Система фінансового контролю

1. Міністерство фінансів України.
2. Державне казначейство України.
3. Державна контрольно-ревізійна служба України.
4. Національний банк України.
5. Державна податкова адміністрація України.
6. Державна пробірна палата України.

     До  спеціальних органів недержавного контролю належать аудиторські фірми, які уповноважені суб’єктами господарювання на проведення аудиту в порядку, встановленому  законодавством України. 

     2.2 Об’єкти фінансового контролю. 

     Виходячи  із загальної теорії права об’єкти  правовідносин – «це матеріальні  і нематеріальні блага з приводу  яких суб’єкти вступають у правовідносини, здійснюють свої суб’єктивні права  і юридичні обов’язки.»⁵⁵

     Фінансовий  контроль є одним з видів вертикальних фінансових правовідносин⁵⁶, яким, у свою чергу, властиві загальні ознаки правовідносин. Відповідно, об’єктами фінансових правовідносини мають бути матеріальні блага, більш детально – «фонди коштів, які формуються, розподіляються і використовуються внаслідок реалізації суб’єктивних прав фінансово-кредитних органів і юридичних обов’язків іншої сторони фінансових правовідносин.»⁵⁷

     Відповідно, виходячи с особливостей фінансового  контролю як виду вертикальних фінансових правовідносин об’єкт фінансового  контролю – це «суб’єктивна фінансова  діяльність підконтрольних суб’єктів, тобто розподільчі відносини, які  й викликають необхідність перевірки  їх відповідності вимогам закону.»⁵⁸ 

    З огляду на те, що сфера застосування фінансового контролю, виходячи із змісту самого поняття, поширюється  на процес утворення, розподілу і  використання державних фінансових ресурсів, уявляється можливим говорити не лише про розподільчі відносини  у процесі здійснення фінансової діяльності підконтрольних суб’єктів, а про відносини, що виникають  при здійсненні фінансової діяльності підконтрольних суб’єктів у процесі  утворення, розподілу і використання державних фінансових ресурсів.

    У той же час, у більш ранніх правцях  Л.К. Воронова зазначала, що формально  об’єктом фінансового контролю є  фінансові показники діяльності, але через те, що вони або регламентують  процес утворення, розподілу, використання фінансових ресурсів, або відображають результативність їх кругообігу, об’єктом фінансового контролю є весь процес виробничо-господарської діяльності.⁵⁹

     Алісов О.Є. зазначає, що «об’єктом фінансового контролю є особи, що знаходяться у сфері діяльності держави, а саме: державні органи, державні юридичні особи, недержавні юридичні особи, громадяни, тобто особи, які мають відношення до фінансової діяльності.»⁶⁰

     У даному випадку, вважаю, більш доцільно вести мову про об’єктів внутрішнього державного контролю, а не про об’єктів фінансового контролю загалом. Адже, відповідно до ч.3 ст. 2 Положення « Про порядок здійснення внутрішнього контролю в Міністерстві фінансів України», затверджене Наказом Міністерства фінансів України  від 11.06.2004  N 383 «об’єктами фінансового контролю є:

     - розпорядники бюджетних коштів  другого рівня, які виконують  бюджетні програми у системі  Міністерства як головного розпорядника  бюджетних коштів;

     - розпорядники бюджетних коштів  третього рівня, які виконують  бюджетні програми у системі  Міністерства як головного розпорядника  бюджетних коштів;

     - одержувачі бюджетних коштів, які  отримують кошти на виконання  бюджетних програм Міністерства;

     - відповідальний виконавець бюджетної  програми Міністерства “Керівництво та управління у сфері фінансів";

     - підприємства, установи та організації,  що належать до сфери управління  Міністерства.» У цьому випадку  мова має йти  не про «осіб,  що знаходяться у сфері діяльності  держави», а про установи та  осіб, перелічених вище.

     Не  зрозумілим залишається у дефініції, що розглядається, і віднесення  громадян, до осіб, які мають відношення до фінансової діяльності.

