Звіт З практики ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України 

Державний дніпродзержинський технічний  університет

 

 

 

Кафедра фінансів

 

 

 

 

Звіт

З практики ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»

Виконала: Соколова А.Е

Ст. гр. ФІН-08-1д

Дніпродзержинськ 2012 рік

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

План

Вступ…………………………………………………………………………….с.3

1. Законодавчя та нормативна база, що регулює діяльність комерційних банків……………………………………………........................................с.4-13

2. Організаційна система управління Райффайзен Банку Аваль та основні напрями його діяльності ………………………………………………….с.14-18

3. Зміст, принципи та види кредитування населення…………………..с.19-29

4. Динаміка та структура кредитного портфеля, щодо фізичних осіб та ефективних кредитних операцій…………………………………………с.30-38

Висновок

Література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

В умовах формування ринкового середовища, спаду промислового та сільськогосподарського виробництва велика увага в організаційній та структурній перебудові економіки  приділяється комерційним банкам та банківській системі в цілому.

Провідна роль у вирішенні значних  проблем належить саме кредитним відносинам та банкам, що пояснюється не лише збільшенням їхньої ролі в розвитку економіки, але й наявною можливістю швидко і ефективно реагувати на нові механізми господарювання, тому актуальність даної теми є очевидною.

В той же час однією з проблем  банківської системи в цілому, є досить високий ризик кредитних  операцій. По-перше, теоретична недосконалість питання захисту інтересів кредитора  від кредитних ризиків, по-друге, незадовільний фінансовий стан більшості  суб’єктів підприємництва, по-третє, невисока кадрова підготовка працівників  банківської системи тощо.

Предметом дослідження виступає кредитна діяльність ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Законодавчя та нормативна база, що регулює діяльність комерційних банків.

 

Діяльність ПАТ «Райффайзен  Банк Аваль» як і будь-яка діяльність інших суб’єктів підприємницької  діяльності (підприємництва) нормується та забезпечується згідно з Конституцією України та законами та підзаконними актами.

Згідно статті 42 Конституції України, кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Держава забезпечує захист конкуренції  та підприємницької діяльності. Також  не допускається зловживання монопольним  станом на ринку, неправомірне обмежування  конкуренції та недобросовісна конкуренція [1].

Господарський кодекс України від 16.01.2003 р., встановлює у відповідності  з Конституцією України правові  засади господарської діяльності, яка  базується на різноманітті суб'єктів  господарювання різних форм власності.

В статті 42 дано визначення підприємництва. Згідно з цією статтею, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку [2].

Відповідно п.1 статті 43 підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Пункт 2 статті 43 визначає, що особливості  здійснення окремих видів підприємництва встановлюються законодавчими актами.

У п.3 статті 43 зазначається, що перелік  видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також  перелік видів діяльності, підприємництво в яких забороняється, встановлюються виключно законом.

Згідно п.4 статті 43 здійснення підприємницької  діяльності забороняється органам  державної влади та органам місцевого самоврядування [2].

Підприємницька діяльність посадових  і службових осіб органів державної  влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом у випадках, передбачених частиною другою статті 64 Конституції України [1].

Стаття 44 даного Кодекса визначає основні принципи підприємницької діяльності, а саме, підприємництво здійснюється на основі:

• вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;
• самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;
• вільного найму підприємцем працівників;
• комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;
• вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;
• самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Згідно статті 45 підприємництво в  Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах, передбачених законом, на вибір підприємця. Порядок  створення, державної реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації суб'єктів  підприємництва окремих організаційних форм визначається цим Кодексом та іншими законами [2].

Правові основи діяльності банків, порядок  створення і основні принципи їх діяльності регламентуються Законом  України «Про банки та банківську діяльність» від 07. 12. 00 №2121-ІII (остання  редакцiя вiд 24.11.2009 на пiдставi 1533-17). У ньому зазначено, що банк - юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб [5].

Банки є юридичними особами. Вони є  економічно самостійними повністю незалежними  від виконавчих органів державної  влади в рішеннях, пов'язаних з  їх оперативною діяльністю, а також  щодо вимог і вказівок, які не відповідають чинному законодавству.

Всі комерційні банки підпорядковані Національному банку України. Національний банк України окремо для кожного  комерційного банку надає дозвіл у вигляді ліцензій на проведення банківських операцій [9].

Комерційні банки незалежно  від підпорядкованості та форми  власності ведуть облік у відповідності  з вимогами, вказівками та інструкціями Національного банку України, а  також вимогами основних документів і нормативних актів, прийнятих  Верховною Радою України.

Методичне керівництво бухгалтерським обліком у банках здійснює НБУ, який з урахуванням загальноприйнятих  у міжнародній практиці принципів  та стандартів чинного законодавства  України встановлює єдині правила  бухгалтерського обліку в банках на базі комплексної автоматизації  та комп’ютеризації. Національний банк розробляє і затверджує План рахунків бухгалтерського обліку в банках, вказівки щодо його застосування, інші нормативні акти з питань бухгалтерського обліку та звітності.

