Правові засади діяльності комерційних банків в Україні

     Зокрема, залежно від економічної сфери застосування кредит поділяється на внутрішній і міжнародний. В Україні дворівнева банківська система передбачає кредит центрального банку і кредит комерційних банків. Залежно від позичальників та мети використання кредити розподіляються на виробничі, споживчі, інвестиційні, кредити на операції з цінними паперами, міжбанківські, імпортні та експортні. Залежно від забезпеченості кредити поділяються па забезпечені (бланкові) та незабезпечені (персональні). Більшість кредитів, що надаються банками, мають відповідне забезпечення: наявність застави, відповідна гарантія, страхування кредитного ризику. Надання незабезпечених кредитів означає вияв особливої довіри банку до свого клієнта, свідчить про його платоспроможність і враховується банком в аналізі економічного становища клієнтів.

     Залежно від тривалості користування кредити  поділяються на коротко-строкові середньо й довгострокові. Строк користування короткостроковими кредитами не перевищує 12 місяців, середньостроковими — до 3 років, довгостроковими — понад 3 роки.

     У практиці існують також кредити  на поточні та капітальні витрати і в зв'язку з цим розрізняють кредити в оборотні фонди і фонди обігу, а також кредити в основні фонди. Комерційний кредит надається одним суб'єктом господарської діяльності другому у вигляді продажу товарів з відстроченням платежу. Комерційний кредит оформлюється векселем і призначений для прискорення реалізації товарів та одержання підприємствами прибутку. В нашій країні комерційне кредитування дозволено відповідно до Закону України від 27 березня 1991 р. "Про підприємства в Україні" і буде застосовуватися в міру розвитку в державі ринкової економіки.

     Кредитну  систему України очолює НБУ, який вживає систему заходів у кредитній сфері з метою регулювання грошового обігу. Крім того, в кредитну систему України включаються різні комерційні банки, об'єднані в єдину банківську систему, небанківські фінансово-кредитні установи, які повинні мати ліцензію НБУ для здійснення кредитування.

     До  небанківських фінансово-кредитних  установ належать лізингові, факторингові, фінансові, трастові. Інвестиційні компанії, клірингові центри, ломбарди, каси взаємної допомоги та кредитні спілки. Відповідно до ч. 5ст. З Закону України "Про банки і банківську діяльність" залучення і розміщення кредитів, крім банків, іншими юридичними особами забороняється, за винятком випадків, визначених законодавчими актами України. Статтями 25 і 29 цього Закону також передбачено, що однією з важливих банківських операцій НБУ с надання кредитів лише комерційним банкам, а комерційні банки, у свою чергу, здійснюють иа договірних умовах кредитування підприємств і організацій .

     Комерційні  банки здійснюють кредитні операції в межах кредитних ресурсів, які вони утворюють у процесі своєї діяльності. В разі необхідності банки можуть на договірних засадах позичати ресурси один в одного або одержувати позички в НБУ, залучати і розміщувати кошти у формі депозитів та вкладів.

     При проведенні кредитної політики комерційні банки виходять з необхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів і вкладників та суб'єктів господарської діяльності з урахуванням загальнодержавних інтересів. У разі надання позичальнику кредиту в розмірі, що перевищує 10 % власного капіталу ("великі кредити"), комерційний банк повідомляє про кожний такий випадок НБУ. Жоден з виданих великих кредитів не може перевищувати 25 % власних коштів банків. Загальний обсяг наданих кредитів не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів комерційного банку. Слід також зазначити, що загальний розмір отримання комерційними банками міжбанківських кредитів обмежується двократним розміром власних коштів банку.

     Поняття і зміст кредитних правовідносин. Підприємства, організації в процесі господарської діяльності часто відчувають потребу у власних обігових коштах. Потреба суб'єктів господарської діяльності в коштах може бути задоволена за допомогою кредиту банку. Банківським кредитом покриваються як тимчасові, так і постійні потреби в додаткових обігових коштах. Відносний, що виникають між банками і клієнтами з метою одержання ними банківського кредиту, регулюються нормами права і називаються кредитними правовідносинами.