     А. Берлач, Т. Остапишина, Ю. Тараненко зазначають, що на сьогодні питання об’єкту фінансового контролю (підконтрольного об’єкту) є вирішеним. Аргументом на користь наведеного твердження є наявність визначення поняття «підконтрольний об’єкт» в Указі Президента України «Про заходи щодо підвищення ефективності контрольно-ревізійної роботи» від 27.08.2000.⁶¹

     Дійсно, відповідно до п.2 ч.2 ст.1 Указу Президента України «Про заходи щодо підвищення ефективності контрольно-ревізійної роботи»  від 27.08.2000, N 1031/2000 постановлено Кабінету Міністрів України «проведення органами державної контрольно-ревізійної служби за дорученням Президента України, Кабінету Міністрів України та  правоохоронних органів ревізій та перевірок фінансово-господарської  діяльності підприємств, установ і організацій, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів, позабюджетних фондів, перебувають у державній,  комунальній власності, а також таких, у статутних фондах яких є частка  державного, комунального майна.»

     По-перше, говорити про нормативно-правове  закріплення поняття «підконтрольні обєкти» або ж обєкти фінансового  контролю не можна, адже визанчення, як і саме поняття у зазначеному  Указі не надається. По-друге, в даномк Указі мова йде про фінансовий контроль, здійснюваний органами державної контрольно-ревізійної служби (далі – органами ДКРС), відповідно і про об’єкти фінансового контролю саме органів ДКРС, а не про об’єкти фінансового контролю в цілому.

     На  підставі вище зазначеного доцільно зазначити наступне:

1. Питання «об’єкти фінансового контролю» не достатньо досліджено у науковій юридичній літературі.
2. Поняття об’єкти фінансового контролю потребує нормативно-правового закріплення з метою усунення неузгодженостей та різного розуміння зазначеного поняття при практичній діяльності суб’єктів фінансового контролю, удосконалення самого фінансового контролю.

2.3. Предмет фінансового контролю. 

     Елементом, який відноситься до системи фінансового  контролю є і предмет фінансового  контролю.

     І. Стефаник дає наступне визначення предмету фінансового права – «це конкретний вид діяльності (певні фінаново-господаоські операції) підконтрольного суб’єкта, на які спрямовуються контрольні дії контролюючого суб’єкта.»⁶²

     Предмет фінансового контролю Алісов О.Є. визначає як поведінку об’єктів цього контролю з точки зору виконання ними своїх обов’язків як учасників фінансової діяльності.⁶³

     Науковці  Нагребельний В.П., Чернадчук В.Д., Сухонос В.В. окреслюють предмет фінансового контролю як встановлені фінансовим законодавством фінансові показники діяльності підконтрольних суб’єктів.⁶⁴

     Л.М. Капаєва та М.С. Лях дотримуються тієї думки, що предметом фінансового контролю «є фінансові операції пов’язані із створенням та використанням фондів коштів.» ⁶⁵

     І.А. Бєлобжецький визначає предмет фінансового контролю як фінансові і господарські операції та процеси підприємств, установ, об’єднань та інших підрозділів матеріального виробництва і невиробничої сфери, що розглядаються з позиції їх законності, достовірності, доцільності і економічної ефективності, забезпечення збереження власності, обґрунтованості формування і використання централізованих і децентралізованих грошових фондів.⁶⁶

     Виходячи  із змісту поняття фінансовий контроль, вважаю не зовсім обґрунтованим звуження сфери його застосування при надання  визначення поняття «предмет фінансового  контролю» І.А. Бєлобжецьким, Л.М. Капаєвою та М.С. Ляхом, зокрема вказівку на формування і використання централізованих і децентралізованих грошових фондів та її відсутність на процес розподілу фінансових ресурсів.

     Для надання більш повного та обґрунтованого визначення дефініції «предмет фінансового  контролю» необхідно звернутися до загальнотеоретичних засад.

     Так, виходячи із загальної теорії права  предмет правовідносин – «це  ті конкретні юридичні права і  конкретні юридичні обов’язки, для  набуття, здійснення і виконання  яких конкретні суб’єкти права при  наявності необхідних правових умов вступають у конкретні правовідносини і у відповідності до вимог  норми права, що реалізується, здійснюють відповідні правомірні дії.»⁶⁷

     Існує тісний зв'язок предмету правовідносин  та об’єкту правовідносин. Зокрема, предмет правовідносин є індивідуалізованим, конкретизованим вираженням об’єкту  правовідносин.

