Склад та структур фондів.Аудит, основні завдання аудиторського контролю

       Випускаються такі види казначейських  зобов'язань: 

      1. довгострокові - від 5 до 10 років; 

      2. середньострокові - від 1 до 5 років; 

      3. короткострокові - до одного  року.

       Рішення про випуск довгострокових  і середньострокових казначейських зобов'язань приймається Кабінетом Міністрів України. Рішення про випуск короткострокових казначейських зобов'язань приймається Міністерством фінансів України. У рішенні про випуск казначейських зобов'язань визначаються умови їх випуску.

       Порядок визначення продажної  вартості казначейських зобов'язань  встановлюється Міністерством фінансів  України виходячи з часу їх  придбання. 

       Кошти від реалізації казначейських  зобов'язань спрямовуються на  покриття поточних видатків республіканського бюджету.

       Виплата доходу по казначейських  зобов'язаннях та їх погашення  здійснюються відповідно до умов  їх випуску, затверджених: по довгострокових  і середньострокових зобов'язаннях  - Кабінетом Міністрів України,  короткострокових - Міністерством фінансів України.

     Ощадний сертифікат - письмове свідоцтво банку  про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника  на одержання після закінчення встановленого  строку депозиту і процентів по ньому. Ощадні сертифікати видаються строкові (під певний договірний процент на визначений строк) або до запитання, іменні та на пред'явника. Іменні сертифікати обігу не підлягають, а їх продаж (відчуження) іншим особам є недійсним.

       Ощадні сертифікати повинні мати  такі реквізити: найменування  цінного паперу - "ощадний сертифікат", найменування банку, що випустив сертифікат, та його місцезнаходження; порядковий номер сертифіката, дату випуску, суму депозиту, строк вилучення вкладу (для строкового сертифіката), найменування або ім'я держателя сертифіката (для іменного сертифіката); підпис керівника банку або іншої уповноваженої на це особи, печатку банку.

     Вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне  грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену  суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

       Випускаються такі види векселів: простий, переказний. Простий вексель  містить такі реквізити: 

       а) найменування - "вексель";

       б) просту і нічим не обумовлену  обіцянку сплатити визначену  суму;

       в) зазначення строку платежу; 

       г) зазначення місця, в якому повинен здійснюватись платіж;

       д) найменування того, кому або  за наказом кого платіж повинен  бути здійснений;

       е) дату і місце складання  векселя; 

       є) підпис того, хто видає документ (векселедавця).

       Переказний вексель повинен містити  крім реквізитів, передбачених у підпунктах "а", "в - є", також:

       · просту і нічим не обумовлену  пропозицію сплатити певну суму;

       · найменування того, хто повинен платити (платника).

       Документ, у якому відсутній будь-який  з реквізитів, вказаних у частинах  третій і четвертій цієї статті, відповідно для простого і переказного векселів, не має сили простого або переказного векселя, за винятком таких випадків:

       а) вексель, строк платежу по  якому не вказано, розглядається  як такий, що підлягає оплаті  по пред'явленні;

       б) при відсутності особливого  зазначення місце, позначене поруч  з найменуванням платника (місце  складання документа - для простого  векселя), вважається місцем платежу  і одночасно місцем проживання  платника (векселедавця - для простого  векселя);

       в) вексель, в якому не вказано місце його складання, визнається підписаним у місці, позначеному поруч з найменуванням векселедавця.

       Порядок випуску та обігу векселів  визначається Кабінетом Міністрів  України. 

     Приватизаційні  папери – особливий вид державних  цінних паперів, що свідчать про право власника на безкоштовне придбання в процесі приватизації частини майна державних підприємств, державного земельного фонду.

       В даний час в Україні існують  два види приватизаційних паперів:  приватизаційні майнові та компенсаційні сертифікати.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Аудит, основні завдання аудиторського контролю 

     Економічна  наука дає багато визначень аудиту. Наведемо деякі з них: аудит - це процес, під час якого компетентна, незалежна  особа збирає й оцінює свідчення  про кількісну інформацію, яка стосується конкретного економічного суб'єкта, з метою встановлення і відображення у звіті ступеня відповідності цієї кількісної інформації встановленим критеріям.

       Існує і таке визначення: аудит  - це незалежна експертиза фінансових звітів та іншої інформації про господарсько-фінансову діяльність суб'єкта господарювання з метою формування висновків про його реальний фінансовий стан.

       Це визначення суттєво відрізняється  від визначення аудиту згідно  з Законом України "Про аудиторську  діяльність". За законом, аудит - це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.

       У західних країнах публічною  є не бухгалтерська, а фінансова  звітність. Якби бухгалтерська  звітність була опублікована, то  виявилась би дуже складною  для користувачів. Крім того, у  багатьох країнах світу не існує єдиного Плану рахунків бухгалтерського обліку.

       Користувач дістає легку для  сприйняття і розуміння інформацію  у вигляді фінансових звітів, ця інформація є повною, оскільки  подається розшифрування окремих  статей фінансової звітності.