     Можна визначити, що банківські кредитні правовідносини — це правовідносини, через які  позичальник зобов'язується повернути  у встановлений строк позичкодавцю — кредитній установі — одержану від нього таку саму суму грошей з відсотками. Кредитні правовідносини, як і всі інші правові відносини, складаються з таких елементів: суб'єктів, об'єкта і змісту.

     Суб’єктами  кредитних правовідносин з боку позичкодавця є лише кредитні установи, а з боку позичальника — підприємства, організації, громадяни. Об'єктом кредитних правовідносин є гроші в безготівковій формі або готівкою. Під змістом кредитних правовідносин розуміють права і обов'язки їх суб'єктів.

     Зміст кредитних правовідносин в основному виявляється в принципах кредитування, до яких належать: забезпеченість, строковість, платність, повернення кредиту та цільовий характер його використання.

Правова природа договору банківської позички. Комерційні банки здійснюють кредитування підприємств та організацій на договірних умовах. Надання банківського кредиту оформлюється укладенням договору банківської позички (кредитного договору). За цим договором одна сторона — банк — зобов'язується передати іншій стороні (позичальнику) на підставі кредитного плану і на певний строк суму грошей, а позичальник зобов'язується надати банку необхідне забезпечення позички, використати її на обумовлені цілі, повернути у встановлений строк і сплатити відповідні відсотки.

     Договір банківської позички є господарським, плановим, реальним, одностороннім, платним. Однак договір банківської позички відрізняється від договору позики такими ознаками:

  1) він завжди є плановим, позички  надаються на підставі кредитних планів;

  2) позичка повинна використовуватися  за цільовим призначенням;

  3) однією із сторін у договорі  завжди виступає установа банку;

    4) позички надаються банками лише  за плату.

     Відповідно  до положення НБУ "Про кредитування", затвердженого постановою Правління НБУ від 28 вересня 1995 р., кредитні договори укладаються в письмовій формі як складанням одного документа, підписаного кредитором і позичальником, так і обміном листами, телеграмами, телефонограмами. Крім того, форма кредитного договору визначена в додатку до вказаного положення.

     Кредитний договір є юридичним документом, який визначає взаємні зобов'язання і відповідальність між комерційним  банком і клієнтом з метою одержання останнім банківських позичок. До умов кредитного договору належать об'єкти кредитування; розмір кредиту; умови надання та погашення позичок; відсоткові ставки за користування кредитом та порядок сплати відсотків; умови здійснення банківського контролю за використанням коштів; способи забезпечення виконання клієнтом зобов'язань за договором; перелік розрахунків та відомостей, необхідних для кредитування; строки їх надання клієнтом банку; майнова відповідальність за порушення умов договору тощо. Конкретний зміст зазначеного договору і перелік всіх його умов визначається за згодою сторін. Зразок кредитного договору можна розглянути у додатках до дипломної роботи.

     Укладенню договору передує глибоке вивчення банком господарсько-фінансової діяльності позичальника, а саме: його акуратність у розрахунках, поточне фінансове становище і перспектива, спроможність в разі необхідності мобілізувати кошти з різних джерел, вивчення показників ліквідності балансу або окремих видів активів.

Видана  за кредитним договором сума грошей зараховується банком на простий або спеціальний позичковий рахунок, який відкривається в установах банку для обліку виданого кредиту. Видача позичок з простого позичкового рахунка здійснюється зарахуванням суми позички на поточний рахунок клієнта або спрямовується безпосередньо на оплату розрахункових документів за товарно-матеріальні цінності та надані послуги. Спеціальний позичковий рахунок використовується при кредитуванні торговельних і постачальницько-збутових організацій, з якого провадяться всі платежі, для здійснення яких видано позичку.

     У банківській практиці перспективними формами організації кредитних відносин банку з позичальниками є кредитні лінії і овердрафт.

     Кредитна  лінія являє собою договір  між банком і позичальником, відповідно до якого банк зобов'язується надавати клієнту позичок впродовж певного часу в межах встановленого ліміту.

