Правові засади діяльності комерційних банків в Україні

- поточної діяльності підприємств, пов'язане із задоволенням їх потреб в обігових коштах;

- інвестиційної діяльності підприємств, призначене для збільшення основних фондів, реконструкції та розширення виробництва;

- приватних осіб для задоволення різноманітних потреб споживчого характеру;

- держави для покриття бюджетного дефіциту. Важливою умовою кредитування є видача позик банками під забезпечення. Формами забезпечення повернення кредитів є: застава, гарантія, страхування.

     Крім  того, застосовується перевідступлення контрактів, дебіторської заборгованості, товарні запаси (сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція), шляхові документи, іпотека (нерухоме майно, земля), цінні папери, майнові права, права вимоги, що належать заставодавцю, дорогоцінні метали та інші активи позичальника. Щодо інвестиційних операцій комерційних банків, метою яких є отримання доходу і нагромадження капіталу, то сфера застосування їх тепер обмежена, що зумовлено різними факторами: недосконалістю чинного законодавства, нестабільністю економічного становища країни (інфляція, нерозвиненість ринку капіталів та його інфраструктури, низькі темпи приватизаційних процесів).

     Комерційні  банки можуть також здійснювати  інші види активних операцій: лізингові  операції, факторинг і форфейтинг. Відповідно до п. 9 ст. З Закону України "Про банки і банківську діяльність" банки мають право придбати за власні кошти засоби виробництва (певне  майно — автомобілі, літаки, устаткування, транспортні засоби, обчислювальну техніку тощо) для передачі їх клієнтам в оренду. Така форма фінансово-кредитних відносин називається лізингом і в банківській практиці дістала поширення. На прохання клієнта банк купує певне майно і бере на себе всі зобов'язання власника, включаючи відповідальність за збереження майна, внесення страхових платежів, оплату майнових податків. Клієнт, на прохання якого було куплене майно, укладає з банком договір оренди на обумовлений строк, в якому визначаються, поряд з іншими умовами, розмір орендної плати і періодичність її внеску, можливість продажу клієнту устаткування після закінчення строку договору.

     Лізинг  — це різновид довгострокового кредиту, який надається в натуральній  формі і погашається клієнтом у розстрочку. При здійсненні такої лізингової операції банки організовують отримання довготермінової позики в одного або у кількох кредиторів на суму до 80 % вартості зданих в оренду активів. За організацію позики банки отримують від орендаря додаткову винагороду.

     Нетрадиційною банківською операцією є факторинг. Факторинг являє собою купівлю  банком у клієнта строкових вимог  платежу, пов'язаних з постачанням товарів або наданням послуг, інших договорів. Факторинг — це уступка права вимоги (цесія), що оформлюється відповідно до укладених договорів між банком і клієнтом. У договорі банк зобов'язується не тільки стягувати борги, а й визначає свої функції щодо обслуговування боргу, передбачає аналіз кредитної спроможності боржників, інкасування, залікові операції, приймання на себе ризику несплати та ін.

     Клієнт, що продав дебіторський борг, отримує  від банку гроші (готівка, переказ, оплата чека та ін.) у розмірі 80-90 % суми боргу, а залишені 10-20 % суми банк тимчасово  стягус у вигляді компенсації  ризику до погашення боргу. Після  погашення боргу банк повертає стягнену суму клієнту. За факторингові операції банк стягує з клієнта плату.

     Різновидом  факторингової операції є форфейтинг — форма кредитування зовнішньоекономічних операцій шляхом купівлі комерційним банком векселів, акцептованих імпортером, тобто експортер перевідступає банку свої вимоги до покупця. Форфейтипг передбачає перехід усіх ризиків до покупця векселя (банку), тому останній вимагає гарантій банку країни-імпортера. Перевагою форфейтинга є тверда ставка кредитування та простота оформлення перевідступлення векселів.

