Звіт про власний капітал

 

ВСТУП

 

Особливо гостро постає проблема раціональної організації  бухгалтерського обліку з переходом  вітчизняних підприємств на національні  стандарти. Адже, саме від того, як буде організовано ведення бухгалтерського  обліку залежить характер прийняття  управлінських рішень та їх ефективність щодо поліпшення фінансового стану  підприємства.

Аналізуючи  вже  сучасний стан організації бухгалтерського  обліку на підприємствах України  слід зазначити, що згідно із Законом  України «Про бухгалтерський облік  та фінансову звітність в Україні» кожне підприємство повинно, незалежно  від організаційно-правової форми  і видів діяльності, повинно вести  безперервний бухгалтерський облік  з дня реєстрації до його ліквідації.

У зв’язку з цим дослідження питань, пов’язаних із методикою складання

Звіту про власний капітал та саме його аналізу з метою прийняття управлінських рішень на підприємствах обумовило актуальність теми дослідження.

Метою написання даної курсової роботи є дослідження теоретичних і практичних аспектів складання Звіту про власний капітал підприємства та використання його даних управлінською ланкою для прийняття рішень, а також

розробка шляхів удосконалення  цих процесів.

Для досягнення мети необхідно  вирішити наступні задачі:

- розглянути сутність  власного капіталу та його складових;

- розглянути нормативне регулювання утворення та змін власного капіталу;

- визначити призначення  Звіту про власний капітал як однієї із форм фінансової звітності;

- розглянути особливості  формування Звіту про власний капітал на промисловому підприємстві;

- розробити можливі напрямки удосконалення форми Звіту про власний капітал.

Об’єктом дослідження  є господарська діяльність промислового підприємства – відкрите акціонерне товариство «Завод Кобзаренка».

Предметом дослідження є теоретичні та практичні питання складання Звіту власний капітал та аналізу його даних на промисловому підприємстві.

Методологічну основу даного дослідження склали загальнонаукові та спеціальні методи: логічні, синтезу, аналізу, порівняння, які використовувалися для виявлення спільних та відмінних рис між національним та міжнародним законодавством щодо методики складання Звіту власний капітал, між підходами науковців відносно тлумачення основних понять, а також при аналізі даних про власний капітал підприємства.

Інформаційною  базою  для написання курсової роботи стали теоретичні періодичні статті, розробки вчених, законодавчо-нормативні акти, звітність підприємства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СКЛАДАННЯ ЗВІТУ  ПРО ВЛАСНИЙ КАПІТАЛ ТА ЙОГО АНАЛІТИЧНІ МОЖЛИВОСТІ

 

1.    Економічна сутність власного капіталу та його складових

 

За ринкових умов господарювання успіх будь-якого суб’єкта господарювання, незалежно від форми власності та виду діяльності, багато в чому залежить від правильного вибору джерел формування, напрямів розподілу й використання капіталу, що знаходиться у розпорядженні підприємства. Це зумовлює необхідність правильного розуміння змісту і специфічних особливостей капіталу, його адекватного відображення в бухгалтерському обліку.

У сучасних умовах господарювання фактор виробництва “капітал” виступає як виробничий і інвестиційний ресурс, джерело доходу, об’єкт управління і формування, об’єкт власності, купівлі-продажу і тимчасової переваги, носій факторів ризику і ліквідності. Основними складовими капіталу в сучасних умовах виступає фізичний, фінансовий та інтелектуальний капітал.

В міжнародній практиці ведення  бухгалтерського обліку власний капітал розглядається як капітал, вкладений акціонерами компанії, і включає два джерела:

1) вкладений капітал –  інвестиції акціонерів компанії;

2) накопичений нерозподілений  прибуток, який реінвестований в бізнес. Цим і обґрунтовується дефініція, запропонована Дж. Сигелом, як зацікавленість власників в капіталі підприємства, представлена капітальними внесками та нерозподіленим прибутком [1].

Сопко В.В. наголошує на правову  сторону досліджуваної економічної категорії, обґрунтовуючи власний капітал як вартісний вираз права особи на засоби підприємства, що є суттєвим при його обліковому відображенні.

