевірка відбувається за дорученням судових органів, оплата відбувається за кошт організації, що перевіряється, за тарифами, які затверджені законодавством.

     Результати  аудиторської перевірки оформляються у вигляді висновку аудитора. Цей  документ має силу для всіх юридичних  та фізичних осіб. Розрізняють 4-ри варіанти висновку:

     1) Висновок без зауважень: аудитор підтверджує достовірність показників бухгалтерської звітності та бухгалтерського балансу.

     2) Висновок із зауваженнями. Свідчить  про загальну позитивну думку  аудитора про достовірність показників  фінансової та бухгалтерської  звітності, але ним встановлені окремі недоліки, які викладені в аналітичному розділі висновку.

     3) Негативний висновок. Складається  у тих випадках, коли за думкою  аудитора бухгалтерський облік  не відповідає чинному законодавству,  а фінансова звітність не дає  уяви про фінансовий стан підприємства, що перевіряється.

     4) Висновок не складається, якщо  аудитор не зміг викласти свою  думку про якість обліку та  звітності у зв'язку з неотриманням  від суб'єкта, що перевіряється,  достатньо переконливих доказів. 

     Аудиторський  фінансовий контроль знаходиться в процесі розвитку, його сфера діяльності буде поширюватись в залежності від розвитку цивілізованих ринкових відносин в країні, підвищення кваліфікації співробітників економічних служб та зростання попиту на їх послуги з метою зниження фінансових ризиків в умовах зростаючої конкуренції.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3. Складові частини Державного бюджету України 

     1. Бюджет може складатися із  загального та спеціального фондів.

     2. Складовими частинами загального  фонду бюджету є:

     1) всі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду бюджету;

     2) всі видатки бюджету, що здійснюються  за рахунок надходжень загального  фонду бюджету;

     3) кредитування бюджету (повернення  кредитів до бюджету без визначення  цільового спрямування та надання кредитів з бюджету, що здійснюється за рахунок надходжень загального фонду бюджету);

     4) фінансування загального фонду  бюджету.

     3. Складовими частинами спеціального  фонду бюджету є:

     1) доходи бюджету (включаючи власні  надходження бюджетних установ), які мають цільове спрямування;

     2) видатки бюджету, що здійснюються  за рахунок конкретно визначених  надходжень спеціального фонду  бюджету (у тому числі власних  надходжень бюджетних установ);

     3) кредитування бюджету (повернення  кредитів до бюджету з визначенням цільового спрямування та надання кредитів з бюджету, що здійснюється за рахунок конкретно визначених надходжень спеціального фонду бюджету);

     4) фінансування спеціального фонду  бюджету.

     4. Власні надходження бюджетних  установ отримуються додатково до коштів загального фонду бюджету і включаються до спеціального фонду бюджету.

     Власні  надходження бюджетних установ  поділяються на такі групи:

     перша група - надходження від плати  за послуги, що надаються бюджетними установами згідно із законодавством;

     друга група - інші джерела власних надходжень бюджетних установ.

     У складі першої групи виділяються  такі підгрупи:

     підгрупа 1 - плата за послуги, що надаються  бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю;

     підгрупа 2 - надходження бюджетних установ від додаткової (господарської) діяльності;

     підгрупа 3 - плата за оренду майна бюджетних  установ;

     підгрупа 4 - надходження бюджетних установ  від реалізації майна (крім нерухомого майна).

     У складі другої групи виділяються  такі підгрупи:

     підгрупа 1 - благодійні внески, гранти та дарунки;

     підгрупа 2 - кошти, що отримують бюджетні установи від підприємств, організацій, фізичних осіб та від інших бюджетних установ  для виконання цільових заходів;

     підгрупа 3 - кошти, що отримують вищі та професійно-технічні навчальні заклади від розміщення на депозитах тимчасово вільних бюджетних коштів, отриманих за надання платних послуг, якщо таким закладам законом надано відповідне право.

     Власні  надходження бюджетних установ  використовуються (з урахуванням  частини дев’ятої статті 51 цього Кодексу) на:

     покриття  витрат, пов'язаних з організацією та наданням послуг, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю (за рахунок надходжень підгрупи 1 першої групи);

     організацію додаткової (господарської) діяльності бюджетних установ (за рахунок надходжень підгрупи 2 першої групи);

     утримання, облаштування, ремонт та придбання  майна бюджетних установ (за рахунок  надходжень підгрупи 3 першої групи);

     ремонт, модернізацію чи придбання нових  необоротних активів та матеріальних цінностей, покриття витрат, пов'язаних з організацією збирання і транспортування відходів і брухту на приймальні пункти (за рахунок надходжень підгрупи 4 першої групи);

     господарські  потреби бюджетних установ, включаючи  оплату комунальних послуг і енергоносіїв (за рахунок надходжень підгруп 2 і 4 першої групи);

     організацію основної діяльності бюджетних установ (за рахунок надходжень підгруп 1 і 3 другої групи);

     виконання відповідних цільових заходів (за рахунок  надходжень підгрупи 2 другої групи).

     5. Розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди, їх складові частини визначаються виключно цим Кодексом та законом про Державний бюджет України.

     6. Підставою для рішення Верховної  Ради Автономної Республіки Крим, відповідної місцевої ради про  створення спеціального фонду у складі місцевого бюджету може бути виключно цей Кодекс та закон про Державний бюджет України.