       В Україні ж за наявності  Плану рахунків бухгалтерського  обліку активів, капіталу, зобов'язань  і господарських операцій підприємств  і організацій опублікування  бухгалтерської звітності або  інформації можна вважати позитивним  явищем, проте бухгалтерська інформація є, з одного боку, докладною, а з іншого - обмеженою, оскільки вона не розкриває повністю деяких важливих моментів, наприклад усіх конкретних дебіторів і кредиторів підприємств.

       Сутність аудиту полягає у  перевірці бухгалтерської звітності,  обліку, первинних бухгалтерських документів та іншої інформації, що стосується фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах і відповідність вимогам законів України та національним положенням (стандартам) бухгалтерського обліку або іншим правилам згідно з вимогами її користувачів.

       Аудит - це вид підприємницької  діяльності аудиторів або аудиторських  фірм, які покликані захищати  інтереси власників, інвесторів, держави.

     Аудиторський  контроль - це професійний незалежний фінансовий контроль. Виник в Англії на початку XIX ст. Потреба у створенні  системи незалежного і професійного фінансового контролю в Україні  виникла в умовах формування ринкової економіки, з розвитком підприємництва, поширенням приватної власності, становленням ринку капіталу. Основне завдання аудиторського контролю - отримання об’єктивної інформації про фінансовий стан суб’єкта, який перевіряють, відповідності його господарської діяльності чинному законодавству. В такому контролі зацікавлені як держава, так і підприємці, він дає змогу поєднувати їх інтереси без додаткового навантаження на бюджет. При цьому аудит у жодному разі не підмінює державний фінансовий контроль.

     Аудиторська діяльність в Україні регулюється Законом України "Про аудиторську діяльність" від 22.04.1993 р. (в ред. від 14.09.2006 p.). Законодавець ототожнює поняття "аудит" і "аудиторська перевірка", визначаючи аудит як перевірку даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності суб’єкта господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про їх достовірність в усіх суттєвих аспектах та відповідність вимогам законів України, положень (стандартів) бухгалтерського обліку або інших правил (внутрішніх положень суб’єктів господарювання) згідно з вимогами користувачів (ст. З Закону України "Про аудиторську діяльність").

     Аудит в Україні здійснюють як фізичні  особи (аудитори), так і юридичні особи (аудиторські фірми).

     Аудитором може бути фізична особа, яка має  сертифікат, що визначає її кваліфікаційну придатність для аудиторської діяльності на території України. Аудиторам забороняється безпосередньо займатися торговою, посередницькою і виробничою діяльністю, ними не можуть бути особи, що мають судимість за корисливі злочини.

     Аудиторська фірма - це юридична особа, що створена відповідно до законодавства і здійснює виключно аудиторську діяльність. Право  на здійснення аудиторської діяльності мають аудиторські фірми, внесені  до Реєстру аудиторських фірм та аудиторів. Загальний розмір частки засновників (учасників) аудиторської фірми, які не є аудиторами, у статутному капіталі не може перевищувати 30%, а керівником її може бути тільки аудитор.

     З метою забезпечення незалежності аудиту закон забороняє надання аудиторських послуг органам державної виконавчої влади, виконавчим органам місцевих рад народних депутатів, контрольно-ревізійним установам, що мають державно-владні повноваження. 

     Під час проведення перевірки аудитори (аудиторські фірми) мають право:

     - самостійно встановлювати форми і методи аудиту на основі чинного законодавства, чинних норм і стандартів, умов договору із замовником, професійних знань і досвіду;

     - отримувати необхідні документи,  що стосуються предмета перевірки  і перебувають як у замовника,  так і в третіх осіб;

     - отримувати пояснення у письмовій  або усній формі від керівництва  і працівників замовника;

     - перевіряти наявність майна, грошей, цінностей, вимагати від керівництва  суб’єкта господарювання проведення  контрольних оглядів, замірів  виконаних робіт, визначення якості продукції, стосовно яких проводиться перевірка документів;

     - залучати на договірних засадах  до участі в перевірці фахівців  різного профілю.

     Під час здійснення професійної діяльності на аудитора (аудиторську фірму) покладаються такі обов’язки:

     - належно надавати аудиторські  послуги, здійснювати перевірку;

     - повідомляти власників, замовників  про виявлені під час аудиту  недоліки ведення бухгалтерського  обліку і звітності;

     - зберігати в таємниці інформацію, отриману під час проведення  аудиту (надання послуг), не розголошувати відомості, що становлять предмет комерційної таємниці, і не використовувати їх у своїх інтересах або інтересах третіх осіб;

     - нести відповідальність за порушення  умов договору;

     - обмежувати свою діяльність наданням  аудиторських послуг і роботами, що безпосередньо стосуються їх;

     - своєчасно подавати до Аудиторської  палати України звіт про свою  аудиторську діяльність.

     Аудиторська перевірка може бути добровільною (ініціативною, проведеною за рішенням самого суб’єкта господарювання) і обов’язковою.