Вважаємо, що врахування правової основи даної категорії, як і економічної природи, є однаково важливими. При цьому для достовірної оцінки та визначення сутності власного капіталу, з точки зору бухгалтерського обліку, це є недостатнім.

Виходячи з того, що сутність будь-якої категорії проявляється через функції, які вона виконує, доцільно розглянути функції власного капіталу в додатку А [1,2,3,4,5,6].

Найбільш поширеною є  функція відповідальності і захисту прав кредиторів, адже відображений в балансі підприємства власний капітал є для зовнішніх користувачів мірилом відносин відповідальності на підприємстві, а також захистом кредиторів від втрати капіталу. Тобто власний капітал є гарантією захисту прав кредиторів і критерієм відповідальності. Тому гарантійна функція, яку виділяє колектив авторів під редакцією Ф.Ф. Бутинця [1], є співзвучною з функцією відповідальності і захисту прав кредиторів, визначеною іншими авторами.

Крім гарантії для зовнішніх  користувачів, власний капітал виконує захисну функцію – показує, яке значення має власний капітал для власників. Чим більший власний капітал, тим краще захищеним є підприємство від впливу загрозливих для його існування факторів, оскільки саме за рахунок власного капіталу можуть покриватися збитки підприємства.

Важливою є також функція  довгострокового фінансування – внески у власний капітал можуть використовуватися для фінансування операційної та

інвестиційної діяльності підприємства, а також для погашення заборгованості за позиками, протягом тривалого періоду часу. Крім того, власний капітал служить базою для нарахування дивідендів і розподілу майна, що є важливим

для захисту корпоративних  прав власників та ефективного розподілу до того чи іншого фонду підприємства. З данною функцією переплітається функція компенсації понесених збитків – тимчасові збитки мають погашатись за рахунок власного капіталу.

При виході засновника з  товариства та при ліквідації підприємства визначається частка кожного засновника при розподілі прибутку та збитків, а також у майні підприємства, тим самим реалізується регулятивна функція.

Функція довготермінового кредитування – перебуває в розпорядженні підприємства необмежений час – є аналогічна до функції довгострокового фінансування, використання останнього терміну є більш доцільнішим, зважаючи на обмеженість кредитування.

Власний капітал у частині  статутного є фінансовою основою для початку діяльності нового суб’єкта господарювання – функція заснування та введення в дію підприємства або основоположна.

Функція самостійності та влади передбачає, що розмір власного капіталу визначає ступінь незалежності та впливу його власників на підприємство. Частка ж власного капіталу в активах є показником платоспроможності підприємства, що вказує на іншу важливу функцію – кредитоспроможності – у

разі надання кредиту, за інших рівних умов, перевагу надають підприємствам з меншою кредиторською заборгованістю і більшим власним капіталом.

Крім того, власний капітал  фінансує ризикові проекти, під які важко залучити кошти сторонніх інвесторів, що відображає функція фінансування ризику.

Власний капітал служить  фактором, що впливає на управління товариством, адже через нього визначається організаційна структура підприємства і тим самим реалізується організаційна функція, а також функція

управління та контролю. Вважаємо, що дані функції вже є опосередкованими, але важливими для ефективного функціонування підприємства [2].

Ще однією опосередкованою  функцією виступає рекламна (репрезентативна) функція – солідний статутний капітал (власний капітал) підприємства створює підґрунтя для довіри до нього не тільки з боку інвесторів, а й з боку постачальників факторів виробництва і споживачів готової продукції.

За основу бухгалтерського  трактування сутності категорії “власний капітал” слід прийняти не окрему характеристику капіталу, а його системні властивості, що проявляються через функції, які виконують окремі складові

елементи власного капіталу. Тому окремого розгляду потребує питання складових частин власного капіталу.

Структуру власного капіталу можна представити різними шляхами, залежно від того, як трактується природа самого капіталу.

