Система фінансового контролю

    П.С.Пацурківський поділяє фінансовий контроль на державний, внутрігосподарський, громадський та незалежний (аудиторський)³⁸.

     Залежно від підконтрольного суб’єкту В.О. Шевчук розрізняє фінансовий контроль на зовнішній і внутрішній.³⁹ Такий поділ фінансового контролю отримав своє нормативно-правове закріплення. Наприклад, чинними є Порядок здійснення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади внутрішнього фінансового контролю, затверджений Постановою Кабінету Міністрами України 22 травня 2002 №685, Порядок проведення практичних занять в органах контрольно-ревізійної служби в органах, які здійснюють внутрішній фінансовий контроль, затверджений Наказом Головного контрольно-ревізійного управління від 16. 06. 2006 №193.

     С.В. Юргелевич класифікує фінансовий контроль в залежності від компетенції контролюючих органів можна поділити на: ⁴⁰

• контроль органів загальної компетенції.

     Даний вид контролю здійснюється Верховною  Радою України (її комітетами), Президентом  України, Кабінетом Міністрів України, органами прокуратури, внутрішніх справ  та службами безпеки України, Верховною  Радою і Радою Міністрів АРК, місцевими державними адміністраціями. Особливість цього виду суб´єктів полягає в тому, що вони виступають як ініціатори так і виконавці фінансового контролю;

• контроль органів спеціалізованої компетенції.

     Він поділяється на урядовий та парламентський. Урядовий фінансовий контроль здійснюють:  Міністерство фінансів України, Головне  контрольно-ревізійне управління, Державне казначейство, Державна податкова адміністрація, Державна митна служба, Фонд державного майна, відомчі органи фінансового  контролю.

     Парламентський  контроль від імені Верховної  Ради України здійснює Рахункова  палата України.

     Оскільки  фінансовий контроль здійснюється за дотриманням бюджетного  законодавства, то виникає необхідність виділити такий  вид фінансового  контролю, як бюджетний  контроль.

     Сьогодні  існування бюджетного контролю не викликає жодного сумніву, що зумовлено значенням  у житті держави та суспільства  Державного та місцевих бюджетів. Бюджетний  контроль – це діяльність уповноважених  бюджетним законодавством органів  та інших посадових осіб з перевірки  виконання вимог законодавства  учасниками бюджетного процесу, що реалізують  бюджетні обов’язки або забезпечують цю реалізацію.

     Правове значення бюджетного контролю полягає  в тому, що він надає владі,  яка його затверджує,  вище і постійне керівництво  у веденні  фінансового господарства, а також попередній періодичний нагляд і контроль за діяльністю органів виконавчої влади.⁴¹

     Отже, отримавши правову форму вираження  бюджет набуває правового значення.

     Сутність  і призначення бюджетного контролю, як виду фінансового контролю, полягає  у:

• спостереженні з боку уповноважених бюджетним законодавством органів за функціонуванням підконтрольного об’єкта, тобто за відповідність існуючих реальних бюджетних правовідносин приписам бюджетного законодавства;
• отриманні об’єктивної та достовірної інформації щодо стану законності на всіх стадіях бюджетного процесу та дотримання бюджетної дисципліни;
• вжитті заходів щодо попередження та усунення порушення законності та бюджетної дисципліни;
• виявленні причин та умов, що сприяють порушенням норм бюджетного законодавства;
• вжитті заходів щодо притягнення до відповідальності осіб, винних у порушенні вимог бюджетного законодавства та бюджетної дисципліни.⁴²

     Отже, суть бюджетного контролю полягає в  тому, щоб перевірити правильність і доцільність зазначених бюджетним  законодавством органів; запобігти  порушенню встановленого порядку  надходження й витрачання коштів Державного та місцевих бюджетів.

     Слід  зазначити, що зазначені підходи  до класифікації не є вичерпними, адже суспільні відносини не є статичними, як наслідок, їх розвиток впливає і  на зміну та розвиток наукових підходів щодо класифікації фінансового контролю.

     Наукова і практична цінність поділу фінансового  контролю на види, як складової частини  контрольної діяльності взагалі, залежить від обгрунтованого вибору критеріїв поділу. Здійснення класифікації фінансового контролю здійснюється за різними ознаками і сприяє більш повному уявленню про фінансовий контроль, його сутність та призначення.

     Узагальнюючи  зазначене слід відмітити, що однією з найбільших проблем класифікації фінансового контролю на сучасному  етапі є взяття за основу декількох  критеріїв класифікації, ототожнення  або не завжди повне розуміння  змісту таких понять як вид, форма, методи фінансового контролю.   

     РОЗДІЛ 2. Система фінансового  контролю. 

2.1. Суб`єкти фінансового контролю. 

     Говорячи про перспективу розвитку всієї загальної системи фінансового контролю необхідно, перш за все, чітко визначити повноваження і визначити індивідуальні цілі діяльності кожного з цих органів фінансового контролю. Категорія системи фінансового контролю ґрунтується на загальній теорії систем.⁴³

     Система фінансового контролю включає в  себе такі елементи: суб’єкти, об’єкти, предмет.⁴⁴

     Згідно  із Стандартом державного фінансового  контролю за використанням бюджетних  коштів, державного і комунального майна, затвердженого Наказом Головного  контрольно-ревізійного управління України від 09.08.2002, № 168 «суб’єкти  державного фінансового контролю –міністерства, інші центральні  органи  виконавчої влади, їх територіальні органи, які наділені  повноваженнями  на  здійснення  фінансового контролю, їх самостійні  контрольно-ревізійні підрозділи або інші їхні підрозділи  (особи),  які наділені такими повноваженнями.»