     До  пасивних операцій банків належать такі, за допомогою яких банки формують свої ресурси для проведення кредитних  та інших активних операцій, а саме: депозитні операції, отримання позик  на міжбанківському ринку, продаж власних  торгових зобов'язань (векселів і облігацій). Ефективна організація пасивних операцій банків сприяє забезпеченню нормальної банківської діяльності на комерційних засадах, регулюванню грошової маси в країні, успішному виконанню банками традиційних розрахунково-кредитних операцій, а також розширенню діапазону банківських послуг.

     Активні й пасивні операції здійснюються банками відповідно до визначених принципів  із застосуванням тих чи інших  засобів і методів, передбачених законодавством. Діяльність сучасних комерційних банків не обмежується традиційними банківськими операціями, а охоплює значно ширший діапазон банківських послуг відповідно до потреб своїх клієнтів. Банківські послуги — це вид діяльності комерційних банків, які виконують різні банківські операції за дорученням клієнтів (юридичних і фізичних осіб). Банківські послуги охоплюють посередницькі, консультативні, розрахункові, довірчі (трастові) та інші послуги.

     Серед посередницьких послуг найпоширенішим є посередництво в одержанні  клієнтом кредиту, в операціях з  цінними паперами, валютою та майном. Посередництво в одержанні клієнтом кредиту відбувається тоді, коли банк самостійно має можливості задовольнити кредитну заявку клієнта. У цьому випадку банк, що обслуговує клієнта, на його прохання бере позику в іншому банку і надає її клієнту під вищий відсоток, ніж плата за придбані ресурси. Клієнт погоджується на таку операцію, тому що отримана ним позика в іншому комерційному банку коштуватиме йому значно дорожче, оскільки цей банк прагне компенсувати ризик надання кредиту, особливо незнайомому позичальнику. Посередницькі послуги в операціях з цінними паперами, валютою і майном здійснюються на підставі доручення від клієнта і укладаються з емітентом. Нині заслуговує на увагу посередницька діяльність комерційних банків під час емісії, розміщення та організації повторного обігу цінних паперів клієнтів.

     Банківські  послуги щодо торгівлі валютою мають  на меті надання валюти клієнтам для забезпечення їх платежів і підтримання ліквідності у валюті: страхування ризиків знецінення коштів внаслідок зміни валютних курсів, отримання спекулятивного прибутку за рахунок зміни курсів валют.

     Для забезпечення платіжної дисципліни важливого значення набувають розрахункові послуги банків, які передбачають ведення рахунків юридичних і фізичних осіб та здійснення розрахунків за їх дорученням. Особливий вид діяльності комерційних банків становлять довірчі (трастові) послуги, тобто операції з володіння майном, переданим клієнтом банку за дорученням. Довірене управління майном пов'язане з виконанням робіт з обліку операцій, збереженням цінностей, розміщенням коштів, фінансовим аналізом тощо.

     Велике  значення у довірчих (трастових) послугах комерційних банків мають агентські  послуги. При виконанні таких  операцій банк діє від імені і  за дорученням клієнта на основі договору, укладеного на конкретний строк. Відмінність  агентських послуг від довірчих полягає  в тому, що при наданні агентських послуг клієнт не втрачає повноважень  власника, а лише уповноважує банк на здійснення операцій від імені власника.

     Комерційні  банки при наданні агентських послуг здійснюють операції щодо зберігання майна клієнтів та управління їх власністю, проводять інвестиційні та кредитні операції за дорученням власника, організовують  оплату рахунків і податків, операції купівлі-продажу, оформлення та відновлення  страхових полісів та інше юридичне обслуговування.

     Комерційні  банки виконують зі збереження такі послуги: надають в оренду сейфи  клієнтам, здійснюють операції із збереження цінних паперів з одночасним отриманням з них доходу, проводять погашення облігацій із закінченим строком дії, отримують кошти за заставними листами, проводять обмін цінних паперів, їх купівлю та продаж.

