Правові засади діяльності комерційних банків в Україні

- встановлює за погодженням з Міністерством статистики України єдині форми обліку, звітності та документації про валютні операції, розробляє порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням;

- забезпечує публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків.

      З метою підвищення надійності і стабільності банківської системи України, забезпечення захисту інтересів кредиторів, вкладників комерційних банків, з метою допущення  на ринок банківських послуг України  комерційних банків і банківських  організацій, умови діяльності яких відповідають установленим Національним банком України обов'язковим вимогам  і діяльність яких не загрожує інтересам  їхніх клієнтів, НБУ проводить  ліцензування діяльності комерційних  банків і організацій.

      Під ліцензуванням розуміється  порядок  надання права на здійснення окремих  або всіх банківських операцій комерційному банку, що з моменту реєстрації Національним банком України одержав статус юридичної  особи.

      Відповідно  до Положення про порядок видачі банком ліцензії на здійснення банківських  операцій, затвердженим Постановою Правління  НБУ від 06.05.98р. №181 усі комерційні банки зобов'язані одержати ліцензію НБУ на ведення відповідних операцій. Філії комерційних банків здійснюють банківські операції при наявності  відповідно оформленого доручення  головного банку і дозволу  регіонального управління Національного  банку України за місцем перебування  філії банку.

      Національний  банк України видає індивідуальні  і генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, що підпадають під  режим ліцензування, відповідно до операції перерахованих нижче. Основним документом, що регламентує порядок  видачі ліцензій на проведення валютних операцій і здійснення контролю за їхнім неухильним дотриманням є  Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання  і валютного контролю" від 19 лютого 1993р. № 15-93.

      Генеральні  ліцензії видаються комерційним  банкам і іншим   кредитно-фінансовим   установам   України   на здійснення валютних операцій, що не вимагають  індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

      Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і  нерезидентам на здійснення разової  валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

     Серед порушень валютного законодавства  найпоширенішим є здійснення операцій з валютними цінностями без ліцензій НБУ.

     У ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів  України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" спеціально передбачена відповідальність за порушення валютного законодавства. Положення про порядок застосування ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України ''Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 р., затверджене постановою Правління НБУ від 4 липня 1997 р., уточнює коло суб'єктів та види відповідальності за порушення валютного законодавства.

     Здійснення  комерційними банками або фінансово-кредитними установами операцій з валютними  цінностями, що передбачені п. 2 ст. 5 Декрету, без одержання генеральної ліцензії НБУ тягне за собою накладення штрафу в сумі, еквівалентній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом НБУ на день здійснення таких операцій, з виключенням банку з Республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ або без такого виключення.

     Торгівля  іноземною валютою банками та іншими фінансово-кредитними установами без одержання ліцензії НБУ та (або) з порушенням порядку й умов торгівлі валютними цінностями на міжбанківському валютному ринку України, встановлених НБУ, тягне за собою накладення штрафу у сумі, еквівалентній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом НБУ на день здійснення таких операцій, з виключенням банку із Республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ або без такого виключення.

Невиконання уповноваженими банками зобов'язань  щодо:

- купівлі іноземної валюти (відмова від купівлі) на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів з метою забезпечення виконання зобов'язань резидентів;

- контролю (нездійснення функції органу валютного контролю) за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці банки.

     Ці  порушення тягнуть за собою позбавлення  генеральної ліцензії НБУ на право  здійснення валютних операцій у порядку, передбаченому Положенням про застосування НБУ санкцій за порушення банківського законодавства, або накладення штрафу у розмірі  25 % суми (вартості) валютних операцій, здійснених резидентами і нерезидентами через ці банки з порушенням чинного законодавства.

     Штраф сплачується у валюті України  за обмінним курсом НБУ на день застосування санкцій. Здійснення розрахунків між  резидентами і нерезидентами  в межах торговельного обороту  в іноземній валюті без участі уповноваженого банку або здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України без одержання індивідуальної ліцензії НБУ тягне за собою накладення штрафу на резидента (нерезидента) у розмірі, еквівалентному сумі валютних цінностей, у разі використовування при розрахунках, перерахованій у валюту України за обмінним курсом НБУ на день здійснення таких операцій (при розрахунках у валюті України — на суму таких розрахунків). 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 3

ПРОБЛЕМА  ФУНКЦІОНУВАННЯ ЗАКОНОДАВЧИХ АКТІВ  БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ  
 

     Ефективне функціонування банківської системи  України здебільшого визначається рівнем її правової основи і неможливе  без визначення правового статусу  суб’єктів кредитної системи  та детального регламентування різних аспектів банківської діяльності. Створення  повноцінного банківського законодавства  є запорукою належного управління економікою держави, побудови механізму  сучасної кредитної системи України та формування правової держави.