За П(С)БО 2 "Баланс” власний капітал включає такі структурні елементи: статутний капітал; пайовий капітал; додатковий вкладений капітал; інший

додатковий капітал; резервний  капітал; нерозподілений прибуток; неоплачений капітал; вилучений капітал [7].

Основний зміст складових  власного капіталу наведено в додатку Б [8].

За даними досліджень О.І. Пилипенка [9] більшість вчених пропонують класифікувати власний капітал за його складом. У результаті проведених досліджень він дійшов висновку, що це є однобоким висвітленням і тому пропонує класифікацію за формою та рівнем відповідальності.

Класифікація власного капіталу за формою дозволяє визначити частину капіталу, який був інвестований засновниками; одержаний безоплатно; зароблений протягом звітного періоду. Класифікація за рівнем відповідальності дає змогу ранжувати капітал на юридично закріплений в документах та нерегламентований як обов’язковий чинним законодавством. Якщо виходити з

позиції джерел формування власного капіталу, то до основних джерел належать суми, внесені акціонерами, нерозподілений прибуток, безоплатно отримані активи і суми переоцінок. Така класифікація власного капіталу є базовою для відображення у бухгалтерському обліку будь-якого підприємства.

Нами на рисунку В.1 запропонована класифікація власного капіталу для цілей бухгалтерського обліку, яка дозволяє підвищити ефективність реалізації тих функцій, що покладені на кожну складову власного капіталу підприємства.

За вимогами законодавства  власний капітал включає зареєстрований капітал (статутний капітал) та незареєстрований капітал, який формується безпосередньо в процесі діяльності підприємства (резервний капітал, додатковий капітал, нерозподілений прибуток). За рівнем плати оголошеного капіталу – оплачений та неоплачений.

Дана класифікація враховує різні види початкового капіталу (статутний, пайовий, складений) для підприємств різних організаційно-правових форм господарювання, структуру внесків до статутного капіталу у вигляді оборотних

чи необоротних активів, обов’язковість державної реєстрації та ступінь оплати оголошеного капіталу.

 З фінансово-економічної точки зору на основі мінливості можна розділити постійні та змінні складові власного капіталу. Постійним є статутний капітал, якій відображається в балансі в постійному розмірі та залишається незмінним до рішення загальних зборів товариства про його збільшення чи зменшення. Саме необхідність обов’язкового рішення загальних зборів щодо його зміни дає можливість визнавати його (умовно) постійним. Іншу частина складає перемінна складова власного капіталу, яка звичайно змінюється із року в рік тадо якої відносять резервні капітали та фінансові результати господарської діяльності.

За ступенем прозорості для  зовнішніх користувачів власний капітал можна поділити на номінальний, який відповідає вартості розподілених серед власників майнових часток, та розрахунковий. Якщо до номінального капіталу додати інші змінні частини, такі як додатковий, та резервний капітали, резерви, сформовані за рахунок прибутку та фінансові результати за звітній період, отримаємо розрахунковий власний капітал.

 Враховуючи економічну  природу власного капіталу, в його структурі доцільно виділити наступні складові: вкладений та накопичений капітал, що дає можливість визначити його як об’єкт бухгалтерського обліку наведено на рисунку Г.1

Ключовою ознакою елементів  капіталу першої групи є наявність  реальних активів, переданих в обмін  на корпоративні права, що пов’язані  з можливістю брати участь в управлінні і розподілі прибутку, майна підприємства [5, с. 64].

З такого підходу випливає заборона на збільшення власного капіталу за рахунок внесення фіктивних активів, штучного збільшення дебіторської заборгованості тощо.Вирішення протиріч між юридичним оформленням внесків у капітал полягає в застосуванні в системі бухгалтерського обліку і фінансової звітності коригувальних показників: неоплачений капітал та вилучений капітал.

Ці показники відображають рух власного капіталу у процесі його формування й управління ним, і є технічно регулюючими щодо вкладеного капіталу описується формулою (1.1):

 

Вкладений капітал = Статутний  капітал + Додатково вкладений капітал  – Неоплачений капітал – Вилучений  капітал

                    (1.1)