     Необхідною  умовою нормального функціонування комерційних банків є зберігання банківської таємниці. В законодавстві  передбачено право банків на зберігання таємниці операцій, рахунків та вкладів своїх клієнтів і кореспондентів, а також визначено ті підстави, за якими може бути накладено арешт і звернення стягнення на кошти та інші цінності, що розміщені у банках (ст. 52, 53 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

     За  порушення банківської таємниці працівники банківських установ несуть кримінальну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність. Кримінальна відповідальність передбачена ст. 148 та 148 Кримінального кодексу України. Відповідно до сі. 148 незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю, підприємницьке шпигунство, якщо це завдало великої матеріальної шкоди суб'єкту підприємницької діяльності, карається позбавленням волі на строк до трьох років або штрафом від 300 до 500 мінімальних розмірів заробітної плати.

     Ст. 148 Кримінального кодексу України  передбачає кримінальну відповідальність працівників банків за умисне розголошення таємниці, зокрема умисне розголошення комерційної таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв'язку з професійною чи службовою діяльністю, якщо воно вчинено з корисливих або інших особистих мотивів і завдало великої матеріальної шкоди суб'єкту підприємницької діяльності, карається позбавленням волі на строк до двох років, або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням права займати певні посади, або займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або штрафом до 50 встановлених мінімальних розмірів заробітної плати. Для вжиття заходів кримінального покарання необхідно звернутися до слідчих органів щодо провадження кримінальної справи і призначення судом покарання.

     Дисциплінарну відповідальність несуть працівники банку, якщо вони порушують умови контракту  про зберігання банківської таємниці, підписки та накази керівництва банку  про охорону банківських таємниць. У таких випадках керівництво банку може звільнити працівника. Покарання за розголошення банківської таємниці не повинно суперечити чинному законодавству і здійснюється з дотриманням визначених законом підстав 

3. Правові основи розрахунків та банківського кредитування.

     Підприємства, організації у процесі виконання  укладених між собою договорів проводять розрахунки. Розрахунки між суб'єктами господарської діяльності, як правило, здійснюються у безготівковому порядку через комерційний чи інщі банки. В умовах ринкової економіки розрахунки відіграють важливу роль у регулюванні різних сфер господарського життя. Завдяки розрахункам здійснюються платежі за грошовими зобов'язаннями, за їх допомогою контролюються як витрачання коштів, так і їх цільове використання, крім того, відповідний розподіл та дотримання режиму економії різними власниками.

     Відносини, в яких одна сторона здійснює платежі  на користь іншої через кредитні установи, називаються розрахунковими. Специфіка цих відносин полягає  у тому, що вони мають самостійну майнову особливість, для якої характерні два моменти — участь банківських  або кредитних установ та застосування спеціального законодавства щодо банківських  операцій.

     Розрахунковими  є правовідносини, що виникають між  організаціями в процесі здійснення розрахунків у безготівковому порядку через кредитні установи.

     Основний  зміст розрахункових правовідносин розкривається через принципи, на яких базується організація безготівкових розрахунків, зокрема:

1) усі  підприємства та організації  зобов'язані зберігати як власні  кошти, так і позичкові на  рахунках в установах банку,  за винятком залишків готівки в їх касах у межах встановленого банком ліміту;

2) розрахунки  між підприємствами і організаціями  здійснюються, як правило, безготівковим способом через банки;

3) безготівкові  розрахунки проводяться за діючими  формами розрахунків;

4) платежі  здійснюються, як правило, після  поставки продукції або виконання  робіт, надання послуг, однак на  практиці все частіше застосовується  порядок попередньої оплати платежу;

5) платежі  проводяться за рахунок коштів  платника або за рахунок банківського кредиту;

6) списання  коштів з рахунка платника  здійснюється тільки за його  згодою (акцепта);

7) під  час розрахункових операцій банки  здійснюють контроль за дотриманням  підприємством, організацією розрахункової  та договірної дисципліни. До  суб'єктів господарювання, які порушують  правила розрахунків, банки застосовують  відповідні санкції.