     Відповідно, керуючись вище зазначеним, можна  надати наступне визначення дефініції, що розглядається.

     Предмет фінансового контролю – це конкретна фінансова діяльність підконтрольних суб’єктів, що розглядається в аспекті дотримання ними  принципів законності, достовірності, доцільності і економічної ефективності,  у процесі утворення, розподілу і використання державних фінансових ресурсів.

     З огляду на те, що предмет і об’єкт мають тісний зв'язок для предмету фінансового права актуальними  є ті ж проблеми, що і для об’єкту: недостатність науково юридичного дослідження; необхідність нормативно-правового  закріплення. Слід зазначити, що перший крок на шляху вирішення останньої  проблеми зроблено, зокрема, надано правового  закріплення дефініції «предмет внутрішнього фінансового контролю» ( ч.1 ст.2 Положення «Про порядок здійснення внутрішнього контролю в Міністерстві фінансів України», затверджене Наказом Міністерства фінансів України  від 11.06.2004  N 383).

РОЗДІЛ 3. Проблеми, напрямки вдосконалення та перспективи розвитку системи фінансового  контролю. 

     Система фінансового контролю в Україні  на сучасному етапі потребує вдосконалення організації і реалізації покладених на неї завдань, адже нормальне та стабільне існування держави неможливо уявити без дієвої, розвинутої системи фінансового контролю.

     Проблема  удосконалення системи державного фінансового контролю потребує комплексного підходу.

     Зокрема, на даному етапі практично відсутнє нормативно-правове закріплення  фундаментальних понять системи  фінансового контролю, наприклад, таких  як власне державний фінансовий контроль, об’єкти фінансового контролю, предмет  фінансового контролю тощо. Наслідком  вище вказаного є неоднакове, подекуди протилежне розуміння сутності своєї  діяльності суб’єктами фінансового  контролю. Це в свою чергу призводить до  значного зниження ефективності системи фінансового контролю, а  останнє може призвести до вкрай  негативних змін у фінансовій діяльності держави, а отже і до аналогічних  змін у державі, суспільстві та врешті-решт  відобразитися на кожній людині. До того ж, зазначене може стати інструментом вчинення правопорушень у системі  фінансового контролю.

     Для вирішення зазначеної проблеми, вважаю, необхідно розробити із залученням науковців, фахівців у даній галузі та закріпити на правовому рівні  фундаментальні поняття системи  фінансового контролю.

     У той же час, постає інша проблема: на сучасному етапі, вважаю, недостатніми є науково юридичні дослідження  у сфері системи фінансового  контролю. Значну кількість поглядів було сформульовано ще за радянських часів або на перших етапах становлення  держави, а з огляду на швидкоплинність  суспільних відносин, вони не завжди є  актуальними. До того ж, склалася тенденція, відповідно до якої молоді науковці, що мають нові раціональні погляди  і які у поєднанні з досвідом, знаннями та навиками іменитих науковців, можуть розробити та запровадити якісно нові ідеї; обирають інші сфери діяльності або інші країни для реалізації свого потенціалу.

     Шляхом  вирішення даної проблеми уявляється може бути лише державна підтримка, протекція  держави у галузі науки, стимулювання талановитої молоді.

     Д. С. Роговенко вказує на ще одну проблему:  відсутність узгодженості та єдності системи фінансового контролю, що пов’язана, насамперед, з відсутністю єдиної системи фінансового контролю.⁶⁸

     Відповідно, наступним кроком, що має бути вчинений з метою вдосконалення системи  фінансового контролю – створення  єдиної системи фінансового контролю.

     М. Горбач для реалізації цієї мети пропонує створити та вести єдину інформаційну базу державного фінансового контролю, надавати організаційну допомогу з  питань взаємодії органів фінансового  контролю, надавати у встановленому  законом порядку консультативні послуги відповідним органам  державної влади тощо.⁶⁹