     Надання кредиту у вигляді кредитної  лінії свідчить про високий рівень довіри банку до позичальника і сприяє вдосконаленню ефективності кредитування, забезпеченню надійного партнерства між банком і клієнтами. Кредит у вигляді овердрафта означає, що банк може сплачувати розрахункові документи клієнта на суми, що перевищують кредитовий залишок на його рахунку. Між банком і клієнтом укладається договір про те, що клієнт має право в порядку і на умовах, встановлених у договорі, виписувати чеки на загальну суму, що перевищує позитивний залишок на його рахунку.

       В разі відсутності коштів  на чековому рахунку чек має  бути сплачений за рахунок  кредиту банку. Овердрафт (контокорент) є найбільш ефективним і вигідним методом кредитування і застосовується з позичальниками, які характеризуються високим рівнем платоспроможності.

     За  кредитним договором юридичні права  й обов'язки сторін — банків та клієнтури  — неоднакові. Банк-кредитор фактично має всі права, а основний його обов'язок — падання кредитів різних видів. Хоча клієнт може і відмовитися  від укладення договору, на нього  покладені в основному обов'язки, а саме: повернути в строк одержаний кредит, сплатити банку відсотки за користування кредитом, не ухилятися від банківського контролю, дотримуватися цільового використання одержаного кредиту, надати і гарантувати наявність забезпечення за договором на весь строк кредитування.

     За  порушення зобов'язань за кредитним  договором сторони несуть відповідальність у вигляді стягнення неустойки  і відшкодування збитків. При кредитуванні підприємств, організацій важливе значення мас зміцнення кредитної дисципліни, метою якої є своєчасне погашення банківських позичок і точне дотримання позичальниками всіх умов банківської позички. В разі порушення кредитної дисципліни до клієнта можуть застосовуватися такі санкції: сплата банку підвищених відсотків з прострочених позичок; припинення кредитування з правом дострокового одностороннього розірвання договору; дострокове стягнення раніше наданих позичок, переведення кредитування під гарантію.

     У кредитних договорах необхідно  передбачати відповідальність позичальника за несвоєчасне повернення кредиту  та відсотків за користування ним  у вигляді стягнення кредитором пені в розмірі 0,5 %  і більше за кожний день прострочення, а також  відповідальність банку за несвоєчасне  перерахування валюти кредиту у  вигляді оплати позичальнику пені в  розмірі 0,5 % за кожний день прострочення у встановленому чинним законодавством порядку.

     У кредитних договорах слід передбачати  відповідальність позичальника за використання не за цільовим призначенням кредитів за рахунок кредитних ресурсів НБУ у вигляді стягнення з позичальника штрафу, що становить не менше від 25 % розміру використаного не за призначенням кредиту у встановленому чинним законодавством порядку. У кредитному договорі слід також передбачити відповідальність позичальника за використання не за цільовим призначенням кредиту, наданого за рахунок власних ресурсів комерційного банку, у вигляді стягнення з позичальника штрафу, що становить 25 % розміру використаного не за призначенням кредиту.

     Комерційні  банки зобов'язані у кожному  випадку неповернення кредиту та нарахованих відсотків за користування кредитом вирішувати питання про стягнення заборгованості у встановленому чинним законодавством порядку, а у разі неможливості стягнення — порушувати у суді справу про банкрутство.

     Отже, відносини, що виникають при укладенні  кредитного договору, є специфічною формою взаємовідносин комерційного банку і клієнта, і хоч виникають за волевиявленням позичальників, мають грошовий характер, характеризуються нерівністю суб'єктів (банку й клієнта).

     Кредити грають важливу роль для здійснення різних операцій(рис. 1)

     Рис.1  Кредити надані НБУ фізичним і  юридичним особам. 

2.2. Операції комерційних банків з цінними паперами 

Застосування  цінного паперу як особливого документа  і засвідчення ним майна, наділення його спеціальним правовим режимом розпочинається в епоху раннього Середньовіччя. Зокрема, батьківщиною векселя є Італія, поява його датується XIII ст. Прообразом векселя був супровідний лист одного банкіра-міняйли іншому з проханням виплатити подавцю листа замість сплачених ним грошей відповідну суму в місцевій валюті. Незручності, пов'язані з переміщенням товарів та грошей, усувались, тільки-но їх замінив клаптик паперу, що мав певну форму і відповідний зміст.