Нормативні акти з питань обліку та звітності в банках складаються  Національним банком на виконання законодавчих актів, Постанов Верховної Ради України, Указів Президента України, Рішень Правління  або вказівок керівництва Національного  банку.

Перелік основних законодавчих документів почнемо з Закону України «Про банки та банківську діяльність»  від 07.12.00 №2121-ІII (остання редакцiя вiд 24.11.2009 на пiдставi 1533-17) [5].

Цей закон є основним нормативним  документом, на який опираються банки  України у своїй діяльності. Він  регулює взаємовідносини банків зі своїми клієнтами. Цей закон є  основним нормативним документом, на який опираються банки України у  своїй діяльності. В статті 49 даного закону розглядаються кредитні операції; вказано, що для проведення спільного  фінансування банки можуть укладати угоди про консорціум не кредитування. В рамках такої угоди банки-учасники встановлюють умови надання кредиту та призначають банк, відповідальний за виконання угоди. Банки-учасники несуть ризик по наданому кредиту пропорційно до внесених у консорціум коштів. Банк зобов'язаний мати підрозділ, функціями якого є надання кредитів та управління операціями, пов'язаними з кредитуванням. Банкам забороняється прямо чи опосередковано надавати кредити для придбання власних цінних паперів. Використання цінних паперів власної емісії для забезпечення кредитів можливе з дозволу Національного банку України. Банк зобов'язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків. Банк не може надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним по депозитах. Виняток можна робити лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків. Банк має право видавати бланкові кредити за умов додержання економічних нормативів. Надання безпроцентних кредитів забороняється, за винятком передбачених законом випадків. У разі несвоєчасного погашення кредиту або відсотків за його користування банк має право видавати наказ про примусову оплату боргового зобов'язання, якщо це передбачено угодою. На міжбанківському ринку також використовується Цивільний кодекс України, нормативні акти Національного банку України, статути комерційних банків, кредитні договори.

Кредитні відносини між комерційними банками визначаються на договірних засадах саме шляхом укладання кредитних  договорів, які мають передбачити  права та зобов’язання сторін з  належним оформленням справ за міжбанківськими  кредитами.

Комерційні банки здійснюють кредитне обслуговування позичальників на договірних умовах. Кредитування суб’єктів господарювання здійснює комерційний банк, а не його структурні одиниці (філії, відділення). Отже, якщо це передбачено відповідними повноваженнями структурної одиниці (положення, статут, довіреність), остання  має право укладати кредитні договори від імені банку. Стороною за договором  у таких випадках є банк, а не його структурна одиниця. Але якщо структурна одиниця банку не одержала відповідних  повноважень і уклала кредитний  договір від імені банку, а  останній у подальшому схвалив цю угоду, то у таких випадках керуються  статтею 63 Цивільного кодексу України.

Стаття 66 закону України "Про банки  та банківську діяльність" розрізняє  форми адміністративного та індикативного  регулювання. Згідно з нею, адміністративне регулювання складається із реєстрації банків та ліцензування їх діяльності; встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру; нагляду за діяльністю банків; та надання рекомендацій щодо діяльності банків. А індикативне регулювання відповідно до зазначеної статті охоплює встановлення обов’язкових економічних нормативів; визначення норм обов’язкових резервів для банків; встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій; визначення процентної політики; рефінансування банків; кореспондентських відносин; управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції; операції з цінними паперами на відкритому ринку; а також контроль імпорту та експорту капіталу.

Закон України «Про аудиторську  діяльність» від 22. 04. 1993 № 3125–XII (остання  редакція від 19.01.2007 на підставі 140-16). Цей Закон визначає правові засади здійснення аудиторської діяльності в Україні і спрямований на створення системи незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів користувачів фінансової та іншої економічної інформації [4].

Закон України «Про заставу» від 02. 10. 1992 №2654 – XII (остання редакція від 20.06.2007 на підставі 997-16). Цей закон регулює взаємовідносини між банком (кредитодавцем) і клієнтом (позичальником), а саме їх відносини при заставі деякої власності для забезпечення кредиту [8].

Закон України «Про забезпечення вимог  кредиторів та реєстрацію обтяжень »  від 18. 11. 2003 N 1255-IV (остання редакція від 29.01.2006 на пiдставi 2704-15). Цей Закон визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна [7].

Постанова Національний банк України  «Про затвердження Положення про  порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків»  від 06. 07. 2000 N 279 ( остання редакція від 28.12.2008 на підставі z1206-08). З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту інтересів кредиторів і вкладників банків Національним банком України установлюється порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків [11].

Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків є спеціальним резервом, необхідність формування якого обумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській  діяльності. Створення резерву під  кредитні ризики - це визнання витрат для  відображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризиковості кредитних операцій.