     Банківська  система України функціонує на підставі цілої системи нормативно-правових актів, яка визначається терміном “ банківське законодавство ”. Загалом його можна визначити як систему нормативних актів, що містять норми, котрі регулюють діяльність банків та інших кредитно-фінансових інститутів, а також їх взаємовідносини з клієнтами (відносини при встановленні структури й функцій кредитно-банківської системи, здійсненні основних банківських операцій, питання правового регулювання розрахункових, кредитних, валютних відносин та операцій з цінними паперами, а також організацію банківського контролю за господарською та фінансовою діяльністю підприємств, організацій). 
   Банківське законодавство —це значний масив різноманітних за юридичною силою, формою і сферою дії нормативних актів,що мають визначену ієрархічну систему. Згідно з цим банківське законодавство має низку особливостей. 
   Першою особливістю є міжгалузевий характер банківського законодавства, адже воно містить норми різних галузей права. Найбільшого значення тут набувають норми конституційного, адміністративного, цивільного та фінансового права. Водночас багатогранність самої банківської діяльності дає підстави включати до складу банківського законодавства ще й норми кримінального права (наприклад, кримінальна відповідальність за виготовлення, збут фальшивих грошей, цінних паперів та іноземної валюти або порушення правил про валютні операції), цивільно-процесуального права (наприклад, відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника або порядок стягнення коштів за виконавчими документами з установ, підприємств та організацій) та інших галузей права. 
   Другою особливістю банківського законодавства України е значна кількість підзаконних нормативних актів, а законів, що регулюють різні аспекти і питання банківської діяльності, недостатньо. В таких країнах, як Велика Британія, Німеччина, США, Франція, налічується понад два десятки законів, що забезпечують функціонування кредитної системи цих країн. 
   Недостатня кількість законів у цій сфері пояснюється, з одного боку, складною і повільною процедурою їх прийняття, а з іншого, — тим, що банківські відносини надто динамічні. Це зумовлює потребу постійно вносити зміни, спрямовані на вдосконалення зазначеної діяльності, що забезпечується оперативним прийняттям підзаконних нормативних актів. Отже, має місце перекіс законодавства в бік відомчих нормативних актів. 
   Відомчі нормативні акти (постанови, інструкції, положення і правила) видаються на виконання і в межах закону і покликані усунути прогалини в правовому регулюванні банківських суспільних відносин. 
   Третьою особливістю банківського законодавства є те, що основний його масив, як зазначалося, представлений відомчими нормативними актами. При цьому деякі державні органи управління спеціальної компетенції (Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку)наділені функціями нормотворчого характеру і видають підзаконні нормативні, акти які є обов’язковими для всіх юридичних і фізичних осіб. 
   Четвертою особливістю банківського законодавства є проблема розмежування його з іншими галузями законодавства (адміністративним, фінансовим і цивільним), що має практичне значення для ефективного розвитку і функціонування економіки. При цьому слід констатувати роль публічних начал у регулюванні банківської діяльності, зокрема це стосується питання меж втручання держави в банківську сферу. 
   Як відомо, сучасний нормативний вакуум у сфері банківської діяльності зумовлений зміною соціально-політичного устрою і напрямів економічного розвитку країни. Деякі нормативні акти не завжди узгоджуються між собою, інколи навіть суперечать один одному, що потребує поліпшення правового регулювання банківських відносин і побудови кредитної системи в Україні. 
   Серйозною перешкодою для регулювання банківських відносин є внесення частих змін до законів невдовзі після їх прийняття,як це мало місце ,наприклад, із Законом України “ Про банки і банківську діяльність ”. Часті зміни і доповнення до законів не сприяють стабільності банківського законодавства і негативно впливають на практику його застосування.  
   На стані банківського законодавства негативно позначається і практика неодноразових змін “ правил гри ”, зокрема прийняття за короткий час різних відомчих нормативних актів з тих самих питань. Так, 24 травня 1993 р. Правління Національного банку України своїм рішенням затвердило Положення, а 2 серпня 1996 р. Інструкцію про безготівкові розрахунки в господарському обороті України, а 29 березня 2001 р. НБУ було затверджено нову Інструкцію щодо безготівкових розрахунків.

     Велике  значення для розвитку банківського законодавства має концепція  розвитку банківської системи України, яка повинна, містити основні  напрями та шляхи вдосконалення  банківського законодавства. Зокрема, актуальним як у теоретичному, так  і в практичному аспекті є  питання його кодифікації. В розробленому творчим колективом НБУ проекті  концепції розвитку банківської  системи України передбачається створити на основі всіх чинних законодавчих і нормативних документів систематизований Кодекс нормативних актів щодо банківської  діяльності, постійно підтримуючи його в робочому стані та ознайомлюючи з ним усі банки України.

     Виняткове значення проблем удосконалення  банківського законодавства зумовлює потребу у вирішенні низки  питань, У плані законодавчої діяльності Верховної Ради України підготовлено пакет законопроектів з питань банківської  справи, які мають бути прийняті найближчим часом. У цьому пакеті є закони: “ Про комерційні банки ”, “ Про банківський кредит ”, “ Про кредитну установу ”, “ Про Ощадний банк ”, “ Про валютне регулювання ”, “ Про банківський нагляд ”, “ Про іпотечний банк ”, “ Про страхування обігу цінних паперів ”, “ Про випуск та використання цінних паперів ”, “ Про інкасацію ”, “ Про безготівкові розрахунки ”, “ Про механізм повернення капіталу, вивезеного з України ”, “ Про строкові фінансові інструменти ”, “   Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валют і ” , “ Про обов’язковий продаж валюти експортерам ” тощо. 

     Велике  значення в удосконаленні банківського законодавства має вирішення  на законодавчому рівні таких  важливих питань, як банківська таємниця, страхування депозитів та кредитів, організація та порядок роботи банківської  системи в особливий період, система  державного банківського аудиту, відповідальність банків за незаконні банківські операції, банкрутство і неспроможність кредитних  установ, механізм реорганізації банків, іпотеку захист інтересів вкладників, правове забезпечення електронних платіжних систем тощо. Значну увагу слід приділити діяльності Державної скарбниці України, дочірнім банкам та іншим кредитним установам фінансовим компаніям. 
   Робота щодо вдосконалення банківського законодавства не обмежується прийняттям лише законів, необхідне я нормативне регулювання окремих сфер банківської діяльності та їх відносин із клієнтами (розрахункових, кредитних, валютних тощо), формування спеціального механізму реалізації-тих чи інших положень у банківській сфері (йдеться про формування кредитно-фінансового інституту трастових операцій, порядок виконання заставних зобов’язань у разі неповернення кредитів, про лібералізацію валютних операцій перерахування іноземної валюти за кордон або залучення іноземних інвестицій, упорядкування засад вексельного обігу, врегулювання інституту арешту коштів банків тощо).

     Аналіз  чинного банківського законодавства  свідчить, що воно знаходиться ще на етапі становлення й розвитку і неповною мірою відповідає етапу ринкової економіки.  Для банківського законодавства  характерні такі негативні риси:

     а) багаторівневий характер правового  регулювання банківської діяльності та наявності значної кількості  підзаконних нормативних актів. У зв’язку з цим важливого  значення набуває питання ієрархії джерел банківського права;

     б) відсутність єдиного кодифікованого акта з банківської діяльності;  
   в) динамічність норм банківського права і внесення частих змін та доповнень до нормативних актів, що регулюють банківську діяльність; 
   г) суперечливість і складність багатьох нормативних актів, їх неузгодженість з актами, що стосуються взагалі різних сфер народного господарства регулюють господарські відносини,

     д) недостатня кількість офіційних  джерел, де публікуються нормативні акти з банківської діяльності, і труднощі, що виникають з пошуком і користуванням  цими актами. Існуюча їх публікація не відповідає формальним вимогам обнародування, а умови їх розповсюдження не забезпечують учасникам загальнодоступності актів.

     Поряд із безпосередньо вдосконаленням банківського законодавства складовою частиною цього процесу є здійснення інших  заходів. Насамперед необхідно:

     1) узгоджувати норми банківського  законодавства з нормами інших  галузей національного законодавства,  тобто враховувати норми актів  суміжного законодавства як основу концептуального характеру;

     2) відображати в чинному законодавстві  міжнародні норми і звичаї, що  застосовуються в банківській практиці;

     3)чіткіше розмежовувати повноваження законодавчих та виконавчих органів у банківській сфері;

      4)обмежити до мінімуму втручання держави в банківську сферу і намагатись ліквідувати монополізацію НБУ в управлінні кредитно-банківською системою;

     5) систематично розробляти й видавати  центральним банком методичні  вказівки та роз’яснення щодо  деталізації застосування банківського  законодавства чи регулятивних  правил;

     6) створити централізований банк  даних, де б накопичувалась  інформація про фінансовий стан  позичальників, попередню діяльність  суб’єктів господарювання, про міжнародних  партнерів, що дало б змогу  зменшити кредитний ризик комерційних  банків;