     У той же час, О.Є. Алісов зазначає, що «суб’єктами фінансового контролю виступають безпосередньо державні органи, наділені владними повноваженнями відповідно до свого правового статусу, або, у деяких випадках недержавні суб’єкти, що діють від імені та за дорученням держави, чиї владні повноваження виникають на основі цього доручення. Також до суб’єктів фінансового контролю можна віднести громадські організації, що здійснюють таку діяльність в інтересах окремих соціальних груп або класів чи суспільства в цілому.»⁴⁵ 

     Поняття «суб’єкти правовідносин» є загальним  по відношенню до дефініції «суб’єкти  фінансового контролю». З огляду на те, що «суб’єкти правовідносин  – це учасники правовідносин, що мають суб’єктивні права і юридичні обов’язки,»⁴⁶ можна надати й інше визначення, зокрема: суб’єкти фінансового контролю – це учасники правовідносин у сфері фінансового контролю, що мають суб’єктивні права і юридичні обов’язки спрямовані на забезпечення законності, фінансової дисципліни і раціональності у процесі утворення, розподілу і використання державних фінансових ресурсів.

     Проаналізувавши ознаки поняття «суб’єкти правовідносин»⁴⁷ можна зробити висновок, що суб’єкти фінансового контролю, як і суб’єкти правовідносин, мають бути наділені такими ознаками з урахуванням особливостей фінансового контролю:

     1. Правосуб’єктність – здатність  суб’єкта фінансового контролю  мати суб’єктивні права і юридичні  обов’язки, закріплені у нормах  правах. Для органів виконавчої  влади доцільно говорити про  компетенцію – обсяг державної  діяльності, покладений на конкретний  орган фінансового контролю,  передбачений нормами права які  він має право та зобов’язаний  здійснювати у процесі практичної  діяльності.⁴⁸

     2.  Дієздатність – здатність суб’єкта  фінансового контролю своїми  діями набувати суб’єктивних  прав та юридичних обов’язків, передбачених нормами права.

     3. Деліктоздатність – здатність суб’єкта фінансового контролю нести відповідальність відповідно до норм права за скоєнні правопорушення.

     Ще  однією особливістю суб’єктів фінансового  контролю з огляду на публічний характер фінансового контролю є те, що зміст поняття «суб’єктивне право» відрізняється від загальноприйнятого розуміння: його слід розглядати як правообов’язок або правомочність. Це означає, що право будь-якого суб’єкта найчастіше є одночасно і його обов’язком. Наприклад, відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» передбачено право органів державної податкової служби «застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки,  пені  у  випадках, порядку та розмірах,  встановлених законами  України.»⁴⁹  Не дивлячись на те, що зазначене є правом органів державної служби, вони зобов’язані накласти зазначені санкції до платників податків у випадках, встановлених законом.

     Доцільно  зазначити, що «імперативний характер фінансових правовідносин зумовлює чітке розмежування владної та зобов’язаної сторін правовідношення. Таким чином, який суб’єкт фінансового контролю не брав участь у ньому він займає одну або іншу сторону.»⁵⁰

     Виходячи  з вище зазначеного, можна зробити  висновок, що суб’єкти фінансового  контролю можуть виступати як управнена (владна), так і зобов’язана сторона. Зокрема, відповідно до п.6 ч.1 ст.10 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» від 26. 01. 1993, №13 «Головному контрольно-ревізійному управлінню України, контрольно-ревізійним управлінням в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійним підрозділам (відділам, групам) у районах, містах і районах у містах надається право: одержувати від службових і матеріально відповідальних осіб об'єктів, що ревізуються,  письмові  пояснення  з  питань,  які виникають у ході ревізій.»⁵¹

     У даному випадку зазначені суб’єкти виступають як управнені (владні). У той же час у випадках, передбачених законодавством, дані суб’єкти є зобов’язаними сторонами по відношенню до інших органів державної влади.

     До  суб’єктів фінансового контролю належать:

     органи  законодавчої влади;

     виконавчої  влади;

     спеціальні  органи державного фінансового контролю;

     недержавні  спеціалізовані організації.⁵²

     В.П. Нагребельний до суб’єктів фінансового контролю відносить окрім зазначених, і Президента України, зазначаючи, що «контрольні функції Президента України у сфері фінансової діяльності випливають із його статусу як глави держави. Він безпосередньо здійснює свої контрольні функції, наприклад, підписує фінансові закони».⁵³ Вважаю, віднесення Президента України до суб’єктів фінансового контролю на підставі його статусу глави держави, права підпису законів, та права накладати вето на закони, у тому числі і фінансові є не досить доречним, оскільки у цьому випадку та керуючись зазначеними підставами Президента України можна відносити до суб’єктів будь-яких правовідносин, врегульованих законами. Інших підстав для віднесення глави держави до суб’єктів фінансового контролю у статті 106 та розділі V Основного Закону не передбачено.

     Можна виділити наступних суб’єктів фінансового  контролю:

1. Органи фінансового контролю загальної компетенції.
2. Органи фінансового контролю спеціальної компетенції, до яких входять: спеціальні органи державного фінансового контролю, недержавні спеціалізовані організації.

       До органів загальної компетенції  належать:

1. Верховна Рада України.
2. Рахункова палата Верховної Ради України.
3. Кабінет Міністрів України.

     Рахункову палату, з огляду на те, що вона відповідно до ст.1 Закону України «Про Рахункову  палату» від 11. 07. 1996, № 43 «здійснює  свою діяльність самостійно, незалежно  від будь-яких інших органів держави,»  є юридичною особою та спеціалізується  відповідно до зазначеного Закону на здійсненні фінансового контролю⁵⁴ більш доцільно відносити до органів спеціальної компетенції.

     До  спеціальних органів державного контролю належать: